У Києві в Третій залі Flowerbed Gallery, де раніше проходили "Вільні Стіни 4", відкрилась персональна виставка Олександри Онищенко "Ступені Контролю" – підсумок шести років її послідовної мистецької практики. Повідомляє Апостроф.
"Життя і творчість мають одну фундаментальну спільну рису – вони вимагають від людини вміння балансувати між контролем і відпусканням. Між тим, щоб суворо і зібрано брати все в свої руки, не залишаючи нічого без нагляду, і навпаки – довіряти волі випадку і обставин.
Щоб жити і створювати мистецтво, треба застосовувати різні ступені контролю – вміти покладатись на плин життя, його знаки і приховані сенси, і брати відповідальність на себе", – йдеться в описі виставки.
Читайте також: "Нам треба самим у світ світити": триває виставка тілесної практики мисткині Діани Чмих про шлях усередину.
Проєкт має на меті розкрити тему балансу між довірою до випадку і особистим впливом на обставини:
Працюючи з різними ступенями контролю, мисткиня демонструє можливість не боятися змін і плинності, рухатися і рухати, бути і ведучою і веденою.
Продовження після рекламиРЕКЛАМА
Олександра наголошує, що розвиток для неї є ключовим критерієм цінності роботи. Для неї важливо, що ця експозиція – не спонтанний експеримент і не короткочасне хобі, а результат сформованого шляху, за який вона бере відповідальність. Вона свідомо чекала моменту, коли буде готова представити персональний проєкт як цілісну, продуману ідею.
Ми всі розуміємо, що чим довше митець робить щось, чим більше він пробує нове, тим більше він розвивається. І от мені здається самий кайф бачити розвиток: я бачу по своїм роботам зміну, що раніше це було одне, зараз це вже абсолютно інше. І це, мабуть, кайф цієї виставки – я впевнена в тому, що я презентую.
У своїй творчості Олександра працює з власним емоційним досвідом. Внутрішні стани, дослідження себе, трансформації стають основним матеріалом для живопису. Мистецтво для неї – спосіб вираження того, що накопичується всередині, і можливість не лише усвідомити, а й матеріалізувати переживання:
Думаю, що я б, напевне, зійшла з розуму, якби я не була художницею, тому що в мене всередині стільки всього. Терапія мені дуже допомагає це усвідомлювати, а мистецтво – виражати.
Мені потрібно це говорити, я це відчуваю. І саме моя творчість, моє мистецтво, воно дає мені цю можливість.
Важливу роль відіграють текстури та шари, якими помітно виділяються роботи Олександри. Через багатошаровість вона передає глибини, яких досягає у власних роздумах.
Текстури – це, напевне, моя мова, вираження цього всього, от все, що я переживаю, тому що кожен якийсь мазок, кожен шар, кожна нова текстура, кожен новий матеріал – все це дає мені можливість виражати всі свої відчуття, які я не можу виразити ніяк інакше.
Роботи часто створюються довго – від місяця до року, адже процес базується на точному проживанні стану. Вона не працює з ескізами і не планує фінальний результат, дозволяючи роботі формуватися інтуїтивно.
Серія "Ступені Контролю", що стала ядром експозиції, формувалася майже півтора року, ідею назви запропонували куратори, але сам шлях почався з появи власної майстерні.
Вона складається з семи робіт різних форматів, що символізують послідовний внутрішній шлях – від первинного відчуття до повної довіри. Художниця підкреслює, що ця довіра не змінює зовнішніх обставин, але радикально змінює внутрішнє ставлення:
Серія починається з "Відчуття": адже з відчуттів в моєму житті починається все. Я щось відчуваю.
Друга – "Зібраність і контроль": як тільки я щось відчуваю, мій мозок одразу починає думати, як це використати, що це означає, куди це можна запхнути і будувати плани.
Продовження після рекламиРЕКЛАМАПотім – "Збій": реальність дає збій, і ти просто розумієш, що так не буде.
Далі – "Розчарування": мій мозок має очікування, він це придумав, але так не буде. І це дуже боляче.
П’ята – "Щось якось": коли ти просто такий 'окей, не працює, розчаровує', але якось тобі жити доводиться.
Шоста – "Спостерігач": саме на етапі спостерігача приходить цікавість і трошечки довіри.
І сьома – "Довіра": це повна довіра до Всесвіту, до життя, яке тебе веде, до Бога, тому що в моєму розумінні це все є одне і те саме. Воно тебе веде, і тобі потрібно довіряти, не будувати якісь плани в своїй голові, не намагатися контролювати, а довіряти йти за цим.
Експозицію доповнюють роботи "Абсолютна довіра" та "Імпульс", що розкривають тему живої, справжньої енергії на полотні.
Про мисткиню та її мистецьку практику
Шлях Олександри Онищенко в мистецтво почався з мехенді (мистецтво розпису тіла візерунками за допомогою натуральної хни) з 2016 року й активно працювала на фестивалях.
Робота з розписом хною на тілі, створення малюнків конусами без попереднього плану сформували її інтуїтивний підхід.
У 2018 році вона пройшла курс сакрального мехенді:
Це коли людина просто сідає перед тобою, і ти по відчуттям створюєш її якийсь ескіз, малюнок на її тілі, не знаючи, що буде. Це дуже на мене вплинуло.
Під час локдауну 2020 року мисткиня вирішила почати малювати на папері, адже, через відсутність фестивалів, усвідомила наскільки їй не вистачає можливості творити:
Я просто брала лист паперу А4, обмальовувала свою руку і придумувала якийсь дизайн. І так щодня. Аж допоки я не побачила, що в мене вже не просто дизайн на руці – а картини.
Я взяла цю саму техніку з мехенді, з конусами. Просто замість хни вже був акрил. І так я почала пробувати себе як художниця. Це була просто чиста творчість, коли я йшла за відчуттями своїми.
Олександра також додає:
Мені здається, що саме з допомогою мехенді я потрапила в цей світ мистецтва. Тому що спочатку я малювала на людях спонтанно, просто за відчуттями. Те саме я роблю зараз на полотні, тільки малюнок не зникає, а він залишається. І його бачать більше людей. Для мене це теж важливо, що його можна відчути.
Плюс мені дуже подобається техніка з конусами. Вона дає мені цю багатошаровість. Конуси – це, напевно, буде любов на все моє життя. Я не уявляю себе без конуса в руці, але при цьому я розумію, що я хочу рости далі, і мені цікаво пробувати ще знову і знову.
Вона експериментує з лаком, відбитками фарби, кавою, воском та іншими матеріалами, дозволяючи тілу й інтуїції вести процес.
Олександра зазначає, що первинним залишається процес, а інтерпретація – наступним кроком. Сьогодні вона визначає свою практику так:
Раніше це був терапевтичний процес. Зараз я б назвала це саме трансляція досвіду, може навіть матеріалізація. Тобто те, що я відчуваю, я виражаю. Зараз я більше думаю про сенси, про те, що я в це вкладаю і що я хочу передати.
Виставку можна відвідати до 25 лютого 2025 року в Третій залі Flowerbed Gallery за адресою Ярославська 26.
Напередодні відкрилась виставка з 30 вибійчаних рушників з 22 країн, створених у День Незалежності України.
Цікаві новини для вас:
- Конфліктність кохання: закінчились останні дні виставки Анни Рост у Flowerbed Gallery.
- В найстарішій будівлі на Андріївському узвозі знищили весь інтерʼєр.
- Місце проведення Переяславської ради уряд позбавив статусу пам’ятки національного значення.
