У Flowerbed Gallery тривають "Вільні Стіни 4", опісля попередніх "Вільні Стіни 3" в листопаді, та продовжують формат групових виставок, що вже стали постійним явищем у галереї. Повідомляє Апостроф.
Проєкт об’єднує митців, які відкрито показують свої роботи й говорять про їхні сенси, а також глядачів, для яких сучасне мистецтво є простором знайомства, підтримки та живого діалогу. Це середовище обміну енергією, досвідом і контактами, де зустрічаються різні художні мови та погляди.
Цього разу виставка вперше розгортається у Третій залі галереї, відкриваючи новий простір для експозицій, емоцій, технік і художніх ідей.
Виставка триватиме з 7 січня по 7 лютого у Flowerbed Gallery, 3-я зала, за адресою Ярославська, 26. Каталог експозиції можна переглянути за посиланням, деякі роботи доступні до придбання.
Куратор виставки KESER1 зазначає, що Вільні Стіни помітно еволюціонували:
Ці Вільні Стіни відрізняються від минулих рівнем картин – дуже багато нових деталізованих робіт. Вони служать і тим, хто тільки починає, і вже більш зрілим митцям.
Продовження після рекламиРЕКЛАМАУ проєкту вже з’явилися постійні резиденти, багато знайомих облич – це дуже приємно для галереї й впізнаваності цих людей, які створюють мистецтво й виставляються на Вільних Стінах".
Читайте також: В Луцьку триває мультипростірний проєкт "Інший поруч" – серед робіт інсталяція з оголошень загублених тварин.
Про авторів та їх роботи
У межах експозиції Едуард Трегубов представляє омаж на картину Олега Голосія "Психоделічна атака блакитних кроликів" з серії "Мій музей сучасного мистецтва". Через пластилінову інтерпретацію художник звертається не лише до знакової роботи одного з ключових митців українського мистецтва 90-х, а й до самої ідеї музейного збереження цієї спадщини.
Трегубов наголошує, що для нього принциповим є саме жест омажу – як форма пам’яті, цитування й продовження розмови з історією українського мистецтва, яка досі залишається фрагментарною й погано зафіксованою інституційно.
Проєкт "Мій музей сучасного мистецтва" порушує болюче питання відсутності в Україні музею сучасного мистецтва та втрати культурної пам’яті.
Власне те, навіщо я це роблю – щоби ми замислились про те, що в Україні досі немає Державного музею сучасного мистецтва. Якщо ви захочете подивитися, а що таке українське мистецтво 90-х, то вам нікуди піти.
Художник говорить про покоління митців, які формували мову українського сучасного мистецтва, але чиї роботи сьогодні часто або зберігаються за кордоном, зокрема Жанни Кадирової, Катерили Лисовенко чи Нікіти Кадана, або втрачені назавжди.
Ми декларуємо, що культура важлива, але при цьому насправді ми в культуру не готові інвестувати. А музей – це не про комерцію, це про пам’ять і про історію, про нас.
Проєкт "Мій музей сучасного мистецтва" задуманий як масштабна пластилінова реконструкція цілої епохи – від 90-х до часу повномасштабної війни:
Я роблю цілий музей сучасного мистецтва з пластиліну. В мене буде 60–70 робіт, які репрезентують нульові, Помаранчеву революцію, Революцію гідності, епоху війни.
Богдан Сугак (Solaire Desjeux) називає себе засновником напряму гіперсимволізму, що виріс із постструктуралістичної філософії Жана Бодріяра.
Кожна моя картина – це симулякр, який не приховує того, що він є симулякром. Гіперсимвол – це символ, який входить сам у себе й виходить з самого себе, що є спекуляцією будь-якого сенсу як такого.
У представлених роботах митець поєднує багатошарові образи, символи, особисті історії та філософські спекуляції.
Одна з робіт "5G Apotheosis" містить образи жінок, елементи автопортретів, алюзії на Алiстера Кроулі, символіку Альфи та Омеги, а також колони, які він позначив як "вежі 5G".
Сенс тут – спекуляція. Усі сенсовмісні структури на моїх картинах не більше, ніж спекуляція на властивості людського розуму бачити сенси.
Інша робота, "Hightreasure", навмисно не має фіксованого трактування. Вона зображає жінку, що сидить у багатошаровому просторі.
Картина каже за себе сама. Сенс кожен спостерігач побачить власний.
Богдан зазначає, що його напрямок виник у 2018 році, коли йому було 17 років. Він поєднав у своїх картинах елементи абстракції та конкретики, надихнувшись сюрреалізмом і супрематизмом Малевича, але створюючи власну гіперсимволічну мову.
Він активно популяризує українське мистецтво та підтримує інших митців через Telegram-канал і клуби обговорення виставок, пояснюючи:
Іноді людям треба допомога, щоб зрозуміти сучасне мистецтво. Я показую, що це не складно, це цікаво і розширює горизонти.
Андрій Юзба працює з емоціями, спонтанністю та текстом як частиною візуальної мови. Його робота "Вічливий Канібал" є прямою реакцією на агресію та самознищення в суспільстві.
Я надихався тим, що мене дуже дратувало – люди поїдають самі себе або один одного, як ментально, так і буквально. Я намалював канібала, який їсть ногу, і написав 'не їжте один одного', всім вистачить.
Ще одна його робота "Примітивний максималізм" – це експресивне полотно, на якому Андрій поєднав фрази з дитинства, власні емоції та асоціації. Він розповідає:
Я виплеснув всі свої емоції, які були накопичені, й понаписував фрази, які асоціюються з дитинством, наприклад 'запах мокрого асфальту з Оболоні'.
Андрій підкреслює, що мистецтво – це як акт терапії для нього:
Мені подобається процес, а не результат. Процес мене затягує, дуже подобається й рятує. Іноді ідеї з’являються миттєво, і тоді я намагаюсь їх відобразити на полотні.
Новини для вас:
- Дім дитинства Девіда Боуї планує відновити благодійна організація, яка займається історичною спадщиною.
- "Пам’ять про життєстійкість українських жінок, яку спаплюжили": в Копенгагені понівечили скульптури Марії Куліковської.
- "Я проблема тут..?": в просторі М17 відбулося відкриття виставки "жінок, які є".
