Україна ставить перед собою довгострокову амбітну мету налагодити виробництво відновлюваного водню та забезпечити його постачання на європейський ринок. Ця мета корелює з планами Євросоюзу щодо використання водню як екологічно чистого енергоносія у рамках так званого "зеленого переходу". "Апостроф" з'ясовував, наскільки реалістичними є ці плани.
Україна планує виробляти "зелений" водень та експортувати його до країн Європейського Союзу.
Для постачання водню до Європи буде створена мережа трубопроводів. Про це повідомляється на сайті ТОВ "Оператор ГТС України" (ОГТСУ).
"Нашою довгостроковою амбіцією є створення мережі транспортування водню загальнонаціонального масштабу… Пріоритетним є запит на доступ до розвиненого ринку ЄС", – цитує сайт начальника управління стратегії ОГТСУ Олександра Гайдіна.
За його словами, найімовірніше, першим об'єктом водневої трубопровідної інфраструктури стане один з міжнародних конекторів з подальшим розгортанням трасою Центральноєвропейського водневого коридору.
Планується, що український водень постачатиметься через Словаччину та Чехію до Німеччини, а потім і до інших європейських країн.
Екологічний, але дорогий
За воднем міцно закріпилася назва "паливо майбутнього". Його основні переваги в порівнянні з іншими енергоносіями – відновлюваність та екологічність (при горінні він не виділяє вуглекислий газ).
Водень вже використовується як паливо для автомобілів. Крім того, на нього покладаються великі сподівання у виробництві теплової та електричної енергії.
Разом з тим, поки що його використання не надто поширене, що пов'язано з тим, що в природі він практично не зустрічається в чистому вигляді, а його виробництво все ще досить дороге.
Найдорожчим залишається "зелений" або відновлюваний водень, який одержують методом гідролізу води за допомогою енергії відновлюваних джерел.
"Блакитний" водень, який виділяється з природного газу, та "жовтий" водень, що виробляється за допомогою атомної енергії, дешевші, але вони не можуть вважатися екологічно чистими.
Євросоюз, який у 2020 році затвердив стратегію "Європейський зелений курс" (European Green Deal), став одним із лідерів світового "водневого руху". Звичайно, Європа робить акцент на розвитку "зеленого" водню (хоча на ранніх етапах не виключається використання "блакитного" і "жовтого" водню).
Лише поточного року Європейська комісія виділила майже 1 млрд євро на проєкти з виробництва відновлюваного водню. Йдеться про 15 проєктів у п'яти європейських країнах. Очікується, що сумарно вони зможуть виробити близько 2,2 млн тонн водню протягом десяти років.
При цьому країни ЄС збираються не тільки виробляти водень, але також імпортувати ті його обсяги, що бракують.
Важливим кроком на шляху реалізації європейського "зеленого курсу" стало затвердження урядом Німеччини у липні 2024 року "Стратегії імпорту водню та водневих деривативів".
Найбільша економіка Євросоюзу робить ставку на використання відновлюваного водню, який переважно збирається імпортувати, для чого створює розгалужену інфраструктуру його транспортування. Споживачами водню стануть німецькі підприємства хімічної та металургійної промисловості, електроенергетики, залізничного, автомобільного, морського транспорту.
До 2032 року планується створити трубопровідну мережу загальною протяжністю близько 10 тис. км, з яких 40% будуть спеціально побудовані для транспортування водню, а 60% будуть переобладнані з газопроводів, що вже існують.
Вітер, сонце і вода...
Ще до російського вторгнення Євросоюз розглядав Україну в якості одного з потенційних постачальників водню.
З того часу багато що змінилося – технології виробництва відновлюваного водню поступово вдосконалюються, а плани щодо його використання конкретизуються.
В Україні "зелений" водень поки що не виробляють, однак у стадії розробки перебувають кілька проєктів. Заводи з виробництва водню, зокрема, мають з'явитися на Одещині, на Закарпатті, у Бучі на Київщині. Під ці проєкти виділяється фінансування зарубіжних партнерів.
Також розробляються проєкти транспортування водню.
У січні 2025 року було підписано меморандум "Водневий коридор Україна-ЄС".
"Коридор передбачатиме виробництво відновлюваного водню в Україні, використовуючи значний потенціал відновлюваної енергетики країни. Потім водень буде транспортуватися через існуючу мережу трубопроводів, частину яких планується перепрофілювати під водень, до Словаччини, Чехії, Австрії та Німеччини, забезпечуючи надійне і конкурентоспроможне постачання "зеленого" водню для регіону Центральної Європи після 2030 року", – йдеться у повідомленні на сайті ТОВ "Оператор ГТС України".
Як бачимо, поки що це все ще плани – хоч і досить амбітні за визнанням вітчизняних чиновників.
І їх реалізація пов'язана з певними викликами.
Оскільки європейці зацікавлені у "зеленому" водні, Україна при його виробництві має використовувати "зелену" енергію.
Йдеться, насамперед, про сонячну та вітрову енергетику. Зауважимо по ходу справи, що в нашій країні існує певний перекіс у бік енергії сонця, оскільки на неї був вищим так званий "зелений" тариф (пролобійований соратниками президента-втікача Віктора Януковича – братами Клюєвими, які володіли сонячними електростанціями в Україні).
"Потрібно шукати енергетичний мікс, робити більше вітрової генерації, більше (потужностей) накопичення енергії", – сказав у коментарі "Апострофу" голова ради Української асоціації відновлювальної енергетики Станіслав Ігнатьєв.
Крім того, в Україні останні кілька років спостерігається певний дефіцит води.
"Ми зараз не можемо навіть наповнити до проєктного обсягу водосховище Дніпровського каскаду, – розповідає експерт. – З Дунаю нам ніхто не дасть брати воду, оскільки він підтримує екосистему Чорного моря, тому потрібно або думати про малі річки, або дивитися у бік підземних вод".
Неблизька перспектива
Окремим викликом є транспортування водню.
"Водень настільки летючий, що необхідна модернізація існуючих елементів газотранспортної системи, – каже Станіслав Ігнатьєв. – Це можливо, але поки що ніхто ще не оцінював, скільки це буде коштувати, і де взяти ці гроші".
А тому, за його словами, має бути розроблена спеціальна "воднева" державна програма, що передбачатиме комплексний підхід до реалізації відповідних проєктів.
Керівник енергетичних програм Українського інституту майбутнього Андріан Прокіп скептичніший до водневої теми.
"Труби, якими транспортується газ, непридатні для транспортування водню – вони будуть піддаватися корозії, кришитися, руйнуватися, – пояснив він у розмові з виданням. – Мова може йти про модернізацію, яка полягатиме в тому, щоб прокладати пластикові труби всередині (сталевих труб ГТС)".
За його словами, ситуацію ускладнює і те, що до сьогоднішнього дня в Європі так і не сталося водневого буму.
"Технологія виробництва водню на сьогодні досить дорога, а моделі субсидування немає. Тому багато європейських компаній, які ставили собі в плани виробництво і споживання водню, ці плани скасували, – говорить Прокіп. – За тими оцінками, які є зараз, станом на 2030 рік буде реалізовано лише 20-25% проєктів виробництва і споживання водню порівняно з попередніми планами"
Таким чином, "воднева революція" трохи відкладається.
"У європейців є програма відмови від російських енергоносіїв до (кінця) 2027 року, і вони намагаються замінити їх воднем максимально. Це зрозумілий горизонт, але він недосяжний. Тому можемо, швидше, говорити про 2030-2035, а може навіть і про 2040 рік", – прогнозує Станіслав Ігнатьєв.
Не відмовляючись від перспектив щодо водню, Україна зараз має зосередитись на більш реалістичних речах. Наприклад, на біометані: "На сьогодні він у нас уже зберігається в газосховищах і транспортується газотранспортною системою".
Андріан Прокіп концептуально погоджується з таким підходом.
"Сьогодні краще робити ті речовини з водню, на які є попит, і які легко транспортуються – наприклад, метанол або якісь полімери. Вони також замінюють продукти нафтової промисловості, але при цьому вони набагато простіші у транспортуванні, ніж водень", – резюмував експерт.
