Україна та Туреччина створили зону вільної торгівлі (ЗВТ). До цієї мети країни йшли понад десять років. Періодично переговори призупинялися через неузгодженість позицій сторін, однак, зрештою, вдалося дійти певних компромісів, які дозволять Києву та Анкарі максимально використовувати пільговий митний режим взаємної торгівлі. "Апостроф" розбирався, що ЗВТ з Туреччиною дасть нашій країні і чим довелося пожертвувати Україні.
Середземноморський інтерес України
Робота над створенням зони вільної торгівлі між Україною та Туреччиною, яка тривала понад 12 років, добігає кінця. Відповідну угоду було підписано 3 лютого у Києві у присутності президентів двох країн Володимира Зеленського та Реджепа Тайіпа Ердогана.
Туреччина відіграє ключову роль у зовнішньо-економічній діяльності України завдяки тому, що вона є одним з найближчих наших сусідів і входить до регіону Pan-Euro-Mediterranean (європейсько-середземноморського), який є основним ринком збуту української продукції. До цього регіону, окрім Європейського Союзу, належать також країни Кавказу, Близького Сходу та Північної Африки. На нього припадає 54% зовнішнього товарообігу нашої країни. За минулий рік Україна реалізувала в регіоні продукцію на 39,1 мільярда доларів, імпортувавши при цьому на 37,7 мільярда доларів.
Україна інтенсивно працює над розширенням режиму вільної торгівлі у регіоні, який на сьогоднішній день діє з ЄС, Молдовою, Грузією та Ізраїлем. Також ведуться переговори з іншими країнами. Зокрема в нинішньому році планується укладення угод про ЗВТ окрім Туреччини, ще з Йорданією та Тунісом.
За деякими прогнозами, завдяки утворенню зони вільної торгівлі з Туреччиною в європейсько-середземноморському регіоні зосередиться три чверті українського експорту.
Україна і Туреччина давно проявляли зацікавленість у взаємному спрощенні торгівлі, розуміючи, що це спрацює на користь обидвох країн. Проте не бракувало і протиріч, на узгодження яких знадобилися роки. Головна причина цього полягає в тому, що економіки України і Туреччини значною мірою схожі між собою. Обидві країни є потужними виробниками сільськогосподарської і металургійної продукції, і, звичайно, кожна з них прагне максимально просунути свій експорт і одночасно обмежити імпорт з інших країн.
Зокрема одним з найбільш спірних питань в двосторонніх стосунках був експорт металобрухту з України до Туреччини. Він є цінною сировиною для металургійної промисловості. Тому безперешкодний вивіз його за кордон загрожує дефіцитом для українських сталеплавильних підприємств. І вітчизняні металурги завжди наполягали на тому, щоб Україна зберігала можливість для впровадження обмежень на експорт брухту.
Туреччина, в свою чергу, довгий час прагнула обмежити імпорт зернових та олійних культур з України, для того, щоб вони складали менше конкуренції місцевим аграріям. Проте тут українським інтересам посприяла міжнародна політика. Через погіршення стосунків з Туреччиною (після того, як інтереси двох країн зіштовхнулися спершу в Сирії, а згодом і у вірмено-азербайджанському конфлікті) Росія запровадила високі вивізні мита на власну сільськогосподарську продукцію. В результаті турецькі імпортери переорієнтувалися на український та румунський ринки. Тож Туреччина у 2020 році сама знизила мито на ці товари до нуля.
Після тривалих переговорів вдалося знайти прийнятні для обидвох країн компроміси і з ряду інших питань, завдяки чому документ нарешті був підготований до підписання.
Тканина турецька, пошив український
Торгові стосунки з Туреччиною вже сьогодні займають важливе місце в українській економіці. Вітчизняні виробники в минулому році експортували до цієї країни товарів на 4,14 мільярда доларів. Імпорт з Туреччини склав 3,23 мільярда доларів.
Основні позиції українського експорту - зернові (920 мільйонів доларів) і метали (1,97 мільярда доларів). В той же час Туреччина постачає до нашої країни текстиль (520 мільйонів доларів), продукцію середнього машинобудування, переважно побутову техніку (450 мільйонів доларів), фрукти і овочі (310 мільйонів доларів), а також транспортні засоби (переважно автобуси) і нафтопродукти.
За оцінками українського Міністерства економіки, в результаті впровадження режиму вільної торгівлі річний товарообіг між Україною і Туреччиною має збільшитися на 1,5 мільярда доларів, а українські виробники зекономлять 370 мільйонів доларів на митних платежах. Пожвавлення економіки, що виникне завдяки збільшенню міжнародної торгівлі, як кажуть у міністерстві, може додати 2,2% до зростання ВВП країни, а середні доходи домогосподарств виростуть на 2,6%.
Одним з головних бенефіціарів нової угоди стане легка промисловість України. Сьогодні ця галузь дає роботу 170 тисячам людей і сплачує близько 1,5 мільярда гривень податків на рік. Експорт продукції цієї галузі складає близько 3,2 мільярда доларів (1,2 мільярда - готова продукція і 2 мільярди - послуги переробки сировини за давальницькою схемою).
Причому режим ЗВТ дасть можливість збільшити експорт не лише до самої Туреччини. Найбільша стаття нашого імпорту з цієї країни - текстиль. З завезених тканин вітчизняні підприємці шиють одяг, велика кількість якого експортується до країн ЄС. Зокрема в нашій країні здійснюється пошив виробів значної частини дорогих європейських брендів.
Після набуття чинності режимом ЗВТ із Туреччиною українські виробники зможуть купувати тканини безмитно, тобто сировина стане дешевшою, а це покращить позиції нашої легкої промисловості на європейському ринку.
До речі, для того, щоб більш потужна легка промисловість Туреччини не завалила миттєво український ринок власною готовою продукцією, передбачене поступове зняття мит на різні групи товарів. На частину позицій мито обнулиться через три роки, на решту - через п’ять (проте текстильну сировину можна буде завозити в Україну без мита одразу після того, як угода набере чинності).
Цей час потрібен українським підприємствам для того, щоб вдосконалити і переобладнати власні виробництва таким чином, щоб вони могли витримувати конкуренцію з турецькими товарами. Уряд запевняє, що має план дій щодо підвищення конкурентоздатності сектору погоджений з Укрлегпромом. Цей план зокрема передбачає кредитування підприємств під 5% на модернізацію виробництва та розширення спеціалізації індустріальних парків на випуск продукції легкої промисловості.
Мистецтво компромісів
Звичайно, практично жоден режим вільної торгівлі не буває вільним до кінця. Кожна країна має свої особливості і завжди намагається захистити слабкі місця власної економіки і максимально використати слабкі місця партнера. Саме тому, хоча назагал зони вільної торгівлі відповідають інтересам сторін, переговори про їхнє впровадження тривають роками. А напрацьовані в результаті таких переговорів угоди містять значну кількість винятків і компромісних рішень.
Не обійшлося без таких рішень і в угоді про ЗВТ з Туреччиною. Зокрема сторони вирішили не повністю відкривати одна перед одною ринок металопродукції. Україна зберегла за собою право вводити мито на експорт металобрухту, що дозволить забезпечити вітчизняні підприємства необхідною сировиною.
Натомість Туреччина не стане повністю відкривати свій ринок перед готовою металургійною продукцією з України. Звільнено від мита буде лише частину позицій. На решту виробів мито буде збережене, але знижене таким чином, щоб українська продукція мала певну перевагу перед виробами з Росії та інших країн.
Щодо сільськогосподарської продукції сторонам також довелося піти на компроміси, часом болючі. Зокрема зернові та олійні культури вилучені з режиму вільної торгівлі. Тобто Туреччина зберегла право вводити на них мита на власний розсуд. Проте, як сказано вище, на даний момент розмір цих мит встановлений на рівні 0% і протягом найближчого часу (принаймні поки Туреччина не помириться з Росією) ця ситуація збережеться. Таким чином, де-юре вільної торгівлі зерном між нашими країнами не буде, а де-факто цей режим вже існує. Але Туреччина має право будь якої миті його скасувати.
Натомість вдалося збільшити квоти на безмитне постачання до Туреччини іншої сільськогосподарської продукції.
Бункерування суховантажу зерном
Досягнута також домовленість щодо транспортного сполучення. Туреччина зніме обмеження для українських перевізників, зокрема на в’їзд порожнього транспорту. Таким чином українські фури зможуть заїздити в країну пустими для того, щоб потім повертатися з товаром. Це полегшить товарообіг між країнами.
Окрім того, Туреччина зобов’язалася відкрити доступ українських компаній до власного ринку послуг. За оцінкою Мінекономіки, на сьогоднішній день ринок послуг в цій країні надто зарегульований, і це може стати стимулом для турецьких компаній реєструватися в Україні, що буде служити наповненню вітчизняного бюджету.
Втім, міністерство ймовірно здає собі звіт в тому, що бізнес в нашій країні стикається з труднощами, які лежать не лише в сфері державного регулювання. Тому зазначає, що існує небезпека виникнення зворотнього руху - українські компанії можуть вирушити до Туреччини.
Вочевидь сьогодні немає остаточної певності в тому, де умови ведення бізнесу гірші, і в який саме бік вирушать турецькі і українські бізнесмени, якщо їм дати таку можливість.
Для того, щоб полегшити українським підприємствам вільну конкуренцію з турецькими колегами, уряд декларує ряд стимулюючих заходів.
Окрім уже згаданих кредитів на модернізацію швейних підприємств, обіцяють також впровадити пільгове кредитування для українського судно-, машино- та авіабудування (під 5% річних). Виробникам тепличних овочів запропонують укладання довготривалих договорів на постачання газу (ТЕРМ-контракти) та надання кредитів для переходу виробництв на біопаливо. Також пропонується пільгове кредитування та заходи зі стимулювання експорту борошномельної галузі.
Угода про ЗВТ набере чинності після того, як її ратифікують обидва парламенти. Залишається сподіватися, що вони не зволікатимуть з цією справою і вже незабаром український бізнес зможе скористатися всіми вигодами, які дає вільна торгівля з Туреччиною.
