Олександра Прокудіна призначили очільником Херсонської ОВА трохи більше трьох років тому. Він зізнається, що не надто хотів цієї посади, однак прийняв призначення як належне.
У розмові з "Апострофом" Прокудін розповів, заради чого працює, який відсоток збиття ворожих цілей херсонською ППО, про розслідування довкола школи № 41 у Херсоні та будівництво у Великій Олександрівці.
– Пане Олександре, ви вже понад 3 роки на посаді голови Херсонської ОВА. Які свої досягнення за цей час можете виділити?
– Найперше, напевно, це підтримка військових. За 3 роки ми спрямували на це понад 2 мільярди гривень. На ці гроші ми купили багато всього: засоби РЕБ, генератори, човни, машини і так далі. З найнижчим бюджетом серед всіх регіонів країни. Неабияке досягнення. Наступне – система антидронового захисту, яка існує в Херсоні. Такої немає ніде у світі, я думаю. Враховуючи інтенсивність ворожих атак, Херсон без цього захисту перетворився б уже на сіру зону чи безживну пустелю.
Тільки минулого тижня росіяни застосували 4440 ударних дронів. Тільки за 1 тиждень. З них близько 4200 вдалося знищити або придушити. Це 93–95% ефективності ППО. Військова адміністрація долучала до цього різні підрозділи. У тому числі тут працювали і полк РЕБ, морська піхота та всі інші для створення цього бар’єру. Це щодо роботи з великими дронами. Окрім того, нам вдається збити 20–30 шахедів щоденно. Є і 50+ шахедів за добу подеколи.
І ще одне — це захист критичної інфраструктури. Працювали над цим 3 роки. Мало хто в країні робив це настільки якісно. Ми зараз бачимо, як пережили зиму. В умовах щоденних ударів по енергетиці Херсонщина залишалася зі світлом і теплом. Не всі тилові області можуть похизуватися таким.
Останнє, що хотілося б згадати, – це передача досвіду Херсонщини європейським партнерам. Спільна розробка посібника для Європи і країн НАТО про управління регіоном в умовах війни. Робота йде у співпраці з Говардом Баффетом. Проводимо семінари, щоб партнери були готові до умов сучасної війни.
– Ви казали про кількість ударів за минулий тиждень. А якщо рахувати кількість атак за минулий рік? І чим найбільше били?
– Найпопулярніший засіб ураження – дрон. Якщо рахувати з дня деокупації Херсона і до сьогодні, то це близько 730 тисяч ударів сукупно з різних видів озброєнь. За минулий рік було 100 тисяч дронових атак.
– Скільки вже нарахували з початку цього року?
– Щотижня в середньому 3000. Минулий тиждень у нас був рекордним. А так, за три місяці цього року вже зафіксовано більш ніж 37 500 безпілотників.
– Скільки об’єктів інфраструктури пошкоджено або зруйновано за минулий рік?
– Торік було пошкоджено і зруйновано близько 16 тисяч цивільних об’єктів. А загалом нині ця цифра становить 42 тисячі. Тобто, це майже всі багатоповерхівки в Херсоні та в інших містах. Понад 38 тисяч приватних будинків, 286 шкіл та дитсадків, 194 заклади охорони здоров’я, 115 адмінбудівель. Щодня луплять, щодня жертви.
Наразі вже 1086 людей загинуло. Серед них 18 дітей. Біля 7 тисяч уже поранено, в тому числі 215 дітей. І ця цифра кожного дня росте. Лише за вчора плюс 5 поранених.
– Ми з вами говорили про досягнення раніше. А є щось таке, чого не вдалося досягти? От хотілося, але не змоглося?
– Так, є багато такого (посміхається). На те є різні причини, про які можна довго говорити.
– Назвіть кілька позицій, якщо можна. З того, чого не вдалося досягти…
– Ми могли б більше зробити для користі людей. Відбудувати їхнє житло і так далі. Але більшість підрядників і більшість організацій не хочуть працювати на наших територіях через безпекову ситуацію. Проєкти, які хотілося б запустити разом з міжнародними партнерами, також не вдається втілити у зв’язку з безпековою ситуацією.
Фінансова та банківська система не дає нам повністю розкритися і допомагати людям. Усе через перебування регіону в червоній зоні. Різні є причини цього стану справ. Жалітися не треба. Робимо висновки і рухаємося далі до результату.
– Ви казали, що пишаєтеся захистом інфраструктурних об’єктів від нальотів російських дронів та інших ворожих атак. Резервні джерела живлення для критичної інфраструктури в регіоні є?
– Щоб ви розуміли, на початку цього року ми ставили завдання реалізувати недостачу альтернативних джерел живлення. Приблизно нам не вистачало біля 2 Мвт. Писали про це, зверталися до міжнародних партнерів.
За ці 2–3 місяці закрили всю потребу. Нам надійшло 600 генераторів на всі об’єкти критичної інфраструктури. Повністю забезпечені зараз засобами автономного електропостачання. Ще деякі недопрацювання є з водопостачанням. Там потрібні певні конкретні генератори. Шукаємо їх зараз. За місяць-два плануємо знайти та встановити.
– Просто я говорив із мером Хмельницького, який казав, що у нього в місті повно когенераційних установок, які живлять інфраструктуру. Завдяки цьому наслідки атак не так гостро відчуваються. Хотілося б дізнатися, як із цим на Херсонщині…
– У нас також є когенераційні установки. Працюють на об’єктах критичної інфраструктури. Якщо не буде світла, то люди хоча б із теплом будуть. Будь-які інші, більші установки складніше інсталювати, адже вони повинні бути під землею. Щоб це все ще й охолодити, потрібно багато дороговартісних і технічно складних речей зробити.
У нас заплановано проєкт великої когенераційної установки саме підземної для міста. Не загадую наперед. Побачимо, як воно буде.
– До трохи менш насущних проблем. На укриття в школі № 41 в Херсоні виділили 32 мільйони гривень вже досить давно. Та віз і нині там. Коли роботи планують почати? І коли завершать? Якщо завершать взагалі…
– Там дуже великі проблеми. Будівництво підземних приміщень призупинено. Провели перевірку, під час якої виявили низку порушень і відхилень від початкового проєкту. Там і недостатня товщина фундаменту, а також нестача арматури. Себто норми безпеки ігнорували.
Обставини виявили ми, а не правоохоронці. Хоч ми до них з цим і зверталися, аби притягнути винних до відповідальності. Розслідування триває уже рік, а відповідні органи й досі не змогли покарати винуватців. Можна було би зробити це за місяць.
Водночас зазначу, що ми продовжуємо будувати укриття в закладах освіти на території більш безпечних громад на відстані 40 і більше кілометрів від фронту. На цей момент вже побудовано таких 9 укриттів в освітніх закладах. У шести з них вже можна навчатися.
Ще 3 очікують завершення процесу оформлення необхідних документів. Додатково будуємо ще 7 таких укриттів. Плануємо, щоб у кожній звільненій громаді могли діти навчатися хоча б в одному навчальному закладі в безпечних умовах.
– Коли будуть готові до експлуатації ті 7 додаткових підземних приміщень?
– Протягом року плануємо позакінчувати їх.
– Каверзне зауваження. В інтерв’ю одному з регіональних видань ви казали, що маєте, м’яко кажучи, дуже непрості стосунки з місцевим прокурором Сергієм Гриценком. То, може, якраз через це так повільно рухається розслідування довкола 41-ї школи?
– Це вже ваші домисли. Скажу, що людина, яка організовувала будівництво і зробила так, що у нас не вистачає товщини фундаменту в тій школі, також у минулому була прокурором.
– Виходить, тут рука руку миє?
– Не знаю, хто там і кого миє. Але деякі кримінальні провадження розслідуються за місяць зі збитками 200 тисяч гривень. А тут мова йде про в рази більші суми, а вже більше року досі не проведено експертизу.
– За інформацією МОЗ, Херсонщина має отримати частку з 25 реанімобілів, які нам дісталися від наших західних партнерів. Скільки саме автівок швидкої має одержати регіон?
– Нам перепадуть 4 автівки від Project Hope. Це реально наші друзі. Вони нам допомагають за сприяння уряду США. Скоро ті 4 авта швидкої допомоги вирушать на призначені маршрути. Це реальне підсилення для нашої екстренки.
Росіяни цілеспрямовано полюють на швидкі за допомогою дронів. Часто буває так, що після обстрілу б’ють вдруге по медиках, які приїхали на місце трагедії рятувати постраждалих. Через ці атаки пошкоджено або знищено понад 50 машин екстреної медичної допомоги.
– Вам вистачає тих автівок, які є у розпорядженні, які в справному стані?
– Так. У нас ще є золотий запас, який ми не тримаємо в Херсоні. Зараз потреба закрита. Без золотого запасу нам було б нічим заміняти виведені з ладу машини. Їздили б на неспеціалізованих автівках.
– Ми згадували про безпеку дітей і у мене щодо цього питання. Скільки всього дітей знаходиться на ТОТ Херсонщини? І скількох вдалося вже евакуювати станом на сьогодні?
– За останні роки ми повернули 747 дітей з тимчасово окупованих громад. З початку цього року повернулися 47 дітей. Те, що я знаю: в таких складних зонах, як Олешки та Гола Пристань, там росіяни влаштовують Голодомор…
– Тобто, вони вивозять все продовольство, блокують села? Як більшовики робили у 1932–1933 роках?
– Так-так. Там взагалі таке відбувається… Словом, у межах ініціативи президента Bring Kids Back UA та у співпраці з партнерами проводиться така робота. Кожного тижня вивозимо дітей.
Вони нам розповідають про катування рідних, погрози відправкою до інтернату, змушують малювати триколори тощо. Така ось системна політика Росії. Сьогодні в Олешках, Голій Пристані, Старій Збурʼївці, Новій Збурʼївці залишаються ще понад 150 дітей.
– Загалом, у чому головна складність процедури евакуації дітей? Крім перешкод з боку окупантів, звісно.
– Розкажу останнє, що було. Нещодавно ми оголосили примусову евакуацію з окремих небезпечних зон. Там Станіслав, Приозерне, деякі райони міста Херсона. Там було 122 дитини. За місяць ми евакуювали звідти 88 дітей. Все ще залишаються у цих районах 34 дитини.
Основна складність – це відмова батьків. З ними працюють і правоохоронці, і волонтери, і працівники соціальних служб. Пояснюють, куди вивезуть, яку допомогу можна отримати. Однак люди продовжують залишатися на місці, де пролягає лінія вогню. Найгірше, що при цьому вони не думають про майбутнє своїх дітей. Тільки про себе і свій комфорт.
– А якщо говорити про загальну кількість евакуйованих з Херсонщини? Яка тут цифра по регіону?
– За увесь час вторгнення зі звільнених громад Херсонщини евакуйовано понад 52 тисячі людей. Серед них понад 7 тисяч дітей і 600 маломобільних громадян.
– Скільки наших громадян ще залишаються жити на ТОТ Херсонщини? У вас є така статистика?
– До повномасштабного вторгнення там жило 500 тисяч людей. Скільки їх є зараз — точної інформації немає. Лише приблизні цифри — 100 тисяч.
– Це дані за який час?
– Два роки тому ще було 150 тисяч. Але якщо рахувати зі всіма загиблими, тими, хто виїхав, то цифра ще менша. Тепер вороги навезли туди своїх із Сибіру та інших російських регіонів. З різних сфер – від медицини до поліції.
– Понавозили непотребу російського…
– От саме непотребу, правильно ви кажете. Вони ж не можуть із цим усім впоратися. Порушують права людей. Спеціально завезені для знищення національної ідентичності й серед підростаючого покоління. Роблять все для пропаганди тільки.
Наприклад, завезені їхні лікарі не надають медичної допомоги. Люди на це скаржаться. У тих чотирьох населених пунктах, що я казав, реально гуманітарна блокада: 7000 людей різного віку в пастці, з-поміж них 50 дітей. Сидять без їжі, ліків, палива.
Ба більше, розстрілюють транспорт, який намагається туди з припасами пробитися. Недавно розстріляли волонтера з хлібом неподалік від Олешок. Дідусі з бабусями вимушені йти 10 кілометрів, оминаючи розтяжки й заміновані ділянки, та ще й ризикуючи потрапити під обстріл. Трупи валяються на вулицях.
– А яка ситуація із російською паспортизацією на окупованій частині Херсонщини? Без російського паспорта нашим людям в окупації недоступні жодні послуги?
– Звичайно. Паспортизацію вже давно загарбники завершили. Без російського паспорта ніде неможливо виїхати. Навіть зі свого села. Усюди стоять блокпости. В аптеку, магазин, лікарню не пустять без російських документів.
– Торік в інтерв’ю ви говорили, що нерозмінованими на вільній частині регіону залишаються 64 тисячі квадратних кілометрів. Нині ця площа вже очищена від ворожих мін?
– Дивіться, зараз розміновано понад 500 тисяч га. Це 73% херсонського правобережжя. Там і дороги, і будинки, і критична інфраструктура. Нарахували приблизно 300 тисяч мін і розтяжок за цей час.
Раніше ми розміновували щотижня до тисячі гектарів. Зараз менше, бо ми не розміновуємо 20–30-кілометрову kill zone. Воно недоцільно, бо туди завжди прилітає. Це найближче до Дніпра. Поки що концентруємося на посадках та лісах. Там є ще трохи роботи.
– Вадим Філашкін, очільник Донецької ОВА, казав журналістам кілька років тому, що мешканці підконтрольної українському уряду частини Донеччини попри небезпеку перебування близько до фронту повертаються у свої домівки періодично після того, як їх евакуювали.
Мовляв, як же я залишу свій город недоглянутим у сезон польових робіт. Скільки у вас таких випадків?
– Так, є в нас така міграція. Взимку з правобережжя Херсонщини виїжджає 10–15 тисяч мешканців, а вже влітку повертаються назад на свої городи. У тому числі й у небезпечні для життя зони.
При тому, що треба проїхати купу блокпостів. Усі це знають, але якось затримати в законний спосіб неможливо. Та й цим людям без різниці, зрештою.
– Нещодавно прем’єр-міністерка Юлія Свириденко оголосила про виділення 7,7 мільярда гривень на побудову житла для ВПО. Яка частка з цих грошей випаде Херсонщині? І що взагалі у вас із таким чутливим аспектом відбувається в області?
– 6,6 млрд – це гроші на житлові сертифікати для учасників бойових дій, чиє житло перебуває в окупації або сильно поруйноване. У нас 950 ветеранів подали відповідні заявки. Комісіями це все опрацьовано. 612 позитивних рішень нині маємо.
Сума одного сертифікату – 2 мільйони гривень. На сьогодні потрібно додатково виділити на житло для ветеранів понад 1,2 мільярда гривень. Буде велика черга, адже ветеранів дуже багато в усій країні. Будемо чекати, скільки нам виділять коштів.
– Давайте, уявимо, що я – внутрішньо переміщена особа. Куди мені звертатися, щоб отримати прихисток? Хоча б, щоб перебути з ранку до вечора чи з вечора до ранку.
– Щоб ви собі розуміли, тільки на Херсонщині ВПО понад 48 тисяч. Суто наших херсонців, які в регіоні й живуть. Тобто тих, які виїхали з червоних зон, з населених пунктів поблизу Дніпра.
Зараз ми пропонуємо житло у двох модульних містечках та у семи місцях тимчасового проживання. Там створені умови для комфортного проживання людей. В інших регіонах прихисток знайшли понад 314 тисяч мешканців Херсонщини. Але більшість моїх земляків намагається жити якомога ближче до малої батьківщини – на Миколаївщині та Одещині.
Зараз ми ще будуємо одне модульне містечко на 40 будиночків спільно з ПРООН.
– Коли його планують закінчити?
– До літа. Там уже 13 будинків встановлено з інфраструктурою. Є сонячні панелі. І разом із фондом Хансена плануємо ще одне містечко побудувати у Великоолександрівській ОТГ.
Шукаємо ще співфінансування від міжнародних партнерів. До кінця року його зведемо, думаю. У нас досить міцні зв’язки із земляками у різних регіонах країни, які виїхали внаслідок війни. У кожного з них є картка херсонця. Ми їх обліковуємо, все знаємо. Щойно дозволить безпекова ситуація, запропонуємо повернутися додому.
– Проблем із порушенням термінів будівництва містечок для ВПО немає? Я просто спілкувався з мером Хмельницького. Він каже, що у його місті зараз будують нове сміттєзвалище за гроші європейців.
Там робітники просять продовжити терміни будівництва. Мовляв, ми під час кожної тривоги ховаємося по укриттях. Тому втрачається робочий час…
– Нам би ці проблеми з тривогою (сміється). Та ні. У нас все будується. По них прилітає — вони сховалися, вилізли, обтрусилися, відремонтували пошкодження, якщо такі є, і далі до праці (усміхається).
Проблема тільки в тому, що мало хто погоджується приїхати будувати на Херсонщині. З місцевими у нас налагоджена робота. Вони не бояться. Та кадрового потенціалу не вистачає. Багато серед них і таких, хто краще буде байдикувати, ніж щось робити.
– Тоді далі знову про інфраструктуру. Ви згадували про великий об’єкт у Великій Олександрівці, на території якого планують зробити і ЦНАП, і місце для танців та ще багато чого іншого. На якому етапі це масштабне будівництво? І коли його планують завершити й увести будівлю в експлуатацію?
– Об’єкт готовий на 85%. Закладено на будівництво більше 60 мільйонів. Там має бути повноцінний центр громади. В ньому можна буде отримати широкий спектр послуг. Чому ми так зробили? Вирішили просто зробити всі послуги в одній будівлі. Створили гуртки і для дітей: боротьба, танці, настільний теніс. Воно все вже має людський вигляд. Водопостачання є, каналізація, утеплено все. Зараз тільки зробити зовнішнє оздоблення, встановлення меблів і благоустрій. Хочемо здати на початку літа. Але в кінці квітня уже запрацюють деякі сегменти послуг.
– Про політику трошки. Ви нечасто говорите про свої політичні перспективи. В останньому інтерв’ю казали, що охоче працювали б на вертикальній посаді в складі якогось міністерства, але не на високих посадах.
Як ви відреагували, коли дізналися, що президент хоче призначити вас на ваш нинішній пост?
– Там же процес непростий. Проводять співбесіди. Я гадав, що мене не оберуть, адже ж там багато кандидатів. До останнього відхрещувався. Не мав особливого бажання обіймати цю посаду, хоч і бачив, як це працює, знаю Херсонщину та місцевих людей.
На співбесіді з президентом сказав, що не візьму на себе такої відповідальності. Боявся підвести свою країну. Президент відповів: "Е, давай, іди. Ми подумаємо". А вже наступного дня мені вручили службове посвідчення, хоча крім мене було ще двоє кандидатів на крісло. Коли я приїхав сюди, то гадав, що це максимум на 3 місяці, поки там зрозуміють, що я не той.
– Це як у фільмі «Поліцейська академія», коли Махоні казав: що б мені такого зробити, щоб мене звідси відкликали (усміхаюсь)…
– Ні, я так не думав (сміється). Сама суть справи була в тому, що я хотів допомогти країні. Мені все одно, де служити. Я сказав президенту, що піду, щойно він віддасть наказ. Я людина в погонах. Я звик виконувати накази.
А щодо політичних амбіцій, то немає нічого такого в планах. Однак нічого наперед не загадую. Зараз моя позиція така.
– Не кажи гоп, поки не перескочиш…
– Так. Одначе зараз я не бачу себе в якихось виборах та інших подібних речах. Для херсонців я асоціююсь з війною. Всі люди, які виїхали, вони ж бачили, який жах тут відбувається. Це як Вінстон Черчилль. Після війни його вдруге не обрали. Після війни втомлені люди хочуть чогось світлого. Нормального життя.
За 10 років люди будуть пригадувати мене за моїми справами, які роблю сьогодні. А зараз люди дуже втомлені. Тож ні про які політичні амбіції говорити не хочу. Я – кризовий менеджер. Тепла ванна не для мене.
– Поясню, чому питаю про таке. Мені Олександр Симчишин казав, що він був би гарним міністром освіти, бо добре знає історію. А ким ви себе бачите після війни?
– Чесно кажучи, я хочу більше проводити часу із сім’єю. Уже 4 роки майже їх не бачу.
– Вони за кордоном?
– Ні, у Києві. Мої діти ростуть без мене. Хочеться брати участь у їхньому житті. От би мати якесь трохи більш спокійне життя, а не таке драйвове. У мою машину і квартиру прилітали уламки снарядів росіян.
Щоразу, прокидаючись у квартирі після прильоту, думаєш: та бляха, що я тут роблю? Машина побита, ледь їздить уже. Думаю, чи оцінять це мої діти.
– Ну, зазвичай буває так, що діти запитують: тато, а що ти робив під час війни? І тоді настає цей відповідальний момент…
– Для цього я і працюю (сміється). Щоб мати потім гідну відповідь на питання своїх дітей.
– Бюджет Херсонщини на цей рік складає півтора мільярда гривень. Яка частка цих коштів піде на військові потреби? Річ у тім, що я бачив різні статті витрат, а військових видатків не зустрів у переліку. Чи я не так дивився?
– Не так дивилися. Ми вже дали десь 150 мільйонів від початку цього року. Підрахунки свіжі — за понеділок. Зараз готуємо ще транш на суму 35 мільйонів для потреб п’яти військових частин. Приблизно плануємо мільярд на військові потреби. Це і з обласного, і з міського бюджету.
– А якими є ваші робочі стосунки з громадами області? І наскільки взагалі ефективно вибудована робота чиновницької вертикалі на вашому рівні?
– Я бачу, як у інших областях. А в мене краще. У нас реально керівник громади – це складова єдиного механізму. Без пошуків якихось власних політичних амбіцій і сварок. Справді хороші робочі стосунки. Коли я прийшов, ми всі зняли корони та робимо, що треба. Іноді декотрим тут треба нагадувати про їхню відповідальність. Роблю це десь раз на місяць.
– А є такі недисципліновані, що потребують періодичних нагадувань?
– Були. Деяких ми поміняли, хто не справлявся. Є проблеми – ми шукаємо, як їх вирішити. Немає цих політичних ігор.
– Якраз про політичні ігри. Ви згадували у недавньому інтерв’ю про колишнього очільника МВА Херсона Романа Мрочка, який зараз веде тіньову виборчу кампанію. Чого він хоче, на вашу думку? Знову зайняти крісло міського голови?
– Чесно, я не знаю, що у нього там в голові. Та й у кріслі мера він не був. Його не вибрали, а призначили.
Те, що він зараз робить, виглядає примітивно. Більше працює на дискредитацію мене й когось там іще. Краще б вкладав гроші у військових.
– А парламентські партії займаються агітацією? Може, партійну пресу роздають чи ще щось схоже?
– Я бачу це. Серед найактивніших — "Захист держави", "Слуга народу". Ще деякі незалежні місцеві фігури, але це не має масового характеру.
– Останнє питання. Згаданий вже Вадим Філашкін в інтерв’ю казав, що на нього намагалися вийти росіяни, спокушали перейти на їхній бік. Після цього він розпорядився заблокувати у всіх на телефонах ці підозрілі контакти, російські номери. А вас вороги переманювали? І як саме вони це робили?
– Так, хотіли вийти на контакт, щойно я зайшов на посаду. Хотіли просто «поспілкуватися». Писали, що, мовляв, скоро знову будуть у Херсоні. Давай поговоримо, як будемо діяти, кажуть. Справа в тому, що тут багато було колаборантів, які потім кинулися навтьоки. Вони мені й писали.
