Чи здатна росія зупинитися з власної волі? Для мешканців країн, які не мають спільного кордону з росією, може здаватися, що агресор перебуває на межі військового та економічного виснаження і ось-ось погодиться на підписання мирної угоди. Здалеку навіть представники мафіозного режиму виглядають як раціональні істоти, в яких є щось людське. Це дещо наївне уявлення про російську дійсність.
Аргументи «далеких спостерігачів» на перший погляд видаються «залізними»: країну-агресорку накриває економічна криза, і щоб запобігти колапсу, росіянам потрібно якнайшвидше припинити війну. Коли гармати замовкнуть, загроза нової ескалації поступово «розсмокчеться»: старого маразматика з часом змінить хтось більш адекватний – і тоді все зміниться. Але зблизька картина виглядає зовсім не так райдужно.
Навіть якщо дивитися на ситуацію виключно під економічним кутом зору, стає очевидно: недоімперія – це іржава військова машина, яка розвалюється на ходу, але водночас має величезну інерцію. Шансів, що вона сама собою зупиниться, небагато. Занадто довго її розганяли: з початку повномасштабного вторгнення військові витрати федерального бюджету зросли в рази, що фактично деформувало структуру російської економіки.
Сьогодні загальна чисельність силових структур рф становить близько 3 мільйонів осіб. Держапарат, заточений на війну, – до 1 мільйона. Працівники військово-промислового комплексу – 3,5–4 мільйони. А є ще суміжні галузі промисловості та тисячі дрібних підрядників. Якщо додати членів сімей цієї публіки й приплюсувати всіх, хто отримує пов’язані з війною соціальні виплати, то стане очевидно: саме війна годує значну частину населення на болотах.
Зрозуміло, що «заморозка» війни не призведе до миттєвої зупинки ВПК і тотального скорочення армії. Але навіть помірне зменшення грошового забезпечення особового складу, скорочення військових замовлень і обмеження кредитування ВПК завдадуть потужного удару по економіці та соціальній сфері.
Можна, звісно, пофантазувати про економічну «конверсію» і соціальні програми, спрямовані на демілітаризацію суспільства. Але для цього потрібні щонайменше три речі: політична воля, економічні реформи та інвестиції. На болотах проблеми з усім цим. Про політичну волю до «мирної перебудови» говорити просто смішно. Нездатність до реформ – ще одна константа путінського режиму. А що стосується інвестицій, то їх не буде: росія – одна з небагатьох країн, якій фактично ніхто не позичає, навіть «дружній» Китай. Із приватними інвестиціями в державі, де не захищені права власності, ситуація ще гірша.
Недоімперія опинилася в економічній пастці: війна заганяє економіку в кризу, але її зупинка може спричинити ще глибший обвал. Рано чи пізно накопичені макроекономічні дисбаланси приведуть систему до колапсу – але не сьогодні. На цьому етапі одного лише економічного чинника недостатньо, щоб змусити людожерський режим поставити гарячу фазу війни на паузу.
Головним чинником майбутнього миру були, є і залишаються Сили оборони України. Наші здобутки на полі бою та «далекобійні санкції» – це основа переговорної позиції України. Ніхто не може зазирнути в майбутнє, але сценарій, за якого Україні просто не буде з ким домовлятися, виглядає не таким уже й нереалістичним. Суб’єкт під назвою «російська федерація» може зникнути так само, як свого часу зник СРСР. Але зараз час не фантазувати, а бити ворога. Рухаємось далі. Розвиваємо успіх. Слава Україні!
Джерело: facebook.com/fedorenkoyurii
