РУС. | УКР.

Пʼятниця, 24 березня
  • Лайм
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
27.06
Світ

Анатолій Баронін: Італія може вийти з ЄС, а Росія поки не розвалиться

Аналітик розповів про те, що чекає світ у 2017 році

Аналітик розповів про те, що чекає світ у 2017 році Директор аналітичної групи Da Vinci AG Анатолій Баронін Фото: УНІАН

Позаду залишився непростий 2016-й рік, який запам'ятався серйозними потрясіннями і конфліктами. Але і 2017-й обіцяє стати роком кардинальних змін, які торкнуться, насамперед, європейського континенту, вважає директор аналітичної групи Da Vinci AG АНАТОЛІЙ БАРОНІН. Про те, які країни опиняться в епіцентрі подій, як буде розвиватися ситуація в Сирії, чого чекати від США і Китаю і чи не розпадеться Російська Федерація – в інтерв'ю Бароніна для "Апострофа".

- 2016 рік запам'ятався багатьма геополітичними потрясіннями, війнами і конфліктами. Чого ви очікуєте від нового 2017-го? Які країни будуть в епіцентрі подій?

- 2017 рік буде роком високої турбулентності та можливих кардинальних радикальних змін. Перш за все, у зоні особливої уваги знаходиться Європа і Європейський союз, Близький Схід і Північна Африка. Також не можна виключати можливості певних зрушень у регіоні Центральної та Середньої Азії, які будуть пов'язані з можливою зміною еліт через те, що підходить час до природної зміни режимів, які утворилися після розпаду Радянського Союзу. Однак, я думаю, що найбільші ризики ми будемо мати в зоні Європейського союзу, і вони будуть пов'язані з виборчими кампаніями, з настроями виборців, етнічними та міграційними змінами, які відбуваються в цьому регіоні.

- Мова йде про майбутні вибори в Німеччині і Франції?

- Я, чесно кажучи, не став би особливий ризик покладати на Німеччину, а хотів би зупинитися на Франції і Італії як ключових гравцях, які можуть почати відцентрові процеси на території ЄС. У Франції – це можуть бути ризики перемоги Ле Пен, яка набирає зараз хороші рейтинги на тлі досить жорсткої міграційної кризи у Франції. І справді кількість біженців з Сирії у Франції можна назвати катастрофічною для тих переломів і змін, які можуть відбуватися у французькому суспільстві. А також Італія, яка відчуває певні економічні проблеми і кризу з відставкою прем'єра Маттео Ренці. Ми вважаємо, є досить високі ризики того, що Італія слідом за Британією може почати процедуру виходу з Європейського союзу, проте, безумовно, це буде не настільки легко і однозначно, як це було на території Великобританії.

- А чому, коли була криза в Греції чи Португалії, наприклад, такі відцентрові процеси не відбувалися?

- Проблема Греції – це унікальна проблема однієї з небагатьох православних країн в Європейському союзі, яка традиційно відчуває економічні труднощі, пов'язані з вкрай низькою податковою відповідальністю, з украй високою корумпованістю, тіньовим сектором і так далі. Тому Грецію в рамках Європейського союзу необхідно розглядати абсолютно окремо. Це країна, яка з самого початку не відповідала Копенгагенським критеріям, це країна, яка з самого початку мала досить великий прихований потенціал ризику в частині, що стосується збалансування економіки, збалансування боргових зобов'язань тощо.

- А в Італії?

- Що стосується Італії, то тут ми бачимо абсолютно іншу картину. Це країна з закладеним всередині досить сильним потенціалом лівого руху. Ми його бачили після кризи 45 року, після війни. Лівий рух в Італії був завжди розвинений. Зараз ці популістські рухи мають досить високу популярність, я маю на увазі "Рух п'яти зірок" пана Грілло, та й сам Маттео Ренці був досить лівим прем'єр-міністром. Їх популярність говорить про те, що італійське суспільство на тлі кризи, яка відбулася в Європі в 2007-2008 році, відчуває потребу до змін. Італія досить серйозно залежна від тієї єдиної європейської політики, яку проводять країни-лідери Європейського союзу. І, в принципі, це політика не дуже влаштовує еліти, які тримають руку на пульсі цієї країни, тому ми бачимо певну популярність таких політичних сил, як Lega Nord, яка є сателітарним підрозділом сили Сільвіо Берлусконі. І сама партія Сильвіо Берлусконі Forza Italia зараз набирає популярність, оскільки економічні проблеми, які існують в Європейському союзі (Італія досить серйозно постраждала від міграційного кризи), природно, змушують суспільство переглянути підходи до європейської політики. Складається певна ностальгія за ситуацією, коли країни Європейського союзу володіли більшим суверенітетом в ухваленні певних рішень, наприклад, у міграційній політиці, у зовнішній політиці і так далі. Не можна заперечувати те, що той санкційний режим, який введено проти Російської Федерації, за допомогою пропаганди Російської Федерації досить серйозно тисне на малий бізнес і бізнес, який був пов'язаний з РФ. У цьому випадку, незважаючи на те, що ми дійсно бачимо деякі спотворення, невдоволення необхідністю підтримувати санкції, в принципі, існує.

- Завдяки чому такі відцентрові процеси в Європейському союзі можуть припинитися?

- Я думаю, ключове питання Європейського союзу і збереження Європейського союзу – у його здатності досить швидко реагувати на ті ризики, які існують. І піти на децентралізацію.

- Якою, у такому разі, повинна бути політика ЄС?

- Необхідно надання більшого суверенітету різним країнам у питаннях, які є каменем спотикання, оскільки, наприклад, міграційна політика є базовою деструктивною ланкою, яка чинить вплив на країни Європейського союзу. Ми розуміємо, що, наприклад, якщо Німеччина, Франція та Італія відкрили двері для мігрантів, то примус до відкриття дверей для великих міграційних потоків, як потік з Сирії, для таких країн, як Польща і країни Балтії, буде мати катастрофічні наслідки і призведе до ще більших заворушень у суспільстві, ніж ті, що ми спостерігаємо в тій же Франції з рухом Марін Ле Пен або тих же Нідерландах, коли міграційна криза з сирійськими біженцями позначилася на Україні абсолютно безпідставно, але, знову ж таки, під тиском російської пропаганди і тих настроїв у суспільстві, які були породжені незбалансованістю європейської політики.

- Чому Україна досі не може отримати членство в ЄС?

- Проблема України завжди полягала в наступному: якщо пам'ятаєте, з середини 1990-х років, коли було ухвалене рішення про курс на інтеграцію в Європейський союз, влада України традиційно ставила певні терміни. Ми відверто зловживали цією практикою, оскільки ми заявляли, що протягом п'яти років Україна вступить до Європейського союзу. ЄС після першої хвилі євроінтеграції 2004 року вже мав певні проблеми, ставили питання: а чи може Європейський союз проковтнути таку кількість населення нових країн Східної Європи? Тут Україна постійно ставила умови. Це був не шантаж, але це була спекуляція на темі термінів вступу. При цьому Україна не реформувалася, ми не змінювалися, таким чином формувалося негативне ставлення до України з боку європейської еліти. Я вважаю, що нинішня реакція Європейського союзу і європейської політичної еліти на Україну є наслідком тих грубих помилок, які робилися з середини 90-х років до нинішнього часу. Коли українське керівництво намагається нав'язати терміни виконання тих чи інших зобов'язань, не корелює їх з виконанням домашнього завдання, яке ставиться перед ним як умова для отримання певних результатів інтеграції.

- Останнім часом знову увага всього світу прикута до Сирії. За вашими прогнозами, як ситуація буде розвиватися?

- Війну в Сирії буде продовжено, незважаючи на те, що з'явилася інформація про плани, ініційовані Російською Федерацією, про поділ цієї країни. Вона повністю співпадає з нашими прогнозами, які ми робили в жовтні 2015 року. Це дійсно єдиний варіант, який Москва може запропонувати для того, щоб поставити галочку в процесі врегулювання сирійського питання. Однак ми розуміємо, що той варіант вирішення сирійського питання, який йде через процес федералізації, не усуне причин, які породили війну в цій країні.

Безумовно, ми можемо говорити про те, що і курди можуть підтримати федералізацію для отримання розширеної автономії. Однак ми розуміємо, що на цьому вони не зупиняться. Ми бачимо, що вони змінили тактику, перестали говорити про державність і йдуть тепер покроково до неї. Однак те, що метою є здобуття незалежної курдської держави – це факт. Тому говорити про те, що Російська Федерація зможе узгодити з тієї ж офіційною Анкарою, врегулювати ситуацію з Курдистаном і запобігти подальшим спробам курдів створити власну державу, ми не можемо. Так саме і з позицією Ірану, який прагне зберегти вплив в західних регіонах Сирії, там, де висока доля населення, що сповідує шиїтський напрямок ісламу (алавітів, ісмаїлітів). Тому я переконаний в тому, що при 70% сунітів, які проживають на території Сирії, ми будемо бачити повторення ситуації Іраку, коли сунітська меншість за Саддама Хусейна керувала шиїтською більшістю. Тому тут Російська Федерація веде себе досить сумбурно і не прогнозує свої дії наперед, керуючись бажанням просто поставити галочку, що ось - ми врегулювали ситуацію, ми, мовляв, навіть змінимо Башара Асада на якогось іншого наступника.

- Який інтерес Росії в цій сирійської історії?

- Як бачите, скрізь, де заходить Російська Федерація, вона не вкладає гроші, не заводить інвестиції, немає інфраструктурних проектів. У якості прикладу можна порівняти, як діє Китай в країнах Африки. З початку 2000-х років Китай дуже активно почав освоювати територію Центральної і Східної Африки, заводити туди колосальні інвестиції, тому навіть у районах, де є певна міжплемінна конфронтація, етнічні суперечності, Китай працює досить м'яко, в принципі, вводячи туди фінансові ресурси і таким чином створюючи робочі місця, формуючи певні приватні військові компанії, які захищають їх бізнес. Так китайці гарантують повну лояльність місцевого населення до них як до людей, які надають робочі місця і гроші. А Китай отримує матеріальні ресурси – родовища, територію, землю, можливість дешевої робочої сили.

- Чому саме зараз РФ так зацікавлена в сирійській війні?

- Вона зазвичай діє виключно в противагу Сполученим Штатам, її присутність на території Сирії з економічної точки зору не обґрунтована, так само, як і не обґрунтована з точки зору інтересів РФ на Близькому Сході. Робити ставку на Башара Асада – представника алавітів шиїтської течії ісламу при тому, що більшість мусульман в Російській Федерації є прихильниками суннітської течії – досить дивно і досить ризиковано, беручи до уваги тертя між шиїтами і сунітами (а в сирійській війні релігійний фактор вже має колосальне значення), беручи до уваги етнічний і релігійний склад в Російській Федерації. З іншого боку, ми розуміємо, що крім розміщення військової бази на території Латакії Російська Федерація не здатна запропонувати Сирії щось більше, з економічної точки зору. Якщо Сполучені Штати після 2003 року завели свої компанії на відновлення інфраструктури Іраку, і ми бачимо там обопільний інтерес, як з боку офіційного Багдада, так і з боку американського бізнесу, то подібна поведінка Вашингтона в Іраку зрозуміла. У той же час ми бачимо ситуацію, коли Російська Федерація витрачає ресурси на досягнення результату, який може бути мотивований тільки виключно протидією політиці Сполучених Штатів. На мій погляд, це досить безглузда витівка, яка призводить до витрати ресурсів, сил, іміджевих ресурсів, але не призводить до базової речі – підвищення соціально-економічного добробуту російського суспільства через зовнішню політику. На сьогоднішній день політика Російської Федерації – це, навпаки, досягнення політичних цілей на шкоду соціально-економічному становищу всередині своєї країни.

- Це так само, як Афганістан зіграв роль при розпаді СРСР?

- Роль Афганістану в розпаді Радянського Союзу – це лише додатковий приклад тієї самої політики безглуздої участі в зарубіжних конфліктах, абсолютно не виправданого соціально-економічними факторами. Тут ми бачимо, в принципі, те ж саме. Російська Федерація повторює політику Радянського Союзу – це бездумна присутність за кордоном, участь і підтримка у військових конфліктах сторін, від яких не отримуєш досить економічної віддачі. Це ситуація, коли економіка відстає від цілей зовнішньої політики, що визначаються безпосередньо конфронтацією з великим гравцем, у цьому разі з Вашингтоном.

Політика Радянського Союзу в Африці – та ж сама ситуація. СРСР не отримував жодних економічних преференцій, не було інфраструктурних вкладень, у той же час були колосальні витрати на військово-технічну допомогу режимам, які були досить нестабільні, і населення цих країн досить швидко змінило орієнтацію. Тому, на мій погляд, Російська Федерація може зазнати ще більшу економічну кризу. Однак, навіть незважаючи на певний прихований сепаратизм, який присутній в Російській Федерації як штучно склеєній державі, оскільки там величезна кількість різних етнічних груп, релігійних течій і так далі, поки що говорити про ймовірність розпаду Російської Федерації, на мій погляд, передчасно. Для цього повинні бути ще більші економічні проблеми і, безумовно, необхідний певний злам у тому поліцейському і контррозвідувальному режимі, який існує в РФ. Тільки після того, як складеться внутрішня опозиція до діючого режиму, можна буде говорити про те, що ризики розпаду Російської Федерації будуть зростати.

- Зараз ми бачимо, що Туреччині намагається виконувати роль досить серйозного зовнішньополітичного гравця. Якою, на вашу думку, буде політика Туреччини в 2017 році?

- У 2011 році на той момент міністр закордонних справ Туреччини Давутоглу опублікував досить цікаву статтю про концепції турецької зовнішньої політики. У цій концепції вони розглядали три трикутника, які є основою для впливу в ісламському світі на території Близького Сходу. Ці трикутники формуються з таких країн, як Туреччина, Саудівська Аравія, Іран, Ірак, Йорданія, Сирія і Ліван. Це, в принципі, історична концепція, яка пов'язана з впливом тих чи інших країн на ісламський світ, їх впливом в самому регіоні на етнічні групи і так далі. Однак ми розуміємо, що після Арабської весни вплив деяких країн було підірвано і звільнились деякі ніші. Наприклад, Лівія і Єгипет втратили своє значення, і звільнилася ніша в Північній Африці. Саудівська Аравія має досить суттєві проблеми для того, щоб посилювати експансію за кордон. Ірак після краху режиму Саддама Хусейна також перестав бути регіональною точкою.

Тому Туреччина користується моментом. Ердоган намагається відновити халіфат в тому вигляді, у якому він був у складі Османської імперії. Уся поведінка Ердогана після так званої невдалої спроби перевороту – це спроба сформувати новий імідж і змінити політику Туреччини у бік від тієї політики, яка була сформована паном Ататюрком. На мій погляд, Туреччина буде відходити від світськості як основи політики держави, буде скорочуватися роль армії як балансу політичної системи Туреччини. У той же час, ймовірно, буде зростати роль спецслужб для проведення зрозумілої внутрішньої політики, підтримки чинної влади і для проведення експансії. Та кампанія, яку Туреччина почала на території Сирії, вже свідчить про те, що Анкара посилає недвозначні сигнали про те, що вона претендує на серйозний вплив у регіоні. І тут ми можемо говорити про те, що вплив Туреччини буде поширюватися не тільки на Північну Африку та Близький Схід, але також і на тюркські держави Середньої Азії, тобто на Казахстан, Туркменістан, у певній мірі Таджикистан, Киргизстан. І тут, я думаю, зміни ми побачимо вже в 2017 році, оскільки ми вже бачимо активізацію співробітництва Казахстану з Анкарою, ми зараз бачимо певні кризові явища в Туркменістані, і ми розуміємо, що перед ним буде стояти питання: або йти під парасольку офіційного Пекіна, або рухатися на зближення з Анкарою. Скоріше всього, Ашхабад вибере Китай як більш м'яку силу порівняно з Анкарою, проте в той же час ми можемо говорити про те, що Середня Азія буде знаходиться під зростаючим тиском Туреччини, яка пов'язана знову ж таки з спробою розширення і посилення свого впливу і повернути вплив в межі Османської імперії.

- Які ще країни з Центральної Азії будуть в центрі подій?

- Афганістан як держава, у якій присутні дві протиборчі ключові сили – це Талібан і "Ісламська держава", яка намагається закріпитися в цій країні і посилити свою підтримку серед місцевого населення. Безумовно, стабільність в Афганістані впливає на ситуацію в тому ж Пакистані. Ми розуміємо ризики дестабілізації ситуації в Пакистані, тому що Пакистан є державою, що володіє ядерною зброєю. Також ми бачимо певну конфронтацію, яка виникла по лінії Пакистан – Ізраїль, хоча я думаю, що це тимчасова ситуативна конфронтація. І, в принципі, значно більша ймовірність того, що відновиться протистояння Індії з Пакистаном, ніж того, що буде активовано новий вектор. По Центральній Азії, я думаю, ситуація буде розвиватися у фарватері тих подій, які будуть відбуватися в Сполучених Штатах у зв'язку з обранням нового керівництва і формуванням кабінету Трампа, з одного боку. З іншого боку, це буде визначатися активністю політики РФ в Середній Азії. Посилення або ослаблення її в цьому регіоні буде притягувати або відштовхувати частину країн, які посідають досить вагоме місце в цьому регіоні.

- Китай буде якось впливати на зовнішньополітичний порядок денний?

- Ми бачимо Південно-Східну Азію, Китай, який починає нарощувати свій вплив в регіоні. Це буде гра до останнього, оскільки Китай бачить це виключно як сферу свого впливу. Ми бачимо, що в 2016 році йому, в принципі, вдалося отримати під контроль Філіппіни, які раніше входили до складу Сполучених Штатів Америки. Це дійсно великий успіх у китайській політиці в їх розумінні, тому я думаю, що після цього сигналу буде витіснення американо-японського присутності з території Південно-Східної Азії. Яким чином це буде відбуватися, складно сказати: або це буде з позиції м'якої сили, або це буде спроба силових дій, які ми спостерігаємо у відношенні того ж В'єтнаму в Південно-Китайському морі. Скоріш за все, Китай залишиться вірним своїй політиці батога і пряника, коли з одного боку буде демонструватися певна військова міць та силові дії щодо країн-опонентів, а з іншого боку вирішення питань буде проходити кулуарно, за домовленостями, з використанням значних фінансових ресурсів.

Китай є значно жорсткішим у своїх далекосяжних цілях, проте сама психологія китайців змушує країну йти шляхом, коли супротивника або опонента змушують до певних дій не ламанням коліном, як це, наприклад, намагається робити Російська Федерація. Ось ця особливість китайської політики, на мій погляд, дозволяє змащувати визначені перші ознаки тих чи інших дій Китаю, які досить добре видно, наприклад, у США чи РФ. Це китайська традиція зовнішньої політики, і вона дає можливість Китаю м'якше досягати своїх цілей, не йдучи на конфронтацію відразу з декількома учасниками. На відміну, наприклад, від Російської Федерації: коли вона зайшла в Сирію, миттєво стався конфлікт з Туреччиною, з Саудівською Аравією.

- І така політика дозволяє їм досягати поставлених цілей?

- Вони досягають своїх цілей, але ми розуміємо, що початкова і основна мета Китаю лежить значно далі, ніж мета РФ. Китай розглядає тотальне і повне домінування у всьому світі. Питання в тому, який часовий період цієї мети. Насправді особливістю системи управління Китаю є система планування, у них робиться планування в короткостроковій перспективі, у середньостроковій, довгостроковій. Причому довгостроковий період планування у них охоплює до 25-50 років. Це те, чого не робить ніхто з країн цивілізованого світу. Проте подібні прогнози та орієнтири, незважаючи на те, що вони піддаються потім корекції, дозволяють зорієнтувати політику держави на досягнення кінцевого результату.

- Після перемоги Дональда Трампа на виборах президента у США багато хто не розуміє, якою буде політика США в цьому році. Який ваш прогноз?

- Що стосується прогнозу по Сполученим Штатам, тут необхідно зробити акцент на кількох позиціях. Перше: США спочатку були створені батьками-засновниками з приголомшливою системою стримувань і противаг, тому у разі якщо позиція Трампа буде суперечити позиції більшості конгресменів, як з Демократичної партії, так і з Республіканської, його політика буде повністю блокована Конгресом. Друге: у США президент діє виходячи не з якихось своїх авторитарних бажань, а виходячи з домовленостей та інтересів тих фінансово-промислових груп, які стоять за партіями і які вкладалися у виборчу компанію. Якщо політика Трампа буде несподіваною для тієї частини політичної еліти, яка підтримувала його на виборах, зокрема для Республіканської партії, - це шлях до імпічменту або блокування через Конгрес, тому, на мій погляд, політика Трампа буде досить несподіваною з одного боку, проте загальний її напрямок у зовнішній політиці буде відповідати інтересам тих внутрішніх еліт, які домінують в США, у тому числі і військово-промислового лобі, представники якого дуже сильні в Республіканській партії.

Новости партнеров

Загрузка...

Читайте також

Радіоактивний попіл: чи поховають Трамп і Путін ядерне роззброєння

Попытки России и США обойти ограничения по ядерному разоружению не способствует разрядке ситуации и вызывают беспокойство других государств.

Через 10 років після сигналу Путіна: Захід в Мюнхені обговорює російську загрозу

Россия — одна из главных тем Мюнхенской конференции. Для Петра Порошенко это мероприятие представляет собой еще один шанс обсудить проблематику Минских договоренностей.

Новости партнеров

Загрузка...