Ще нещодавно говорили про те, що колишній глава Одеської обласної державної адміністрації Міхеїл Саакашвілі провів зустрічі з лідерами партій "Самопоміч", "Демократичний альянс", "Громадянська позиція" для координації дій з метою домогтися проведення дострокових виборів до Верховної Ради України. Тепер же подейкують, що блокада Донбасу об'єднала Тимошенко і Садового. Ширяться чутки й про те, що у парламенті нібито може з'явитися "коаліція опозиції". Так називають це можливе об’єднання з фракцією "Самопоміч" і неформальними депутатськими групами партій "Свобода", "Народний контроль", "Воля" самі депутати від "Батьківщини". Потенційна опозиція має намір домагатися ухвалення закону про статус окупованих територій, який у тому числі обмежує торгівлю з окремими районами Донбасу. Чи є потенціал у об’єднанні цих політичних сил та чи здатні вони будуть досягати поставлених цілей, "Апострофу" розповів політичний експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Анатолій Октисюк.
Діалог щодо створення неформальної коаліції ведеться. Але потенціал цих політичних суб’єктів дуже малий. Якщо об’єднати всі ці групи, то сукупно буде не більше 50-60 депутатів. І для депутатського тиску або навіть контролю за умовною коаліцією їх буде недостатньо. Такі діалоги щодо об'єднання зусиль ведуться напередодні можливих дострокових виборів. Це стосується не тільки ініціативи Тимошенко, серед ліберальних гравців є теж подібні наміри. Нещодавно відбувалися зустрічі Саакашвілі, Садового, представників "ДемАльянсу" щодо створення ліберальної коаліції, яка буде добиватися змін виборчого законодавства і парламентського перезавантаження. Відбуваються неформальні процеси об’єднання з вимогою збільшення своєї суб’єктної ролі в українській політиці. Очевидно, що рейтинги у цих партій є доволі високими, але реальне депутатське представлення – дуже низьким. Інструментів для тиску в них також є дуже мало, оскільки ці групи не володіють ЗМІ в достатньому обсязі, не мають доступу до бюрократичного апарату, монополій, і в сукупності їх вплив є дуже незначним. Не думаю, що всі ці дискусії вилляться в конкретний, формальний блок чи коаліцію, оскільки інтереси у цих всіх партій дуже різні. Їх об’єднує одне – необхідність перезавантаження і проведення нових виборів.
Блокада Донбасу, екстрадиція Фірташа – все це може стати каталізатором для новоутворень в парламенті. Усі вищезгадані суб’єкти бояться грати поодинці, бо влада може легко їх знищити. До когось можуть застосувати економічні санкції, когось деолігахізують, когось дискредитують чи звинуватять у співробітництві з Кремлем. А об’єднавшись, ці партії можуть отримати більше шансів для самозбереження. Фактично ми бачимо повторення того, що було за часів Януковича, коли в 2011-2012 роках подібна коаліція формувалася проти Партії регіонів. Але тоді суб’єктність була дещо інша. У нинішніх умовах опозиційність буде обертатися навколо трьох гравців – Тимошенко, Саакашвілі й Садового.
Вважаю, що нова опозиція буде підтримувати будь-які ідеї, які невигідні владі, все, що може дискредитувати владу, або все, на чому можна здобути додаткові електоральні бонуси.
Опозиційні заклики щодо законодавчого оформлення ОРДЛО, визнання їх окупованими територіями і встановлення блокади є дуже популярними у суспільстві. З іншого боку, вони неприйнятні для Порошенка, оскільки такі дії суперечать "Мінську" і узгодженій позиції Заходу. Політики розуміють, що якщо Порошенко протягне оці рішення у парламенті, він себе дискредитує на міжнародному рівні. Адже тоді почнуть говорити, що Україна не хоче виконувати "Мінськ". І це знову ж таки призведе до парламентського перезавантаження. Такі дії направлені саме на створення додаткових незручностей для самого Порошенка, у якого є багато внутрішніх проблем – проблеми з реформами, внутрішньою корупцією, з ним не хоче зустрічатися Трамп. В комплексі це формує отаку картинку того, що насувається системна криза.
Далі можна очікувати дискредитацію всіх опозиційних партій, будь-яких мирних ініціатив, планів щодо врегулювання російсько-українського конфлікту, конфлікту в Донбасі, статусу Криму. Влада буде застосовувати всі методи тиску для того, щоб застосовувати жорсткі декларації стосовно Донбасу, з одного боку, а з іншого – залишатися у процесі вільного плавання і орієнтацію на кон’юнктуру у Вашингтоні та Брюсселі. Бо з одного боку у нас є підтримка держави, а з іншого – на Заході є дуже великий запит на вихід із цього замкненого кола.
