27 березня PinchukArtCentre , де напередодні презентували роботи Лесі Хоменко та Олексія Сая до роковин повномасштабної війни, представив дві нові виставки – масштабний груповий проєкт "Радість" та експозицію Дослідницької платформи "Не питаючи дозволу".
Обидва проєкти досліджують важливі для українського суспільства теми – емоційне переживання війни та тілесність як інструмент самовираження і спротиву.
Читайте також: "Це всього лише кінець світу": PinchukArtCentre провів групову виставку.
Радість
Проєкт "Радість" об'єднує українських та міжнародних художників і художниць, які досліджують значення цієї емоції в умовах війни. Виставка ставить питання про те, що саме дає людям силу сьогодні, як змінюється відчуття радості та чому вона стає важливою точкою опори.
», 2025–дотепер. «Радість», 2026. PinchukArtCentre. Фото_ Ela Bialkowska, OKNO Studio.jpg)
В основі проєкту – текстові свідчення, зібрані українським ветераном і морським піхотинцем Глібом Стрижком. Він провів серію інтерв'ю з військовими та ветеранами, щоб зрозуміти, що приносить їм радість і як вони її переживають. Ці історії стали частиною експозиції та інтегровані у простір виставки.
Архітекторка і художниця Богдана Косміна перетворила ці тексти на просторові об'єкти, які взаємодіють з роботами інших митців. Таким чином особисті історії стають рівноцінною частиною художнього висловлювання.
Виставка показує різні прояви радості – від легкої, грайливої емоції до глибокого і болісного переживання. Наприклад, інсталяція Сімоне Пост із цукерок і маршмелоу викликає відчуття безпосередньої дитячої радості, тоді як роботи українських художниць передають більш складний і чутливий досвід сьогодення.
Окремою частиною проєкту стане тату-салон Алевтини Кахідзе, де відвідувачі зможуть зробити татуювання за її ескізами. Один із символів – квітка "Ломикамінь", що проростає крізь камінь, – уособлює стійкість, спротив і надію на повернення.
Проєкт підкреслює, що навіть у найскладніших обставинах радість залишається важливою складовою людського досвіду та підтримкою для суспільства.
Не питаючи дозволу
Виставка "Не питаючи дозволу" зосереджується на українському мистецтві 2000–2010-х років і досліджує тему тілесності як способу самовираження та політичного висловлювання.
Експозиція об'єднує роботи, створені в період між Помаранчевою революцією та Революцією гідності. У цей час митці активно працювали з темами особистої свободи, відповідальності та суспільних змін.
Художники виходили у публічний простір і використовували тіло як інструмент протесту. У перформансі "Скільки можна кричати?" Пьотр Армяновський перетворює голос і тіло на форму спротиву, а Микола Рідний проводить акцію біля Посольства Німеччини у Києві, звертаючи увагу на бюрократичні бар'єри.
У центрі виставки – переосмислення уявлень про тіло. Художники відмовляються від стереотипів і звертаються до реальних, вразливих і недосконалих тіл. Вони досліджують теми ідентичності, гендеру, соціальних ролей і свободи самовираження.
Зокрема, Євгенія Бєлорусець у серії "Своя кімната" документує життя квір-спільнот, а робота Анатолія Бєлова "Найпорнографічніша книга у світі" відкриває дискусію про близькість і сексуальність.
Виставка демонструє, як мистецтво цього періоду реагувало на суспільні трансформації та формувало нові підходи до розуміння свободи і тіла.
Окрему увагу приділено ролі спільнот і горизонтальних зв'язків, які стали важливим фактором розвитку громадянського суспільства в Україні.
Також тему мистецтва цього періоду планують розкрити у майбутньому виданні "Мистецтво між двома революціями 2004–2014", над яким працює Дослідницька платформа PinchukArtCentre.
Напередодні PinchukArtCentre оголосив про старт довготривалої ініціативи підтримки сімей з дітьми під час блекаутів.
Цікаві новини для вас:
- "Я сколихнув цей світ": у Києві відкрилася масштабна виставка до 90-річчя Івана Марчука.
- У Києві відкриється фотовиставка Ліберових і ДТЕК про найважчу зиму війни.
- "Моє божественне": виставка Любові Григоренко демонструє шлях до прийняття через релігійні образи.
