Колишній директор Центрального розвідувального управління США, генерал у відставці Девід Петреус, каже, що Україна наразі випереджає інші країни у сфері новітніх технологій, передусім дронів та інших безпілотних систем. Водночас це може бути лише коротке вікно можливостей, протягом якого Київ має закріпити свої досягнення і визначити, як зберегти контроль над власними технологіями.
В інтерв’ю партнеру "Апострофа" Independence Avenue Media він розповів про зміну балансу сил на фронті, проблеми із забезпеченням систем протиракетної оборони України та про те, за яких умов війна може завершитися.
– Ви нещодавно повернулися з України, і я впевнена, що у вас були цікаві спостереження. Які враження ви привезли цього разу з України?
– Передусім це реальність того, що Україна майже повністю стримує росіян на лінії фронту, а її ефективність у використанні безпілотних систем ще більше зросла. Так звана зона смерті, як вони її називають, від передової лінії військ до території із всеосяжним спостереженням тепер становить 35 кілометрів по обидва боки.
Виробництво стрімко зростає. Одна з компаній, яку ми зазвичай відвідуємо, коли я там буваю, минулого року виготовила мільйони дронів. Цього року вона виробить 3 мільйони. А загалом країна, як очікується, виробить близько 7 мільйонів. Для порівняння, у Сполучених Штатах минулого року було вироблено 300 тисяч.
І, звичайно, їх уже використовують навіть у регіоні Перської затоки. Дрони-перехоплювачі — дуже затребуваний ресурс, разом із командами, які допомагають державам Перської затоки навчитися інтегрувати їх у свої системи протиповітряної оборони.
Окрім цього, я зустрічався з групою високопосадовців: головою Офісу президента, лідером більшості у Верховній Раді, Генеральним штабом, багатьма різними підрозділами. Я завжди зустрічаюся з представниками кожної з розвідувальних служб, зовнішньої, внутрішньої тощо. І мене дуже надихає можливість врегулювання законів, політики і нормативів щодо експорту українських дронів. Потрібно пам’ятати, що, на мою думку, Україна зараз значно випереджає решту світу.
Але решта світу, частково через уроки регіону Перської затоки, намагається наздогнати. Вони не можуть виробляти дрони настільки ефективні чи дешеві, як в Україні, але зусилля в цьому напрямку величезні.
Пентагон планує витратити понад 50 мільярдів доларів у наступному році на безпілотні та автономні системи. Автономні системи вже на підході. Вони створять можливість використання роїв дронів, а не просто груп дистанційно керованих апаратів. Тому інтерес до цієї сфери надзвичайно великий.
Україна попереду, але це, ймовірно, коротке вікно можливостей для того, щоб закріпитися і визначити, як зберегти свою інтелектуальну власність. Важливо не зашкодити їх роботі на Збройні сили України, але перспективи тут справді дуже захопливі.
До речі, у мене вийшла стаття у Wall Street Journal, де я зазначаю, що ми маємо пишатися тим, як наші військові діяли в регіоні Перської затоки — це була блискуча робота. Але зрештою справжнє майбутнє війни демонструється в Україні, і нам не варто дозволяти Ірану відволікати нас від засвоєння уроків цієї війни.
Отже, підсумовуючи, скажу, що я повернувся значно більш підбадьореним, ніж коли був там на початку лютого, коли на дворі був мороз. А зараз уже весна, і було вражаюче бачити людей на вулицях у Києві, Дніпрі, Запоріжжі та інших містах.
Я також виступав на заході, де сказав, що це покоління заслуговує на те, щоб називатися незламним поколінням України. Можливо, ви пам’ятаєте вислів про американське покоління часів Другої світової війни та книгу Тома Броко «Найвеличніше покоління», і вони заслужили цю назву не лише через перемогу у війні та забезпечення безпеки демократії у світі, а й за їхню роботу після повернення додому. І я думаю, що ми побачимо те саме в Україні — вона стане «арсеналом демократії» для західного світу. Для цього є реальна можливість, але нам потрібно побачити швидкі рішення щодо законів, правил і нормативів, які визначають, як українські компанії можуть працювати за межами України.
– Про країни Перської затоки та відносини України з ними ще поговоримо. А поки, як би ви оцінили можливості України на цей момент бити на далеку відстань?
– Я б сказав, що ці можливості все ще розвиваються. Відбувається багато ударів. Операція Spider Web — я цього разу також зустрічався з командиром цього підрозділу — інші операції, які часто проводить та сама команда проти російських нафтосховищ, нафтопереробних заводів і всього, що живить війну в Україні, надзвичайно вражають. Навіть дії на морі, знищення залізничних поромів, що з’єднують Росію з Кримом тощо. Усе це дуже, дуже вражає.
Але один із ключових елементів усе ще масштабується й вдосконалюється. Йдеться, звісно, про крилату ракету Flamingo, яка має більшу дальність, ніж американська система Tomahawk, і більшу бойову частину, але виробництво якої ще нарощується і, як я розумію, її ефективність також ще підвищується. Тож це дуже важливий елемент, який додається до цього.
А вже проведені операції були просто неймовірно винахідливими, вони навіть розміщували повітряні безпілотники на морських дронах, щоб збільшити дальність їхнього застосування аж до порту, де фактично базується весь російський Чорноморський флот, оскільки росіяни бояться морських дронів у Чорному морі, втративши майже 40 відсотків флоту через повітряні та морські безпілотники. Тож, знову ж таки, це сфера обнадійливого прогресу, але вона все ще перебуває в процесі активного розвитку.
– Генерале Петреусе, ви досить часто буваєте в Україні — кілька разів на рік.
– Це моя десята поїздка. Я був там два тижні тому.
– Я впевнена, що вас часто запитують, коли закінчиться війна. Що ви відповідаєте? І як, на вашу думку, вона завершиться?
– Єдиний спосіб відповісти на таке запитання — це, образно кажучи, одягнути капелюх професора економіки, яким я колись був, і сказати: це залежить. Можна виділити низку змінних. Найважливіші з них стосуються Росії. Йдеться про те, щоб довести Володимира Путіна до моменту, коли він подивиться в дзеркало і скаже: «Ми більше не можемо продовжувати цю війну». Втрати занадто великі, кошти фонду національного добробуту вичерпуються, санкції даються взнаки.
Тоді постає питання: як наблизити цей день? На жаль, зараз є чинники, які цьому заважають, зокрема послаблення санкцій на експорт російської нафти та підвищення ціни, яку Росія може отримувати за барель.
Що стосується фінансів, то очікувалося, що Росія вичерпає свій фонд уже цього року, адже його активно використовують для підтримки військово-промислового комплексу. Однак зараз він частково поповнюється. Не настільки, як міг би, з огляду на ефективні удари по нафтовій інфраструктурі та нафтопереробці, але все ж таки ми не бачимо, що Росія залишиться без коштів уже цього року.
Втрати продовжують зростати. Схоже, що за сприятливої погоди, коли росіяни вже не можуть наступати так, як узимку, а також за умов постійного контролю за зоною зіткнення, вони за місяць втрачають убитими і пораненими стільки ж, скільки здатні мобілізувати. Якщо це так, це дуже серйозно. Це може означати, що настане момент, коли Росія просто не зможе підтримувати чисельність своїх військ на фронті.
Варто пам’ятати, що Росія вже втратила у цій війні понад 1,35 мільйона вбитими та пораненими більше, ніж США втратили за всю Другу світову війну. Це надзвичайно велика ціна за максимум незначні територіальні здобутки. Багато днів росіяни взагалі не просуваються, а іноді ініціативу перехоплює Україна.
Тому було б дуже добре наблизити момент, коли Росія так само, як і Україна, буде зацікавлена у припиненні бойових дій.
Водночас я не думаю, що санкції знову посилять, поки не буде врегульовано ситуацію навколо Ормузької протоки і ціни на нафту не почнуть знижуватися. Хоча є повідомлення, я вчора спілкувався з високопоставленим членом Конгресу і почув обнадійливу інформацію, що президент нарешті схвалив пакет санкцій проти Росії, який розглядається в Сенаті. Я не знаю, коли його остаточно затвердять і передадуть до Білого дому, але це позитивний сигнал.
– Окрім того, що зростання цін на нафту тимчасово грає на користь Росії, який вплив має війна в Ірані або ситуація в Перській затоці на Україну?
– З’явилося розуміння, що до вже наявної комплексної системи протиповітряної та протиракетної оборони потрібно додати компонент перехоплення дронів. Окрім цього, це означає, що Україні буде складніше отримувати перехоплювачі ракет, хоча під час мого візиту якраз було доставлено новий пакет допомоги, я спілкувався з керівником Групи сприяння безпеці Україні, і це була обнадійлива новина.
Звісно, європейські країни закуповують такі системи для України. Нещодавно Німеччина уклала ще одну угоду на кілька мільйонів доларів для придбання додаткових перехоплювачів Patriot. Проблема в тому, що довелося перекидати комплекси Patriot з усього світу, щоб підтримати операції в Перській затоці. Було використано величезну кількість як оборонних перехоплювачів, так і наступальних крилатих ракет. Тому ситуація стає складнішою.
Це якраз та сфера, де Україна досі не має власного повноцінного рішення. Вона досить ефективно протидіє російським крилатим ракетам і вражає результатами у боротьбі з дронами, особливо завдяки дронам-перехоплювачам. Я особисто виїжджав на завдання разом із такою командою холодної ночі на початку лютого, за півтори години від Києва. Але протиракетна оборона все ще залишається викликом.
Виробники працюють над цим, але це надзвичайно складні і дуже дорогі системи, кожен перехоплювач коштує кілька мільйонів доларів. І це залишається проблемою, для якої Україна поки що не має власного рішення.
Тому вона залежить від систем США та європейських країн, зокрема NASAMS. І в майбутньому перехоплювачів буде бракувати, адже США поповнюють свої запаси і повертають їх у ті регіони, звідки їх було перекинуто для цієї війни. Це викликає занепокоєння.
– Нещодавно віцепрезидент США Джей Ді Венс заявив, що він задоволений і пишається тим, що одним із рішень цієї адміністрації стало припинення допомоги Україні. З вашої точки зору, наскільки важливою є участь США у підтримці України? Чи вигідно Сполученим Штатам бути партнером України?
– Я вважаю, що так. Україна фактично веде нашу війну. Вона є першою лінією оборони НАТО. Крім того, вона переосмислює сучасну війну, і ми повинні набагато швидше вчитися на цьому досвіді, ніж робили це досі. Хоча витрати, про які я згадував на наступний рік, свідчать, що ми намагатимемося надолужити це відставання.
Є багато причин для продовження підтримки: гуманітарні, моральні, військові, безпекові. І в багатьох аспектах ця підтримка досі триває. Зокрема, надзвичайно важливим є обмін інформацією, який має критичне значення для України.
Також відбуваються й інші дії, частина з них поза публічним простором. Водночас відкрита допомога, ті десятки мільярдів доларів, справді допомогли Україні вистояти. Треба віддати належне Європейському Союзу, він значно активізувався. Брюссель ніколи не славився швидкістю бюрократії, але останні місяці були вражаючими, аж поки Угорщина не заблокувала надання 90 мільярдів євро фінансової допомоги Україні, узгоджених країнами ЄС. Імовірно, після зміни влади в Угорщині це питання зрушить з місця.
Європа справді активізувалася. Наприклад, Німеччина бере на себе зобов’язання закуповувати американські перехоплювачі ракет для України. І ми дозволяємо цим процесам відбуватися.
Варто також пам’ятати, що в законі про оборонний бюджет США передбачено по 400 мільйонів доларів на кожен із двох років. Тобто це не повне припинення допомоги, але суттєве скорочення порівняно з періодом, коли Сполучені Штати були найбільшим донором, навіть більшим, ніж усі європейські країни разом.
З одного боку, добре бачити, як Європа бере на себе більше відповідальності. З іншого боку, важливо, що США залишаються залученими і намагаються сприяти переговорному врегулюванню. Я спілкувався з людьми, які безпосередньо беруть участь у цих процесах.
Втім, я не покладаю великих надій на швидкий результат, особливо з огляду на те, що Росія зараз може продавати більше нафти за вищою ціною. Але після завершення війни в Перській затоці і коли пакет санкцій дійде до президента США, це може стати моментом для посилення тиску на Росію, кроку, який давно назрів.
