Секрети стійкості. Інформаційний шум, спричинений черговим витком «мирних переговорів», стає для українців окремим випробуванням. Повідомлення про підготовку чергових міжнародних зустрічей та прогнози експертів знов вмикають режим емоційних гойдалок: це коли очікування швидкого миру може змінитися розчаруванням, а подекуди – й депресією.
Це психологічно небезпечний стан, який підточує нашу внутрішню стійкість. По суті, йдеться про щось, що схоже на хворобу. А проти хвороб, як відомо, існує терапія. Саме тому, з огляду на нинішній інформаційний порядок денний, варто нагадати про деякі перевірені часом рецепти.
Психологічне явище, яке я називаю «емоційними гойдалками», добре відоме людству. Про нього писали філософи, психологи й – що не менш цікаво – військові. Один із найточніших описів цього механізму містить так званий парадокс Стокдейла.
Кілька слів про самого Стокдейла. Джеймс Бонд Стокдейл (не плутати з персонажем шпигунських романів) – командир 51-ї винищувальної ескадрильї ВМС США під час війни у В’єтнамі потрапив у полон. Він провів у в’язниці сім років, пережив тортури, став організатором підпілля серед полонених і згодом був удостоєний найвищої військової нагороди США – Медалі Пошани.
Коли журналісти запитали Стокдейла, що відрізняло тих, хто вижив, від тих, хто не витримав нелюдських умов, він відповів: «Хтось казав, що до Різдва ми вийдемо на волю. Різдво прийшло – і пішло. Потім говорили: до Великодня. Проминув і Великдень. Далі – День подяки, а потім знову Різдво. І зрештою вони померли від розбитих надій».
Звідси й формула парадоксу Стокдейла: не втрачайте віри в перемогу, але ніколи не плутайте її з небажанням мужньо дивитися в обличчя реальності – хай якою жорстокою вона є.
Ця думка майже дослівно перегукується з міркуваннями психіатра Віктора Франкла, який описував власний досвід виживання в нацистському концтаборі під час Другої світової війни. Він писав, що людей ламали не стільки самі страждання, скільки зруйновані очікування. Ті, хто жив надією на конкретну дату звільнення й втрачав її, часто не витримували. Не витримували й ті, хто втрачав саму віру в майбутнє. Виживали ж ті, хто знаходив сенс у теперішньому – у власній внутрішній позиції, у тому, як саме він проживає кожен день, навіть у нелюдських умовах.
Подібні формули можна знайти й у давніх мислителів. Найяскравіший приклад – стоїк Епіктет (до речі, улюблений автор того самого Стокдейла). Його порада: за будь-яких обставин якнайкраще виконувати роль, яку тобі відводить доля. Епіктет пропонував чітко розділяти все на те, що залежить від нас, і те, що від нас не залежить. У першому випадку – діяти мужньо й відповідально, у другому – не витрачати внутрішніх сил.
Примітно, що під «екстремальними умовами» Епіктет розумів не лише фізичні тортури (хоча у цій сфері він також добре знався, адже значну частину життя провів у рабстві), а й багатство чи владу – речі, які також можуть калічити душу. Це важливе застереження: сьогодні ми природно ототожнюємо випробування з війною, але навіть після настання омріяного миру вони нікуди не зникнуть. Випробування супроводжують людину протягом усього життя.
Цілком можливо, що в історичній перспективі саме стійкість стане визначальною рисою української нації. Це та стійкість, яку кожен із нас нині виховує в собі. Ми віримо у справедливий мир і Перемогу – і водночас не плутаємо цю віру з відмовою бачити реальність. Саме так діяли Стокдейл, Франкл і Епіктет. Між іншим, кожен із них не лише витримав свої випробування, а й прожив довге і, зрештою, щасливе життя. Їхні формули працюють.
Цілком по-стоїчному звучить наше просте й точне українське: тримаймося, бо ми того варті. Наша стійкість переможе агресію будь-яких моральних потвор так само, як добро переможе зло. Слава Україні!
Джерело: facebook.com/fedorenkoyurii
