Росіяни бояться, що українська армія двома ударами винесе їх з Донбасу - Дмитро Тимчук

Волонтерська група "Інформаційний опір" (ІО) з перших днів існування стала джерелом інформації про події на фронті, на окупованих Росією територіях Донбасу і в анексованому Криму для сотень тисяч українців. Через три роки після початку російської агресії експерти ІО продовжують збирати, систематизувати й аналізувати дані про кількість і якість російсько-терористичних військ, що протистоять українській армії, а також про можливі плани агресора і найбільш ймовірні сценарії розвитку подій.

У першій частині інтерв'ю "Апострофу" координатор групи "Інформаційний опір", народний депутат від партії "Народний фронт" ДМИТРО ТИМЧУК розповів про те, що відбувається сьогодні в зоні проведення АТО, про можливі ризики ескалації бойових дій найближчим часом, те, чого хоче домогтися президент РФ Володимир Путін, на що він готовий піти заради досягнення мети і чого не вистачає Кремлю, щоб утримувати Крим.

- Яка ситуація станом на сьогодні склалася в зоні проведення АТО?

- Ситуація неоднозначна. Ми бачимо, що Мінські домовленості перебувають у глухому куті. Це, загалом-то, було зрозуміло фактично відразу після їх підписання. Ніякого прогресу ми не спостерігаємо. Я вважаю, що остання спроба якось зрушити цей процес з місця була здійснена восени минулого року, коли нам "нормандська четвірка" пообіцяла, що до кінця 2016 року ми побачимо дорожню карту - документ, який має у деталях розписувати послідовність дій щодо виконання Мінських домовленостей. Але до цього дня, до кінця травня 2017-го, дорожньої карти як такої не існує. Тому будь-які спроби говорити зараз, що Мінськ себе ще не вичерпав, вважаю необґрунтованими.

Що стосується екстраполяції цієї безвихідної політичної ситуації на бойові дії на Донбасі, то ми бачимо, що у Путіна є варіант замороження конфлікту, або ж здачі цієї території, про що верещать ті ж бойовики – злив "Новоросії". Однак високий градус протистояння, який ми спостерігаємо на Донбасі, свідчить про те, що цього не відбувається.

Якщо би Путін просто хотів взяти територію під контроль, як він контролює Придністров'я, Південну Осетію та Абхазію, йому, відповідно, потрібно було б заморожувати конфлікт, переходити в стадію Нагірного Карабаху. Але це б означало, що на Донбасі почалася би дуже серйозна деескалація, з можливими перестрілками раз на п'ять років. Але ми бачимо, що цього не відбувається. Значить, Путін перед собою ставить інші цілі. Які цілі? Ми поки не розуміємо.

Єдина мета, більш-менш логічна - викачувати з України, по-перше, економічні ресурси, яких вимагає війна, по-друге, використовувати протистояння на Донбасі як один з багатьох, але далеко не останній важіль дестабілізації ситуації в Україні. Наше суспільство втомилося від війни. І поряд з вкрай негативною соціально-економічною ситуацією, цей фактор дозволяє, наприклад, розкручувати проросійські сили: ми ж бачимо, що той же "Опозиційний блок" за 3 роки з початку війни набрав вагу і голоси. І, звичайно ж, ця ситуація працює проти нинішньої української влади.

Це, на мою думку, єдине пояснення, чому Путін тримає градус напруги на фронті.

- Що можете сказати про переміщення техніки і живої сили на окупованих територіях? Які на сьогоднішній день сили противника? Скільки росіян сьогодні воюють на Донбасі?

- Яких-небудь серйозних перегрупувань, перекидання сил і засобів на даний момент - я підкреслюю: на даний момент - ми не спостерігаємо. Ми бачимо, що йде перекидання бронетехніки, матеріально-технічних ресурсів, особового складу - російських найманців і частково, певною мірою, кадрових військовослужбовців Російської Федерації. Але це процес доукомплектування тих бригад, які є у складі "першого армійського корпусу ДНР" (АК ДНР) і "другого армійського корпусу ЛНР". Ми не бачимо якоїсь серйозної зміни в кількості російських військ. Як було приблизно 36 000 бойовиків, кадрових російських військовослужбовців і російських найманців, так і залишається. З них російських кадрових військовослужбовців - близько 6000 людей. Насамперед, це різні інструктори, командири підрозділів, плюс екіпажі і розрахунки, обслуга найбільш високотехнологічних зразків озброєння та обладнання, які використовують росіяни. Наприклад, підрозділи радіоелектронної боротьби, радіотехнічної розвідки фактично всі укомплектовані кадровими російськими військовослужбовцями. Бойовики використовують літальні комплекси, в основному цивільні квадрокоптери, для виконання розвідувальних завдань тактичного рівня. Більш серйозні системи - той же БПЛА військового зразка "Орлан", який використовують росіяни, - це вже кадрові російські військовослужбовці.

Це і зрозуміло. Тому що з самого початку військових дій на Донбасі у російського командування була дуже серйозна проблема саме з підготовкою особового складу. Як вони збиралися використовувати місцевий ресурс? Спочатку планувалося організувати в Тульській області (Росія) навчання фахівців на базах, в першу чергу, ГРУ. А потім ці навчальні центри з'явилися на окупованій території Донбасу. Цей варіант не дуже вдалий з однієї простої причини: потрібно розуміти, контингент здебільшого становили ті місцеві бойовики, що воюють в "першому і другому армійських корпусах" ДНР/ЛНР. Тобто у своїй масі це люмпени, декласовані елементи, як раніше говорили. Люди, які мають досить сумнівні морально-психологічні якості, а, тим більше, – ділові.

Розраховувати на те, що більша частина чоловічого населення Донбасу прослужила у свій час в українській армії, тому має якісь навички поводження зі зброєю, військовою технікою, не доводиться, оскільки ми знаємо, що фактично до анексії Криму і війни на Донбасі українська армія просто деградувала. Замість занять з бойової підготовки солдати підмітали плац, фарбували паркани. Відповідно, люди, що мають військово-облікові спеціальності, реально не можуть експлуатувати техніку і використовувати озброєння.

Що стосується завдань, які ставить суто у військовому плані російське командування на Донбасі, ми бачимо посилення оборони в Новоазовському районі. Для нас це, як не дивно, напевно, найгарячіша ділянка. Мова йде не про постійні обстріли, хоча Широкіне ми чуємо у зведеннях, Павлопіль – напрям під загрозою тощо. Нам дуже складно моніторити ситуацію з перекиданням додаткових сил і засобів. Оскільки невелика відстань від фронту до державного кордону з Росією, то фактично оперативно-тактичні тили російсько-терористичних військ з 1 АК ДНР на тих ділянках вже винесені на територію Росії. Думаю, не тільки нам, але й українській військовій розвідці теж досить складно моніторити такі перекидання в прифронтовій зоні Російської Федерації. Ще потрібно врахувати, що навпроти Донбасу стоїть російська дивізія, по факту ми бачимо там вже дві армії. Відбувається постійне переміщення військ. І ідентифікувати - йде переміщення військ в процесі формування цих нових російських з'єднань на кордоні, або ж це перекидання військ, призначених для Донбасу - це досить-таки проблематично.

- Тобто ви не можете сказати, що бачите сигнали підготовки до наступу?

- Коли я кажу, що на даний момент ми не бачимо серйозного перекидання військ, яке б свідчило про те, що російське командування збирається проводити наступальні операції оперативно-тактичного рівня, це не означає, що ситуація кардинально не зміниться буквально за тиждень. Вони у дуже стислі терміни можуть перекинути на цей напрямок додаткові сили, засоби і проводити наступальні операції.

І ще. Коли ми говоримо, що росіяни намагаються постійно наступати, ми повинні розуміти, що вони до запаморочення, дико бояться зустрічного або навіть превентивного наступу ЗСУ. Це не тільки істерика, яка роздувається в сепаратистських або російських ЗМІ вустами різних диво-експертів типу тих же Олександра Ходаковського або Ігоря Стрєлкова-Гіркіна... Якраз меседжі в пресі зрозумілі, їх мета - мобілізувати населення Донбасу, спробувати витягнути ще ресурс, тих, хто пішов би служити в ці обидва армійські корпуси.

Ми бачимо і на практиці, що на тому ж Новоазовському напрямку ще рік тому були обладнані два повноцінних укріпрайони, тобто райони оборони. Ми бачимо, що такі ж райони оборони створюються в глибокому тилу, фактично, у бойовиків – район Макіївки, туди, на Шахтарськ, в Луганській області - на південь від Стаханова. Це свідчить про те, що російсько-терористичні війська дійсно бояться, що українська армія двома ударами їх винесе просто на територію Росії. Новоазовський район нам складно моніторити, але в той же час звільняти цю ділянку було б найпростіше. Якщо не втрутяться російські кадрові війська, збройні сили Російської Федерації.

- А чому просто? Тому що до кордону – рукою подати?

- Так, невелика відстань. Вони тому і чіпляються, створюють цілі райони оборони якраз через те, що дуже сильно бояться, що Збройні Сили України проведуть таку операцію і протягом, думаю, 5-6 днів вийдуть на кордон Російської Федерації. Це я беру ще такий середній сценарій. В оптимістичному сценарії, враховуючи невелику відстань до кордону, все може бути набагато швидше.

На сьогодні ситуація складається така, що якось її описати досить проблематично. Є кілька сценаріїв, і всі їх необхідно враховувати. Ми розуміємо, що які б наступальні плани не будували в Кремлі, в російському генштабі, російсько-терористичні війська не зможуть провести жодної операції оперативно-тактичного рівня без створення ядра у вигляді підрозділів кадрових російських військ, тобто ЗС РФ.

- Тобто вони нічого не зможуть зробити, якщо не перейдуть кордон, як вони зробили, скажімо, під час Іловайська?

- Так. Якщо говорити про баланс сил, то ЗСУ мають, я б сказав, надлишкові сили, навіть за тактичним нормативами – 1:3 тих, що обороняються проти тих, що наступають. На стратегічному рівні співвідношення може бути навіть 1:1,5. Але, тим не менш, все одно за нормативами чисельна й технічна перевага - за українськими Збройними силами. Відповідно, питання проведення з нашого боку наступальної операції - це питання політичної волі. Але ми розуміємо, що фактично українська влада сьогодні є заручницею так званого "мінського процесу" і переговорів у рамках "нормандської четвірки". І будь-які спроби провести силову операцію спричинять вкрай негативну реакцію, в першу чергу, учасників "нормандської четвірки" - Німеччини і Франції. Знову-таки, з міркувань, як на це відреагує Путін. А Путін, зрозуміло, буде реагувати далеко без натхнення і захоплення.

Що стосується противника, то ці 36 тисяч осіб, причому з дуже невисоким рівнем морально-психологічного стану і сумнівним рівнем професійної підготовки, не зможуть проводити такі серйозні операції. Ми і зараз бачимо їх спроби просунутися вперед, оперуючи групами чисельністю до взводу – ну, для масштабів конфлікту це ніщо.

Тому, щоб відповісти на питання, чи буде Росія проводити наступальні операції на Донбасі, необхідно моніторити кордон, ті ділянки, які не контролює Україна.

Під час Іловайська, Дебальцева ми бачили, що якраз ударне ядро і складають батальйонні і ротні тактичні групи російських військ, які зайшли, а після закінчення операції були виведені на територію Росії.

Всі прекрасно пам'ятають кінець січня-початок лютого цього року, події під Авдіївкою. По суті, ескалація конфлікту йшла по всій лінії фронту, але Авдіївка просто опинилася в центрі уваги, як такий епіцентр. Тоді ми зафіксували введення двох батальйонних тактичних груп росіян. Одну з них ми втратили відразу, зафіксували її введення, але потім не зрозуміли, куди вона прямує. Простежили до Макіївки, якраз у бік Донецька, ясинуватської розв'язки...

Проблема в тому, що росіяни дуже високо оцінюють українську військову розвідку, здібності Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Тому вживають усіх заходів для того, щоб заплутати сліди. Ту батальйонну тактичну групу, яку ми зафіксували (я впевнений, що наша розвідка, тим більше, її побачила) вони перекидали протягом 2,5 доби невеликими партіями, по 2-3 машини, 2-3 одиниці військової техніки, озброєння. Це робилося для того, щоб було незрозуміло: це просто відбувається якесь планове перекидання якогось взводу або роти, або щось серйозніше. Ми ідентифікували, що це все-таки була російська батальйонна тактична група.

Але дві батальйонні тактичні групи – це дуже мало для того, щоб на якісь ділянці фронту досягти такої переваги в силах та засобах, щоб проводити успішну операцію оперативно-тактичного рівня.

- А якщо завдання - покошмарити?

- Ні, я думаю, що тут завдання навіть не покошмарити стояло. Просто, побачивши запеклий опір Збройних Сил України, російське командування – насамперед, командування територіальних військ Південного військового округу Російської Федерації, яке, по суті, і командує цими двома корпусами, через них корпуси на Донбасі замикаються на російський генеральний штаб – вони дико злякалися. Злякалися, що українська армія після відбиття наступу бойовиків у районі Донецька просто перейде у контрнаступ - і тоді мало не здасться! І ось ці російські батальйонні групи перекидали туди не для того, щоб проводити наступальні операції, а для того, щоб стримати можливий наступ українців.

Хай там що, а після січневих і лютневих подій ми поки не бачимо серйозних перекидань сил та засобів з території Росії. Те, що йде, воно в основному йде для доукомплектування та поповнення запасів. Це, насамперед, стосується боєприпасів і паливно-мастильних матеріалів.

Росіяни дуже довгий час намагалися відмовитися від системи постачання з коліс своїх підрозділів на Донбасі. Раніше ми спостерігали, що йде період ескалації, потім - затишшя, завезли боєприпаси, велику партію. Їм після взяття Дебальцева стало просто це робити – вже був прямий залізничний зв'язок з Донецьком. Зайшло кілька ешелонів – відразу починається період ескалації. Відстріляли вони все – обстріли пішли на спад. Сидять, чекають, поки їм нову партію боєприпасів завезуть...

Зрозуміло, що воювати так ніхто не зможе. Тому росіяни протягом 2016 року намагалися створити місця накопичення матеріально-технічних засобів, в першу чергу, паливно-мастильних матеріалів та боєприпасів. Почалося посилене накопичення цих матеріально-технічних засобів на складах, базах зберігання. Однак, знову-таки, січень-лютий 2017 року показали, що схема була вкрай безглузда. Ми спостерігали, як буквально за 5 днів були повністю вичерпані запаси 11-го полку, який воював в Авдіївці проти Збройних Сил України. Буквально за 5 днів у них закінчилися боєприпаси за самими ходовими номенклатурами, типами й калібрами - і вони знову, як у 2014-2015 роках, стали чекати, поки завезуть з Росії, для того, щоб продовжити обстріл.

Після цього російський Генштаб дав вказівку повністю переглянути систему складування боєприпасів. Причому вони потрапили в досить неприємну ситуацію. По-перше, для того, щоб різко збільшити постачання боєприпасів, їм довелося знімати частину зі складів недоторканного запасу Південного військового округу Російської Федерації. Але мало того, що вони завезли. Постало питання, як організовувати заново систему складів, оскільки стара, як я вже говорив, показала свою неефективність.

При цьому російське командування виявилося, якби між двох вогнів. З одного боку, зрозуміло, що створення якихось серйозних транспортних хабів, великих складів полегшує задачу — коли всі потоки сходяться, воно накопичується, а потім у разі потреби розвозиться на передок. Високо оцінюючи українську розвідку, в російському генштабі прийняли рішення в жодному разі не створювати великих складів. І це рішення було прийнято якраз після подій у Балаклії Харківської області. Принаймні, ми отримали інформацію про це рішення після того, як горіли наші склади.

Було прийнято рішення, з одного боку, робити розгалужену систему, щоб система логістики працювала, система підвезення боєприпасів в першу лінію, в другу лінію, але при цьому щоб не створювалися якісь великі склади.

Ось вони зараз намагаються вирулити з цієї ситуації: потроху завозять з Росії боєприпаси і складують на таких невеликих складах. Але, знову-таки, наскільки ця нова система ефективна, можна буде сказати тільки після, не дай Бог, ескалації на Донбасі. Коли їм доведеться тестувати цю систему.

- Ви говорите про те, що основним завданням Кремля залишається, швидше за все, за допомогою бойових дій на Донбасі тримати нас в напрузі або виснажувати економічно. А від планів наступу Путін вже відмовився, як вважаєте? Наприклад, від планів прорубати сухопутний коридор у Крим, про що в свій час так багато говорили? Не може той факт, що Україна повністю перекрила Криму прісну воду, посилити таку загрозу?

- Якщо ви подивитеся мої коментарі того періоду, коли в моду увійшла теза про пробиття сухопутного коридору в Крим - я завжди скептично ставився до цієї ідеї. Що значить "коридор у Крим"? Ну, добре, зібравши все, що можна, пробиває, припустимо, 1 АК ДНР сухопутний коридор в Крим, взявши Маріуполь, що вже вкрай сумнівно. Але добре, беруть вони Маріуполь або обходять його і роблять такий "коридор в Крим". Яким завширшки повинен бути коридор? 10, 20, 50 кілометрів? Сучасні артилерійські засоби цей коридор будуть прострілювати наскрізь. Скажіть, будучи громадянкою РФ, ви поїхали б у відпустку в Крим через коридор, який може в будь-яку хвилину торохнути 152-мм боєприпас? А з дітьми поїхали б?.. Я думаю, це для дуже великих екстремалів такі подорожі.

Знову-таки, пробили коридор - що заважає Збройним Силам України цей коридор проривати по 10 разів на тиждень? Як його обороняти? Які потрібно задіяти сили та засоби для того, щоб на кожному кілометрі цього коридору створити глибокоешелоновану систему оборони? А ще враховуючи, як вони бояться того, що ЗСУ будуть застосовувати бойову авіацію - це крім механізованих, мотострілецьких, як вони називають, танкових підрозділів, потрібно ще і засоби ППО виставляти!..

Я не знаю, як би Росія здійснила такий проект зі створення сухопутного коридору. Для мене це покрито мороком таємниці. Ну, ті, хто говорив про це, очевидно, щось припускають, бачать, малюють. Але я собі уявити не можу.

Має сенс пробивати якийсь коридор - але я б не назвав це коридором, це швидше забезпечення сухопутного сполучення Криму і території Російської Федерації - тільки шляхом взяття Херсонської області. А ми ще в 2014 році, з початком анексії Криму і подій на Донбасі, говорили про те, що ключ до Криму – це Херсонська область. Це і енергопостачання. Зараз вони викручуються з допомогою так званих енергомостів, але їх ефективність дуже сумнівна. І це, насамперед, прісна вода. Щоб там не було з будівництвом Керченського мосту, які б енергомости вони не прокладали в Крим, але потрібно розуміти, що сільському господарству в Криму вже настав великий "привіт".

Більше того, ви знаєте, що один з найбільш успішних українських диверсантів в Криму – це пан [Дмитро] Фірташ? Я б йому особисто дав якусь нагороду!

- Це за що?

- В Криму істерика з приводу діяльності того ж кримського "Титану" (приватне акціонерне товариство, найбільший виробник діоксиду титану на території Східної Європи. Входить до Group DF бізнесмена Дмитра Фірташа – "Апостроф") зашкалює вже як мінімум 2 роки, оскільки кримський "Титан" викачує ґрунтові води. При цьому прісна вода з материка вже не надходить. А специфіка ґрунтових вод у Криму така, що вони не відновлюються за клацанням пальців. Замість них заходить солона вода. Відповідно, скоро всі джерела питної води вичерпаються.

- Як скоро?

- По-різному оцінюють. Найчастіше говорять, що через 5-6, максимум через 10 років прісної води в Криму не буде взагалі. Якраз через діяльність промислових підприємств і, в першу чергу, нашого великого українського диверсанта. Якого в нас чомусь не люблять.

Тобто в цих умовах необхідно контролювати, як мінімум, Херсонську область для того, щоб забезпечити нормальне не просто сполучення з Росією, а існування півострова. З'єднання з Росією можна забезпечити через Керченський міст. Я до нього теж скептично ставлюся, але, припустимо, вони його побудують, Бог з ним. У будь-якому випадку, це не забезпечення життєдіяльності. Це забезпечення завезення якоїсь кількості товарів і якоїсь кількості туристів. Знову-таки, те же сільське господарство за допомогою Керченського мосту, ну, ніяк не підняти.

А ось тут вже постає інше питання - про інші грані гібридної війни. Тобто попутне розгойдування ситуації в інших регіонах України, перш за все, на півдні України. Варіант "Бессарабської народної республіки" (в Одеській області, - "Апостроф"), як ми знаємо, накрився мідним тазом у бойовиків, вірніше, у російського керівництва - і слава Богу. Але по Херсону ситуація не дуже проста.

Ми впродовж лютого-березня цього року моніторили дуже щільно ситуацію в Херсонській області за всіма напрямками – і виявили досить велику кількість осередків напруги. З певних причин я не можу розповідати про ситуацію саме в плані оборони. Але я впевнений, що зараз просто необхідно форсувати переміщення, передислокацію нашої механізованої бригади з Кіровограда – те, про що говорить українське військове керівництво. І я особисто міністру оборони сказав, що я як депутат готовий заручатися підтримкою інших депутатів і створю ударну групу, якщо потрібна підтримка законодавчого органу, для того, щоб вирішувати ці питання. Оскільки фактично один батальйон ЗСУ на всю Херсонську область – при тому, що там знаходиться адміністративний кордон з Кримом, при тому, що Херсонська область має величезне стратегічне значення як ключ до Криму - це не просто мало. Це, як на мене, злочин – тримати там таку мізерну кількість військ!

З Національною гвардією ситуація трохи краща, але теж дуже далека від досконалості. Там потрібно нарощувати наші зусилля за всіма напрямами, що стосується сектору національної безпеки і оборони. Тут, я вважаю, в тому числі, і моя відповідальність, і відповідальність нашого комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони.

- Я сподіваюся, що вас почули...

- Я теж на це сподіваюся. За результатами моніторингу ми склали доповідні, аналітичні записки, які передані мною, в тому числі і керівництву комітету, і в інші державні структури, які мають до цього відношення.

Радує хоча б, що питання по контрольних пунктах в'їзду-виїзду (КПВВ) в Херсонській області потрапило до сфери уваги Кабміну. Мене особисто це дуже радує. Знаю, що, коли там у березні цього року побував кабмінівський десант, з питання КПВВ були нарізані завдання. І ці завдання виконуються. Це - крупинка з того валу проблем, які необхідно вирішити.

Продовження інтерв'ю читайте на "Апострофі" найближчими днями