Коли у 1989 році іранські священнослужителі запропонували Алі Хаменеї очолити країну після смерті Рухолла Хомейні, він публічно заявляв, що не має достатньої богословської ваги для цієї посади. Втім, саме Хаменеї став одним із найдовше правлячих керівників сучасного Ірану, очолюючи державу протягом 37 років.
Як пише Financial Times, з роками його початкова стриманість поступилася жорсткому прагненню зберегти владу, спираючись на консервативні сили та силові структури. Він помер у 86-річному віці після останніх ударів США та Ізраїлю. У нього залишилися дружина, четверо синів-священнослужителів, дві доньки та численні онуки.
Від Мешхеда до вершини влади
Хаменеї народився 19 квітня 1939 року у місті Мешхед в родині священнослужителя. Родина жила скромно, і майбутній лідер неодноразово згадував про бідність дитинства. У 19 років він вступив до семінарії в Кум, де навчався у провідних богословів, зокрема у Хомейні.
Повернувшись до Мешхеда, він почав проповідувати політичний іслам і виступати проти шахського режиму. За це неодноразово зазнавав арештів і заслання. До революції 1979 року Хаменеї вважали відносно модерним кліриком — він цікавився літературою, музикою, сучасною поезією.
Після перемоги революції він поступово зблизився з консервативним крилом духовенства. Обіймав посади заступника міністра оборони, виконувача обов’язків керівника Революційної гвардії, депутата парламенту. У 1981 році був обраний президентом Ірану, невдовзі після того, як пережив замах, унаслідок якого його права рука залишилася паралізованою.
Внутрішня боротьба та контроль
Серйозним викликом для нього стала перемога реформатора Мохаммад Хатамі на виборах 1997 року. Спроба лібералізації спричинила гостре протистояння між реформаторами та консерваторами, яке завершилося посиленням позицій жорсткої лінії й обмеженням політичної конкуренції.
Хаменеї виступав за "ісламський спосіб життя", підтримував традиційні норми, зокрема обов’язкове носіння хіджабу. Водночас після протестного руху "Жінка, Життя, Свобода" 2022 року він не став активно перешкоджати окремим послабленням у застосуванні цих правил.
Зовнішня політика та ядерна угода
Однією з ключових рис його правління була конфронтаційна зовнішня політика щодо США та Ізраїлю. Після ірано-іракської війни 1980-х років Хаменеї зміцнював регіональні союзи й підтримував воєнізовані угруповання на Близькому Сході, розглядаючи це як спосіб стримування зовнішньої загрози.
Зростання міжнародного тиску через ядерну програму Ірану призвело до підписання угоди 2015 року зі світовими державами. Хаменеї назвав це проявом "героїчної гнучкості". Проте після виходу США з угоди у 2018 році за президентства Дональд Трамп він заявив, що це підтверджує його переконання у ненадійності Вашингтона.
Економічні труднощі та протести
Нові санкції боляче вдарили по іранській економіці. Інфляція, безробіття та зниження доходів спричинили хвилі протестів у 2009, 2017, 2019, 2022 та 2026 роках. Влада жорстко придушувала виступи, що ще більше поглиблювало розрив між режимом і суспільством.
Хаменеї послідовно наголошував на самодостатності країни та обережності щодо іноземних інвестицій. Критики ж стверджували, що така політика сприяла економічній стагнації та ізоляції.
Ставка на силовиків
Упродовж свого правління він значно посилив роль Корпусу вартових ісламської революції, перетворивши його на ключову військову, політичну й економічну силу. Це змінило баланс впливу в країні та послабило традиційні еліти, які підтримували революцію 1979 року.
До моменту смерті Хаменеї опирався передусім на силові структури, тоді як значна частина суспільства залишалася відчуженою. Його спадщина поєднує тривале утримання влади, конфронтаційну зовнішню політику та глибокі внутрішні суперечності, що визначали сучасний Іран.
Раніше ми писали, що активізація бойових дій на Близькому Сході та пряме зіткнення між США та Іраном неминуче призведуть до ослаблення військово-промислового потенціалу Тегерана, який є ключовим союзником РФ. Попри побоювання щодо зміщення фокусу світової уваги з України, дестабілізація іранського режиму б’є по російській воєнній машині, оскільки Кремль критично залежить від іранських технологій, виробничих потужностей та поставок безпілотників типу "Shahed".
