ЛУКАШ АДАМСЬКИЙ — польський історик і політичний експерт, заступник директора державної установи "Центр польсько-російського діалогу та порозуміння" та фахівець із питань України. "Апостроф" поспілкувався з аналітиком про перемогу Володимира Зеленського на президентських виборах в Україні й очікування від його президентства, зокрема в українсько-польських відносинах.
- Про що свідчить те, що деякі західні лідери, зокрема Анджей Дуда, привітали Володимира Зеленського з перемогою вже невдовзі після закриття дільниць?
- Відповідь дуже проста: результати екзит-полів були абсолютно однозначні, і не можна було очікувати, що остаточні результати будуть іншими. Було цілком зрозуміло, що Володимир Зеленський стане президентом України.
Мабуть, було також бажання використати, як це часто називають експерти, політичний момент. Тобто є новий президент, абсолютно недосвідчений, але який отримав переконливу перемогу. І політичні лідери, які першими до нього зателефонують, матимуть змогу отримати щось натомість: створити передумови для покращення відносин, запросити здійснити візит…
Вочевидь, це й була причина того, що вони зателефонували ще до оприлюднення офіційних результатів.
Хочу також звернути увагу на те, що після першого туру канцлерка Меркель привітала Петра Порошенка з потраплянням до другого туру. Це також суперечило попередній практиці. Але видно, що в епоху Twitter та Facebook, дуже швидкого обігу інформації, змінюються й політичні звичаї.
Після першого туру канцлер Меркель привітала Петра Порошенка з попаданням до другого туру
- Як лідери західних країн та дипломати можуть вибудовувати відносини з новим президентом України? Як саме може виглядати цей діалог?
- Вони захочуть пізнати оточення обраного президентом Зеленського, налагодити контакти з людьми, які його оточують. Але справа в тому, що навіть сам Зеленський ще, напевно, не знає, з ким співпрацюватиме. У всякому разі на Заході є загальне переконання, що Зеленський — це досить великий ризик, але також певний шанс. Бо це табула раса, чистий аркуш.
- За вашими враженнями на Заході також є серйозне занепокоєння тим, якою може бути політика нового президента?
- В Україні все сприймають значно більш емоційно, ніж на Заході. На Заході — принаймні точно в Польщі — є переконання, що президент Порошенко мав великі заслуги, якщо мова йде про зовнішню політику України та оборону проти російської агресії. Також є переконання, що йому вдалося частково стабілізувати країну, вивести на кращий рівень економічного розвитку після падіння у 2014 році і, звичайно, впровадити деякі реформи.
Але також було велике розчарування темпом реформ, тим, що Порошенко як колишній чи навіть теперішній олігарх не зміг запровадити нові правила гри та кардинально змінити українську політичну культуру. Те, що президент не всемогутній — інша справа.
Тому тепер на Заході підкреслюють, по-перше, що в Україні вчергове змінилася влада, а це означає, що в країні діє демократія. По-друге, є переконання, що Порошенко, принаймні в польсько-українських відносинах, став заручником націоналістів, і це призвело до досить серйозної кризи у двосторонніх відносинах. А Зеленський походить з русифікованої родини, не розмовляє абсолютно вільно українською й поки не висловлювався щодо суперечливих польсько-українських питань. Тож просто є надія, що він зможе трохи змінити українську політику щодо Польщі і взагалі українську політику пам’яті. Очікування зміни останньої я бачу також у соціал-демократів в Німеччині.
А щодо реформ — побачимо. Багато хто, і я також, боїться, що така недосвідчена людина може бути заручником Ігоря Коломойського чи інших олігархів і буде слабким президентом. А це означає, що подальших реформ в Україні не буде. З іншого боку, ми ще не знаємо Зеленського й не можемо впевнено сказати, що так буде. Цілком імовірна інша інтерпретація: може, Зеленський, який заявив, що не хоче бути президентом два терміни, і пішов у політику як людина, що всього досягла сама, зможе нав’язати чи запропонувати іншим українським політичним гравцям нові правила гри. Тобто матиме більше бажання реформувати суди, боротися з корупцією. Побачимо, зрештою матимуть рацію песимісти чи оптимісти.
- Розкажіть, будь ласка, детальніше про очікування від Зеленського у відносинах із Польщею.
- Є, звичайно, конкретні очікування. Я маю на увазі передусім скасування заборони на проведення ексгумацій на місці колишніх польських сіл чи поховань жертв воєн та репресій польськими установами. Зараз вони не можуть проводити такі розкопки в Україні, бо з ініціативи Українського інституту національної пам’яті це заборонили два роки тому. Якщо президент Зеленський зможе переконати уряд скасувати заборону, це додасть йому авторитету й симпатій у Польщі. Й означатиме позитивний сигнал для розвитку відносин. Тож перше очікування — це скасування мораторію на ексгумації. А в подальшому — більш виважена позиція в політиці пам’яті щодо діяльності ОУН та УПА: підкреслювання не тільки героїзму, але й величезних злочинів цих формувань.
- Як ви можете пояснити зміну риторики Зеленського щодо Росії та війни на Донбасі? Є підстави боятися пом’якшення політики щодо Росії й поступок Москві?
- Висловлю свою особисту думку: вважаю, що українська політика щодо Росії не зміниться. Не можу собі уявити компромісу з путінською Росією на умовах, які були би прийнятні для України. Щоби закінчити війну, треба змінити ставлення російської влади — Україна тут майже не має поля для маневру, бо це залежить від Кремля. Тобто я не боюся цього. Тим більше що Володимир Зеленський, здається, уже багато разів однозначно казав, що Україна є жертвою російської воєнної агресії.
Не боюся змін в українській політиці щодо Росії. Але я переконаний, що Україна повинна надалі зміцнювати свою ідентичність, що роль української мови повинна бути більшою. І мене трішки непокоїть, що в президента Зеленського є, вочевидь, досить байдуже ставлення до процесу деімперіалізації, дерусифікації України — як я вважаю, потрібної.
Мене трішки непокоїть, що в президента Зеленського є, вочевидь, досить байдуже ставлення до процесу деімперіалізації
Це мене трохи бентежить, але побачимо. Леонід Кучма навчився добре говорити українською. Тож маю надію, що й Зеленський почне користуватися в офіційних ситуаціях під час виконання обов’язків президента лише нею.
Хочу теж підкреслити, що за Порошенка був перехил у бік, я би сказав, примітивного націоналізму, який також мене бентежить. Тобто треба знайти якусь золоту середину.
- Як гадаєте, грандіозний результат Зеленського спричинили насамперед потреби змін і нових облич у політиці чи політичні технології, однією з яких виявився серіал "Слуга народу", а також використання соцмереж? Нових облич у першому турі було багато, але президентом обрали саме Зеленського.
- Одна теза не суперечить іншій. Звичайно, обрання Зеленського було результатом абсолютного розчарування українців елітами країни загалом. А президент Порошенко постав найбільш помітним представником українських політичних еліт. Розчарування було тому, що після Євромайдану українці зазнали падіння рівня життя й не побачили фундаментальних змін у функціюванні держави. Чи це насправді було так — інша річ. Я кажу лише про сприйняття. Очікування щодо темпу змін були завищеними. Я людей розумію, і сам, якби був українцем, мабуть, був би дуже розчарованим. Але п’яти років недостатньо, щоби реформувати Україну після стількох років корупції й олігархічних урядів. Тому перемога Зеленського для мене є насамперед бунтом проти еліт.
Крім того, сказав би, що будь-яка перемога на виборах у сучасному світі є результатом застосування технологій, вдалої виборчої кампанії, використання соціальних мереж, уміння відчитати настрої електорату. Хтось, мабуть, платив за виборчу кампанію Зеленського. Судячи з доступних джерел, це був Ігор Коломойський. Але саме Зеленський провів вдало цю кампанію, не зробив суттєвих помилок, а на дебатах виглядав, на мою думку, навіть трішки кращим за Порошенка. Тому лише частково до перемоги призвели політичні технології. Зеленський також довів, що володіє неабияким політичним талантом.
