Метью Кроніґ — віцепрезидент з питань геостратегії і старший директор Центру стратегії та безпеки Скоукрофта при Atlantic Council. Працював у Міністерстві оборони США та в розвідувальному співтоваристві під час адміністрацій Буша, Обами та Трампа.
Він розповів, чи була відмова України від ядерної зброї історичною помилкою, де і коли Захід проґавив можливість захистити Україну від Росії та чи витримає Росія нові перегони озброєнь. Він також пояснив, чому для світової безпеки позитивно, що США не продовжили з Росією договір про скорочення ядерних озброєнь New Start.
"Апостроф" публікує інтерв'ю в партнерстві з Independence Avenue Media.
– Термін Договору про ядерне нерозповсюдження між Сполученими Штатами та Росією New START вигас і не був продовжений. Чи могли б ви коротко пояснити, що це означає для глобального порядку ядерної стабільності?
– Я думаю, що це добре. Через стрімке нарощування ядерного потенціалу Китаєм уперше в історії Сполученим Штатам доведеться стримувати не одну ядерну наддержаву, Росію, а дві ядерні наддержави одночасно, Росію і Китай. Щоб це зробити, Сполученим Штатам доведеться наростити свій ядерний арсенал вперше з часів завершення холодної війни.
Тепер, коли New START більше не діє, Сполучені Штати матимуть можливість посилити свій ядерний арсенал, щоб стримувати Росію і Китай, а також ефективно поширювати американську ядерну парасольку на своїх союзників і партнерів у Європі та Азії.
– Чи вступаємо ми у нову епоху стратегічної ядерної стабільності, чи це радше крок назад?
– Я вважаю, що це крок уперед, тому що договір мав сенс у 2010 році, коли його було підписано. Але з того часу світ дуже змінився. Росія розв’язала найбільшу війну в Європі з часів Другої світової війни. Китай, як я вже зазначав, здійснює масштабне нарощування свого ядерного потенціалу. Сполучені Штати мають адаптуватися до нової епохи.
Водночас я не впевнений, що це можна назвати періодом ядерної стабільності. Думаю, ми вступаємо у нову гонку стратегічних озброєнь і новий історичний період, який у певному сенсі більше нагадуватиме холодну війну, ніж період після холодної війни. Після холодної війни була своєрідна аномалія, коли суперництво великих держав відійшло на другий план, а разом із ним і ядерна зброя.
Тепер же суперництво великих держав повертається. Ядерна зброя знову опиняється у центрі міжнародної політики, і Сполученим Штатам потрібне сильне ядерне стримування, щоб захистити себе та своїх союзників.
– У пресі багато говорять, що ми нібито вступаємо у нову епоху ядерних перегонів. Чи бачите ви це після завершення дії договору New START?
– Насправді гонка озброєнь почалася ще кілька років тому, просто Сполучені Штати тоді залишалися осторонь. Росія і Китай уже змагалися, а ми стояли на узбіччі. Тепер ми повертаємося у цю гонку. І я вважаю, що це добре.
Часто медіа говорять про гонку озброєнь так, ніби це щось однозначно погане. Але це не найгірший сценарій. Найгірший сценарій — це коли противники нарощують зброю, щоб погрожувати Сполученим Штатам і їхнім союзникам, а США не реагують, залишаючи себе слабкими і вразливими. Це лише провокує агресію.
Перегони озброєнь можуть бути корисними. Це означає, що Сполучені Штати створюють сили для власного захисту. Це створює справжню дилему для наших суперників, таких як Росія і Китай. Чи справді Росія, яка має приблизно 2 відсотки світового ВВП, хоче вступати у гонку озброєнь зі США, які мають близько 26 відсотків світового ВВП? Під час холодної війни ми фактично збанкрутували Москву саме таким способом. Якщо Росія хоче зіграти в цю гру знову, будь ласка. Вони програють.
Будемо сподіватися, що це буде гонка озброєнь. Це набагато краще ніж провал стримування і ядерна війна, що є альтернативою.
– Які нерівності зараз існують у відносинах між Росією, Китаєм та Сполученими Штатами? Які переваги мають США? Які переваги мають Росія і Китай?
– Однією з головних переваг, яку мають росіяни, і я вже згадував про це раніше, є великі арсенали тактичної ядерної зброї. Сполучені Штати фактично не мають таких запасів. США зосереджуються насамперед на своїх стратегічних силах. У нас є кілька сотень авіаційних ядерних бомб у Європі, але на цьому все.
Тим часом Росія і Китай мають значні запаси тактичної ядерної зброї. На нижчих рівнях ескалаційної драбини, коли йдеться про менші ядерні боєприпаси, які можуть бути застосовані безпосередньо на полі бою, вони мають суттєву перевагу.
Найбільша перевага США полягає в тому, що ми все ще є світовим технологічним лідером. Це стосується ефективності систем управління і контролю, точності засобів доставки, ефективності та потужності ядерних боєголовок, малопомітності наших підводних човнів та інших технологій. У цьому вони не можуть зрівнятися з нами.
Крім того, як я вже згадував, Сполучені Штати залишаються найбільшою економікою світу. Якщо суперництво перейде до економічного змагання за те, хто зможе створити більше або ефективніших ядерних систем, я б радше хотів бути у позиції США, ніж Росії чи Китаю.
– Що, на вашу думку, чекає на нас у найближчі 10–15 років? У якому напрямку розвиватиметься ситуація? Чи побачимо ми нові договори, чи це буде своєрідна вільна гонка озброєнь?
– Думаю, одним із можливих орієнтирів може бути те, як це відбувалося під час першої холодної війни. Тоді від 1945 року до початку 1970-х тривала інтенсивна гонка озброєнь. Радянський Союз мав тоді десятки тисяч ядерних боєголовок. І в певний момент вони сказали: «Добре, здається, цього достатньо. Давайте погодимося на обмеження».
Я підозрюю, що подібна модель повториться. Ймовірно, ми побачимо активну гонку озброєнь між трьома державами протягом наступних 10, 15 або навіть 20 років, поки вони не досягнуть рівня, коли скажуть: «Добре, у нас уже достатньо. Тепер час домовлятися про обмеження».
І знову ж таки, проблема не у Вашингтоні. Я думаю, що Вашингтон був би готовий домовлятися про обмеження вже зараз. Проблема насправді у Пекіні та Москві.
– Якщо ми увійдемо у нову епоху стратегічної конкуренції, а згодом знову спробуємо повернутися до обмежень, які уроки з цього мають винести такі країни, як Україна? Україна свого часу мала ядерний арсенал і відмовилася від нього. Скажімо, якщо дивитися на перспективу до 2050 року, на що країнам варто звертати увагу, якщо світ знову увійде у такий циклічний період?
– Я думаю, що Україна ухвалила правильне рішення, відмовившись від ядерної зброї, якщо згадати контекст того часу, 1990-х років. Нерозповсюдження ядерної зброї було одним із головних пріоритетів адміністрації Клінтона. Якби Україна зберегла ядерну зброю, з нею могли б поводитися так само, як із Північною Кореєю чи Іраном протягом останніх 10 або 20 років: під санкціями, під військовим тиском, можливо, навіть під загрозою військових ударів. Тож я вважаю, що Україна тоді вчинила правильно.
Де Захід, на мою думку, припустився помилки у захисті України, так це на саміті НАТО у Бухаресті 2008 року. Тоді Україні потрібно було запропонувати членство в НАТО. Натомість її залишили у своєрідній сірій зоні з формулюванням «ви будете в НАТО колись, але не зараз». Це створило для Володимира Путіна вікно можливостей для удару.
Урок на майбутнє полягає в тому, що країнам вигідніше тісно співпрацювати зі Сполученими Штатами. А урок для Вашингтона полягає в тому, що американська ядерна парасолька була одним із найважливіших чинників миру у світі протягом останніх 80 років. Поширення цієї системи стримування на країни, такі як Україна, які прагнуть бути частиною вільного світу, є правильним шляхом.
