Казахстан — найбільша держава Центральної Азії та один із ключових партнерів України в регіоні. Водночас у рамках свого прагматичного партнерства з Росією країна залишається пов’язаною з країною-агресором в економічній та енергетичній площинах, не забуваючи при цьому відстоювати свої національні інтереси.
Для Києва збереження й розвиток партнерства з Астаною має особливе значення, тим більше після трирічної паузи у двосторонніх відносинах через відсутність українського посла в Казахстані. За останній рік політичний діалог помітно активізувався: у вересні 2025 року президенти України та Казахстану провели зустріч у США, а вже цього року казахстанські компанії брали участь у Конференції з відновлення України.
В інтерв'ю "Апострофу" посол України в Казахстані та спецпредставник МЗС у Центральній Азії Віктор Майко розповів, як офіційна Астана реагує на українські удари по російській нафтовій інфраструктурі, чи справді постачає пальне до Росії, як змінився підхід Казахстану до санкцій проти Кремля та чому країна дедалі активніше розвиває співпрацю з Україною.
– Пане Посол, наприкінці червня видання Bloomberg повідомило, що на найбільшому нафтогазовому родовищі в Казахстані під назвою Карачаганак скоротили видобуток на 25% через українські атаки по Оренбурзькому газопереробному заводу. Як офіційна Астана ставиться до наших ударів по російських об’єктах?
– По-перше, зауважу, що Карачаганак не є найбільшим родовищем країни. Найбільше — це Тенгіз. Питання полягає в тому, що казахстанці наразі не мають власних потужностей для виробництва газу. Тому його постачали до Оренбурга. Так було здавна. І сьогодні Астана «успадкувала» від попереднього політичного керівництва проблему у вигляді Оренбурга. А ще є Каспійський Трубопровідний Консорціум.
Отже, наразі Казахстан змушений користуватися послугами росіян, доки не побудує власне виробництво. Такі плани в офіційної Астани є. У наступному році планується розпочати будівництво газопереробного заводу потужністю близько 5 мільярдів кубів газу. Не те щоб назвати його мегапроєктом, але він є достатньо значним для утилізації та переробки більшої частини того газу, який виробляють на Карачаганаку.
Важко точно сказати, наскільки саме впав видобуток на Карачаганаку. Думаю, що там не все так критично, як подають журналісти.
– Як реагує казахстанська сторона на такі інциденти, як 17 та 19 липня, і як вам вдається доводити нашу позицію?
– Офіційна реакція казахстанської сторони є зрозумілою. Ми її цілком і повністю поважаємо. Більш, знаєте таким, неоднозначним виявилося висвітлення зазначених подій у окремих засобах інформації Казахстану.
Прикро, але не обійшлося у деяких публікаціях без перекручувань та емоційних упереджених висновків без посилання на переконливі й беззаперечні факти.
Україна категорично відкидає будь-які безпідставні звинувачення щодо своєї причетності до атак у зазначені дати на цивільні судна чи об'єкти, пов'язані з транспортуванням казахстанської нафти. Такі твердження не відповідають дійсності та є спекулятивними.
Хочу наголосити, що ми високо цінуємо послідовну позицію керівництва Казахстану щодо підтримки державного суверенітету та територіальної цілісності України відповідно до норм міжнародного права. Ми також усвідомлюємо важливість подальшого розвитку взаємовигідного українсько-казахстанського економічного співробітництва.
Дотримання міжнародних зобов'язань, передбачуваність торговельно-економічних відносин і взаємна довіра – це основа для залучення інвестицій, розвитку бізнес-діалогу та зміцнення партнерства між нашими державами, заради чого ми так наполегливо працюємо.
У цей важкий час наша країна залишаємося відкритою до конструктивного діалогу з казахстанською стороною. Я ще раз хотів би наголосити: Казахстан є дружньою для України державою та важливим партнером у Центральній Азії. Саме тому Казахстан ніколи не був, не є і не буде ціллю для будь-яких недружніх дій України. Україна не веде жодних дій, спрямованих проти Республіки Казахстан чи її економічних інтересів.
Усі зусилля України зосереджені виключно на захисті від російської збройної агресії та націлені проти об’єктів російської військової машини.
– Продовжуючи енергетичну тему, запитаю ще про таке — нещодавно Росія попросила 50 тисяч тонн бензину марки А-92. Спочатку офіційна Астана спростувала цю інформацію. Проте згодом виявилося, що пальне-таки продали. Поясніть, будь ласка, цей епізод.
– Від самого початку ця історія була некоректно подана поважною інформагенцією. У згаданому вами повідомленні використали одне слово, якого в цьому процесі ніколи не було — це так звана «гуманітарна допомога». Оця єдина фраза перетворила звичайну комерційну угоду купівлі-продажу на якийсь політичний хайп. І це підхопили, в тому числі наші ЗМІ.
Ніякої гуманітарної допомоги ніхто нікому не надавав. Ні про яку допомогу не йдеться. А комерційна складова у цьому випадку є цілком можливою. Однак це все поки що лише гіпотетичні твердження. Жодних офіційних звернень до Казахстану, наскільки мені відомо, з боку Росії не було. Це підтвердили у Міністерстві енергетики Республіки Казахстан.
Поясню, чому слабко вірю в те, що такі речі мають під собою серйозне підґрунтя. По-перше, Казахстан завжди був нетто-імпортером нафтопродуктів, а саме бензину марок А-92, А-95, дизелю і авіаційного керосину. Останнього виробляли 800 тисяч тонн на рік, чого не вистачало для самої країни. І, відповідно, ставить її в імпортозалежну позицію.
Така ж сама ситуація і щодо дизелю, і щодо бензину. Врахуйте, що на півночі Казахстану зима триває 7 місяців — з вересня і до травня. Казахстан — величезна за територією країна. У літній період переїзди активізуються. Для звичайного пересування нею треба дуже багато палива.
Друге. Зараз у розпалі сільськогосподарський сезон. Тож влітку Казахстан стає особливо сильно залежним від пального. Тому я маю сумніви, що зараз відбудеться передача 50 тисяч тонн бензину.
– Будемо сподіватися, що прагматизм переможе в цій ситуації…
– Ми приділяємо велику увагу Казахстану, який пообіцяв нібито 50 тисяч тонн. І при цьому прохідною виявилася новина щодо підписання угоди між РФ та Індією на постачання 400 тисяч тонн бензину щомісяця. На рік це виходить — 5 мільйонів тонн. Тому давайте «включати» трошки об’єктивність.
– В інтерв’ю нашим казахським колегам ви згадували про Ормузьку протоку. А недавно Казахстан та Іран підписали договір про створення на берегах протоки великого логістичного терміналу. Можливо, Вам відомо, коли розпочнеться реалізація цього проєкту та коли його запустять?
– Принципово нового в цьому нічого немає. Років 12 тому вже запустили залізничний маршрут Північ–Південь, а з 2021–2022 років на цій гілці почав діяти регулярний контейнерний сервіс. Він з’єднав країни Центральної Азії з іранською портовою інфраструктурою.
Мета полягала в тому, щоб вивезти центральноазійську продукцію в Бендер-Аббас. А там недалеко і до Індії, Пакистану, Східної та Північної Африки. Це давніший проєкт. Просто через все зростаючі імпортно-експортні потреби він потребує розширення. Тому ще до іранської кризи це почали втілювати в життя.
У цьому логістичному ланцюгу також задіяний каспійський порт Амірабад. Через Каспій порт може приймати центральноазійські товари. Партнерами у нього виступають казахські порти Актау і Курик, а ще — туркменський порт Туркменбаші. Далі цей ланцюг тягнеться територією Ірану.
У цій історії принципово нового нічого немає. Військові дії в Ірані призупинили всі ці процеси. Але після їх завершення логістичні маршрути мають відновитися, оскільки вони є серйозною альтернативою російським маршрутам. Для Центральної Азії південний маршрут через Каспій до Ормузької протоки є дуже серйозною альтернативою.
– У тому ж таки інтерв'ю нашим казахським колегам ви зауважили, що проблема не у санкціях проти Росії, які повільно діють, а у механізмі їх виконання. Офіційно Астана не допомагає РФ обходити обмеження.
Компанії звідти постачають Кремлю комплектуючі до РЕБ. Назви компаній — Askarlab, Dicosta Technologies, Panalem Technologies, Computer Services Ltd. Як посольство працює з казахською стороною для того, щоб цього експорту не було? Чи переконуємо ми їх не постачати hardware військового призначення до Росії?
– Це питання важливе в частині функціонування санкційного механізму. Має бути чітке розуміння, чи він працює, чи ні. Якщо працює, то наскільки ефективно? Особисто в мене є чітке розуміння, що загальний санкційний режим працює десь на 20 відсотків. На повну потужність він запрацює лише тоді, коли буде забезпечений моніторинг дотримання санкцій.
В атакуючому комплексі, який використала Росія для масованого удару по Києву декілька днів тому, було 35 тисяч іноземних деталей, вироблених у США, Європі, Південній Кореї. Це все там. Через те, що ніхто не відстежує санкції як слід. Якби була політична воля – це все можна зробити.
Щодо Казахстану, можна сказати, що у 2022–2023 роках ситуація була достатньо складною. На тому етапі була серйозна потреба у взаємодії з казахстанською стороною для того, щоб відпрацювати чіткі та ефективні механізми моніторингу з цих питань. І це з 2024 року дало свої позитивні результати. Хочу зазначити, що вже у 2025–2026 роках Україна, а також наші європейські партнери та США не мають жодних принципових зауважень до Казахстану як до держави у цій сфері.
– А у 2024 році офіційна Астана відмовилася від допомоги РФ з обходом західних санкцій…
– Це почалося ще десь із кінця 2023 року. На це була політична воля керівництва країни, бо ж існував ризик потрапляння під вторинні санкції. Останні створюють не тільки фінансові ризики для банків чи компаній. Мова йде також про великі репутаційні ризики. Всі розуміють, що війна закінчиться, а життя ж не зупиниться. Ніхто не захоче інвестувати в країну, яка допомагала агресору уникнути шкоди від санкцій.
Тобто політичне керівництво країни абсолютно свідомо і резонно для себе визначило, що не варто так ризикувати. Майже три чверті компаній, які були помічені у допомозі Росії уникати санкцій якимось чином, мали російське походження. Ви дали назви кількох компаній. А у мене є ще деякі. Ми працюємо в цьому напрямку.
– І є якийсь зворотний зв’язок? Чи стіна мовчання стає на шляху?
– Ми працюємо дуже тонко. Можу сказати, що це дорога з двостороннім рухом. Скажу так — нас чують і з нами працюють. І активно реагують на нашу інформацію. Взагалі, система в Казахстані побудована дуже серйозно в частині недопущення залучення державних чи приватних компаній в обхід санкцій. Якщо хтось на цьому «погорів» – його карають.
– У тому ж таки інтерв’ю казахському виданню ви казали про українських співробітників у місцевих компаніях. Після того російські медійні ресурси відразу написали: посол України зазначив, що українці «керують» казахською економікою. Звідси питання: як ви боретеся з ворожою пропагандою в Казахстані? Що посольство для цього робить?
– Ну, звичайно (сміється), що вони могли ще сказати? У Казахстані створено дуже справедливий підхід до нацменшин. І я жодного разу не чув про утискання прав українців через етнічну приналежність. За рік, що я тут, багато їздив по країні, зустрічався з нашими громадами.
З приводу того, що наші люди тут «керують» економікою Казахстану. В який би регіон я не приїхав, обов’язково відвідую великі підприємства. Скрізь, де б я не був, є громадянин України, який обіймає посаду або генерального директора, або заступника гендиректора, або є членом наглядової ради, або є головним технологом тощо.
Але при цьому громадяни України (або етнічні українці) не мають жодних привілеїв. Якщо хтось працює тут на керівній посаді, то це свідчить виключно про його кращу кваліфікаційну підготовку, здатність бути максимально ефективним для підприємства, для справи.
Посольство працевлаштуванням громадян України не займається. Це вони все самі. За підсумками кожної поїздки я додаю нові дані про роботу співвітчизників на підприємствах Казахстану, у тому числі й на приватних. Не встигаємо оновлювати дані. Нашого люду тут від 15 до 20 тисяч. На консульському обліку перебуває 1400 з них.
– Чи є у посольства стратегія боротьби з російською пропагандою в Казахстані? Що ми для цього робимо?
– Посольство не в змозі зупинити потік російської пропаганди. За нашою інформацією, Кремль щорічно «вливає» 600 мільйонів доларів для ведення пропагандистської роботи в Казахстані. Можете уявити собі масштаб цих зусиль.
Але, знаєте, головним бар’єром проти поширення ворожої пропаганди виступають самі казахи. Росія йде навалою, як на лінії фронту, так і в інформаційній сфері. Беруть ті самі наративи, що й для свого внутрішнього споживача. Про «нацистів», «фашистів», «розіп’ятих хлопчиків». Оцю всю дурню використовують тут. Казахстанці цього не сприймають. Це просто певний «фоновий шум» для них. Гадаю, що 90% цього російського пропагандистського «шуму» йде в нікуди.
– А скільки казахів воюють в лавах російських окупаційних військ проти нас?
– Точної цифри у мене немає, маю лише інформацію з відкритого доступу. Нам відомо про 12 полонених громадян Казахстану. Наразі питання їхньої долі вирішується.
– Казахстан теж не відправляє запитів?
– Це є чутливою інформацією, яка зачіпає як членів родин полонених, так і ширше коло осіб. Таких запитів ми ще не отримували. Але врахуйте, що у Казахстані діє законна відповідальність за найманство та участь у збройних конфліктах в інших країнах. Якщо ці громадяни повернуться колись сюди, то їх чекають серйозні терміни ув’язнення.
– Казахстан нарощує свої військові витрати. На цей рік Астана заклала кошти на оборону на рівні 3% ВВП або 5,5 мільярда доларів. Яку суму казахи хочуть витратити наступного року?
– Це ви назвали лише прямі витрати, а є ж іще непрямі. По-іншому й бути не може — хіба може почуватися безпечно країна, яка має 7,5 тисячі кілометрів сухопутного кордону з РФ? Логічно, що оборонний бюджет буде рости.
– Одним із напрямів зміцнення оборони казахська сторона визначила війну дронів, виходячи з українського досвіду. Ми з вами згадували Близький Схід. Країнам того регіону ми вже пропонуємо Drone Deal. Чи можемо запропонувати таке й Астані? Чи працюємо вже над цим?
– Можемо, але поки що не працюємо в цьому напрямку. Єдине, про що я можу зараз сказати, що ми готові до такої роботи. Однак ми повинні на цій платформі не тільки давати, а й отримувати. Ще одна умова, мабуть, найважливіша — ми повинні бути впевнені, що наші технології завтра не опиняться в чиїхось недружніх руках.
Отже, загалом, ми готові співпрацювати з Казахстаном, в тому числі, і в оборонному секторі.
– Ви сказали, що ми маємо не лише віддавати, а й отримувати щось натомість. Що казахські партнери можуть нам запропонувати?
– У цьому плані симетричність не обов’язкова. Ми не ставимо так питання — оборонні технології за оборонні технології. Але при цьому ми повинні пам’ятати, що сьогодні Казахстан є депозитарієм величезної кількості мінералів. Серед них молібден, ванадій, вольфрам та інші. А Україна має досвід розробки і збагачення мінералів. Це лише один з багатьох напрямів потенційної співпраці.
– Якщо ви вже зазначили, що «один з багатьох», то запитаю: чим ще ми можемо бути цікавими для Казахстану?
– Ми можемо отримувати казахстанську нафту за умови наявності відповідної інфраструктури. Ми можемо побудувати в Україні спільно з казахськими партнерами НПЗ, призначені для цього. Свого часу казахську нафту отримував Кременчуцький НПЗ. Завод був спроєктований під таку «важку» нафту. Можна відновити цю співпрацю.
Ще один момент – це транспортно-логістична інфраструктура. Каспій поєднує нас сьогодні не тільки з Центральною Азією, а й з Китаєм та Південно-Східною Азією. Цей так званий Серединний коридор (Middle Corridor) проходить якраз через Південний Кавказ і через Центральну Азію. Казахстан разом з Туркменістаном тут відіграє ключову роль. Дві прикаспійські країни в цьому регіоні, з якими ми можемо і повинні співпрацювати.
– Так, ми мусимо брати участь у цьому проєкті, бо треба займати вигідні місця на вільному просторі…
– Ми вже працюємо в цьому напрямку. Україна вже тут.
– Українців у Казахстані — від 330 тисяч до пів мільйона. Як вони сприймають нашу війну з Росією? Ця тема їм болить? І якщо так, то як вони нам допомагають?
– З початком повномасштабної російської агресії реакція української громади в Казахстані була миттєвою і дуже сильною. У посольство стояли черги людей, які хотіли надати допомогу – переслати кошти, передати одяг, продукти, генератори.
У перші два роки вторгнення цей процес був дуже активним. Згодом потік допомоги «обмілів», але остаточно не зупинився. Люди й надалі намагаються чимось допомогти. Ми, як посольство, координуємо цей процес.
Окрім того, такою ж активною реакцією стали тут згуртованість, посилення української ідентичності. Війна додала нашим співвітчизникам по всьому світу мотивації більше себе ідентифікувати як українців. Більше це демонструвати і взагалі діяти як українці назагал. Сміливіше, щиріше носити національний одяг, спілкуватися рідною мовою. І навіть цим, у такий спосіб протистояти, протидіяти російській пропаганді. Таким чином, українці Казахстану, я вважаю, зробили свій внесок у скарбницю загального спротиву.
– Наскільки мені відомо, влада Казахстану не надто дозволяє офіційні заходи від посольства. У тому числі ті, які мають на меті продемонструвати український спротив. А ви зазначили, що прості українці в Казахстані мають змогу публічно проявлятися. Поясніть цю двояку ситуацію, будь ласка…
– Заборони немає. Влада Казахстану ввела певні обмеження на масові заходи без попереднього погодження на їх проведення. У цьому плані причина не в Україні, а в іншій державі. Ви розумієте, про кого я. Знищення міжнародної архітектури безпеки, викликане російською агресією проти України, змусило керівництво Казахстану більше дбати про внутрішню безпеку в державі.
– Ви згадували про 1400 українців, які стоять на консульському обліку. Це з числа тих, хто опинився в Казахстані під час вторгнення? У яких умовах вони живуть?
– Так, але не лише вони. За нашими оцінками, у 2022 році в Казахстані перебувало близько 30 тисяч громадян України. Водночас реальна кількість могла бути й більшою — орієнтовно до 40–50 тисяч. На сьогодні ця цифра майже удвічі менша.
Значна частина громадян залишила Казахстан. Хтось повернувся до України, хтось переїхав до інших держав. Насамперед виїхали ті, хто розглядав перебування в Казахстані як тимчасове рішення або мав можливість продовжити свій шлях до родичів чи до інших країн. Коли стало зрозуміло, що війна має затяжний характер, багато хто ухвалив рішення про подальший переїзд.
– Ті люди, які поїхали, чи користувалися вони тут хоч якимись пільгами? Або чимось таким подібним?
– Ні, спеціальних пільг чи програм підтримки саме для громадян України не було. Підхід Казахстану полягав у тому, що країна відкрита для перебування іноземців відповідно до законодавства, однак питання працевлаштування та забезпечення свого проживання кожен вирішує самостійно.
Водночас українці користуються тут високою повагою, а наші фахівці є затребуваними на ринку праці. У Казахстані є навіть рекрутингові компанії, які цілеспрямовано займаються пошуком українських спеціалістів для місцевих роботодавців.
– Скільки наших людей, які нині живуть в Казахстані, хочуть повернутися назад додому в Україну?
– Думаю, якщо говорити про людський вимір, то переважна більшість хотіла б повернутися додому. Але ті, хто вже облаштував своє життя саме тут, мають уже стабільну роботу з гідною оплатою, захочуть пересвідчитися щодо належних умов для життя перед тим, як приймати рішення, чи повернутися до України.
Отже, маємо створити такі можливості, які будуть не менш привабливими, ніж ті, які люди мають за кордоном, і вмотивувати співвітчизників. Лише за таких умов ми зможемо розраховувати на повернення значної частини наших громадян.
– Російська діаспора тут налічує 3 мільйони осіб. Чи дає наше посольство якісь рекомендації українцям щодо того, як себе «правильно поводити» відносно росіян? Спілкуватися чи ні і таке інше. Я взимку говорив з Михайлом Видойником, то він мені повідомив, що наше посольство у Фінляндії надає українцям рекомендації, що краще уникати спілкування з росіянами чи російськомовними фінами…
– Можливо, рівень самосвідомості українців у Казахстані вищий за рівень самосвідомості українців у Фінляндії. В усякому разі, в мене таких проблем тут немає. Мені не слід вдаватися до таких собі «лекцій з патріотизму». Радше, іноді доводиться попереджати: зважайте, ви як громадяни України можете стати об’єктом провокації з боку росіян, які тут мешкають. Однак, не сказав би, що це має якийсь системний характер, швидше це поодинокі випадки.
Є інший момент. Ми говоримо, що у нас діаспора тут складає майже 400 тисяч етнічних українців. Проте не всі з них є патріотами держави Україна. Певний відсоток хоче «сидіти на двох стільцях». По понеділках «красуватися» у кокошниках російських, а у п’ятницю – вдягати вишиванку та в неділю іти до української церкви. Таким я доводжу тверду позицію: ні, тут треба проводити чіткий водорозділ. Маєте обрати, на чиєму ви боці! Є цілі громадські об’єднання, які знаходяться в позиції «і вашим, і нашим». Але ж мати може бути лише одна.
– Ви у Казахстані вже понад рік. Які завдання перед вами ставили перед початком вашої місії як посла у цій країні?
– Президент Володимир Зеленський і міністр Андрій Сибіга поставили наступні завдання: відновити політичний діалог та активізувати економічне й культурно-гуманітарне співробітництво. Донедавна між нашими державами існувала певна політична «пауза», яка, слід визнати, затягнулася.
Останній візит високого рівня казахстанської сторони до Києва відбувся ще у 2014 році, а відповідно, українська сторона відвідала Астану в 2015 році. А коли немає політичного діалогу, то про які спільні проєкти ми можемо говорити?
Також зазначу, що посла України в Казахстані не було майже три роки через низку причин. За цей рік, що минув, вдалося-таки чимало зробити й почати змінювати ситуацію. У вересні минулого року відбулася зустріч президентів двох держав. Важливо і значуще, що вони домовилися й надалі розвивати діалог на найвищому рівні.
Якщо говорити про контакти між Міністерствами закордонних справ, то кілька тижнів тому відбулися перші в історії двосторонніх відносин міжвідомчі консультації між двома профільними Міністерствами України та Казахстану. Аналогічні консультації відбулися кілька тижнів тому також і з Узбекистаном.
Ми провели навесні цього року великий бізнес-форум у Казахстані, домовилися про відновлення роботи Міждержавної економічної комісії вже, сподіваюся, ближчим часом.
Минулого року нам вдалося організувати у Казахстані відпочинок для першої групи українських дітей. Цього літа, в серпні, ще 50 маленьких українців казахстанська сторона прийме для відпочинку та реабілітації. Іще найближчим часом буде реалізовано такий важливий і дорогий для мене проєкт – у вересні відзначатимемо 180 років міста Форт-Шевченко, де перебував у засланні наш великий земляк та діє його чудовий меморіальний музей.
– То які, все ж, головні завдання перед собою ставите, пане посол?
– Пріоритетне завдання, і це зрозуміло, чому, — слід досягти збільшення товарообігу між нашими країнами.
Сьогодні обсяг взаємної торгівлі значно нижчий, ніж до повномасштабної війни: у 2008 році товарообіг перевищував $5,5 млрд, у 2021 році становив $1,4 млрд а за підсумками 2025 року — близько $400 млн. Досягнення товарообігу на рівні $10 млрд залишаються реалістичною, але, зрозумійте мене правильно, довгостроковою метою.
Для цього необхідно вирішити три ключові завдання: відновити транспортну логістику, перейти від простої торгівлі до промислової кооперації та забезпечити участь бізнесу обох країн у масштабних проєктах.
Важливим для мене напрямом є також розвиток освітнього співробітництва. Наразі шукаємо шляхи, як зацікавити центральноазійських студентів їхати вчитися до українських вишів.
Найактуальніше — зацікавити бізнес Казахстану долучитися до відбудови України після війни.
– Чи вдалося вже досягти конкретних напрацювань, чи поки це на стадії обговорення?
– Є компанія BI Group — найбільший у Казахстані забудовник — яка вже виконує проєкти в Україні.
Ще одним із прикладів успішної присутності казахстанського бізнесу в Україні є Kusto Group, велика компанія, яка через Kusto Agro вже багато років працює в українському аграрному секторі та продовжує інвестувати в сільське господарство.
До речі, на Конференції з відновлення України, що відбулася в Ґданську, були присутні 15 казахських компаній. У Казахстані діє така впливова структура, як Національний суверенний фонд. Так от, голова цього фонду був на цій конференції також. Як, до речі, і на попередньому заході у Римі, як офіційний представник Казахстану.
Українські компанії, у свою чергу, через налагоджену взаємодію матимуть доступ до різних секторів казахської економіки. Тобто, приноситимуть користь обом нашим державам.
– Посол України в Туреччині Наріман Джелял мені говорив, що вимушений ходити на офіційні заходи за участі росіян, коли його запрошують. Адже турки є приймаючою стороною, і не піти означало б виявити зневагу до Анкари. Чи доводилося вам стикатися з подібними ситуаціями в Астані? Чи перетинаєтеся ви часом із росіянами на дипломатичних заходах тут?
– Я, як посол України, не беру участі в офіційних заходах, якщо відомо, що там буде присутній представник російської сторони.
Хоча якось довелося брати участь у роботі одного важливого заходу, на якому був присутній також представник Росії. Я разом з іншими колегами із країн-партнерів, друзів України, просто встав і залишив залу. Щойно виступ росіянина закінчився, ми повернулися.
Бувають події, начебто далекі від політики, наприклад, проводять презентації національної кухні з різних країн. У таких випадках моя позиція така: я радий представити наші смачні українські страви. Лише така вимога — на цьому майданчику український прапор ніколи не буде поруч з російським. Звертаюся до організаторів, щоб вони зробили теж свій вибір: на заході, куди запрошена Росія, не буде не лише нас, а й усіх послів держав ЄС, наприклад. І це спрацьовує.
– Під час нещодавнього візиту до Казахстану кремлівського диктатора його зустрічали тут з армією та авіацією. Що це було, на вашу думку? Чому його вирішили так зустріти?
– По-перше, це був державний візит. У дипломатичній практиці розрізняють державні, офіційні, неофіційні та робочі візити. Саме державний візит є найвищою формою офіційного візиту й, відповідно, передбачає найвищий рівень протокольного забезпечення.
Кожна держава самостійно визначає, які саме протокольні заходи супроводжують державний візит.
Водночас, відповідаючи на ваше запитання, мушу зауважити, що протокольні заходи, які супроводжували приїзд Володимира Путіна до Астани, нічим не відрізнялися від тих, що були організовані під час державних візитів інших лідерів до Республіки Казахстан.
