Кожного разу коли я думаю що книжка завершена, зʼявляється новий виклик…
Фрагменти…
Колись люди думали, що війна, це коли руйнуються мости, будинки й заводи.
Насправді сучасна війна давно перестала воювати з бетоном.
Вона воює з причинно-наслідковими зв’язками.
Ракета летить не у склад. Вона летить у хліб, який мав лежати завтра на полиці магазину.
У дитяче харчування, яке мало опинитися в руках матері.
У ліки, які не доїдуть до лікарні.
У пальне, без якого не виїде швидка.
У сигнал мобільного телефону, який не знайде дорогу до абонента.
Вона летить не в об’єкт.
Вона летить у майбутнє.
Один великий склад здавався вершиною ефективності.
Одна нафтобаза прикладом раціональності.
Один головний вузол зв’язку, символом сучасної інженерії.
Так мислить мирний світ…, менше витрат, менше людей, більше прибутку.
Але війна не шукає найбільшу будівлю.
Вона шукає єдину точку, після знищення якої все інше починає вмирати само.
Спочатку зупиняються вантажівки.
Потім порожніють полиці.
Потім люди купують удвічі більше, ніж їм потрібно, бо страх завжди швидший за логістику.
Потім зникають звичні продукти. Потім ростуть ціни. Потім слово «дефіцит» перестає бути економічним терміном і стає способом життя.
А якщо ударів багато, якщо одночасно немає світла, пального, зв’язку й можливості довезти їжу, людство знову згадує слово, яке вважало похованим у минулому столітті.
Голод.
Саме тому війна безжально переписує всі правила.
Вона доводить, що найбезпечніше серце, це те, якого не існує.
Замість одного великого складу мають бути десятки менших.
Замість однієї нафтобази, десятки сховищ.
Замість одного вузла зв’язку, сотні кореневих вузлів, які продовжать жити навіть тоді, коли один із них перестане існувати.
Так, це дорожче.
Але війна ніколи не питає, скільки коштувало будівництво.
Вона питає лише одне:
«Скільки життів можна зламати одним влучанням?»
І якщо відповідь мільйони людей, які можуть залишитися без їжі, тепла, пального чи зв’язку, значить архітектура була неправильною ще задовго до того, як у неї прилетіла перша ракета.
За кілька секунд після вибуху ще ніхто не розуміє, що сталося.
Горить склад. Пожежники гасять полум’я.
Новинні стрічки рахують квадратні метри.
А війна вже давно рахує інше.
Скільки вантажівок сьогодні не виїдуть.
Скільки магазинів завтра не відкриють свої склади.
Скільки дітей не отримають дитячого харчування.
Скільки літніх людей не знайдуть своїх ліків.
Скільки людей поїдуть до супермаркету і вперше побачать порожню полицю.
Вибух триває лише кілька секунд.
Його наслідки можуть тривати місяцями.
Бо ударна хвиля сучасної війни поширюється не повітрям.
Вона поширюється логістикою.
Джерело: facebook.com/FediiencoAlexandr
