Україна у відносинах з Угорщиною воліє займати позицію страуса

Відносини між Україною та Угорщиною погіршилися ще десятиліття тому, але українська влада воліла не звертати на це увагу. Про важливість зміни Україною підходу до зовнішньої політики і необхідності вироблення стратегії для захисту наших громадян "Апострофу" розказав експерт з питань міжнародної політики Українського інституту майбутнього Ілія Куса.

Ми дуже легко дали привід Угорщині розхитати ситуацію, коли ухвалили закон про освіту. Але вони б знайшли інший привід, оскільки угорська політика щодо Закарпаття не залежить від нас. В інтересах України зробити все, щоб Будапешту складно було знайти причину, проте ми помилилися. Ми дали цей привід дуже легко, з подачі парламенту.

Якби Угорщина вхопилася за місцевий інцидент на Закарпатті, наприклад, місцевий українець образив угорця, розкрутити це на європейському рівні було би складніше. А так об’єктом критики став законодавчий орган України.

Нам нашкодила навіть не наша зовнішня політика, а сама модель мислення й поведінки українських еліт протягом останніх 27 років. Угорці багато років посилювали вплив на свою етнічну меншину в Україні. Виникає питання: а чому ми не робили того ж самого з українцями, які живуть в Угорщині? Чому ми не посилювали там українську мову? Тож те, що ми маємо зараз - це результат недостатньої уваги української дипломатії до цього питання. По-перше, ми не прорахували можливі наслідки, а по-друге, відсутня стратегія. Це хронічна хвороба України, тому ми завжди відстаємо. Коли відбуваються регіональні чи міжнародні події, які стосуються України й послаблюють наші позиції, ми дивуємося так, наче нічого не вказувало на біду.

Ситуація з Угорщиною народилася не вчора й не сьогодні, а 20 років тому, просто ми не звертали на це уваги. Ми системно робили цю стратегічну помилку. Так само як не звертали уваги на дії Росії в Криму протягом більш як 20 років.

І таких ситуацій купа. Наприклад, Китай із 2013 року в рамках своєї глобальної ініціативи "Один пояс, один шлях" хоче вкласти гроші в залізниці й дороги в південних областях України, тобто в Херсонській, Одеській, Миколаївській областях. Всі документи виписані, але ніхто не робив. Зараз ми отримали ситуацію з Азовським морем. Якби ми працювали за цим проектом з Китаєм, то могли би частину товарів, які не заходять у порти через блокаду, перевести на сухопутні шляхи. Але ми не можемо цього зробити, бо інфраструктура розвинена дуже низько. Ми не прорахували можливі варіанти розвитку подій.

Читайте також: Скандал з паспортами на Закарпатті: Угорщина нахабно звинуватила Україну

Що ж до угорців та їхніх паспортів, то це питання не врегульоване навіть на рівні законодавства. Подвійне громадянство в нас нібито заборонено, але покарання за нього не передбачено. Фактично, воно не заборонено. Проблема вирішується просто: наприклад, потрібно запровадити покарання, як це зробила Словаччина. Вона мала таку ж проблему з Угорщиною, як ми зараз, і запровадили штраф до трьох тисяч євро за користування другим паспортом.

Треба також розуміти, чому ці люди паспорт беруть. Паспорт Угорщини - це паспорт ЄС, а він дає дуже багато бонусів, починаючи від безвізового в’їзду до понад 150 держав до можливості працевлаштуватися у Європі, де зарплати вищі й умови праці кращі. Ця проблема більш далекосяжна, адже треба працювати над ростом економіки, щоб у людей не було бажання втекти. Запроваджувати кримінальну відповідальність за другий паспорт немає сенсу. Такий захід лише відштовхне частину українців, які оберуть угорський паспорт.

Що ж до Угорщини, то не варто спрощувати все до того, що це все - робота Росії. Будапешт за рахунок Закарпаття вирішує свої внутрішні демографічні проблеми. В Угорщині - демографічна криза. Починаючи з 80-х років ХХ століття, половина людей просто зникла. Більш як половина підприємств Угорщини потерпають від нестачі кваліфікованої робочої сили, тож логічно, що уряду потрібні люди, які б обслуговували економіку країни.

Оскільки угорська мова - одна із найскладніших у світі, а культура - це просто "франкенштейн", незрозумілий для багатьох із Західної та Східної Європи, то інтегрувати людей у це суспільство дуже складно. Це одна із причин, чому Віктор Орбан не хоче приймати мігрантів - він розуміє, що інтегрувати їх просто не вдасться.

Що залишається Угорщині? Спиратися на угорськомовні меншини, які проживають на прикордонних територіях. Мова про Румунію, Словаччину, Україну й Сербію. Тож відколи Орбан прийшов до влади, його політика багато в чому спирається на підтримку угорців за кордоном. Вони посилюють контроль над цими меншинами й створюють замкнуті культурні режими: дитсадки й школи угорською мовою. Потім ці діти виростають і їдуть працювати в Угорщину. Таким чином уряд вирішує одну із пріоритетних внутрішніх проблем.

Тож ми маємо розглядати конфлікт з Угорщиною через призму причин. Орбан чинить те, що чинить не тому, що божевільний, а тому, що в нього є свої національні інтереси. Крім того, зараз він втягнутий у ідеологічне протистояння з Брюсселем. Він уособлює нових правих націоналістів, які не згодні з політикою старої брюссельської бюрократії. Тож українське питання для нього - частина цього широкого порядку денного.

Ще одна причина такої агресивної поведінки Віктора Орбана - він дуже хоче зустрічі із Дональдом Трампом, аби бути визнаним одним із лідерів Європи, з яким дружить офіційний Вашингтон. Завдяки конфлікту з Україною, Орбан добився зустрічі з помічником державного секретаря США Майкла Помпео, а потім - і з ним самим. Тепер він хоче поїхати у Білий дім. Крім того, Орбан ідеологічно дуже близький до Дональда Трампа.

Треба розуміти, що в Орбана немає жодних планів із окупації та анексії Закарпаття, все, що йому потрібно - це люди. Для цього треба посилити свій вплив на ці меншини, замкнути їх, локалізувати, можливо, вибити автономію, про яку вони говорять. Це дасть можливість діяти без жодних перешкод і робити все, що заманеться. Якщо Україна буде не надто там присутня, вони забезпечать собі безперебійний потік трудових ресурсів, тобто це буде додаткова територія Угорщини.

Можна йти на конфронтацію і ще якийсь час із ними чубитися, а можна шукати компроміси. Головне - не продовжувати політику невизначеності, коли ми просто сидимо й не знаємо, що робити, й чекаємо, що якось воно буде.