Мовне питання впродовж незалежності України було улюбленим "коником" чи не всіх ключових політичних гравців нашої держави. Не втрачає своєї гостроти воно навіть в умовах війни.
Про те, в чому насправді полягає сьогодні "мовне питання" в Україні, чи відновлюють статус української як єдиної державної ряд законопроектів, що вже проголосовані або мають бути винесені на голосування у Верховній Раді незабаром, про погрози на свою адресу і звинувачення в провокаціях в інтерв'ю "Апострофу" розповіла одна з найвідоміших захисниць української мови, дитяча письменниця і громадська активістка ЛАРИСА НІЦОЙ.
- Пані Ларисо, не так давно в інтерв'ю моїм колегам ви поділилися своїми відчуттями, що впродовж трьох років депутати виконували негласну команду і не чіпали мовних питань. Але недавно тема мови все-таки була піднята в законодавчому полі. З чим пов'язуєте таку активізацію?
- Перша причина активізації на законодавчому рівні – активізація в суспільстві. Український народ уже дозрів до того, щоб будувати українську Україну, і розуміє, що починати треба з мови. Звісно, економіка – теж важливий аспект. Однак всі країни починали свій шлях з ухвалення законів про мову, з визначення, якою мовою буде розбудовуватися держава, її культура, освіта, економіка. Я не знаю таких прикладів, щоб інші країни сказали: "Яка різниця, якою мовою, аби економіка працювала". Щоб німці сказали: "Яка різниця, якою мовою, хоч португальською, аби німецька економіка розвивалася". Щоб Франція сказала: "Яка різниця, якою мовою, хоч перською, аби економіка розвивалася". Так казати – це маячня.
І українці це зрозуміли – ми ж ростемо від революції до революції, як діти-акселерати, – і активізували свої рухи з захисту та розвитку української мови. Тож політикам нічого не залишається, як підключатися до цього процесу.
Чи погано це? Це добре. Фрази на кшталт "мова – це не політика" – ще одна маячня. Мова – це політика! Мова – це політичні питання номер один у всіх країнах. Без політиків ми не ухвалимо законів на захист української мови, але головне – щоб політики написали й ухвалили закони справді в інтересах нарешті українського народу, а не на догоду комусь іншому. На жаль, я поки що бачу недолугі спроби політиків під гучні мовні гасла кинути українцям кісточку – законопроекти, які насправді дуже поверхові та не вирішують мовну проблему української нації. Я чекаю, що нарешті з’явиться така політична сила (чи озветься вже відома), яка по-справжньому візьметься за мовні питання і вирішить їх на користь України, а не сусідніх держав.
- Останні дописи на вашій сторінці у Facebook дуже критичні й стосуються законопроектів про мову, національні меншини та освіту. У чому, на вашу думку, полягає основна їх небезпека?
- Основна небезпека полягає в тому, що центральним законопроектом серед усіх є законопроект про захист національних меншин, а всі інші законопроекти: про освіту, про вищу освіту, про українську мову і ті, що ще будуть написані, про середню освіту та про дошкільну освіту, - вони всі на підтанцьовці в законопроекту про захист меншин. У чому небезпека? У тому, що меншинам за цими новими законопроектами знову надані необмежені права, а корінний народ, українці, який складає більшість у цій країні, знову повинен меншинам кланятися, бо вони головні і центрові у цій країні, а не українська більшість.
- Чи отримають, за вашими прогнозами, ці законопроекти підтримку в сесійній залі? Як це вплине на становище української мови? І чи зміниться це становище після голосування за вказані законопроекти в порівнянні, скажімо, з тим, що Україна отримала після ухвалення скандального "закону Ківалова-Колесніченка"?
- Законопроекти про мову, а їх зареєстровано чотири схожих, не отримають потрібну кількість голосів, бо всі вони розпорошаться між законопроектами, і жоден не набере 226 необхідних голосів. Існує думка, що четвертий законопроект – це спільний з попередніх трьох. Бо так заявлено авторами, що це – один спільний. Це така ж неправда, як те, що законопроект 5670 – громадський. Громадський законопроект писали політики, а слово "громадський" додали для того, щоб в українців викликати до нього довіру. Звісно, громадськість там щось обговорювала, але писали політики "Самопомочі", Ірина Подоляк та юристка "Самопомочі" Оксана Регейло. Упевнена, що вони працюють не самі. Там дуже грамотні філологічні звороти, шкідливість яких для української нації стає зрозумілою тільки при їх аналізі іншими філологами. Тепер щодо міфу про спільний законопроект, той, що четвертий. Він спільний не з трьома попередніми законопроектами, а тільки з двома. Третій законопроект БПП в компанію не взяли і писали спільний без них. То, як гадаєте, за "спільний" законопроект буде голосувати БПП? Хіба щось поміняють у тих законах, зроблять якісь рухи, щоб якийсь із законопроектів зняти абощо.
- Попри загальну ейфорію щодо встановлення квот на використання української мови на ТБ, ви після ухвалення відповідного закону назвали його ганебним. З чим пов'язана така оцінка і чому вважаєте, що цей законопроект не дасть очікуваних результатів? Як би ви пропонували вирішити питання з засиллям російської мови в інформаційному просторі?
- Так. Я критикую закон про 75% української мови на телебаченні. Представники "русского мира" кажуть: "Ця Ніцой проти меншин". Це неправда. Я за гармонійне співіснування. Однак цей закон – ще одна облуда. Ним ще раз надурили українців. Мало того, що в інших країнах все телебачення і радіо 100% державною мовою, виняток становлять іноземні пісні. До речі, добре, що прийняли безвіз, тепер українці поїздять Європою і самі переконаються, як інші країни бережуть свою мову у всьому. Так от, цей закон і заявлені 75% – це булька. Беремо калькулятор і текст закону. По-перше, 75% стосується не доби, не 24 годин, а тільки часового проміжку з 7.00 до 22.00, а це 15 годин. 75% від 15 годин – це 11 годин 25 хвилин. Але ці 11 годин 25 хвилин – це не чистої української мови, бо цей закон має такі дрібненькі пунктики, у яких говориться: до українського контенту входять не українською (читай – російською) мовою розмови експертів у студії, виступи політиків, коментарі учасників подій і розповіді учасників подій тощо. Сюди ж входять усі субтитровані російські фільми, зняті до 1991 року. Давайте відведемо на ці російськомовні розмови в українському контенті години три з половиною на добу. Думаю, їх буде більше, але хай поки буде три з половиною. 11,25 – 3,25 = 8. Вісім годин на добу української мови. А 8 годин – це третя частина від доби, а не 75%.
Лариса Ніцой вважає, що телебачення в Україні повинно бути на 100% державною мовою
Я пропоную вводити квоти не на мову, а на хвилі. Щоб не множити і не узаконювати мовну шизофренію, коли в студії говорять різними мовами, такого у світі ніде немає, треба вводити 100% державну мову, а меншини хай мають свої канали чи передачі, але в залежності від того, який відсотковий склад меншини в Україні. Бо мені, якщо чесно, незрозуміло, чому взято таку пропорцію – 75% української мови і 25% для мов меншин. А на місцевих каналах аж 40% для меншин. З якого це дива? У нас мононаціональна держава. У нас немає аж 25% меншин у країні. Я вже не кажу про 40 чи 50%. Звідки тоді такі відсотки недержавної мови на телебаченні?
- Багатьох, переважно російськомовних, громадян свого часу злякали ідеї впровадження "мовних патрулів" і штрафів за ігнорування української мови. Чи вважаєте ви за потрібне дійсно перейти від спроб "лагідної українізації" до більш жорсткого відстоювання державної мови? Наскільки жорсткою має бути в цьому відношенні політика держави?
- Та всіх російськомовних це завжди лякає. У всіх країнах. Тільки у всіх країнах вони або інтегруються в суспільство і вчать мову країни, у якій живуть, або виїжджають. Знайдіть російськомовного, який живе в Чехії і не знає чеської мови та ще й виступає проти неї! Знайдіть російськомовних в Італії, Англії, Німеччині, решті країн, які виступають проти мови країни, у якій живуть. Немає такого. Усі вчать державну мову. І кругом поліція слідкує за цим правилом. І тільки в Україні російськомовні качають права і переінакшують країну під себе і своє небажання й ненависть до державної мови.
Ми не вигадуємо велосипед у вигляді штрафів і мовних інспекцій. Це давно працює в інших країнах, і ми теж повинні ввести це правило в себе. А штрафи й інспекції – це якраз лагідна українізація. Є закон – дотримуйся. Не дотримуєшся? Лагідно отримуй штраф і думай далі, як дотримуватися. Що таке жорстка українізація? Якби були дубинки поліцейських або тюрма, я вже не кажу про табори і розстріли, які застосовувала до українців Росія – оце була б "жорстка" українізація. А штраф і інспектор – погодьтеся, це дуже лагідна відповідь на минулі події і це лагідне запровадження мовного порядку сьогодні.
- Кому вигідно роздмухувати мовне питання і викликати розкол у суспільстві з цього приводу? Хто взагалі винен у тому, що це питання для нашого суспільства настільки дразливе?
- У негативній ситуації навколо мови винні наша надмірна толерантність, а точніше українська м’якотілість, безхребетність винна, а також винна цілеспрямована політика на заморожування існуючого дискримінаційного стану державної мови, а отже, продовження зросійщення. Взяти останні закони – про мову, освіту, квоти на ТБ. Ці закони недостатньо захищають українців в Україні. Взяти останні заяви Польщі, Румунії та Угорщини в Європейському парламенті, що ми не маємо права ухвалювати мовні закони – це теж цілеспрямована політика на непідсилення українського фактору. Хоча ж у самих тих країнах такі закони вже давно ухвалені. І що – наша влада якось відповіла на ці випади? Не відповіла. А це політика меншовартості. А конфлікт в країні всередині роздмухують російськомовні, і розколюють країну російськомовні. Це ж вони проти української мови, це ж вони проти посилення в Україні українських позицій. Вони кричать і розколюють.
- Вас дуже часто критикують за надто емоційну реакцію на певні подразники, як то відмова касира спілкуватися українською чи сумнозвісні рибки на стінах "Охматдиту". Чи не жалкуєте про те, що в тих випадках, які стали широковідомими, повелися саме так, а не якось інакше? Чи можете назвати себе толерантною людиною?
- Я не вважаю свою реакцію надто емоційною. Це так російськомовні роздмухали. І ЗМІ, бо вони переважно теж російськомовні. Беремо історію з "Охматдитом" (влітку 2016 року, - "Апостроф"). Художниця намалювала на стінах рибок. Я рибок похвалила, вони мені сподобалися, однак попросила до їхніх російських імен написати на стіні ще й імена українською мовою. Рибку Прасковью підписати ще й Параскою. І так з усіма іменами. Я мотивувала це тим, що це національна лікарня, і там лікуються дітки з усієї України, а не тільки російськомовні. Це була лагідна переписка. Можу показати скріни. Чемне прохання. Художниця відмовилася писати українські імена. Тоді я сказала, що і російських там теж не буде. Я написала відкритого листа в мережі Facebook до в. о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун з проханням вплинути на ситуацію. І закликала українців підписуватися під цим листом. Скажіть, де тут емоція? Де тут надмірна емоція? Звичайні робочі моменти. А от істерію роздмухали і емоцій на всю країну додали ЗМІ.
Київська художниця Світлана Рудикова намалювала на стінах хірургічного відділення "Охматдиту" рибок і підписала їх російськими іменами
Київська художниця Світлана Рудикова намалювала на стінах хірургічного відділення "Охматдиту" рибок і підписала їх російськими іменами
Київська художниця Світлана Рудикова намалювала на стінах хірургічного відділення "Охматдиту" рибок і підписала їх російськими іменами
Київська художниця Світлана Рудикова намалювала на стінах хірургічного відділення "Охматдиту" рибок і підписала їх російськими іменами
Київська художниця Світлана Рудикова намалювала на стінах хірургічного відділення "Охматдиту" рибок і підписала їх російськими іменами
Київська художниця Світлана Рудикова намалювала на стінах хірургічного відділення "Охматдиту" рибок і підписала їх російськими іменами
Те саме було з касиркою. Мене звинувачують у нетолерантності. Так можна будь-кого у будь-чому звинуватити. Історію вирвали з контексту. Тридцять років я прошу в магазинах обслуговувати мене українською мовою. Тридцять років я, "нетолерантна", чемно прошу обслуговувати мене українською, а коли на 31-му році чотири рази прошу одну й ту ж касирку обслужити мене українською мовою, не витримую і змітаю з прилавка здачу на землю, звісно, що змітаю не собі під ноги, а в бік касирки, що я отримую? Я отримую від ЗМІ ту саму істерію, у якій не я жертва тридцятирічної дискримінації, а жертва той, хто мене дискримінує, касирка.
- Що би ви відповіли тим, хто через вашу позицію і діяльність вас критикує – інколи навіть звинувачує в брехні чи умисному роздмухуванні скандалів?
- Я завжди питаю своїх опонентів: де докази моєї брехні? Якщо я брешу, покажіть докази. Бо є поки що тільки звинувачення. Бо на брехню опонентів у мене є докази. Я ніколи не звинувачую голослівно, наприклад, виставляю у Facebook на загальний огляд, що опоненти кажуть у своїх виступах і що вони тишком пишуть у законах. І це дві величезні різниці між тим, що вони кажуть, і тим, що пишуть. У законопроектах вони підсувають українцям лайно в блискучій обгортці. А коли я попереджаю українців: "Люди, у тій блискучій обгортці лайно", мені кажуть опоненти, щоб я не роздмухувала скандал. Та я не роздмухую! Люди обережно розмотують обгортку, бачать, що їм приготували – ну і починається весела історія… То винна я чи той, хто в обгортку замотує лайно і підсуває його українцям?
- Чи часто вам погрожують? Що "обіцяють" найчастіше? Що спонукає вас попри все не зупинятися?
- Погрожують часто. Найчастіше сексуальною розправою і вбивством. Зупинитися? Я можу зупинитися. Це дуже легко зробити. Ухваліть притомні закони, які нарешті захищатимуть українців, а не сусідів, ухваліть притомні україноцентричні закони – і все, я в садку між деревами і квіточками пишу казки для малят.
- Одна з претензій, яку вам закидають – що розколювати суспільство мовним питанням під час війни не можна, що це лише відштовхне від України схід і південь нашої держави. Що скажете на це?
- У нас, як завжди, усе з ніг на голову. Уявляєте німця, який вимагає в Німеччині німецьку мову, а йому кажуть, щоб він не розколював Німеччину? Уявляєте італійця, який вимагає італійську мову, а йому кажуть: не вимагай італійську, бо це розколює країну? Погодьтеся, що це якась маячня. А тепер за аналогією уявіть українця, який просить українську мову, а його звинувачують у розколі? Хто звинувачує? Той, хто проти української мови. То це якраз розколює той, хто проти, а не українці! Це відштовхне від нас південь і схід? А вони ще не відштовхнулися? Не провели референдуми? Не заявили, що хочуть в Росію? А ми до них і далі зі своїми короваями, обіймами і реверансами. Українці повинні нарешті почати будувати Україну. Як усі народи. І починати треба з мови, як усі народи, як усі країни. Мова скріплює. Де захищена і на стійких позиціях державна мова – там міцні держави. Не вірите? Перевірте. Війна і мова – це причина і наслідок.
- Що для вас є основними критеріями українського патріотизму? Чи може, на вашу думку, український патріот говорити російською? Усе ж таки кількість російськомовних в АТО досить висока, хоч і менша, ніж ті 80%, про які починають говорити під час кожного сплеску ажіотажу навколо мовного питання.
- Якщо це український патріот – то він любить і українську мову. Якщо це український патріот, то він ніколи не скаже, що українська мова розколює суспільство, чи української мови не треба, чи "какая разніца", якою мовою. Як ніколи не скаже патріот Чехії, що не потрібна чеська мова, як ніколи не скаже патріот Англії, що не потрібна англійська мова, як ніколи не скаже патріот Росії, що не потрібна російська мова. Чи може український патріот говорити російською мовою? Мабуть, може. Але ніколи не виступатиме проти української.
- Чи можете назвати хоча би якісь позитивні зрушення в питанні захисту і розвитку української мови за роки незалежності? Чи за останні три роки?
- За роки незалежності нас і мову намагалися знищити. Спочатку непомітно. Непомітно телебачення стало майже все російською мовою. Непомітно майже всі газети на розкладках стали російською мовою. Непомітно – всі журнали російською мовою. Непомітно в багатьох школах залишили, а де не було – ввели вивчення російської мови. Непомітно якось усе відбувається, бо за статистикою шкіл з російською мовою меншає, але непомітно більшає молоденьких офіціантів, які розповідають, що вони не можуть обслужити українською мовою клієнта, бо вони української мови не знають, оскільки "карєнниє кієвлянє".
Помітно був ухвалений антимовний "закон Ківалова-Колесніченка", але непомітно розповсюдив по всій Україні повзучу русифікацію і неповагу до української мови як державної. Непомітно для України ще в 1999 році було ухвалене ключове і дуже важливе рішення про те, що навчання в державних закладах України повинне бути тільки українською мовою, але чомусь законотворці цього не помітили, вони й далі штампують закони про освіту, про мову, про меншини – і кругом у цих законах прописують навчання мовами меншин, а, згідно з тим же рішенням Конституційного суду України (КСУ), мову меншин можна вивчати, а не проводити нею весь навчальний процес. До того ж таке вивчення є необов’язковим. От не помічають наші законотворці і високі посадовці такого рішення КСУ, хоч плач. Міністр (освіти і науки Лілія, - "Апостроф") Гриневич розповідає про підготовку фахівців мовами меншин. Комітет освіти ВРУ за це голосує одноголосно, замість витрачати кошти на те, щоб усі знали державну мову. Непомітно для всіх українців скоро всі фахівці заговорять мовами меншин, а не державною.
Помітне стало зросійщення з приходом установок "Град". Помітними стали висловлювання національних меншин: "Вам, українці, не потрібна українська мова", "Українці, яка вам різниця, яка мова" тощо. Помітним стало самоусвідомлення українців: мова – це важливо. Українська мова в Україні і розширення її впливу – це надважливо. І таке усвідомлення радує.
