У Flowerbed Gallery відкрились нові "Вільні Стіни" – цього разу проєкт вкотре об'єднав десятки митців у Третій залі. Повідомляє Апостроф.
Теплі, рідні, нефільтровані Вільні Стіни, де кожна картина з любовʼю і повагою до думки і ідеї буде повішена на стіни Третьої Зали на Подолі, принесуть нам багато нових емоцій і творчих сюрпризів.
Весняне натхнення, що витає у повітрі, ніжною рукою проведе нас у невеликий музей сучасної культури, де митці всіх напрямків зустрінуться знову.
На виставці присутні фізичний та електронний каталоги, в яких можна подивитися інформацію про роботи, деякі з яких доступні до придбання.
Читайте також: Як кияни зустріли трагедію на ЧАЕС – Музей окупації міста Києва презентує виставку.
Голоси учасниць "Вільних Стін 5": про авторок та їх роботи
Ілона Репкіна працює з візуальним мистецтвом уже близько десяти років. Свій шлях вона починала з цифрового дизайну, однак з часом зосередилась на живописі, який став для неї основним способом висловлювання.
Зараз я почала більше розкриватись в тому, що я хочу світу сказати через свої картини.
Картини – це моє. Не можу зупинитись. Вже два роки постійно якісь виставки, нові знайомства. Це дуже захоплює.
Сьогодні її основні медіа – акварель і графіка, зокрема чорно-біла. Водночас дизайн залишається паралельною діяльністю, але саме живопис вона визначає як щось найбільш важливе для себе.
Для мисткині важливою частиною процесу є не лише створення робіт, а й середовище, у якому вони існують. Flowerbed Gallery стала для неї ідеальним місцем.
Мені дуже подобається ця тепла атмосфера і що ти можеш щось світу сказати. І люди, ком’юніті тут – це найголовніше.
На виставці представлена акварельна робота з лотосом (38), яка для художниці є прикладом її інтуїтивного підходу до живопису.
Це моє улюблене поєднання кольорів, коли і синій, і зелений, і теплий, і холодний. І оця експресія з бризками – від душі, коли не переживаєш за результат. Ти просто робиш те, що знаєш, і воно само йде.
Ілона Репкіна підкреслює, що у цій роботі важливим є не лише колір, а й сам образ квітки як символ.
Квітка – це щось дуже просте. Просто хочеться чогось хорошого. І стало навіть не соромно це показати.
Її художня практика балансує між абстракцією та більш впізнаваними образами. Втім, абстракція, за словами мисткині, залишається невід'ємною частиною.
Водночас вона розмежовує формати: абстрактні роботи зазвичай з’являються у менших, швидких формах, тоді як більші полотна тяжіють до ботанічних сюжетів.
Більш серйозні роботи – це щось тропічне, ботанічне. Я обожнюю рослини, це прям любов. Хочеться робити таке, щоб мені самій було приємно повісити вдома.
Продовження після рекламиРЕКЛАМА
Особливістю її підходу є робота з масштабом і фокусом – замість класичної композиції вона прагне ефекту наближення.
Мені не подобається, коли є об'єкт на фоні. Подобається, коли це як close up, коли не видно, де закінчується листя. Ти бачиш тільки орнамент.
Цей підхід напряму пов'язаний із її досвідом роботи з патернами.
Орнаменти і патерни – це моя перша робота, тому я їх обожнюю і намагаюсь переносити в картини.
Окрім ботанічних серій, у її доробку є й більш концептуальні роботи, зокрема урбаністичні пейзажі на нестандартних поверхнях. Втім, сама мисткиня зазначає, що наразі її більше цікавлять теми тепла, природи та відчуття затишку.
Ілона Репкіна не вперше бере участь у проєкті "Вільні Стіни" і підкреслює, що саме атмосфера цього формату є для неї визначальною. Вона відзначає передусім атмосферу підтримки та відкритості. На відміну від більш формалізованих галерейних процесів, тут важливішою є взаємодія між митцями.
Саме відчуття підтримки і горизонтальної взаємодії вона вважає ключовим досвідом.
Я реально відчуваю підтримку. І дуже приємно приходити і знати людей, знати їхні роботи. Це дає відчуття, що ти частина цього всього.
У своїй практиці мисткиня поєднує інтуїцію, декоративність і прагнення до простих емоційних станів – без ускладнення, але з відчутною щирістю.
Нагадаємо, в оновленій Art Ukraine Gallery відбулося відкриття експозиції "Мій Едем" Олександра Сухоліта.
Анна Трохименко, яка працює також під іменем Ан Колесан, поєднує у своїй практиці літературу і живопис, повернувшись до активної творчості після 35 років.
Я літераторка, пишу поезію і прозу, маю декілька збірок. І займаюся живописом з малку, але за освітою я – хімік.
Зв'язок між літературою і живописом проявляється і в її книгах – під час презентації однієї зі збірок вона інтегрувала у видання свої візуальні роботи. Водночас вона не прагне прямої відповідності між текстом і зображенням, скоріше працює з моментами, коли ці дві мови природно перетинаються.
Вона розповідає, що саме після завершення важливих життєвих етапів змогла повністю зосередитись на творчості.
Після 35, коли я позакривала всі сімейні гештальти, очікування, я почала займатися тим, що люблю з дитинства. Я почала багато писати і багато малювати.
У своїй візуальній практиці художниця не прив'язується до одного стилю чи техніки, залишаючи простір для пошуку.
В мене немає однієї техніки. Якщо в літературі я вже знайшла своє слово, свою ноту, то в мистецтві я поки в пошуці.
Серед її робіт є як технічно складні, так і емоційно імпульсивні. Зокрема вона працює з голландським натюрмортом як із викликом майстерності.
Мені було цікаво опанувати цю техніку. Вона дуже складна, ще з середньовіччя. Там закодовували біблійні сенси, коли не було яскравих фарб, малювали глинами, ржавчиною.
Поряд із цим у її практиці з'являються роботи, створені як реакція на особистий досвід.
Я прийшла після судового засідання, в якому була в шоці. Я намалювала цей стан – і мені стало легше.
Окрему увагу вона приділяє темі батьківства, яку розкриває через власні спостереження за сучасною реальністю.
Ця картина зветься "Мрія", бо для багатьох зараз така ситуація просто неможлива, через те що наші чоловіки воюють і не мають контакту з дітьми такого близького.
Вона свідомо змінює традиційну оптику зображення сім’ї, роблячи акцент саме на фігурі батька.
Мені завжди було цікаво намалювати ікону, де не матір і дитина, а чоловік і дитина. Бо якщо жінка з дитиною – це нормально, а чоловік сам по собі – ніби його відокремлюють від цього космосу батьківства.
У цій роботі важливим стає саме повернення чоловіка в цю роль, навіть якщо вона зараз часто ускладнена або перервана війною.
Інший важливий напрям робіт мисткині – дослідження складних емоцій.
Це "Сором" – така емоція, яку люди часто глушать. Це дитячий сором, який з тобою, який важко загасити. Його треба пропрацьовувати.
Водночас у її практиці є і більш особисті, навіть іронічні роботи, пов'язані з культурними впливами – зокрема образи, натхненні юнацьким інтересом до вампірської естетики.
Анна Трохименко також відзначає цінність відкритих форматів, які дозволяють різним митцям представляти свої роботи без жорстких обмежень. Такі виставки вона сприймає як можливість побачити актуальний зріз сучасного мистецтва – теми, настрої та візуальні підходи, що формуються у спільному культурному просторі.
Це можливість побачити, що люди малюють, що їх цікавить. Ми ж живемо в спільному полі, в спільних тривогах.
Ти приходиш і ніби занурюєшся, переходиш з одного космосу в інший.
Аліна Гузь розповідає, що її художня практика сформувалась не одразу – спочатку їй був до вподоби лише живопис, але згодом її підхід суттєво змінився.
Раніше я думала, що мені подобається тільки живопис, але потім я зустріла свого майстра, Антона Логова, який прищепив мені любов до складних форм, до конструкції.
Саме тоді в її роботах з'являється інтерес до простору, об'єму, а також формату інсталяції.
Мені дуже сподобався напрямок інсталяції. Тому я завжди намагаюся додати цей елемент, щоб відчувалося, що є щось незвичайне. Конкретно тут – в мене мертві метелики.
У представленій серії вона працює з метеликами як матеріалом – рішення, яке спочатку здавалось навіть несподіваним для неї самої.
Я прокинулась і просто уявила все. Я зрозуміла, що мені треба дістати мертвих метеликів. Де – я не знала, але в інтернеті є все.
Художниця пояснює, що метелики були придбані вже після завершення їхнього природного життя, як матеріал для мистецтва.
Ця серія поєднує органічний матеріал із дорожніми знаками та конструкціями, формуючи цілісну концепцію.
Я зрозуміла, що знаки – це універсальна мова. Дорожні знаки, увага – це теж універсальна мова. Тому вирішила, що дефіцит уваги буде дуже якраз концептуальним. Я додала сюди найпоширеніші знаки, які можна зустріти на дорогах.
У роботах з'являються знайомі знаки – "дати дорогу", "перевага перед зустрічним рухом", які художниця інтерпретує як метафори внутрішніх станів.
На цій роботі якраз про компроміси, про те, що "дати дорогу". Тому метелики трошки зв'язані з цим компромісом, зв'язані цими думками. І це не завжди означає, що нам приємно давати компроміси. От тому можна відчути це на смак – власне тому виделка.
Інша робота звертається до теми щоденної підтримки і маленьких взаємодій.
Це про маленькі розмови, які нас підтримують щодня, які нас живлять емоційно. Тому вони підсвічені шпильками.
Водночас третя робота переходить у більш складний, невизначений стан.
Вона просто з шматком заліза і там залишаються фантики. Фактично це теж люди, які залучені в цей процес, але вони дійшли до глухого кута, тому вони вже не мають яскраво вираженої форми метелика. Вони вже просто в стані, коли людині здається, що вона в невизначеному моменті, не знає, як рухатись далі. І тут питання, чи вона знайде вихід, чи ні.
.JPG)
Матеріал у цих роботах відіграє важливу роль – водночас виступає і символом, і яскравим викликом у роботі.
З метеликами дуже важко працювати, вони дуже крихкі. Я це усвідомила вже в процесі.
Я зрозуміла, що треба додавати більш ніжні, графічні елементи, щоб і концепцію підтримати, і не пошкодити матеріал.
Попри складність матеріалу ця серія має потенціал до розширення.
Я хочу продовжувати цю серію, бо тут ще є що сказати. Це були тільки перші три роботи, я їх зробила буквально за один день.
Водночас художниця підкреслює, що її роботи мають працювати у різних просторах і не бути перевантаженими.
Разом із тим художниця усвідомлює тимчасовість використаного матеріалу. Метелики потребують спеціальних умов збереження, зокрема захисту під склом, однак наразі вона свідомо залишає їх у відкритому стані, дозволяючи роботам існувати у своїй природній крихкості настільки довго, наскільки це можливо.
Групова експозиція триває з 30 березня до 30 квітня 2026 року за адресою Ярославська, 26.
Цікаві новини для вас:
- Вільні Стіни 3: відбулося відкриття виставки за участі 150 сучасних українських митців.
- Мистецтво, яке не під силу алгоритмам: у Tloom відкрилась виставка-інсталяція "Рінг".
- Від ліногравюри до діджиталу: на Золотих воротах відкрилася експозиція "Неографіка" – фоторепортаж.
