Доводиться констатувати факт, що думки про необхідність проведення дострокових парламентських виборів у 2017 році в Україні вже міцно вкоренилися у суспільстві. З цією метою український інформаційний простір із завидною регулярністю накривають гучні інформаційні скандали і викриття, в урядовому кварталі щодня організовуються проплачені мітинги, а політичні опоненти і влада звинувачують один одного в корупції і професійній непридатності.
Але якщо тверезо подивитися на внутрішньополітичний баланс сил, то у Петра Порошенка є всі силові, фінансові та медіаінструменти для утримання ситуації під контролем до 2019 року. Незважаючи на те, що олігархи уклали тимчасову угоду з Порошенком, вони паралельно готують плацдарми і концентрують ресурси для політичної боротьби. Системні політичні інвестори розуміють, що рішення про можливе перезавантаження влади не залежить від українського президента і тим паче - від різношерстої і різномастної опозиції. Усі чекають, поки зміниться геополітична кон'юнктура, щоб вступити в боротьбу за статус договороздатного партнера не тільки з Заходом, але і РФ.
Можливість проведення дострокових парламентських виборів в Україні залежить від того, чи зможуть Трамп і Путін домовитися про параметри нового світового устрою і розподіл сфер впливу. У цьому зв'язку для українського керівництва є два сценарії розвитку ситуації в країні: курс на багатовекторність або продовження конфронтації з РФ.
Перший мирний сценарій передбачає досягнення геополітичного консенсусу між США і РФ, можливо, навіть за рахунок українських інтересів. Цей сценарій розвитку подій здається поки що малоймовірним, але разом з тим – він найбільш проблемний для політичного виживання української влади. У ході передвиборної кампанії Дональд Трамп неодноразово обіцяв американським виборцям, що в багатополярному світі Вашингтон більше не стане виконувати роль глобального поліцейського, а зосередиться на вирішенні внутрішніх питань. Якщо між Вашингтоном і Кремлем буде досягнутий геополітичний консенсус щодо Сирії і України, то внутрішньополітична українська турбулентність буде посилена неформальним тиском Заходу для якнайшвидшого виконання Києвом Мінських угод, що в принципі неможливо без перезавантаження парламенту. Нинішня структура Верховної Ради, більшість у якій представлено "політичними яструбами", не зможе в повному обсязі виконати політичний компонент Мінських угод, а також ухвалювати інші важливі пакетні рішення щодо НАТО, ЄС або ж гіпотетичної російсько-української нормалізації відносин. І цілком можливо, що такі домовленості можуть бути оформлені за спиною українського керівництва, яке буде далі вірити в те, що Україна є центровим актором у світовій геополітиці.
У приватних розмовах багато західних дипломатів вказують на такий можливий "ніж у спину" для Києва, хоча при цьому і відзначають, що міжнародна політика – прагматична і цинічна, а Україна при таких розкладах повинна мати "план Б". Поки що складається враження, що "план Б" у нас відсутній, оскільки влада заточена на екзистенційний конфлікт з Росією. Усі розуміють, що війна в Сирії, анексія Криму і конфлікт на Донбасі є одними з елементів глобального геополітичного протистояння між колективним Заходом та РФ. Для США важливо закрити "сирійське питання" для того, щоб політично контролювати ЄС за допомогою біженців, а також тримати в постійному тонусі Туреччину та Іран.
Для Росії ж, навпаки, Україна – це зона особливих інтересів і впливу. І цілком ймовірно, що Кремль спробує розіграти з Вашингтоном сирійсько-українську карту. Якщо Трамп і Путін зможуть домовитися, то нинішня українська влада "політичних яструбів" ніяк не вписується в цей геополітичний пасьянс. При такому сюжеті розвитку подій існують ризики, що Захід буде тиснути на Порошенка і вимагати дострокових виборів у парламент, щоб завести туди більше договороспроможних гравців. Якщо Порошенко не погодиться на перевибори, то тоді можуть бути задіяні інші важелі впливу, як наприклад – шантаж з міжнародної валютної підтримкою або ж нескінченне затягування рішення щодо безвізу. Хоча ці питання жодним чином не пов'язані з Мінськими угодами, проте їх можуть використовувати як важелі впливу на Київ. Тим паче, що в 2017 році в ключових країнах ЄС може змінитися влада.
Втім, багато дипломатичних співрозмовників відзначають, що модель поведінки Дональда Трампа буде залежати від перших кадрових рішень в Пентагоні, прокуратурі та казначействі. Якщо Трамп сформує свою команду і оточить себе своїми людьми з бізнесу, тоді не виключено, що може бути узятий курс на відлигу з Кремлем і відсторонення від світових справ. Якщо це будуть ярі республіканці, то, швидше за все, буде взято курс на конфронтацію з Кремлем. Адже лобісти збільшення військових замовлень сиділи без великого прибутку вже близько 10 років. Останні великі кампанії були в Іраку і Афганістані. І військові комерсанти не втратять можливості десь поборотися за демократію, випробувати нові озброєння, при цьому освоїти нові бюджети. Тому Трампу доведеться рахуватися з Республіканською партією, адже без урахування інтересів партійної махини справа може дійти і до імпічменту.
У зв'язку з цим другим і найбільш вірогідним сценарієм розвитку ситуації є продовження геополітичної конфронтації між США та РФ.
Володимир Путін і Дональд Трамп, як два Бонапарта, можуть між собою не домовитися. Тут буде грати роль виключно фактор особистості у світовій політиці. Якщо комунікація не складеться, тоді Сирія і Україна можуть знову стати гарячими точками на геополітичній карті світу. І не виключено, що нові вогнища напруги можуть з'явиться в найближчому майбутньому в Центральній Азії чи Балтії. А про дострокові парламентські і президентські вибори в Україні тоді доведеться забути. Вашингтону потрібні будуть політичні яструби, за допомогою яких можна буде зробити неприємно Кремлю. Тим паче, що Вашингтоном за останні три роки в Україну вже інвестовано дуже багато фінансових, людських, репутаційних і військових ресурсів. Тому так просто відступити теж не вийде.
