Командир батальйону “Свобода” бригади наступу “Рубіж”, підполковник Національної гвардії України Петро Кузик в інтерв'ю "Апострофу" розповів про корупцію під час війни, евакуацію поранених за допомогою наземних роботизованих комплексів та як українські політики будуть користуватися авторитетом військових під час виборів.
– Пане Петре, ви буваєте в містах, які умовно можна назвати тиловими, в Києві, зокрема, які під обстрілами інтенсивними? Ми з вами поговорили про забезпечення фронту. Питання великих будівництв, реконструкцій розв'язки дороги корелюється з питаннями забезпечення фронту, чи під час війни все це має відбуватися? Як ви до цього ставитесь?
– Я буваю в тилових містах. На жаль, зараз не часто. Раніше в нас ротації були, зараз ротацій немає, однак у справах мене викликають. Я буваю раз на пів року, як мінімум. Буваю в Києві чи куди мене викличуть.
Ви знаєте, по теорії державного управління в воєнний час так має бути. Інфраструктура має розбудовуватись, має економіка стимулюватись, малий бізнес, середній бізнес і так далі. Але, як кажуть класики, війна – це завжди унікальний випадок. У нашому – дуже страшна війна.
Зараз кажу абсолютно серйозно, як людина, яка вже в повномасштабній фазі четвертий рік, я точно знаю, якби вся країна навалилась, не те що воювала, а працювала на перемогу, – ця війна швидше б завершилась. Коли вона завершиться – питання не від нас залежить. Це ж не те що ми хочемо – воюємо, хочемо – не воюємо.
У нас божевільний сусід. Вона завершиться тоді, коли вони побачать безперспективність загарбницьких дій стосовно українців. Тобто, коли кількість їхніх втрат буде загрожувати уже їхній владі. Путін не вміє зараз управляти державою, не заливаючи свій трон кров'ю сусідніх держав.
Це його вироблений метод. Коли цей трон почне від війни [хитатися – ред.], а вже тенденції є, тоді різко припиниться війна, і вся їхня пропаганда буде працювати на мир.
Відповідно, нам треба посилювати ці втрати, вбивати окупантів якомога більше. Для цього треба, щоб вся держава включилась. Це і бізнес, і малий бізнес, і великий бізнес. Тоді проміжок, коли ця точка стане критичною для Росії, швидше настане. Зараз він довго тягнеться, згадайте Арестовича з його двома-трьома тижнями.
Чесно кажучи, я не думав, що це затягнеться на такий період, але він тягнеться, тому що потужний агресор у нас, реально потужний окупант, вони вже втратили неймовірну [кількість], будь-яка інша держава б вже мала величезні проблеми всередині.
Поки що там закипати починає, в тому числі й санкції працюють, але щоб дійти до точки кипіння, щоб ця точка збудження відбулась, то треба посилити наш спротив. А нас роздирають зсередини.
Щодо вашого питання. Мені здається, що треба чіткий баланс чи вкладати гроші… По-перше, мені не подобається, що є муніципальні бюджети, є державні бюджети, є якісь інші бюджети. Усі ці бюджети роздрібнені, і центральна влада мала б вкладати в оборону, а вона вкладає в інфраструктуру і в оборону.
Муніципали мали б розбудовувати цивільне життя і посилювати обороноздатність. Вони, слава Богу, допомагають. Об'єктивно багато допомагають муніципальні напряму підрозділу. Центральна влада, ревнуючи до цієї допомоги, забирає у них надлишки муніципальних коштів, але ці надлишки, якщо вони йшли раніше напряму, то вони зараз ідуть через якісь жорна корупції й не доходять до військових, як мені здається.
Відбувається отака історія, і у нас тоді, коли тут тотальний дефіцит… Реально немає дрона, щоб полетіти, подивитись, чи підлазить супостат до наших позицій, чи не підлазить.
Нема того дрона наземного, щоб пораненого… Ми, до речі, наземними дронами врятували вже близько шести десятків людей з позицій, з яких ніхто б їх уже не витягнув. Тобто, коли боєць в тилу ворога наступає на міну, то під туман, під дощик виїжджає наш НРК, наземний роботизований комплекс, і забирає того бійця. Таких успішних місій понад шість десятків. У нас уже багато підрозділів дзвонять, – знову вийде наче хвалюся, але це правда, – до наших пацанів спеціалістів, бо вони можуть місії на 40 км робити і привозити.
Коли цього дрона немає, тоді виникає питання: а нащо ж ви робите ту бруківку, бо якщо прийде москаль… Вони носові хустинки крадуть, вони все і заберуть, для кого ви це робите? Нащо ви озеленюєте вулицю, особливо в прифронтових містах?
Я коли бачу, що траву стрижуть у містах у 20-30 кілометровій зоні біля фронту, у мене волосся дибки стає. Це розпил бюджету, ніщо інше. Я впевнений в цьому, я маю муніципальний досвід і досвід муніципального управління. Це крадіжка з бюджету. От ці питання виникають.
Тобто мости мають підтримувати, ремонтувати критичну інфраструктуру, яка працює на забезпечення життя людей в мирних містах. Має підтримуватись енергогенерація, безпековий фактор, захист енергогенерації. Це критично, ворог не даремно б'є по больових точках у саме зимовий період. Тобто ці гроші мають туди вкладатися, але без надлишків.
Умовно кажучи, якщо зараз ми будемо розвивати клумби, ми будемо розвивати парки, сквери, ми будемо стригти траву, особливо у прифронтових містах, чи фарбувати там, де танки їздять, асфальт переукладати, то це означатиме дві речі: чиновники крадуть і чиновники підготовлюють прийом для окупаційної влади.
Я кажу, як військовий, моя б воля, я 100% запустив всі гроші на оборону країни. Але в мені ще не зовсім вмер державний управлінець, і деякий досвід каже, що має бути чіткий баланс.
Тут знову ми підходимо до мудрого керівника, от як давнє українське “до булави – треба голови”. Тобто керівник має розуміти ці баланси, ці настрої і чесно говорити з людьми, непопулярні речі пояснювати. Бо зараз не час виборів, не час підготовки виборів. Зараз треба виграти війну, перемогти в цій війні, а тоді уже займатися виборами, тоді вже чим хочеш можна займатися.
Мене коли питають щодо майбутнього, то відповідь одна, у більшості піхотинців одна: “Дав би Бог вижити в цій війні, а там побачимо”.
– У вас досвід і депутата Київради, я ж не помиляюсь?
– Так, двічі я був депутатом Київської міської ради, один раз був депутатом в Броварах.
Я очолював районну державну адміністрацію в місті Києві свого часу. Був дотичний до багатьох муніципальних рішень хороших, мені здається. Можливо, були й помилки, але досвід є. Мені здається, трошки більше, ніж хочуть показати деякі чиновники зараз.
– Оці роботизовані наземні комплекси, якими вдається рятувати наших бійців, це українське виробництво?
– Так. Ми коли розвивали цю тему, я потрапив на одне виробництво цих комплексів, потім поїхали на друге, на третє, на четверте, потім поїхали в іншу область, подивились ще декілька цих заводів і я зрозумів, що оборонно-промисловий комплекс в Україні завдяки небайдужим ініціативним людям підіймається.
Тобто у нас такі штуки, як дрони, як перехоплювачі дронів, як НРК, у тих галузях, куди не втручається держава, стрімко розвиваються, інновації передові у світі й реально це працює.
Як тільки у нас починає втручатись держава з тими ж НРК, наприклад, є, які вивозять, а є які кажуть: "Так, оці даємо або ніякі не даємо". Ми їх беремо з вдячністю, але потім хлопці їх перепаюють майже повністю – від зв'язку управління до кодової частини.
Я був приємно вражений, що у нас уже працюють на базі цих НРК турелі з кулеметами, де це можливо маскувати і захищати, бо враження ворожими дронами ніхто не скасовував, але вони реально вже відбивали не один штурм.
Уявіть, оператор сидить в бліндажі за кілометри від цієї точки. Піхота ворожа наближається до визначеної точки, виїжджає дрон з кулеметом, з камерами, відпрацьовує по них і закочується назад у своє укриття. Потім арта трамбує це місце, де був дрон, у гіршому випадку вона посіче якісь елементи дрона, але оператор цього дрона в безпечній зоні далеко від цього артобстрілу.
Оце майбутнє цього протистояння і це майбутнє і вже сьогодні Україна робить на полі бою. Я так пафосно кажу, але у нас в батальйоні працюють ці системи й не тільки в нас. Я знаю навіть, де краще працюють. Ми ж не сноби якісь, я люблю вчитися і ми постійно, де тільки краще з'являється, пробуємо тирити ці технології, випрошуємо їх, обмінюємося технологіями. І по лінії фронту багато підрозділів, які використовують.
Крайні тижні, я вам скажу, роботами у ворожий бліндаж було занесено декілька мін і підірвано разом з особовим складом. Роботи евакуювали наших поранених бійців. Роботи доставляли дрони, яким далеко летіти, 20 км заїхали, вони потім з цієї платформи злітали й ще летіли якісь 10 км і вражали ціль.
Були НРК, які знищені. На жаль, були випадки, коли НРК був знищений разом з пораненим, якого ми вивозили. Це війна. Але в основному роботизована складова, повітряна, наземна й інша дуже стрімко розвивається.
Я буду щасливий в той день, коли ми винайдемо робота, який з автомата застрелить окупанта. Цей день буде означати те, що нам залишиться тільки знайти кошти на виготовлення безмежної кількості таких систем і все. До того і йде. Зводиться все, щоб не воювати людьми, а воювати різними системами дистанційно.
– Роботизація – це, мабуть, також частина нашого майбутнього. У вас є ідеї, як мобілізувати країну, щоб і тил, і фронт працювали на перемогу? Яким чином це зробити, щоб включити максимально і людей, які в тилу працюють, як і бізнеси, зрештою. Які мають бути прийняті зараз рішення для цього, коли багато людей усвідомили, що це війна на виживання?
– Через це усвідомлення і буде приходити правильне рішення. Спілкуючись з тими бізнесами, які ще залишились тут, я з жахом дізнаюсь, що відбувається вакханалія рекетирства від податкових і інших силових органів.
Що треба зробити? Скасувати тиск на український бізнес. На додаток збільшити пільгову лояльність середовища для того бізнесу, який ще виживає.
Я, вибачте, грубо скажу, якщо є підприємець, який платить зарплату, у якого робочі місця, який не бере в держави, а платить податки й ще утримує людей на зарплаті, його держава має в дупу цілувати.
Я фігура не масштабу держави, а у нас є такі масштабні фігури. Вони мають спрямувати інтелектуальний посил на об'єднання нації, щоб вся нація відбилася від загарбника, тобто, щоб нація забезпечила собі право на існування, працювала над своєю безпекою.
Через усвідомлення нації буде прямий вектор в обороноздатність. А це мають працювати “Єдині новини”, кожен телеканал, – дай Боже вам здоров'я, ви вже підіймаєте ці теми, – чиновники, державні службовці, політичні діячі мають про це говорити в унісон – це ж очевидні речі.
Ми ж не говоримо про якусь таємну філософію, ми кажемо очевидні речі, щоб жити українським дітям в безпеці – треба, щоб від нас відчепились. Щоб від нас відчепились, треба створити таку систему оборони, яка створить безперспективність нападу на українців.
В принципі, ми здатні це зробити. Подивіться, от три дні – вони вже четвертий рік захоплюють Україну. Ми ще частково в деяких ділянках відкочуємося, бо реально потужний ворог, але ми можемо його перемогти.
Росія це усвідомлює, тому вони роблять все, щоб розвалити наше суспільство на частини. Тому і працює тут їхній релігійний департамент ФСБ, який називається Моспатріархат. Вони будь-що [роблять], щоб розділити по релігії, по мові, по церкві, по російськомовних солдатах і так далі. Де ми ділимося – це порятунок Росії.
У той день, коли українська нація стане єдиною й усвідомить своє майбутнє як української нації, – це буде кінець Росії в тому вигляді, в якому вона є. Це буде кінець мілітарній імперській шовіністичній Росії. Це буде реально кінець Путіна і фізичний, і ментальний. До цього треба прийти й над цим треба всім працювати. Дай Боже нам мудрості це усвідомити.
Я – людина, здатна позбавитись будь-яких політичних, ще якихось амбіцій і так далі. Я готовий, скільки мені Бог ще подарує часу, прожити щасливим, як казав Ющенко, маленьким українцем. Але мені б хотілось, щоб це відбулося. Я думаю, це відбудеться рано чи пізно.
Направду, процеси йдуть, просто проти нас працює дуже розумний, дуже потужний, підступний ворог, який закладав міни, ідеологічні в тому числі, десятиліттями й будував свою ідеологію нападу і розбрату України десятиліттями, ми за два дні не можемо це все повернути. Треба вчитись і розвиватись.
– Пане Петре, ви згадали про те, що ви вважаєте мародерством, коли неозброєним оком видно, де крадуть гроші. Як ви ставитесь до розмов, коли кажуть: "Що ви там копирсаєтесь в цій корупції, не на часі, будемо з цим після війни розбиратися"?
– Ні, ні, ні. Корупція під час війни – це робота на ворога, навіть не робота на ворога, це робота союзником ворога по вбивству українських громадян. Таких діячів треба, на мій погляд, знищувати під час війни. Ніхто цього не… Ми дуже мирна і толерантна країна, але замовчувати не можна.
Я розумію, про що ви кажете: “Ай-ай-ай, не розхитуйте човен, тому що тих, хто в цьому човні, вже нудить. Не розхитуйте човен, тому що ворог цим скористається”. Коли ви крадете гроші, ви не думаєте, що ворог цим скористається? Тобто говорити про це не можна, бо це на руку ворога, а красти з оборонних бюджетів – це допустимо? Навпаки, це має бути тригерна тема.
Якщо там хтось з державних управлінців помилку якусь зробить, не туди якийсь екскаватор надішле, якісь там помилки, то ми маємо заплющувати на це очі, бо ми всі воюємо, всі помиляємося і так далі. Але якщо він краде під час війни, то це не дурень, це злочинець, це ворог, а ворог має бути знищений.
Є придурок з автоматом, який сюди прийшов, без роду і племені, – етнічний росіянин. А є такий самий, і замість автомата у нього криваві руки, який обкрадає кошти або наших дітей, або з мирних міст, або з оборонки. Це все одно значить, що він так чи інакше, я в третє вже кажу в нашій розмові, є співучасником у вбивстві українців. Так це трактувати треба.
Якщо суспільство не побачить реальних вироків, покарання злодіям, а це злодії, це не недолугі люди, які помилились. Якщо їх знову відпустять, мені здається, що Україна і далі буде існувати, тільки в більш жорсткому режимі щодо цих процесів. Просто нинішня влада, якщо це не зробить, то буде ототожнюватись співучасниками цих персон, як мінімум. Там уже є питання, з чиєї вони команди. Якщо не буде ніякої реакції, то це і буде відповідь на питання, хто там головний.
Я вибачаюсь, у мене якось пафосно виходить, але я просто цивільну людину побачив і ви підіймаєте глобальні теми, на які я давно собі думав, але поговорити нема з ким, бо я тут іншим накази віддаю. Я вдячний. Перед вами й телеглядачами за деяку пафосність своїх думок прошу вибачення, дуже давно я людської розмови не мав.
– Коли ви говорите, що корупціонерів треба чавити, то яка в цьому пафосність насправді. Я так і задумав з вами розмову, під тим кутом, що країна воює, але зрештою має ж бути стратегія, має бути план, у якій країні ми хочемо жити. Я хочу про це говорити із людьми, які зараз на фронті.
До речі, як воюють “свободівці”? Андрія Іллєнка ви згадали, про Олега Тягнибока часто запитують. Ви перетинаєтесь на фронті?
– Ні, на жаль. Декілька раз перетиналися з ним. Він зараз воює на Запорізькому напрямку. Ми на зараз на Покровському стоїмо.
Час від часу передзвонюємося. Проблеми одні й ті самі: нестача БК, відсутність ротації, не вистачає людей. Важко, ворог напирає і так далі. Все, що я вам казав, те й він мені розказує, я йому розказую.
Ми – третій батальйон четвертої бригади. Свого часу воював з нами син Олега Ярославовича – Гордій. Він спеціально пішов, щоб я не переглядав за ним, не до мене в батальйон, а в четвертий батальйон – “Сила Свободи”. Це теж створений ”свободівцями” батальйон, доволі потужний. Він отримав дуже важке осколкове поранення в бою, там ще історія з евакуацією була. Вже купа операцій [була], зараз відновлюється. Знаєте, ми воюємо, щоб наші діти не воювали. Може, я б якось [допоміг] уникнути [пораненню]. Постійно ж думаєш, коли втрати, коли поранення…
Усі такі історії дуже болюче б'ють, тому що війна страшна і вона пов'язана з втратами. Коли гине боєць батальйону, це дуже пекельно, бо я цих людей знав десятки років. Ми разом прийшли, ми до війни сиділи, до повномасштабного вторгнення, я пам'ятаю ці наради і казали: "Значить так, ці займаються волонтеркою, ці займаються евакуацією родин, а ми всі беремо зброю і йдемо воювати". Це була така нарада київської “Свободи”. Я знаю, що так у кожній було зі свободівських організацій.
Нас стає все менше і менше. Як у фільмі “У бій йдуть одні “старики””: спочатку прийшли молоді, тепер вони “старики”. Я дивлюсь, і це дуже болюче, бо досвід війни полягає у знанні зброї, у знанні застосування підрозділів, взаємодії, тактики ворога. Це комплекс подій. Але більша частина цього досвіду складається з втрат.
Якщо на майбутнє ми говоримо, то люди, які прийдуть, ті, хто виживе, не знаю, чи Бог мені подарує… Ті, хто виживе в цій війні, українці, будуть знати ціну вільного мирного життя і цінувати це, насолоджуватись цим життям. Це теж головне, бо жили відкладаючи все.
Воєнне нетерпіння до злочинів проти народу, корупція, обкрадання, колабораціонізм – це значить впритул до знищення. От я та людина, я вам відверто кажу, яка, це я теоретизую, яка… Ми той підрозділ, який ефективно знищує ворога зараз. Але я та людина, в якої рука не здригнеться розправитись з корупціонером. Звісно, в рамках закону, але якщо Бог подарує нам вижити, повірте, ми займемося всіма цими діячами, хто зараз засвітився, де б вони не були, в якій точці земної кулі, їх знайдемо і притягнемо до відповідальності.
Чому? Тому що вони, падлюки, не знають, що таке ховати побратима, який згорів живцем, а у нього отак от автомат був притиснутий. Я Рому Чорномаза (український журналіст, загинув у червні 2023 року поблизу Курдюмівки Донецької області, – ред.) знав десятки років і він прийшов добровільно до мене в підрозділ. Ми всі тут разом прийшли.
Я таких людей втратив, [що чинний прем'єр-міністр, я не знаю, хто там, чи будь-який міністр не вартий й мізинця бійця, який загинув, треба сотні таких людей]. А я їх втрачав.
Це, на жаль, досвід цієї страшної війни. Якщо такі люди виживуть і попадуть потім туди, де приймаються рішення, я маю надію, що їх скорумпувати вже неможливо буде. Бо якщо якась наволоч прийде і скаже: "Давай вкрадемо з оборонного бюджету", я не знаю, його треба знищити. Як і зараз цих наволочей, які обкрадають, які вбивають своїми крадіжками український народ.
Просто нинішня влада не настільки радикальна, мабуть. Це я дуже м'яко. Або співучасники, або не знають, що з цим робити, або не мають воєнного досвіду. Люди цивільні, люди м'які. Я теж був дуже м'якою, дуже доброю людиною свого часу. Але є речі, які пробачати не можна.
Можливо, не я, можливо, хтось інший, той же Іллєнко, якщо йому Бог подарує вижити в цій війні, чи будь-хто інший, коли наступи перемога, прийде і почне підіймати: "Друже, а чого яйця по такій ціні були закуплені? А хто став мільйонером після закупок військової форми? А хто нажився на неякісних мінах? А куди ділись мільярди коштів, які призначались для закупки броні, яка б захищала піхоту? Чи не купили той НРК вчасно і не можна довести пораненого". Якби я зараз розповідав все, що я бачив на цій війні, у нас би передача перетворилась на фільм "Чистилище".
Це війна, тут багато несправедливості. Якщо з ворогом все зрозуміло, він прийшов тебе вбивати, його треба вбити. Хто швидше кого вб'є, той і виграв. То несправедливість, яка йде з боку нашого, вбиває все людське всередині набагато швидше, ніж москалі це роблять.
Мене знову в таку систему відносить, що можливо, суспільство ухвалить рішення, що таких як ми не можна допускати до влади, бо ми будемо занадто жорстокі з корупціонерами та всякими ділками.
– Наша розмова вже давно вийшла за межі стандартного інтерв'ю. Місцями я сприймаю те, що ви говорите, як певну сповідь людини, яка воює. Я вважаю, що це дуже важливо – посилати цей сигнал людям і суспільству, що всі, хто воювали проти України, як з боку ворога, так і в тилу, послаблюючи її, мають бути знайдені.
Якщо я не помиляюсь, ви тут згадували ізраїльські спецслужби. Вони з ворогами ізраїльського народу саме так і роблять. І при тому, що Ізраїль теж дуже маленька країна в оточенні агресивного світу.
– Держава, з якої треба брати приклад. Це держава, щодо виживання, щодо ставлення до ворогів народу, з якої треба брати приклад.
– У багажник упакували, привезли й судили за злочини проти народу.
– Були випадки, коли знаходили злочинців, які робили злочини проти їхнього народу, з ними не панькались, не церемонились.
Я таки повернуся, пане Дмитро, чи можете ви отак пригадати публічних корупціонерів, хто реально поніс покарання у воєнний час?
– У воєнний час ні, а як класичний приклад, це робила не українська Феміда, на жаль, а американська. Пам'ятаєте Павла Лазаренка?
– Так точно. Він вже, до речі, і вийшов, відсидівши в американській в'язниці.
– Вже давно вийшов. Але сам факт, що американська система спрацювала і досить швидко. А у нас зараз топкорупціонери часто виходять через закінчення термінів давності розслідування і судового процесу.
Ви про діамантових прокурорів пам'ятаєте? Строк давності справи вже пройшов, 10 років, щоб ви розуміли. Це у людей на робочому місці знаходили, якщо я не помиляюсь, близько 500 млн доларів чи євро, якісь діаманти, і бойову зброю незареєстровану. Все, сплив термін давності.
Цього чувака, який ховався під картатою ковдрою, Романа Насірова, пам'ятаєте?
– Так, мільярдер.
– У нього термін теж збігає вже зовсім незабаром.
– Мені б хотілось, щоб хтось Насірову повісточку прислав. Я б прийняв його до себе.
– Ні, він намагався мобілізуватися, але це розцінили як те, що він якось так хоче уникнути покарання.
– Якщо його мобілізують в наш батальйон, гарантую, що він потрапить на комфортні піхотні позиції. Мені капець, як треба. Я пацанам дав би перепочити пару тижнів, замінивши їх. Всього б навчили, розказали, самого б навіть не послали.
Це мрії, це знову ми займаємося таким мрійництвом на рівні з популізмом.
– Я вас підводив до чого? Ми з вами Черчилля згадали, Лі Куан Ю згадали. Серед цих постатей часто згадують де Голля, воєнна людина, генерал, який очолював Францію.
Яке значення військових у політичній системі України, про яку ми з вами говоримо? Ми з вами говорили про політичну систему, якою вона є зараз, як її треба змінювати.
– Дивіться, військові зараз є носіями великої емпатії. Я, навіть не знаючи рейтингів, соціологічних досліджень, можу вивести як людина з досвідом у цій царині на перше місце військових.
Але тут велика проблема в тому, що військові – це великий кластер. Військові – це зріз українського суспільства. Не якийсь там клан, це зріз українського суспільства. Вони є з державницькою візією, вони є з іншими візіями. Як є українське суспільство, є всі представники – і хороші, і погані, – так само і військові.
Помилково ототожнювати, що на виборах треба військових буде, я просто кажу, як є. Якби я займався політикою, я б розхвалював військових, отримував би фідбек і це б класно заходило.
Буде загроза велика того, що авторитетом військових, – я дуже грубо скажу, – підітруться маститі політики, які використають їх для того, щоб пропихнути свої фракції в парламент, щоб продовжити далі комфортне розграбування України вже в новому соусі.
Я це бачив, коли так робили з вишиванками, я це бачив, як це робили з патріотизмом, я це бачив, як це робили з військовими періоду АТО. Коли просто розмазали їхній авторитет, натерли на терку і військові не змогли реалізувати себе повною мірою або в повністю в політиці. Скористались їхнім на той час політичним авторитетом пройдисвіти й ділки старої школи.
Я дуже переживаю, щоб не було так само зараз. Чому? Тому що грошових мішків, які готові вкладатись в нові проєкти, у відомих особистостей, багато. Мета їхня – керувати цією країною надалі в тому форматі, іншим словом – грабувати український народ. Вони куплять або вкладуться, або створять ветеранські партії, відомих воєнних людей, відомих ветеранів і так далі.
Серед військових, які ідуть мстити за розграбування країни, будуть одиниці. Мені б хотілося дуже, щоб не використали військових, але я, на жаль, боюсь, що саме так і відбудеться, що в кожному політичному проєкті…
Для мене це не добре словосполучення – політичний проєкт, тому що політична партія в повоєнний час – це зовсім інше, ніж довоєнний час. Довоєнний – там якесь лукавство могло бути, змагальність за владу і так далі. А тут треба йти відбудовувати країну, дуже серйозні речі будуть поставати.
Для когось це буде пиляти бюджет на відбудову України, а для когось це серйозні виклики. Треба буде вирішувати демографічне питання. Відродження в буквальному сенсі України. Тобто десятки тисяч доларів треба буде пропонувати за народження нової дитини. Якщо треба – сотні тисяч доларів, якщо треба шантажувати чи випрошувати у всього світу, але треба буде ці кошти спрямовувати першочергово саме на це. Якщо ми хочемо зберегти український народ, українську націю в тій візії, яку ми бачимо.
Відбудовувати Україну треба буде дуже обережно, дуже швидко, і дуже потужно. Я боюсь, що буде багато хто, хто на цій відбудові захоче стати черговим мільйонером-мільярдером і знову обкраде український народ, тим самим, ще більше зневірить підтримку України в міжнародній спільноті.
Станом на сьогодні Україна – це носій всього доброго, що залишилось в цьому світі. Росія – уособлення всього злого. Якщо відмежуватися і цинічним бути, то Україна – це збереження світлих цінностей, які здатні цей світ розвинути, нехай вони будуть християнські чи інші релігії.
Але ми хочемо жити, ми мирна країна, ми хочемо хліборобити, дивитися, як одружуються діти й ростуть онуки. Подивіться, зараз реально загроза Третьої світової війни з використанням ядерної зброї. Куди це веде? Тобто ми протистоїмо, протистояння зараз глобальне іде – це про Україну, про і тих, хто нас підтримує. Чи заради свого трону завести цей світ на попіл? Як от кажуть там: "Без Росії нам і не потрібен цей світ". Значить, якщо перефразувати, і світу не потрібна ця Росія.
До нашої України повертаємося, до використання військових. Той, хто реально воював, він стільки тут побачив, такого надивився, що мені буде боліти, якщо військових будуть використовувати. Не можна цього дозволити, це вже задача нашого суспільства, можливо, навіть усвідомлення наших політиків і так далі, що не можна використовувати військових у своїх кон'юнктурних цілях.
Це людина, якщо ми говоримо про піхотинця, подивилася смерті в очі, послала смерть на три букви, продовжила захищати український народ, вижила в цій війні, що теж уже нічого собі. Не можна ним користатись, як якимось виробом. Це людина уже, в якої більша місія. От про що я говорю.
Я дуже переживаю за ці процеси. Мені болить, коли військових будуть нацьковувати одне на одного. Я дуже боюсь, в АТО я бачив це на свої очі, коли військових використовували як тітушок. Одна політична сила проти іншої політичної сили.
Коли на акціях виходили: “Я воював там, а де ти воював? Так ми ж стояли на одній лінії”. А він опускає очі, каже: “Я без роботи, треба це”. Я це бачив уже в малих формах в період АТО. Я дуже боюсь, щоб не зробили те саме після повномасштабного вторгнення, тому що військові зараз знекровлюються, видихаються, виживають в прямому сенсі цього слова.
Ті політики, корупціонери, хто хоче скористатись військовими, вони насичуються ідеями, здоров'ям, ресурсами, в тому числі фінансовими, коли прийде час, військові будуть розгублені й будуть, якщо не буде сформований чіткий вектор їхньої діяльності, чогось хотіти, а ці ділки будуть точно знати, чого хотіти і використовувати у своїх цілях.
Це я вже повторююсь, мені здається, українське суспільство, якщо воно виросте, розвинеться, не має цього допустити. Має вчасно розпізнати, хто реально йде змінювати майбутнє України, а хто використовує військових у своїх кон'юнктурних цілях.
Ми вже, мені здається, достатньо дорослі, щоб роздивитися, перестати вірити і голосувати, як раніше, бо в нього вуса красиві, чи гарно говорить. Я колись спілкувався на виборах з людьми. Я такого дослухався, 99%, хто голосує за політичні партії, не читають партійних програм. Це офіційні дані. Голосують за лідерів цих партій суто по принципу подобається чи не подобається.
Більш розумні дивляться, чи подобається, що він говорить, а більш примітивні просто візуально. О, оцей подобається, оцей не подобається. Причинно-наслідкові зв'язки, що ми проголосували, а він потім займається особистим збагаченням і ми стаємо біднішими, втрачаються, вони не усвідомлюються нами. Я надіюсь, це все в минулому.
Після таких випробувань, після таких страждань, як правило, нації розвиваються стрибкоподібно.
– Чи можлива якась консолідована політична сила людей, які воювали, які пройшли війну?
– Можлива, якщо затиснуться амбіції, якщо інтереси нації й України переважать особисті політичні амбіції.
Під проводом одного або декількох лідерів – це вже не так важливо. Головне – засадові документи й мета, для чого йти. Для якісного стрибка, для змін України, для знищення корупційної мафії й повернення коштів українцям.
Для мене важливо, я ж кажу, демографічний фактор. Демографічне відродження української нації для мене дуже важливе. За це і життя покласти не шкода.
Тому якщо всі програмові речі переважать персональні амбіції людей, які можуть стати лідерами нації, де велич українського народу переважить персональне его, тоді, звісно, буде військовий проєкт.
Це буде дуже важко, тому що, дивіться, політтехнологи вже розробляють… У нас є три-чотири супер медійних відомих військових, які заслужено користуються емпатією людей, прихильністю людей, починаючи від Залужного і далі по списку.
Це на мій хлопський розум уже різні політичні проєкти. Як їх об'єднати в один? Хто за ким буде стояти, яка інституція буде стояти за цим фасадом дуже популярного і заслуженого воєнного, яка мета їхня? Можливо, буде відродження України, або навпаки – заселення мігрантами цієї території після того, як ми зазнали шалені втрати. Хтось ставить такі питання? Хтось напряму буде озвучувати? Та ні. Всі будуть говорити про хороше, світле майбутнє, а насправді нести з собою ту мету, яку їм засадять їхні спонсори чи люди, які ними керують. Це про те, що мені дуже болить.
Якби був вироблений єдиний рух військових – це було б краще, тому що вони всі різні і вони б були запобіжниками від впливу темних сил на лідерів чи тих, хто приймає рішення. Це дуже важко. Ще раз кажу, те, що я бачу, буде декілька мілітарних проєктів і буде використання військових в кожній без виключення політичній силі, окрім відверто проросійських, хоча і вони теж знайдуть пару людей з орденами, які будуть поплавлені на захисті російської мови чи православія КДБ.
На жаль, це наша даність, це теж новий етап боротьби, який треба буде нам перемогти за просто майбутнє України. Простіше це не буває. Прості шляхи всі в пекло ведуть.
– Пане підполковнику, ворог не зміг військовим шляхом захопити Україну. Московити інтенсивно б'ють по цивільних містах. Як втриматись тилу, тому що ворог націлений на те, щоб знищити енергетику. Величезні мільйонні мегаполіси в холоді, в темряві, без подачі води. Як тилу втриматись в таких умовах?
– Тил втримається, це вже факт. Україна переможе в цій війні, це вже факт. Ціна цієї перемоги може бути різна. Це залежить від управлінських і інших рішень.
Росія у своєму невігластві, луплячи по українських тилах, має розрахунок на те, що позбавлене комфортних умов населення наступить на горло владі. Це примус, свого часу килимові бомбардування мирних міст були в Сирії, під час Другої світової війни і так далі.
Ми знаходимося в третьому тисячолітті і коли порівнюють протистояння з Другою світовою, це обов'язково треба робити, але кожна війна мала уже подібність, але вона унікальна у своєму проміжковому часі. Так само і наша війна.
Коли бомблять, треба розуміти, що москалі не знають, з ким вони зв'язались. Бомблячи мирні міста, вони не розуміють, що пришвидшують перехід до диверсифікованої електрогенерації, до нових технологій. Вони примушують нас перейти від дешевої електрогенерації радянських часів на дорожче, а потім диверсифіковане електрогенерування, більш незалежне, поквартально, побудинково і так далі.
Вони не переможуть нас цим, вони тільки пришвидшать наш технологічно якісний стрибок, перехід в цю зону. Як уже давним-давно Японія перейшла туди, як перейшли країни, де проблематика була з видобуванням електроенергетики і так далі.
Вони хочуть посіяти паніку, позбавивши факторів цивілізації. Це може робити тільки деградант і варвар, але вони призведуть до того, що Україна… Нас поставили перед безвихіддю, до нас вдерлася армія орків, що переважає нас чисельно. Що зробили українці? Взяли весільний дрон, умовно кажучи, чи спортивні дрони, прикрутили до нього саморобну по сьогоднішній день бомбу, бо немає штатних боєприпасів, не здатні наші топменеджери налагодити це. Прикрутили саморобну бомбу з вибуховою речовиною й почали масово знищувати.
Волонтери, меценати, дай Бог їм здоров'я, наситили українське військо цими дронами вже до тої міри, поки держава сказала: "О, я теж хочу в цьому брати участь". І пішли вже мільйон дронів, мільярд дронів. Це вже політика і піар, але знівелювали кількісну перевагу в живій силі та в бронетехніці.
Те саме зараз вони зроблять з електрогенерацією, коли вже українцю постане вибір, ми придумаємо щось таке, знайдемо вихід з цієї ситуації, ще й будемо масштабувати його на весь світ.
Просто ці цивілізаційні пітекантропи вигравали загарбницькі війни тільки тому, на моє переконання, що були в цих арміях і українці, й інші кмітливі нації. Зараз вони обмежені й роблять те, на що їхній деградований мозок здатен – це вбивство і руйнування.
За законами світової діалектики на руйнування буде розквіт, регенерація, відбудова і так далі. На кожну дегенеративну російську функцію буде українська функція генерації.
На жаль, ми з вами живемо в період дуже важкий. Треба його пройти, але пройти з вірою у світле майбутнє, не наше, так хоч наших дітей, онуків. Я в це свято вірю. Я ще навіть трошки вірю, що може Бог дасть і мені гарно пожити десь, спостерігаючи ці всі процеси хороші. За це і б'ємося.
Більше того, нам же не сказали: "Хлопці, вибирайте або так, або так, або так". Ні, нам сказали: "Так, ми вас всіх вбиваємо, стійте тут" і образились, коли ми відмовились помирати й почали вбивати у відповідь. Це не так працює, а українці так працюють. Тому у нас це буде добре.
На жаль, кожен ракетний удар – це втрати серед цивільного населення. Коли прилітає по лікарні чи по мирному дому, який нікому нічого поганого не зробив. Ця скотина, яка запускає ракету, потім буде відповідати у всіх пеклах, і, я думаю, що за життя його застрелить представник української спецслужби або буде катувати довго. Це дуже болючий момент.
Глобально вони не зламають нас. Глобально вони тільки пришвидшать якість нашого життя в хорошому сенсі цього слова. Бо такий функціонал, так воно буде.
Ви подивіться, що не дуже позитивний на сьогодні персонаж Ілон Маск, але з технологіями енергогенерації, його контракти з Австралією, вони вже давно вийшли за межі радянського розуміння електрогенерації. Це тільки первинні технології. Це ще українці свого не придумали. Ми можемо взяти щось добре в японців, в того ж Маска, допрацювати, як це було зроблено з тими ж FPV-дронами, й воно запрацює на користь України.
