Чим вище чиновник, тим імовірніше, що його взагалі не перевірятимуть - журналіст-розслідувач

Через три тижні після виходу сюжету про втручання колишнього високопосадовця СБУ, а нині першого заступника голови Служби зовнішньої розвідки Сергія Семочка у закупівлі ліків для діалізу, що спричинило припинення закупівель і нестачу препаратів, а також наявності в членів його сім'ї паспортів Російської Федерації влада намагається замовчати ситуацію. Чому так відбувається, і чому дана мовчанка лише підтверджує правдивість фактів, викладених журналістами, в інтерв'ю "Апострофу" розповіла розслідувач "Наших грошей" ЛЕСЯ ІВАНОВА.

- Чому ви взялися саме за пана Семочка, і з чого почалася робота в цьому напрямку?

- Починалося все це дуже давно й взагалі не з розвідки, а з СБУ й історії про діаліз. Рік тому СБУ втрутилася в закупівлі специфічного препарату для перитоніального діалізу. Це відбувалося під гаслом боротьби за чесну конкуренцію, але збоку більше скидалося на переділ фармринку. Закінчилося все дуже погано - на певний час закупівлі просто зупинилися.

- Що конкретно не влаштовувало СБУ в медикаментах?

- Ситуація наступна. Є медичний протокол, а є тендерне законодавство, й вони суперечили одне одному. Медичний протокол казав, що людина має лікуватися тим, чим починала. Немає навіть клінічних досліджень, які би показували якусь статистику і взаємозалежність, що взагалі буде з пацієнтом, якщо почати заливати йому інші ліки, а потім знову ще якісь. Грубо кажучи, невідомо, що буде, якщо повести себе, як на відкритому тендері - що дешевше, те закупили й залили в пацієнта.

МОЗ двічі давав роз’яснення: ці препарати невзаємозамінні, й пацієнту не можна перемішувати одне з іншим. З іншого боку, є тендерне законодавство, яке каже, що на торгах має бути конкуренція. Проте виробників усього два.

- Тож СБУ заводить кримінальні справи на постачальника, препаратами якого лікується 80% пацієнтів...

- Від СБУ посипалися "листи щастя" на замовників, медичних чиновників, облздрави, лікарні про те, що є кримінальне провадження. Мовляв, якщо ви закуповуєте в одного виробника, то це змова і монополізація, нумо проводити відкриті торги й закуповувати ліки, як молоко. Тобто на звичайному тендері. Листи підписав особисто Семочко. Цим питанням займалася конкретно економічна контррозвідка під його головуванням.

Ми зацікавилися цією людиною як топ-чиновником, який підписував листи, які завели в глухий кут закупівлі дуже потрібного препарату. З боку чиновників це виглядало як призупинення процедури, а з боку пацієнтів - набагато гірше.

- Як вони пережили війну СБУ з лікарями?

- Якийсь час люди протягували на запасах, дехто навіть користувався простроченими препаратами, потім люди передавали препарати одне одному. Діаліз - це річ, яку не можна переривати. Він має бути регулярним і стільки разів на день, скільки прописав лікар, інакше людина поступово згасає. Тиждень без діалізу - це кома і смерть. На півтора чи два місяці постачання препаратів зупинилося взагалі. Купити ці ліки в аптеці не можна, бо це державна програма, і саме держава забезпечує препарати.

Постачальник веде реєстр кількості пацієнтів, яким він постачає препарат. За його даними, кризу не пережили близько двохсот людей. Я такого за свою практику ще не спостерігала, попри те, що проблеми із медичними закупівлями були часто. Так ми й зацікавилися Семочком. Сам собі медик, він вирішив, що краще за медпротоколи знає, що мають вливати у кров пацієнтам. І це був не перший випадок, коли ми бачили втручання Семочка в закупівлі медпрепаратів.

- Навіщо економічній контррозвідці діаліз?

- У 2015 році закупівлі ліків передали міжнародним організаціям. Тоді ціни на медикаменти одразу почали падати. Це могло не сподобатися чиновникам, які сиділи на відкатах, дистриб’юторам, які отримували зиск від переплат, але чомусь у все це почала втручатися ще й СБУ. "Листи щастя" сипалися від самої верхівки, починаючи від Грицака, ну й Семочка.

Були й інші ситуації. В якийсь момент МОЗ розширив перелік препаратів, які він мав закупити. Семочко написав, що цей перелік прописаний під одного виробника. Але якщо відкрити реєстр ліків, то видно, що на кожну діючу речовину припадає п’ять-шість виробників. Тобто в листі топ-чиновника СБУ, як мінімум - помилка, як максимум - неправда.

- Чи легко було збирати дані?

- Рік тому про Семочка не було ніякої інформації, неможливо було навіть знайти фотографію. "Справжній розвідник", - жартували ми. Ніхто не знав, що він дійсно перейде в розвідку. Для нас це була історія про діаліз і дивного чиновника Семочка.

Я тричі ховала тему, бо знайти щось про нього чи родину було нереально. А у фінальний момент зйомок Семочко зник з горизонту. Виявилося, що його звільнили з СБУ й призначили у Службу зовнішньої розвідки. Це був сюрприз для нас, але тема набула іншого повороту саме в контексті подвійних паспортів цієї родини.

1 з 8

0 з 0

- За нинішніх умов російські паспорти виглядають щонайменше дивно, зважаючи на його колишню, а тим більше - нинішню посаду.

- Невже голова СБУ Грицак, у якого стільки років пропрацював Семочко, не запідозрив незаконного збагачення чи зв’язків з РФ? СБУ мовчить (уже після інтерв'ю стало відомо, що у "конторі" все ж таки відкрили кримінальне провадження за статтею "держзрада" - "Апостроф"). Мовчить і Служба зовнішньої розвідки. За логікою, чим вища посада, тим більш прискіпливою мала би бути перевірка людини, надто враховуючи те, що посада Семочка передбачає доступ до державної таємниці.

У реальному житті - все навпаки: чим вищу посаду займає чиновник, тим більша вірогідність, що його взагалі не перевірятимуть, або робитимуть це, закривши одне око. Копії паспортів родини Семочка ми самі знайшли у відкритому доступі в Інтернеті. Вони висять там із середини серпня, а перевірити їх займе п’ять хвилин. Невже за три місяці жодна структура їх не перевірила?

Враховуючи те, що призначає першого заступника голови розвідки президент, його адміністрація мала би вже якось відреагувати. Принаймні, пообіцяти розібратися.

- Є дивний пост Анни Оскоміної (київська блогерша - "Апостроф"). Як вам її пояснення, мовляв, не все так однозначно?

- До цього посту про неї не знала ні я, ні хтось із моїх колег. Як і чому вона потрапила до президента? Блог теж дивний. Мовляв, Семочко - великий спеціаліст незрозуміло в чому, а президент йому нібито довіряє. Що такого видатного зробив Семочко? Чим йому завдячує президент? І от якщо перевірка щось покаже...

Це не просто дивно. Це маразматично, коли в такій ситуації замість офіційної відповіді розвідки, СБУ й президента вилазить якийсь блог.

НАБУ в рамках своєї компетенції завело провадження по можливому незаконному збагаченню. Щодо подвійного громадянства й постійних поїздок на анексовану територію на незрозумілих умовах - тиша.

- Зазвичай після резонансних матеріалів прихильники президента, яких у мережі називають порохоботами, починають атакувати розслідувачів. Вам писали щось таке? Звинувачували в роботі на ворога?

- Мені особисто нічого такого не писали. А реакцію в мережі я не відстежувала, є важливіші речі. Реакція глядачів на сюжет була позитивною в основному.

- Про що найчастіше запитували?

- Чому саме зараз ми робимо сюжет про те, що сталося рік тому? Просто інформація про таку людину в такій історії збирається не за три дні. Я була б дуже рада, якби це було так. Ми випустили сюжет не тоді, коли Семочка призначили в розвідку, а тоді, коли було достатньо матеріалів.

Ще одне питання: звідки ви дізналися, за якою машиною їхати, хто злив? Я була би щаслива, якби мені так часто щось зливали. Насправді нам пощастило - півроку ми не могли знайти жодної зачіпки. Приблизно тоді, як я десь втретє поховала цю тему, й ми знімали абсолютно інший сюжет, пан Семочко просто пройшов повз мене і сів у чорний "Ленд крузер". Так нам вдалося поєднати ці дві частини історії.

- Продовження буде?

- Поки не можу сказати. Ми й далі відстежуємо тему, чекаємо на офіційні коментарі органів влади. Мене цікавить, зокрема, питання спецперевірки Семочка: чи проходив він її, і якщо так, то хто його так "уважно" перевіряв.

Служба безпеки регулярно звітує про те, що упіймала якихось зашифрованих агентів. За кілька днів після публікації нашого розслідування вони викрили колаборанта, який мав виданий на анексованій території паспорт, і працював у якійсь райадміністрації у Харкові. Вони перевірили цей паспорт на тих же ресурсах, де ми перевіряли документи родини Семочка. Йдеться про російську податкову і МВС - чи існує цей документ взагалі й чи не є він втраченим.

Отже, коли їм треба, то вони знають, де і як можна перевірити документи. На це треба п’ять хвилин, як жартують, без реєстрації і смс. Але ми не бачимо на сторінці СБУ звітів про те, що ці паспорти теж були перевірені.

- У вас є якісь версії чи пояснення, чому так відбувається?

- Хороше питання, і я б хотіла дізнатися відповідь. Я точно знаю, що Семочка повинні були перевіряти. Чи була ця перевірка, і наскільки якісною вона виявилася, який був результат? Ми поки що не знаємо.

- І СБУ не обіцяє це колись розповісти?

- Вони нам не відповідають. Ми розіслали другу хвилю запитів щодо спецперевірки, але результату поки немає.

- Можливо, це тактика - почекати, поки все це забудеться?

- Є такий варіант, і в нас його часто практикують. Кажуть, що мовчання - це також реакція. У даній ситуації так і є. Мовчання - це відповідь на запитання, чи мали ми рацію. Якби десь була би помилка чи неточність, наступного дня був би скандал. Всі би кричали про те, що журналісти щось не так зробили. Раз такого немає, значить, ми потрапили в яблучко. Проте, повторю - ситуація маразматична.

Ми розуміємо, що такі історії спливають не часто, тож, гадаю, для колишніх і нинішніх начальників пана Семочка, та й для президента, який його призначав, було би важливо відреагувати.

- Як ви особисто ставитеся до цього мовчання й ситуації загалом?

- Коли таке сталося рік тому, всі мовчали у відповідь, в мене був шок. Як можна? Це наче порада прикинутися мертвим, коли на тебе в лісі напав ведмідь. Вдруге це вже не шок, а дике нерозуміння: невже всі "топи", всі начальники певного рівня, не розуміють, що коли вони мовчать, то роблять собі ж гірше? Адже своєю мовчанкою вони підтверджують все те, що ми розповіли: що вони нічого не збираються з цим робити.

Можливо, хтось сподівається, що за тиждень інформаційний привід зникне й про це припинять говорити. Ми не дамо про це забути й просто "проїхати". Це ситуація, яку не можна спускати, тож ми й далі добиватимемося відповідей від усіх структур, які мали би їх надати.