Mad Heads – український гурт, який вміє дивувати своїх прихильників. Експерименти з музикою поширились і на склад учасників. Відтепер існує дві версії відомого гурту – Mad Heads CA (Канада) та Mad Heads UA (Україна).
"Апостроф.Лайм" поспілкувався з представниками української версії – незмінним учасником гурту МАКСИМОМ КРАСНООКИМ, продюсеркою ОКСАНОЮ МИХАЙЛЕНКО і новим вокалістом КИРИЛОМ ТКАЧЕНКОМ – про модифікацію гурту, виступ з американською співачкою LP, райдери музикантів, концерти в зоні АТО, ставлення до гастролей українських артистів у Росії та відмінності між українською публікою та європейською.
- Хочеться почати з актуальних змін у складі гурту. Ви тепер складаєтесь із двох повноцінних постійних гуртів – українського Mad Heads UA та канадського Mad Heads СА. Це все ж таки один гурт зі спільними інтересами, ідеями, бюджетом чи різні?
ОКСАНА МИХАЙЛЕНКО: Це один гурт, тільки в різних країнах. Матеріал хлопці в Україні співають українською мовою, а Вадим (Вадим Красноокий – лідер групи, - "Апостроф") в Канаді співає англійською. Але це все пісні Вадима. І ті самі музиканти, які працювали спочатку, працюють і зараз й так само залишаються тими самими Mad Heads, тільки в Україні ми працюємо зараз з Кирилом.
- В Канаді грають інші музиканти?
О.М.: Так.
- Місцеві?
МАКСИМ КРАСНООКИЙ: Не всі місцеві, деякі з них українці, які просто емігрували в Канаду, деякі декілька років тому, деякі давно. Але є і канадійці.
- Чому саме Канада?
О.М.: Тому що там було дуже багато прихильників музики.
М.К.: Там найбільша в світі українська діаспора.
О.М.: Нам весь час було дуже складно їздити з України туди, тому ми вже вирішили там втілити цей проект.
- Виходить, що цільова аудиторія – це скоріше українська діаспора, ніж місцеві жителі?
М.К.: Не тільки. Аудиторія будь-яка насправді.
О.М.: Взагалі Канада – це країна, у якій немає місцевого населення як такого. Туди з усіх країн з’їжджаються люди, вони розподіляються по різних діаспорах. І головна ідея канадського суспільства – це зробити такий полісоціум з різних культур, щоб вони могли поважати один одного.
М.К.: Жити в злагоді, не заважати і працювати разом, досягати успіхів.
КИРИЛО ТКАЧЕНКО: Взагалі там відбуваються нові цікаві аутентичні речі у музиці й в мистецтві.
- Музичний контент для двох країн буде різним?
О.М.: Звісно, буде, тому що це ті самі пісні, тільки переспівані англійською мовою. Вадим перекладає ті самі пісні [англійською].
М.К.: Ми можемо виконувати їх і українською мовою, і англійською мовою, ми так і робили.
- Як взагалі створюється музика Mad Heads? Чи потрібні якісь особливі умови для натхнення, щоб створювати хіти?
М.К.: Взагалі немає такого "створювати хіти". Ти просто робиш пісні. Багато виконавців кажуть, що коли ти створюєш пісню і намагаєшся створити хіт, він ніколи в тебе не вийде. Треба просто робити класні пісні, які би подобались. І тоді, можливо, деякі стануть [хітами], бо хіт – це хімія, це магія.
О.М.: Ми можемо відчувати аудиторію, ми можемо відчувати, що зараз хвилює людей, що вони хочуть почути. Ми розуміємо: коли скрутні часи, то хочеться людям дати якусь позитивну енергію, щоб вони просиналися зранку з посмішкою і без важких думок. Музика саме для того і створюється, щоб робити життя людей простіше і яскравіше, щоб вони про щось мріяли.
- З появою нового вокаліста Кирила Ткаченка ви почали виконувати пісні по-новому. Як фанати реагують на експерименти з уже відомими хітами?
О.М.: У нас з’явилося дуже багато нових фанатів, тому що у Кирила дуже яскравий тембр, своєрідний. І деякі пісні у Вадима звучали в одному напрямку, а зараз вони звучать інакше. Деякі пісні звучать навіть краще, а деякі, можливо, не так добре, як у Вадима, але все одно це трошки різне. І з’явилися нові прихильники, які побачили Mad Heads з іншого боку. І це теж дуже цікаво.
К.Т.: Ніби якесь нове життя у піснях з’являється.
- Кирило, ви вже пишете нові пісні для гурту?
К.Т.: Так, звичайно.
- А як Вадиму нове виконання?
О.М.: Йому подобається. Для автора взагалі дуже приємно, коли його пісню виконує хтось інший – і ще вкладає свою душу, розкриває цю пісню зовсім по-інакшому. Для автора це великий комплімент.
К.Т.: До речі, Вадим приїжджав з Канади і був на концерті Mad Heads. І в принципі він був задоволений, казав, що все було класно.
- Яку пісню найчастіше виконуєте на біс на концертах?
К.Т.: А як ви думаєте?
- Мені найбільше подобається "Автобус Буратін".
К.Т.: "Надія" і "Автобус Буратін".
М.К.: "А я на морі" також.
- Чи були кумедні ситуації на концертах, які вам найбільше запам'яталися?
М.К.: У нас кожен концерт – це кумедні ситуації і позитивна енергетика.
О.М.: Дівчата падали головою вниз. Не знаю, чи це кумедно або ні.
М.К.: У нас багато було історій. Я падав зі сцени, ламав на сцені ногу.
О.М.: От таке кумедне у нас життя.
- У 2018 році поки все спокійно?
О.М.: Поки ще нічого не зламано, не встигли. Ще жодний інструмент не зламаний, і артисти ще не постраждали.
- Вам не страшно виходити на сцену після таких курйозів? Як взагалі ви налаштовуєтесь на виступ?
М.К.: Ні, насправді такого немає, щоб ми боялися виходити на сцену. Просто якщо ти ще до концерту знаєш, що є якісь технічні негаразди, ти боїшся, що щось може піти не так. Але ти до того готовий і просто робиш свою справу.
- Як відновлюєтесь після концертів?
М.К.: Та ми не сильно напружуємося.
К.Т.: Треба відпочити, перезарядити свої "батарейки", відіспатися – це найкращий відпочинок.
- Що входить у ваш райдер?
К.Т.: В першу чергу це технічний райдер, який повинен відповідати нашим потребам. Це найважливіше.
М.К.: Ми – не Елтон Джон. У нашому райдері найдивовижніше – це батарейки, мені здається.
О.М.: Деякі артисти роблять такі дивовижні райдери для того, щоб потім дати підстави поговорити про це журналістам. Викинути телевізор з вікна, наприклад, щось таке зробити цікаве. У нас немає потреби в такому піарі, тому що є багато інших цікавих речей.
М.К.: Я колись спеціально вивчав райдер гурту Metallica, який був у публічному доступі. Я чекав чогось особливого. "Ну, давайте, рок-зірки, здивуйте мене". Але там не було взагалі нічого такого, не було роялю рожевого в номері, наприклад. Там було все по суті, все, що потрібно топовому гурту для виступу.
О.М.: До речі, щодо райдерів. У зірок, буває, в кінці райдеру написано ще щось – рожевий диван, наприклад. Тоді організатор концерту передзвонює менеджеру зірки і запитує: "Навіщо вам той самий рожевий диван?" А ті кажуть: "Якщо ви дійшли до рожевого дивану, то ви дочитали райдер до кінця. Диван не треба, але, будь ласка, зробіть все, що було перед диваном".
- Можливо, вам відомі якісь особливі вимоги українських виконавців?
М.К.: Про українських мені не відомо. Але знаю історію про Леммі з рок-групи Motörhead. У нього в райдері була вимога – білий диван у гримерці під сценою. І там були параметри навіть вказані, яким той диван має бути. Організатори дуже заморочувалися, шукали саме такий. Знайшли шкіряний білий диван, притягли його з іншого кінця міста. Після концерту він зійшов зі сцени, сів на цей диван, відкрив пляшку віскі, зробив один ковток і сказав: "Ну все, тепер поїхали". Це реальна історія, це не жарт.
- Хочеться повернутись до початку історії групи – це стиль рокабілі, англомовні пісні та іноземні фестивалі. Навіщо повернулись в Україну, завоювавши іноземного слухача?
М.К.: Справа в тому, що ми ніколи не їхали звідси, усі наші подорожі – це були подорожі на конкретні концерти, на конкретні фестивалі, на конкретні івенти. Це могло так здаватися, що ми знаходимося за кордоном тривалий час. Але все було не так. Просто ця сцена була достатньо потужна. Але все одно це андеграунд. От є велика панк-сцена, це андеграунд. І сцена рокабілі – це ще трошки менший андеграунд. Тобто це була одна сцена, всі знали один одного, багато івентів робили спільно. Один концерт сьогодні в Німеччині, інший в Іспанії – одні й ті самі люди були на цьому концерті, поїхали на той. Це тусовка.
В Україні на той час не була настільки розвинена музична культура, нам просто не було де грати. Не те, що цю музику, взагалі не було де грати – ні клубів, ні великих якихось майданчиків. Ми просто були вимушені їздити за кордон. Не "вимушені", це я, звичайно, перебільшую. Нам це подобалося, нас їхати ніхто не змушував. І ми їздили за кордон і продовжували нести цю музику в Україну, нести цю культуру. І в принципі вдавалося непогано.
- На концертах українська публіка відрізняється від іноземної?
О.М.: На той час вони (іноземна публіка, - "Апостроф") були більш відкриті. Вони могли собі дозволити так відриватися, як у нас тут ніхто. І хлопці, і дівчата могли робити екстремальні зачіски, екстремальні татуювання, дуже екстремальний вигляд мали. І їм за це нічого не було. А у нас в Україні за це в той час можна було потрапити за грати, наприклад, або отримати на Троєщині від якогось дядька.
М.К.: До речі, публіка відрізнялась дуже сильно навіть від країни до країни, не тільки Україна – від усього іншого світу. Наприклад, німці приходили на концерт, повний зал, вони просто стоять і нічого не роблять, просто слухають. І ми коли вперше з цим зіткнулися, було таке непорозуміння, чи ми не подобаємося. А нам потім сказали, що це німці, вони дуже стримані. Насправді якщо вони всі знаходяться в залі, стоять і слухають, значить, їм дуже подобається. Просто вони стримані.
Ми могли порівнювати цю андеграундну сцену, тому що були виступи в інших країнах, де люди починали відриватися з першої пісні. Якась Фінляндія, наприклад, там взагалі дуже веселі люди. І Голландія також.
- Що можете сказати про сучасну українську публіку?
О.М.: Дуже змінилася, стала набагато щиріша. Уже можна отримувати емоції. Вони вилазять на сцену, можуть висловлюватися, вони вже вільні.
М.К.: Я навіть знаю, чому. Люди завжди до цього прагнули, вони завжди казали, що на рок-концерті треба щось робити, ти не можеш просто прийти і слухати, ти маєш якось своєю енергією ділитися.
К.Т.: Змінилося покоління в першу чергу. Більш вільні люди народилися, які не застали "совок". Вони більш відкриті.
М.К.: Тоді ще не було культури рок-концертів. Люди приходили на концерти і не знали, що робити. А зараз є інтернет. Якщо ти прихильник цієї музики, ти заходиш і дивишся, що робиться на європейських фестивалях. І ти хочеш те саме тут. Ти починаєш це імітувати і розумієш, що це кльово, треба так робити. Коли є комунікація з артистом, є комунікація між собою, весь зал перетворюється на одне ціле. Це дуже круто.
- Окрім європейських країн, ви раніше часто виступали в Росії. Зараз надходять запрошення?
О.М.: Ми просто не розвивали той напрямок. Я як директор завжди Вадиму казала: "Дивися, там велика територія, де можна заспівати російською мовою, поїхати, зібрати людей на фестиваль". Вадим весь час мені казав: "Ні, я краще буду співати англійською і буду їхати в Європу, Канаду чи Америку. До Росії я не хочу принципово. Російською мовою співати не буду". Це була його принципова позиція, тобто він послідовний.
- Як ставитесь до колег, котрі продовжують виступати в Росії?
М.К.: Дуже важко казати за весь гурт, я так гадаю, що кожен має право на свою особисту позицію. Просто до того, як це питання… як війна з Росією (будемо називати речі своїми іменами) не закінчиться, як всі наші питання не будуть врегульовані – це колись настане однозначно – я особисто в Росію не поїду. Це моя принципова позиція.
- На концертах не перетинаєтесь із такими музикантами?
М.К.: Можливо, і зіштовхуємося, але це їхній вибір.
О.М.: Ми не працюємо навіть на одних майданчиках з тими артистами, які працюють в Росії. Це і аудиторія різна. І дуже багато нас роз’єднує. Я не хочу робити якісь гучні заяви, але просто неприємно працювати на ту аудиторію, розуміючи, що відбувається. Наш медійний простір і мова – це стратегічний ресурс нашої держави, і його треба оберігати. Ми втратили дуже багато території тільки тому, що ми це не всі усвідомили.
- Гурт Mad Heads їздить в зону АТО. Одна із наших легендарних співачок сказала в інтерв'ю "Апострофу.Лайм", що не їздить туди, тому що не знає, які пісні співати хлопцям на Донбасі. Ви що виконуєте?
М.К.: Дуже дивно це чути, бо чим ці хлопці відрізняються від таких самих хлопців тут? Хіба що вони там захищають країну.
О.М.: Їм підтримка потрібна більше за всіх. Завдяки їм ми можемо тут існувати. Вони стримують все це зло, яке йде з того боку. Їм потрібні емоції, їм потрібне розуміння, що їх поважають, люблять, розуміння, наскільки вони необхідні.
- Концерти для бійців відрізняються чи граєте ту ж саму музику?
М.К.: Ту ж саму музику, але, мабуть, там трошки більше душі. Менше такого драйву, який може бути на звичайних концертах, але більше душі. Мені здається, що для цих людей будь-яка подія, яка нагадує їм про мирне життя, яка дарує їм ці емоції, позитив, – це дуже важливо. І їм це потрібно.
- Як ви ставитесь до зриву концертів українських виконавців в Україні?
О.М.: Тут, на жаль, не тільки політика, є ще домішок конкуренції. Тут музика іде окремо. Просто деякі можуть воювати за частку ринку. Це найстрашніше, що взагалі може відбутися: коли люди під прикриттям проблем з Росією і у формах хлопців з АТО вирішують свої економічні питання.
М.К.: Багато людей на цьому спекулює, це ганьба.
К.Т.: Потрібно звертати увагу на те, що у власній країні відбувається. А переключаються просто на артистів.
М.К.: Це взагалі потрібно не такими методами вирішувати. Наприклад, нехай СБУ заборонить в’їзд артисту з Росії до нашої країни, якщо він порушив закони цієї країни. Російський артист, якщо він не порушив ніяких законів, нехай приїздить до України. Але треба, щоб люди самі розуміли, що відбувається, і, наприклад, не ходили на його концерти.
О.М.: Але дуже багато росіян підтримують Україну і українську позицію, тому не пускати їх – це теж порушення закону.
- В російському новорічному концерті "Голубой огонек" можна було спостерігати багатьох наших музикантів, котрі і в Україні продовжують успішно давати концерти.
М.К.: Мені здається, що після цього публіка повинна вирішувати. Публіка має брати на себе відповідальність за це – і не йти на ці концерти. Не хлопці повинні приходити у камуфляжі й ці концерти зривати, а просто люди нехай не йдуть.
О.М.: Не купувати квитки і все.
М.К.: Мені здається, що це така ж справа, як і з Московським патріархатом. Мені дуже не подобається, коли люди кажуть: "А давайте в них заберемо Лавру, а давайте будемо на кіл їх всіх саджати". Почекайте, давайте діяти у межах українського законодавства. А люди нехай не ходять туди. Якщо ніхто не буде ходити в Лавру, ніхто не буде ходити в ці сотні церков, вони самі звідси поїдуть, вони не матимуть, що тут робити. Проводьте краще роботу з населенням, просто розповідайте їм.
- Українські глядачі все рівно продовжують дивитись новорічні радянські фільми та російські концерти.
О.М.: Це старе покоління, на жаль, їм дуже сильно промили мізки. Вони розуміють, що відбувається, але на підсвідомості залишається ще потреба.
- Але ж у нас існує якісний український продукт…
М.К.: До речі, про "телік". Багато країн захищають свої ринки, Англія, наприклад. Тільки ми не захищали свій ринок ніколи. Тому треба з цим працювати. Але тут потрібен виважений підхід.
- Ви відчули на собі квоти на україномовну музику в радіоефірі?
О.М.: Так, дійсно це є. Радіостанції звертаються: "Дайте, будь ласка, українські пісні, у нас не вистачає матеріалу". Це дуже приємно, що коли ти слухаєш радіо, все більше і більше стало з’являтися якісних музикантів, якісного продукту, тому що є умови. Адже нащо нашій людині писати пісню, якщо вона знає, що ця пісня нікуди не піде, що її ніхто не почує? А тут вже є можливості, тому в музикантів є потужна конкуренція один з одним, вони намагаються більш якісно працювати. І це приємно, тому що ми розвиваємося. Багато нових імен, багато нової музики. Супер, дай Боже, щоб воно так і надалі було.
- Як ви ставитеся до колег, які йдуть в політику?
М.К.: Тут треба приклад, тому що так не можна відповісти.
- Або які озвучують намір не йти в політику, той самий Святослав Вакарчук, про якого в один момент почали говорити як про кандидата в президенти.
М.К.: Можливо, багато людей хочуть його там бачити.
О.М.: Я трошки глибше знаю цю історію. Це було взагалі штучно створено. Від Славка ніколи не було ніякої пропозиції, бажання йти на пост президента. Це просто його розіграли без нього. А він потім виправдовувався.
К.Т.: Кожен повинен займатися своєю справою, я так вважаю.
О.М.: Політика і музика – це різні речі. І музикант, і політик – це людина, яка впливає на думки, на формування суспільної свідомості. Тільки музикант лікує душі, робить щось для людей корисне, що може їх надихати, а політик – по-іншому впливає, дивлячись ще який політик.
М.К.: Якщо питання в тому, чи проти я, щоб хтось із музикантів спробував себе у політиці – нехай спробує, я не проти. Особисто я не проти. Чи буду я за нього голосувати просто тому, що він – відомий музикант? Далеко не факт.
К.Т.: Те, що він гарний музикант, відома особистість, ще не значить, що він стане гарним політиком.
М.К.: Але це не заважає йому стати дуже класним політиком, зібрати дійсно потужну команду, розробити серйозну програму, із нею вийти – і, можливо, все вийде. Чому б і ні?
- Вас не помічали в дуеті з іншими виконавцями. Але нещодавно був виступ на відкритті прямих ефірів "Х-фактора" з відомою американською співачкою LP. Як все було?
О.М.: Це була новорічна магія. Це дуже склалося миттєво. Я працювала на "Х-факторі" з гуртом "Каблуками по брусчатке", розуміла всі проблеми, які необхідні для тієї команди. LP дуже довго вмовляли. Це було складно, тому що у неї були великі концерти в Києві, були перемовини з менеджментом. І так сталося, що рішення було ухвалено дуже швидко, тому вона приїжджала самостійно, без музикантів. І постало питання, що потрібні музиканти, бо під фонограму грати неможливо і під мінус так само. Усі бігом почали шукати, хто може взагалі заграти, щоб їй це сподобалося. І Лаурі було запропоновано декілька українських гуртів. Вона одразу обрала Mad Heads і сказала, що "вони – найкращі, я взагалі хочу поїхати з ними в тур". Хлопці дуже люблять цю музику, тому декілька репетицій – і все було чудово.
- Що можете сказати про неї як про людину і професіонала?
О.М.: Супер. Вона настільки проста, вона настільки безамбітна, вона дуже щира, відкрита. Це така людина, яку хочеться захищати від соціуму, від світу, тому що ти відчуваєш, наскільки вона тендітна зсередини, наскільки вона щира до публіки і до музикантів. Жодної амбіції, ніякої зірковості, дуже приємно, тепло, клас.
- У майбутньому чекати спільних концертів?
О.М.: Є таке на меті, ми не будемо зараз на цьому наголошувати, але в планах така історія була.
- В Україні чи у Канаді?
О.М.: Можливо, поїхати у тур з LP.
- Найдивніше питання, яке вам ставили в інтерв’ю?
М.К.: "А чому б вам не завести собі дракона?" – було поставлене нам запитання в ефірі каналу М1 у програмі Guten Morgen. Це топ-1 насправді.
- Яку музику слухаєте вдома?
К.Т.: Немає конкретної команди, яку я слухаю, по-різному буває. Останнє, що я слухав, це вибіркові композиції, пісні, які мені було цікаво переспівати. Це були Imagine Dragons, те, що зараз популярно.
- Ви більш професійно підходите до прослуховування музики?
К.Т.: Мені потрібно в першу чергу, щоб подобалась музика, також мене як вокаліста цікавить тембр. Якщо мені вокал не подобається в цій команді, я цю команду не буду слухати однозначно.
- Чого, на вашу думку, не вистачає українській музиці зараз?
О.М.: Грошей, інвестицій, інвесторів і продюсерів.
М.К.: Можливо, трошки більше досвіду. Насправді дуже багато чого не вистачає, але почав народжуватися шоубіз – такий, який є у всьому світі, і це дуже класно. Потрібні час, гроші і досвід – і все буде, я певен у цьому.
- Перед концертами вживаєте "допінг"?
М.К.: Якщо готуватися до концерту за місяць, використовуючи "допінг" – тоді концерт не відбудеться. Ні, насправді потрібно на сцену виходити тверезим. У нас були моменти, коли було потрібно трошки алкоголю, тому що нас чекав вихід на вулицю за -10оС, цього було трошки потрібно, щоб зігрітися і щоб пальці могли грати. Але в принципі найкращі емоції від концерту і найкращий контроль ти отримуєш, коли ти тверезий.
- Чи отримували пораду на все життя?
К.Т.: Немає якихось універсальних порад на все життя. Кожен повинен пройти якийсь свій шлях і зрозуміти якісь речі сам. Наступити на свої граблі і потім вже зробити якісь свої висновки, мати свою голову на плечах.
О.М.: Але завжди йти в тому напрямку, який підказує твоя душа і твоє серце, щоб навіть якщо ти наступиш на граблі, ти розумів, що ти сам це зробив, тому що тобі того хотілося.
К.Т.: І нема кого звинувачувати.
О.М.: Ти сам хотів тих пригод, ось ти сам собі їх і отримав, так що все добре.
- Тепер розповідайте про плани на майбутнє. Чого далі чекати?
О.М.: А далі у нас буде нова пісня, яка була написана Вадимом, але він ще не співав її в Україні. Він її написав в Канаді. Зараз ми її запишемо, буде кліп і буде нова пісня.
- Нових фестивалів чекати?
О.М.: Ми поки не будемо оголошувати, тому що ми ще не маємо підтвердження. Але у будь-якому разі будуть і фестивалі, і концерти. Приходьте всі, будь ласка.
