7 травня Фонд Віктора Пінчука та PinchukArtCentre відкрили проєкт "Тиха тривка радість" (Still Joy), який став частиною офіційної паралельної програми 61-ї Міжнародної мистецької виставки La Biennale di Venezia.
Під час церемонії відкриття виступили засновник PinchukArtCentre Віктор Пінчук, віцепрем'єр-міністерка з гуманітарної політики та міністерка культури України Тетяна Бережна, а також куратори виставки Бйорн Гельдхоф та Олександра Погребняк. До події також долучилися ветеран і морський піхотинець Гліб Стрижко, який повернувся з російського полону, та старша сержантка ЗСУ, морська піхотинка й військова медикиня Юлія "Фобія".
.jpg)
Під час відкриття Віктор Пінчук наголосив на значенні мистецтва та здатності українців зберігати внутрішню силу навіть під час війни:
Я думаю, сьогодні багатьом людям у світі потрібно відчути силу радості. Тому що дуже багато українців можуть поділитися досвідом і розумінням радості. Україна дуже щедра у цьому прагненні ділитися. І я думаю, що мистецтво може допомогти вам у цьому та допомогти зрозуміти радість у складні моменти вашого життя. Ви маєте розуміти: підтримувати Україну – у ваших власних інтересах. І я вірю, що більшість людей у цій залі це розуміють.
Водночас він розкритикував рішення керівництва Венеційської бієнале дозволити Росії знову відкрити свій національний павільйон:
Нашого жахливого, божевільного ворога відсторонили від участі у Венеційській бієнале у 2022 році, а потім і у 2024-му. Чи стала Росія відтоді кращою? Давайте подумаємо про це разом. З 2022 року вони знищили десятки українських музеїв та бібліотек. Вони вбили сотні українських художників. Вони вбили сотні тисяч українців. І що вирішило керівництво Бієнале? Дозволити їм повернутися до Венеції. Це жахливе, ганебне й неприйнятне рішення.
Продовження після рекламиРЕКЛАМА
Читайте також: PinchukArtCentre представив роботи Лесі Хоменко та Олексія Сая до роковин повномасштабної війни.
Тетяна Бережна у своїй промові наголосила на стійкості українців і житті в умовах постійної небезпеки:
Іноді про це дивно думати, але в Україні ми більше нічого не відкладаємо і не зволікаємо з планами. Ми знаємо, що маємо діяти тут і зараз, тому що завтра може ніколи не настати. Інколи ми жартуємо, що українці мають дуже гнучкий робочий графік. Якщо ти прокинувся живим – ти йдеш на роботу; якщо ні – не йдеш. Ось така реальність, у якій ми зараз живемо в Україні. Але попри це, у нас є натхнення, сила і енергія творити.
І як Міністерка культури, я справді дуже вдячна за цю виставку і подію, тому що завдяки цьому наші гості дізнаються більше про нашу країну і прекрасних людей, які живуть в Україні. Мені подобається вислів, що українці – це звичайні люди, які створюють надзвичайні речі. І це абсолютно правда.
Співкуратори виставки Бйорн Гельдхоф та Олександра Погребняк розповіли, що основою проєкту стали історії радості, народжені під час війни.
Усе почалося з історій радості. Історії радості – це те, що є нашою надзвичайною волею до життя і до захисту нашої свободи. Це також те, що допомагає нам об'єднуватися, а також – уявляти майбутнє. Перше питання, яке у нас виникло при створенні виставки: як ми можемо говорити про радість? Адже в час війни говорити про це досить контрінтуїтивно. На щастя, нам не довелося робити це самотужки. І коли ми почали про це думати, то зрозуміли, що не маємо права визначати, що таке радість. Ми звернулися до наших героїв.
Одним із центральних героїв проєкту став Гліб Стрижко, чиї свідчення після російського полону лягли в основу виставки.
Я дуже люблю життя, і думаю, що життя теж любить мене. Я зміг переконатися в цьому ще в Маріуполі.
Після розповіді про поранення та полон Стрижко наголосив:
І сьогодні я тут, щоб нагадати вам, що сила українців, зокрема, полягає в здатності знаходити радість щодня, попри все, незважаючи ні на що. Тож коли ви бачите українського чоловіка чи жінку, які щасливі й усміхаються, ви можете бути впевнені, що вони дійсно щасливі і незламні.
Юлія "Фобія", яка воює ще з 2014 року, також поділилася своїми думками про людський зв'язок і силу єдності.
Війна не залишає часу на красиві слова. Вона руйнує контекст і ламає логіку. Змушує шукати сенси там, де їх не повинно бути. Але є те, що війна не знищила. Зв'язок між людьми, те, що тримає нас разом. Це не абстракція, це сила, яка піднімає, коли вже, здавалось, вже немає ресурсу. Ми піднімаємо тих, хто падає, підтримуємо тих, хто ламається. І, правду кажуть, у єдності наша сила.
Продовження після рекламиРЕКЛАМА
Військова також наголосила, що навіть під час війни радість залишається доказом життя та боротьби.
Говорячи про радість, це звучало недоречно в контексті війни. Можливо, це правда, але радість – це свідчення того, що ми ще живі і ще боремося.
Раніше в PinchukArtCentre відбулася групова виставка "Це всього лише кінець світу".
Про експозицію "Тиха тривка радість"
Проєкт "Тиха тривка радість" (Still Joy) об'єднав провідних українських та міжнародних митців і мисткинь, які досліджують поняття радості як внутрішньої сили та сміливого прояву людяності. Основою виставки стали свідчення морського піхотинця та ветерана Гліба Стрижка, який повернувся з російського полону. Саме його історії стали рушійною силою експозиції та перетворилися на скульптурні елементи, що вплітають реальні фрагменти життя у простір виставки.
Серед учасників проєкту – Катерина Алійник, Пьотр Армяновський, Джанет Кардіфф і Джордж Б'юрес Міллер, Жуліан Шар'єр, Тасіта Дін, Раян Ґандер, Ґабріель Ґолаят, Нікіта Кадан, Жанна Кадирова, Алевтіна Кахідзе, Роман Хімей та Ярема Малащук, Павло Ковач, Богдана Косміна, Катя Лесів, Катерина Лисовенко, Сімоне Пост, Ашфіка Рахман, Деніел Тернер, Альваро Урбано, Леся Васильченко, Олексій Сай та Юрій Грузінов.
Експозиція починається з відеоінсталяції про рейв-культуру Києва, створеної Яремою Малащуком і Романом Хімеєм до та під час повномасштабної війни. Далі глядачі бачать роботу Катерини Алійник із нічним пейзажем, де дрібна фауна мерехтить під місячним світлом, а також відеоесе Пьотра Армяновського, яке поєднує воєнну реальність і сни Маріуполя.
Окремий простір займає масштабна інсталяція Сімоне Пост, створена спеціально для виставки. Художниця переосмислила інтер'єр палаццо як тимчасову архітектуру зі справжніх солодощів, запрошуючи відвідувачів повернутися до відчуття дитячої радості.
Далі виставка переходить до історій про втрату спільнот, вимушене переселення та любов, що змінюється під тиском війни. Лауреатки Future Generation Art Prize Ашфіка Рахман та Жанна Кадирова через свої роботи говорять про витривалість, турботу та відповідальність одне за одного. Інсталяція Рахман із храмових дзвіночків на золотих шовкових нитках вступає у діалог із рослинами, врятованими з розбомблених українських будівель у роботі Кадирової.
У відеоінсталяції Ґабріель Ґолаят радість постає глибоко особистим переживанням – інколи сповненим сили, а інколи смутку. У межах проєкту українські військові та цивільні представники ЛГБТКІА+-спільноти діляться власними історіями та переживаннями.
Тема пам'яті та любові продовжується у 39-хвилинному фільмі Тасіти Дін "Якби я була в Адлоні" 2025 року. Героями стрічки стали художник Борис Михайлов та його дружина, муза і співавторка Віта Михайлова. Події фільму розгортаються в берлінському готелі "Адлон", який асоціюється з інтригами та шпигунством часів Холодної війни. Поруч розташована інсталяція Джанет Кардіфф та Джорджа Б'юреса Міллера "Розмови з моєю матір'ю", де телефони стають символічним зв'язком із тими, кого вже немає поруч.
Фінальна частина виставки присвячена темам тіла, природи та слідів, які залишає людина. Роботи Тасіти Дін, Алевтіни Кахідзе, Альваро Урбано, Олексія Сая, Раяна Ґандера, Жуліана Шар'єра та Нікіти Кадана досліджують шрами війни та людської присутності. Від фотографії сакури Тасіти Дін до металевого паростка калини Урбано – експозиція говорить про крихкість життя та радість виживання.
У цьому ж просторі працює тату-салон Алевтіни Кахідзе, де відвідувачі можуть буквально залишити на собі пам'ять про виставку. Завершується експозиція монументальною роботою Нікіти Кадана із зображенням "тихого рейву", де людські тіла перетворюються на ландшафт між народженням і втратою.
Організатори називають Still Joy художньою реакцією на сучасність, коріння якої лежить в Україні, але простягається далеко за її межі. Проєкт говорить про крихку, але незламну радість, що продовжує існувати навіть у найтемніші часи.
Виставка проходитиме у Palazzo Contarini Polignac у Венеції з 9 травня до 1 серпня 2026 року. Експозиція працюватиме щодня з 10:00 до 18:00, окрім понеділка.
Цікаві новини для вас:
- До 80-річчя Анатолія Криволапа у Львові відкриють виставку "Першообрази".
- "Весняна сотня картин": у Flowerbed Gallery відкрились нові Вільні Стіни.
- Як кияни зустріли трагедію на ЧАЕС – Музей окупації міста Києва презентує виставку.
