Російсько-американський історик Юрій Фельштинський в інтерв'ю "Апострофу" розповів, чому допомога Кремля вирішила результат битви за крісло президента США, чи буде Трамп проросійським, чи можливе часткове "відсторонення" США від зовнішньополітичного простору і чи варто Україні сподіватися на підтримку нового президента.
- Наскільки обґрунтованими є надії на перезавантаження російсько-американських відносин при новому президенті США?
- Надії обгрунтовані, і "перезавантаження" буде. Вихідні сигнали, які послали Трамп і Путін один одному, очевидні: Трамп під час виборчої кампанії вперто відмовлявся критикувати Путіна і російську зовнішню політику, а Путін допоміг Трампу всім, чим міг, прийти до влади. Так що перша їх зустріч буде зустріччю двох союзників і партнерів. Наскільки це "перезавантаження" виявиться стрімким, міцним і довгостроковим, залежить тільки від Росії, оскільки Америка завжди хотіла і до сих пір бажає мати з Росією партнерські, а не ворожі відносини. Через те, що в Росії цього не бачать і виходять із зворотного, нічого не змінюється.
- Чи варто очікувати радикального перегляду політики США щодо України?
- Цього варто й чекати, і побоюватися. Трамп з легкістю поступився б Путіну у всіх переговорних пунктах, що стосуються анексованого Криму, окупованих територій східної України, і, можливо, навіть і всієї України. Трамп, звичайно ж, відмовився б і від санкцій проти Росії. Але в українському питанні основний голос належить сьогодні не США, а Європі та Україні. Та й в Конгресі/Сенаті США не всі готові віддати Україну Путіну. Тому я не думаю, що Україну можна "здати" Росії легко і швидко поки канцлером Німеччини є Меркель, а президентом Франції - Олланд. Інша справа, що і над цією проблемою Путін буде працювати із завзятістю, гідною уваги, за схемою, відпрацьованою на виборах американського президента: Росія зробить все від себе залежне, щоб скинути Олланда не пізніше квітня-травня і Меркель - не пізніше жовтня 2017 року, коли у Франції і Німеччині будуть проходити чергові вибори.
- Заступник міністра закордонних справ Сергій Рябков написав про те, що російські офіційні представники контактували з представниками виборчого штабу Трампа під час кампанії. У той же час прес-секретар Трампа Хоуп Хікс спростувала цю звістку. Хто з них дає недостовірну інформацію?
- Оскільки вибори вже відбулися, і 20 січня 2017 року президентом США все одно стане Трамп, що б про нього тепер не писали, всі учасники передвиборчих перегонів можуть дозволити собі відверто висловитися. Російська Дума аплодує перемозі Трампа, Жириновський влаштовує на честь його перемоги пишний бенкет, Путін тепло вітає Трампа (його мало хто в той день привітав, і майже ніхто не привітав тепло), Рябков (що теж безпрецедентно) дає зрозуміти в інтерв'ю офіційному російському інформагентству, що Росія перебувала і перебуває в контакті з командою Трампа. Повірте, коли журналіст "Інтерфаксу" задає питання заступнику міністра закордонних справ про Трампа, то узгоджені не лише відповіді, а й самі питання. І інтерв'ю це, підхоплене світовою пресою, випадковим не було. Так, Кремль хоче, щоб весь світ розумів, хто стоїть за перемогою Трампа. Я не хочу сказати, що Трамп переміг виключно завдяки втручанню Кремля. Але оскільки співвідношення сил було практично рівним, а за кількістю голосів Клінтон навіть випередила Трампа (в США немає прямого голосування), допомога Кремля була тією самою мишкою, яка, як в казці про ріпку, вирішила результат битви. Тепер Путін в особі Рябкова готовий похвалитися своєю перемогою перед усім світом.
- Наскільки, на вашу думку, Трамп може бути проросійським?
- Трамп може бути проросійським абсолютно реально. І поки що немає ніяких вказівок на те, що він ним не буде. Під час передвиборної кампанії він не вимовив жодного критичного слова на адресу Путіна. Він вважав недоведеним, що за вбивством Литвиненка стоять спецслужби Росії. Він відмовлявся визнати, що хакерська атака на сервери демократичної партії була організована з Росії (хоча висновки американських спецслужб говорили саме про це). Він нахабно закликав Путіна допомагати йому зламувати комп'ютери і далі, і Путін цей заклик почув, і в WikiLeaks організували новий викид компрометуючих (по можливості) демократів імейлів. Абсолютно безпрецедентним було показане по російському англомовному каналу Russia Today (RT) інтерв'ю з Ассанжем, спрямоване проти Клінтон. Мовою спецслужб це називається "спалювати агентів" - коли на чашу терезів на серйозну операцію кидається абсолютно все і всі, і навіть агенти засвічуються, аби досягти бажаного результату. А обрання на посаду президента США "свого кандидата" - це для ФСБ дуже серйозний проект, мабуть найсерйозніший після захоплення влади в Росії в 2000 році.
У нас є два варіанти. Ми можемо припустити, що все це - мовчазне порозуміння. Путін не виносить Клінтон, хоче помститися їй за всяку ціну, всіляко допомагає Трампу, а Трамп знати про це нічого не знає і просто використовує Путіна, Кремль і ФСБ для своєї перемоги, тому що в передвиборній кампанії всі засоби прийнятні. Але тоді нам потрібно відповісти на питання, чому Трамп, зі свого боку, відмовлявся критикувати Путіна і російську зовнішню політику, і чому його ж віце-президент під час все тієї ж кампанії говорив про Путіна і Росії прямо протилежне Трампу.
Як не дивись на цю проблему, з урахуванням сказаного Рябковим, між Путіним і Трампом були досягнуті якісь домовленості. Чи означає це, що Путін вважає Трампа своїм агентом? Безумовно. Чи означає це, що Трамп вважає себе агентом Росії? Не очевидно. Якщо Трампа пов'язували з Росією тільки фінансові операції (нехай це і не афішується Трампом), то це саме по собі порушенням закону не є. Було б навіть дивно, якби Трамп, залучений в будівельний бізнес у всьому світі, не був би як бізнесмен пов'язаний ще і з російськими діловими колами і грошима. А ось якщо угода Путіна-Трампа заснована на шантажі, характер цих відносин підпадає під визначення "агент" і є за американськими законами злочином.
Ситуація проясниться, як тільки Трамп офіційно вступить на посаду президента.
- На вашу думку, чи варто очікувати надання летальної зброї Україні?
- Можливо, з мого боку некоректно так вважати, але у мене немає відчуття, що російська окупація Криму та східних районів України є наслідком браку в Україні зброї. І, навпаки, що наявність цієї зброї кардинально змінила б ситуацію і хід російсько-української війни. Я не буду зараз повторюватися, тому що я багато про це писав уже ... Україна без бою віддала Крим, досі не розірвала з Росією дипломатичні відносини (не кажу вже про оголошення війни), досі є найбільшим торговим партнером Росії, досі віддає Росії борги, виплачує за щось гроші, досі має безвізовий з Росією режим, досі тримає на своїй території російських журналістів-пропагандистів і ганяє по своєму теле- і радіоефіру російські канали та проросійські програми... Летальну зброю надають країні, яка знаходиться в стані війни. А ви в стані війни з Росією як держава не знаходитесь. Росія з вами - знаходиться, в міру своїх військово-політичних можливостей. А ви з Росією - ні.
- Наскільки обґрунтованими є побоювання Олланда з приводу того, що "ми вступаємо в період невизначеності"?
- Зі сказаного вище випливає, що "невизначеність" - це занадто м'яке і дипломатичне слово. Ми вступаємо в період неймовірно ризикований, більш ризикований, ніж період правління Обами і більш ризикований, ніж той, який настав би в разі перемоги Клінтон.
Трамп уже позначив пункти, за якими він готовий поступатися Кремлю: Близький і Середній Схід, Європа і НАТО. На початковому етапі це Путіна більш ніж влаштовує. І реалізація цього плану займе якийсь час. У плані геополітичних захоплень для Росії все розвивається набагато повільніше, ніж початково планував і бажав Путін. Як тільки нафта доходить до 100 доларів за барель, Путін починає інтервенцію: у 2008 році в Грузії, в 2014 році - в Україну. Але кожен раз, коли Путін починає війну, нафта через інтервенцію падає в ціні - і для жертви, і Путіна настає перепочинок. Зараз Путін підтримує високий градус напруженості у світовій політиці, вимагаючи, щоб весь світ примирився з наміром Росії диктувати свої умови в міжнародних відносинах.
Обмовимося, що Путін дивиться на все трохи інакше. Для Путіна це - боротьба за місце під сонцем, за право сидіти за столом зі світовими лідерами в якості одного з головних, а не молодших партнерів, за право Росії вважатися світовою державою, рівною США. І оскільки Путін не може домогтися цього права через економічну конкуренцію з США, Євросоюзом і Китаєм, він намагається домогтися затребуваності і рівності при гасінні пожеж, які сам же і розпалює.
В організації пожеж і дестабілізації світової ситуації Путін цілком досяг успіху. І кожен раз, коли попереднього конфлікту виявляється недостатньо, він починає новий. Не здаєте позиції після вторгнення в Грузію? Підемо в Україну. Протидієте проекту "Новоросія" в Україні? Рухаємося в Сирію. Не поступаєтеся в Сирії? Організуємо переворот в Чорногорії. Неможливо в Чорногорії? Спробуємо вплинути на президентські вибори в США, тим паче, що виборів завжди всюди багато, і якщо відпрацювати методику приведення до влади в численних європейських державах свого кандидата, можна дуже багато чого і без війни домогтися.
- Чи є можливим обмеження допомоги Україні та її здача Кремлю?
- Я, на жаль, погано розумію, у чому саме на цей момент полягає допомога Україні, а головне, наскільки ця допомога досягає мети і використовується за призначенням, а не в пісок йде або по кишенях розкладається. Але саме тому, що Україна відстояла і продовжує відстоювати свою незалежність, сама по собі, а не спираючись на іноземну підтримку, у тому числі і військову, я вважав би, що прерогатива Кремля - починати або не починати повномасштабну війну. А прерогатива України - здаватися Путіну чи ні. Поки що Україна не здається. Так що тут все залежить перш за все, а, можливо, і виключно - від самої України.
- Чи можливе часткове "відсторонення" США від зовнішньополітичного простору і концентрація на внутрішніх проблемах країни за президента Трампа?
- Це те, що Трампом було задекларовано і буде реалізовуватися. Хоча... Якщо все, що говорив Трамп, було з популістських міркувань і задля досягнення перемоги, він багато від чого відмовиться. Принаймні американська біржа, яка просіла на 800-900 пунктів при першій звістці про перемогу Трампа ввечері 8 листопада, вже до ранку піднялася, оскільки дійшла висновку, що при Трампі радикальних змін не буде. Якщо ж Трамп щиро вірить у те, що говорив, він спробує проводити політику ізоляціонізму, до якої закликав, і це надасть можливість Путіну ловити рибку в каламутній воді з більшою легкістю, ніж при колишній адміністрації.
Не можна списувати з рахунків позицію ще трьох американських інститутів: Сенату, Конгресу і Пентагону. Усі ці установи до Росії ставляться дуже насторожено. У зовнішній політиці вони, звичайно ж, виконують волю президента, але виводити війська і реорганізовувати НАТО - питання довготривале. Трампу при всьому бажанні може не вистачити часу. 4-8-річний термін може бути занадто коротким для реалізації великої зовнішньополітичної програми. Принаймні попередник Трампа, Обама, своєю зовнішньополітичної програми виконати не зміг.
- Які будуть наслідки для світу від нової політики Трампа і чи варто Україні сподіватися на підтримку нового президента?
- Як справедливо сказав Олланд, ці наслідки невизначені. Точніше - непередбачувані на даний момент. Тому що ніхто не знає, у чому саме полягатиме політика Трампа. Основна проблема в тому, що ми нічого не знаємо про Трампа як про політика. Він політиком ніколи не був і до президентства прийшов не з політики, представляючи демократичну або республіканську партію, а з бізнесу. Якщо Трамп - не агент Путіна, і це лише моя (і не тільки моя) хвороблива уява, якщо все, що він говорив до обрання, робилося ним заради перемоги, а не через переконання, він візьме на озброєння зовнішньополітичну програму республіканської партії і ніяких катаклізмів не відбудеться. Навіть з Сирії Америка не піде, а вже тим паче - з Європи і НАТО. Якщо ж мої побоювання правильні, розраховувати на Трампа не варто.
- Чи є радість прокремлівських сил в зв'язку з обранням Трампа обґрунтованою? Чи це елемент пропаганди?
- І те, і інше. Почасти Росія стала жертвою власної пропаганди. Російські ЗМІ довго доводили своєму населенню, що демократична партія Обами - партія війни, і самі в це повірили. Тому поразка демократки Клінтон в Росії сприймається як поразка "партії війни" і перемога "партії мирного співіснування", тим паче, що Клінтон Путіна критикувала, а Трамп - ні. Насправді ж Обама - один з наймиролюбніших американських президентів. Він не випадково авансом отримав Нобелівську премію миру. Він прийшов, щоб закінчити розпочаті попередньою республіканською адміністрацією війни. З незалежних від нього причин він не зміг цього зробити, але там, де питання війни і миру залежали від нього, він жодного разу не встав на стежку війни. Він відмовився від вторгнення в Сирію; він відмовився від військових дій проти Ірану, він максимально стримував у всьому, що стосувалося військових рішень, Ізраїль, він, нарешті, вкрай м'яко відреагував на російське вторгнення в Україну, в черговий раз відмовившись від застосування сили і навіть від надання зброї країні, на яку напали.
У відповідь, як ми вже обговорили, Путін допоміг опонентові демократів, Трампу, всім, чим міг. Тепер він чекає від Трампа відповідної подяки. Але, знаєте, в 1917 році німці вклали дуже багато сил і грошей, щоб допомогти більшовикам в Росії прийти до влади; навіть вважали Леніна своїм агентом. А закінчилося тим, що німецький уряд став агентом Леніна, а незабаром сталінський Радянський Союз розгромив Німеччину і окупував половину країни. У політиці розраховувати на вдячність людини, якій ти допоміг прийти до влади, не слід. Особливо коли ми говоримо про Путіна і Трампа. Путін не випадково в розпал передвиборної гонки в США сказав, що Америка - "не бананова республіка". З його точки зору те, що відбувалося, говорило якраз про протилежне: Америка - бананова республіка, у ній можна стати президентом, вклавши 100 млн доларів своїх грошей і спираючись на посильну допомогу недружньої іноземної держави. Правда, історія показує, що, приводячи політика до влади, ти наживаєш собі ворога. Це той ризик, на який пішов Путін.
