У 2018 році світ стрясали військові конфлікти і гучні скандали. Росія знову неочікувано напала на Україну, захопивши наші кораблі в Керченській протоці та полонивши наших громадян. Світові лідери не були готові до такої підступності росіян і не змогли гідно засудити таку агресію, оскільки і в ЄС, і в США вистачає власних проблем: Євросоюз "прощається" з Великобританією, а американці виводять свої війська із Сирії. Експерт із міжнародної політики Українського інституту майбутнього ІЛІЯ КУСА розповів "Апострофу", чому Захід не піде на конфронтацію з Росією і які уроки варто винести із Керченської кризи.

- У вересні ми ввели в дію рішення РНБО про припинення договору дружби між Росією і Україною, відповідний закон вже ухвалили. На що це вплине?

- Як на мене, то ні на що особливо, адже цей договір давно вже не діє. Ще в 2014 році, коли Росія окупувала Крим і частину Донбасу, власне, тоді Росія і порушила цей договір.

Особливо великих юридичних наслідків це не несе, але разом з непродовженням договору скасовуються певні умови і статті, які могли б бути нам у нагоді у міжнародних судах. Це така негативна сторона рішення, але саме воно правильне. Цей договір не працює, тому який сенс його тримати.

- Які проблеми продемонструвала Керченська криза?

- Керченська криза показала кілька важливих речей, тому можна зробити наступні висновки. По-перше, Захід не готовий йти на конфронтацію з Росією, і якраз реакція на Керченську кризу дуже яскраво це продемонструвала. Це дуже тривожний дзвіночок для України на 2019 рік, особливо з огляду на вибори у нас і на вибори до Європарламенту навесні, за якими ми маємо дуже ретельно слідкувати.

25 листопада 2018 року кораблі берегової охорони Прикордонної служби ФСБ Росії із застосуванням зброї затримали кораблі Військово-морських сил України Фото: GettyImage

По-друге, ця криза, на мій погляд, зафіксувала абсолютну відірваність українських політичних еліт від реальності. На жаль, я дійшов висновку, що Україна живе 2014 роком. Значна частина українських еліт, влади не сприймають світ як такий, що змінився за останні чотири роки. І оці всі заяви після Керченської кризи про перекриття Босфору Росії, про заведення кораблів НАТО в Азовське море, про розгортання військової місії НАТО в Чорному морі - абсолютно відірвані від реальності. Вони засвідчили те, що у нас не розуміють, що пройшло чотири роки, і світ змінився. Ще станом на 2014 рік змінилися уряди держав, змінилася геополітична обстановка у світі, США і Європа більше не такі друзі, якими були раніше. Всі соціально-економічні проблеми, які переживають ці держави, змушують їх занурюватись у себе і не займатись зовнішньою політикою, тим більше - Україною.

Керченська криза зафіксувала те, настільки у нас живуть минулим і не бачать реальності - світ змінюється, і відповідно треба змінювати свою тактику, меседжі, комунікаційну політику, підхід до співпраці з європейцями. Треба також працювати з сусідами, а ми живемо в 2014 році. Наші кораблі захопили, значить, треба воювати з Росією, а це просто повний абсурд.

Особисто для мене Керченська криза стала дуже показовою з огляду на ці процеси, а саме - на зміну геополітичної обстановки навколо України. Останні резолюції щодо Криму - також із цієї опери. Їх ухвалили, але треба подивитися не на те, скільки країн проголосувало за резолюцію, а на те, чому дуже багато країн утрималися від голосування.

- Ще один складний процес - Brexit. Чи варто очікувати повторного референдуму з цього питання?

- Я бачу два варіанти, які залишились на 2019 рік: вихід за угодою Терези Мей або вихід без угоди. Не думаю, що британці підуть на такий небезпечний крок, як повторний референдум. Думаю, що в 2019 році Тереза Мей піде у відставку, бо уже час їй туди піти. Це не залежить від бажання її опонентів, які хронічно не можуть самоорганізуватися. Я сам був здивований, що опозиційна Лейбористська партія і внутрішня опозиція до Мей всередині Консервативної партії не можуть домовитися між собою. У них була купа моментів, коли вони могли оголосити їй недовіру і відправити у відставку, але не змогли через різні міжусобні чвари за посади, гроші тощо. У цьому плані Британія 2018 року нагадала мені Україну. Подивимося, що буде в 2019 році, все-таки у Терези Мей ще є шанс, якимось чином вмовити депутатів підтримати свій проект угоди. Треба визнати, що варіанти дійсно два: вихід з угодою чи без неї.

- Які наслідки матиме виведення американських військ із Сирії?

- Виведення американських військ - це буде жирна крапка в сирійській кампанії США, яку вони програли ще в 2013 році, просто до цього часу дотягнули, сподіваючись на те, що там якісь фактори та регіональні тенденції якось змінять ситуацію і якимось чином дадуть їм шанс перевернути хід подій. Але і цього не вийшло, а Трамп зробив те, чого не наважувався робити Обама. Він сказав, що війну вони виграли, але по факту це не так, і вона не мала ніякого сенсу для США, які більше не хочуть бути "глобальним поліцейським". Це було прямо сказано під час нещодавньої поїздки в Ірак, і це відповідає зовнішньо-політичній доктрині Трампа, яка полягає в тому, що США хочуть зберегти свою глобальну позицію в світі, але при мінімальних затратах.

Сполучені Штати оголосили про своє рішення вивести війська з Сирії, пославшись на те, що терористи "Ісламської держави" в цій країні повалені Фото: EPA/UPG

Для них військова присутність США в Сирії – це марнування грошей і ресурсів, оскільки це програшна історія. Логіка Трампа правильна, вони не хочуть втягуватись знову в якийсь там Афганістан чи Ірак надовго. Розуміють, що це буде якась нова Лівія. Вони цього не хочуть, і відповідно йдуть.

Тобто логіка Трампа правильна, але він її неправильно реалізував. Він зробив це в своєму стилі - нікого не попередив, просто взяв і вирішив і підставив усіх європейських союзників: міністра оборони Метіса, який за тиждень до його рішення говорив, що вони надовго лишаться в Сирії, він підставив Джона Болтона, свого радника, багатьох взагалі. Те, що США не хочуть бути "глобальним поліцейським" - це, власне, ідея Трампа, яку він плекає ще з 2016 року. Мовляв, їм треба більше вирішувати внутрішні проблеми з економікою, дефіцитом торгівлі щодо Китаю, створенням робочих місць, з інституційними реформами, які назріли. А от назовні їхні інтереси будуть захищати союзники.

Для цього потрібно створити різні альянси, регіональні точки опори, на які можна спиратися в майбутньому. Тобто не Сполучені Штати будуть за всіх і все робити, а якісь альянси. Єдина проблема в тому, чи зможе Трамп створити такі альянси, адже це потребує неабиякого дипломатичного хисту і часу. Спочатку була ідея створення близькосхідного НАТО, була ідея замінити американські війська військами Іраку та Саудівської Аравії. У результаті Ірак відмовився, а Аравія вирішила туди самостійно не лізти, оскільки воювати вони не вміють.

Потім уже вивели війська, альтернативи не було, вони нічого не придумали. Зробили це погано з погляду дипломатії, але це було прогнозовано з самого початку. Думаю, що вивід військ із Сирії в 2019 році згадається нам відлунням і, можливо, якимись змінами щодо присутності США в Іраку. США будуть зменшувати свою участь у глобальних процесах на користь регіональних дій, щоб менше марнувати грошей і більше вирішувати власні проблеми. Україні потрібно мати це на увазі. Коли ми апелюємо до США, то маємо розуміти, що зараз у них інші тенденції.