У арт-просторі TLOOM, де проходила виставка данського митця Еске Туборга, ствоена разом із українськими дітьми, звільненими з-під російської окупації, відкрилася персональна виставка мисткині Діани Чмих "Я хочу бачити світло". Повідомляє Апостроф.
Проєкт об’єднує роботи, зображені на шпалерах та полотнах, створені тілом і його частинами, де процес творення стає важливішим за фінальний результат, а тіло виступає інструментом фіксації внутрішніх станів.
Мисткиня створила вірш, присвяченій темі експозиції, у фрагменті якого зазначає:
Нам треба самим у світ світити.
Тоді буде добре дізнатися,
що світло має в нас жити.
Діана Чмих називає себе нестандартною мисткинею і одразу пояснює чому:
Я досить нестандартна мисткиня і я не маю освіти, але те, що я створюю, я створюю власним тілом. І це йде від моїх відчуттів і почуттів.
Продовження після рекламиРЕКЛАМАДля мене це прояв моєї жіночності через полотно. Я дозволяю собі бути справжньою.
Ці роботи дуже яскраві й здаються мені енергетично потужними. Але я не відчуваю себе як художницю, котра пише пензлями, бо це класика й багато людей це створює. Мені здається я взагалі не вписуюсь туди.
Діана згадує, як довгий час стикалася з осудом і нав’язаними рамками:
Мені казали: 'Ти б не цицьками малювала, а дітей би народжувала'. Так ось у мене троє дорослих дітей. І вони мене підтримують і кажуть: 'Так, проявляйся, розвивайся'.
Ніхто не може мені сказати, що робити, а що ні. Я ж вихована в Радянському Союзі і тоді ці заборони були всі "роби як всі, роби як треба".
Читайте також: 30 рушників з 22 країн: відкрилась виставка вибійчаних рушників, створених у День Незалежності України.
Початок мистецької практики пані Діани був дуже особистим: "Почалося це з подарунка для чоловіка. Мені потрібно було зробити щось власними руками. Вірші я пишу все життя – таке вже нецікаво".
Якщо коротко, то хтось сказав, що в серіалі бачив, як жінка пише грудьми. Тож ідея створити подарунок, намальований власним тілом, прийшла несподівано і спрацювала інтуїтивно.
Часи ковіду активізували творчість мисткині: вона створювала картини для себе й на подарунки друзям.
Для неї важливо не зображення, а стан, у якому створюється робота. Процес відбувається в потоці, без ескізів і попереднього задуму, зокрема на підлозі, коли художниця не бачить результату до самого завершення.
Це не про логіку. Це коли ти знаходишся в потоці і можеш до п’ятої ранку не помітити, як пройшов час.
Саме тому глядачі часто бачать у роботах образи, які не планувалися:
Коли ця шпалера була вже готова, мені здалося, що це як зародження життя. Що це жінка. Але я не створювала саме це.
Нагадаємо, що відкрилась виставка про історії найвідоміших київських садів і парків.
Ця виставка стала концептуальною. В просторі створений лабіринт зі шпалер, які зображають різні емоції й шляхи переживань.
Це не про мистецтво мого тіла. Це про лабіринт життєвих ситуацій, емоцій, переживань.
Початок заклала робота, яку Діана Чмих створила на підлозі, вимастивши тіло фарбою. На ньому, в розумінні мисткині, зображене дерево, по котрому хочеться лізти й тягнутися до верху – до світла. Тому відбитки рук тягнуться догори, наче обіймаючи стовбур дерева.
Одна з робіт зображає яскраву зелену траву, по якій біжиш з відчуттям щастя, спостерігаючи за світом навколо.
Також представлена шпалера зі спіральними округлими формами, які репрезентують зародження життя й принцип причинно-наслідкових зв'язків.
Мисткиня транслює в роботах візуальне відображення тривожних думок, пошук заспокоєння й усвідомлення, яким різноманітним є життєвий потік.
Шпалери з імітацією ґратів демонструють самообмеження та єдині створені саме пензлем, "безтілесні".
Діана Чмих говорить про світло й позитивне мислення як про внутрішній орієнтир, до якого людина рухається, навіть коли шлях заплутаний:
Лабіринтів багато, а світло одне. Навіть в часи війни я хочу світло. Якщо кожна людина буде намагатися бачити світло – воно буде.
Діана Чмих також трансформувала свою творчість у арт-практики для жінок, які занурюються у процес трансляції своїх переживань за допомогою власного тіла, зокрема грудей.
Аліна, SMM-ниця пані Діани, зі захопленням описує досвід таких практик та еволюцію й розвиток технік Діани Чмих, якими вона поділилася:
Це настільки прикольно в процесі та, як би це не звучало, але реально себе, як жінку, починаєш відчувати зовсім по-іншому. Не знаю чому.
Подібна практика розпочинається з хаотичного жесту, інтуїтивного руху без чіткої структури. Згодом техніки розширюються: можна не лише прикладати до грудей, але й прокручувати полотно, чи використовувати меншу кількість фарби для іншого візерунку тощо.
"Ця техніка, вона в Діани проявляється більше інтуїтивно – тобто в моменті хочеться спробувати щось інше. Якось по-іншому фарбу змішати навіть. Ти просто пробуєш і починаєш пропрацьовувати. Потім вже на основі цього створюєш якусь картину", – зазначає Аліна.
Пані Діана також мала змогу продемонструвати процес під час зйомок на "Новому каналі". Мисткиня згадала момент з шоу, коли Дантес, під час тілесної практики Діани Чмих просто в студії, наголосив на тому, як вільно художниця створює картини: "Мені так подобається, що ми тут зараз всі такі зашарілися, а пані Діана просто і так, і так."
Інтеграція виставки в арт-простір
Важливу роль у формуванні експозиції відіграв куратор Ендрю Подкова. Саме діалог між художницею та куратором став основою для переходу в концептуальність і створення цілісного простору.
"Я не пам'ятаю, як воно народилося, але якби не він, оце б не народилося саме в такому форматі", – зазначила Діана Чмих. – "До речі, ми різні у віці, глобально, але я відчуваю таку рідну душу і не як дитину, а як професіонала і людину.
Ендрю Подкова описує виставку як шлях до піку тілесного та емоційного досвіду, який можливо відчути через проходження лабіринту.
У нашому просторі він проявився через шпалери – малюнки Діани. Шпалери, бо це символ дому, затишку, оселі; це трансформація.
Коли ти створюєш щось разом із іншою людиною, це спільний процес, де ми проходимо лабіринт малюнків і врешті потрапляємо до кінцевої або початкової точки – порталу.
Шпалери = розмови.
Розмова – це лабіринт.
Ти заходиш у неї не знаючи, куди вона виведе. Ти рухаєшся вперед, інколи губишся, інколи відкриваєш нові двері у людину. І так само ти перемальовуєш стіни між вами кожним словом.
Тіло = інструмент розмови.
Лабіринт створений тілом і для тіла. Глядач проходить шлях, який колись пройшло тіло, переживаючи відбиток досвіду, що стає маршрутом.
Експозиція "Я хочу бачити світло" триватиме до 13 лютого у арт-просторі TLOOM на Ярославській, 26.
Раніше у Flowerbed Gallery пройшла виставка Анни Рост "Конфліктність кохання" про любов, що не вкладається у нав’язані норми "здорових відносин" і не прагне бути зручною.
Цікаві новини для вас:
- В найстарішій будівлі на Андріївському узвозі знищили весь інтер'єр.
- З'їв артоб'єкт і потрапив за ґрати: студент у США на знак протесту знищив витвір, створений ШІ.
- Гіперсимволізм, терапія, важливість уваги держави до сучасного мистецтва: відкрились четверті "Вільні Стіни".
