Відсутність стратегічного бачення розвитку енергетичної галузі призводить до того, що держава реагує на поточні виклики, але не прогнозує можливі ризики і не вживає превентивних дій.
Серед основних недоліків роботи Володимира Демчишина можна назвати декларативний курс на енергоефективність ЖКГ та повну відсутність плану щодо її реалізації: пільгові кредити, встановлення лічильників, програми з мотивації енергоощадності тощо. Через це концепція енергоефективності наразі лишається суто віртуальною.
Пробуксовує реформування НАК «Нафтогаз України» – перенесення його з 2015 на 2017 рік тягне нафтогазовий сектор до провалля. Роздутий, забюрократизований інститут «Нафтогазу» лише накопичуватиме свої борги за цей період, які автоматично перекладатимуться на плечі населення.
Умовним досягненням можна назвати скорочення споживання газу – з опалювального періоду 2014/15 Україна вийшла із запасами у 8 млрд куб. м. Але цей показник став не результатом дії програм енергоефективності держави, а наслідком падіння національної економіки.
Відмова від перехресного субсидіювання та в цілому будь-яких дотацій у вугільній промисловості дозволили держбюджету заощадити близько 11 млрд грн. Втім наміри закрити неприбуткові шахти та скоротити близько 30 тис. гірняків викликали обурення у вуглярів.
Позитивним є формування резервного фонду газу, на який уряд виділив $1 млн, але це надзвичайно мізерна сума, що дозволяє придбати лише 300-350 тис. куб. м природного газу. Такий обсяг навіть умовно важко назвати резервним або стратегічним – його вистачить на 3-7 днів для забезпечення життєдіяльності країни.
Важливим є досягнення із диверсифікації поставок енергоресурсів: газ та ядерне паливо. Однак це скоріше досягнення міністра Продана, ніж Демчишина.
Разом з тим обнадійливим є факт залучення нинішнім міністром близько $700 млн інвестицій. До того ж очікується ще понад $800 млн надходжень на проведення реформ в галузі.
