Якщо дехто в Україні та Європі хоче обнулити останні п'ять років, щоб не було проблем з Росією через Крим та Донбас, то в самому Кремлі вважають помилкою останні 28 років. Журналіст ПАВЛО КАЗАРІН сказав в інтерв'ю "Апострофу", що фундаментальна мета Путіна незмінна багато років, всі його дії спрямовані на "виправлення" головної геополітичної катастрофи - розвалу Радянського Союзу. А оскільки напади гуманізму невластиві господареві Кремля, президенту Зеленському буде неймовірно важко принести мир на Донбас і повернути полонених українців.
Першу частину інтерв'ю читайте тут: Зеленський не може принести мир в Україну - Павло Казарін
- Є думка, що зниження прохідного бар'єру для партій - учасниць виборів з 5% до 3% - це схема, щоб до Верховної Ради могли зайти так звані проросійські сили.
- Я думаю, що річ не тільки в цьому. Я б не проводив знак рівності між Володимиром Зеленським та Кремлем. Тобто, умовно кажучи, якби президентом, не дай бог, став Віктор Медведчук, то ми могли б говорити, що він є продовженням рук Володимира Путіна. Володимир Зеленський все-таки - трохи інша історія, і він ставленик трохи інших фінансово-промислових груп. Це, скоріше, ставка на загальну хаотизацію. Коли у вас в Раді є багато маленьких, крихітних фракцій, навіть невеликих, завжди можна заручатися їхньою ситуативною підтримкою, за необхідності - створюючи коаліцію, ніж коли є кілька великих гравців, з яким потрібно домовлятися щодо якихось системних речей. Я думаю, це ставка, яка робиться на створення більш дрібного популістського парламенту.
- Чи варто Зеленському співпрацювати з Медведчуком? Тому що Порошенко в питанні повернення військовополонених усі ці роки з ним співпрацював. Чи варто новому президенту для досягнення мети продовжувати цю ж політику?
- Розумієте, рішення про долю полонених приймає не Віктор Медведчук. Він є, безумовно, тією людиною в Україні, якій довіряє Володимир Путін, просто тому що він хрестив дитину Медведчука. А хрещена мама - Світлана Медведєва - дружина Дмитра Медведєва. Я думаю, що саме Володимир Путін лобіює збереження Віктора Медведчука в якихось переговорних групах, напевно, він мріє нарощувати його внутрішньоукраїнський політичний капітал. Але рішення щодо долі українських полонених приймає не Медведчук, приймає Путін, і якщо Володимир Путін вирішить, що доля українських заручників може бути елементом торгу з Володимиром Зеленським за якесь антиукраїнське рішення, то він відпустить якусь частину.
Я абсолютно не виключаю, що найближчим часом якась частина українських полонених, або українських заручників із цивільних осіб, повернеться додому, і це безумовне щастя. Але потрібно ще розуміти, що Володимир Путін - це не людина, яка страждає від зайвих нападів гуманізму. Це абсолютно холодна, розважлива, твереза і досить безжальна людина. Українські громадяни будуть повертатися додому тільки в тому випадку, якщо це буде вигідно нинішній політиці Росії, якщо в рамках цього обміну Москва виторгує собі якісь важливі поступки. Повторюся, не Віктор Медведчук приймає ці рішення. Я думаю, що в значній мірі все залежить від позиції Банкової. Якщо Банкова визнає за необхідне не залучати Віктора Медведчука, то, можливо, ці переговори будуть йти безпосередньо без його участі, але ці переговори все одно будуть йти з тими людьми, які не бажають для України нічого доброго.
- Як ви думаєте, у Путіна є якийсь план чи він діє ситуативно, чекатиме, які кроки зробить Зеленський?
- У нього є головний і конкретний план. Знаєте, ця історія про те, чому неможливий якийсь всеосяжний компроміс і мир, який би влаштував усіх, тому що Європа мріє повернутися в 2013 рік, коли Криму і Донбасу немає, коли не потрібно вводити і підтримувати санкції проти Російської Федерації, коли можна торгувати з величезним російським ринком і займатися політичною корупцією на додачу. Напевно, хтось у Києві теж мріє повернутися в 2013 рік, коли немає похоронок, немає мартирологів з фронту тощо.
Напевно, хтось в Києві теж мріє повернутися в 2013 рік, коли немає похоронок, немає мартирологів з фронту і так далі
Москва не збирається повертатися в 2013 рік. Її мрія колективна - це переграти 1991-й, адже навіщо їм обнуляти останні п'ять років, якщо вони вважають помилкою останні 28, якщо вони знову хочуть, щоб колишні сусіди по комунальній квартирі переробили несучі стіни назад у міжкімнатні. Вони знову хочуть реконструювати, в тому чи іншому вигляді, імперію або створити новий СРСР-2. І Володимир Путін неодноразово говорив, що він вважає головною геополітичною катастрофою розвал Радянського Союзу, і в цьому сенсі його капітальна і фундаментальна мета залишається незмінною. Вона полягає в тому, щоб кордон між Росією і Європою проходив по українсько-польському кордоні, а не по українсько-російському, і щоб ми продовжували виконувати ту роль буфера між Росією і всім тим, що Володимир Путін звик вважати простором кровожерного НАТО. Якщо для цього господареві Кремля потрібно занурити нашу країну в хаос, то він буде це робити. Притому Володимиру Путіну поспішати особливо нікуди, тому що, з одного боку, в Європі, ми бачимо, зріє втома від українського питання...
- Про втому ми останні пару років чуємо.
- Ви маєте рацію. Я просто говорю це, спираючись на останні рішення Парламентської асамблеї Ради Європи щодо дискусії про повернення чи неповернення Росії права голосу в ПАРЄ тощо. Цілком може бути, що слідом за цим кроком почнеться інша дискусія про скасування санкцій проти Російської Федерації. Ми бачимо, що США вже занурюються в передвиборний рік, тому що в 2020 році у них - президентські вибори і, можливо, вони сьогодні не будуть так пильно слідкувати за подіями в Україні.
Володимир Путін, що найголовніше, не скутий тим, чим скутий будь-який інший політик у будь-якій інший країні - не скутий терміном своєї каденції. Давайте порахуємо: Путін прийшов в уряд при Клінтоні, потім було два терміни Буша, потім було два терміни Обами, зараз - Трамп. Трамп для нього - це четвертий чи п'ятий американський президент, причому Путін міркує в такій матриці: окей, не домовимося з цим, почекаємо наступного.
- У інших президентів є ще й інший ризик. Наприклад, в Україні президенти бояться того, що народ може вийти на вулицю і сказати: нас це не влаштовує, до побачення. У Росії це поки неможливо, хоча в ЗМІ останнім часом з'являється інформація, що скоро Росія спалахне акціями протесту, що росіяни вже на грані того, щоб виходити на вулиці, протестувати проти Путіна, особливо після того, як він почне виплачувати пенсії пенсіонерам на Донбасі. Як ви думаєте, можливий такий сценарій?
- Не буде такого сценарію. Чесно кажучи, я не вірю в сценарії великих, масових протестів у Росії з низки причин. По-перше, тому що там інший формат політичної культури, тому що російські громадяни звикли боятися російського державного Левіафана, а найголовніше, що потрібно розуміти, що ніякої травоїдної позиції у російських силовиків щодо будь-якого протесту не буде. Тобто не можна собі уявити сценарій російського "майдану", наприклад, на Красній площі - там просто все відразу зачистить ОМОН. Якщо потрібно буде кинути БТР, то кинуть БТР. Якщо потрібно буде кинути гусеничну техніку, кинуть гусеничну техніку, тому що російське керівництво сприймає будь-який компроміс як поразку. Це інший формат політичної культури, не так, як в Україні. Це стосується всього - і обивателів, влади, і способу взаємодії влади та обивателів.
Чесно кажучи, я не вірю в сценарії великих, масових протестів в Росії
- Наскільки далеко Зеленський готовий піти заради інтересів своєї країни? Ось коли президент Угорщини скаржився, що права нацменшин в Україні нібито утискають, Зеленський сказав, що зробить все, щоб захистити всі нацменшини, зокрема і угорців.
- Я не фахівець саме з проблем угорської діаспори в Україні. Я вважаю, що всі громадяни України, якщо вони будуть знати державну мову, то це просто історія про соціальний ліфт, тому що вони, дійсно, після цього можуть себе почувати повноцінною частиною українського суспільства, а не геттоізолюватися в тих чи інших районах тієї чи іншої області. Я тому щиро дивуюся, коли чую коментарі угорських дипломатів, які кричать про те, що все погано, все згоріло.
Тут є інша проблема: як далеко може зайти Володимир Зеленський, обстоюючи інтереси країни? По-перше, ми не знаємо, що він розуміє під інтересами України, ось правда - ми не знаємо. Ми не знаємо, що він розуміє під інтересами країни - примирення з Москвою за всяку ціну чи втечу в Європу за всяку ціну? Він розуміє під інтересами України інтеграцію до Північноатлантичного альянсу в тому чи іншому вигляді або, наприклад, закупівлю газу у "Газпрому" - якщо "Газпром" дасть невелику знижку, чи буде він сприймати це як інтереси країни? А найголовніше - він просто некомпетентний, давайте називати речі своїми іменами, просто тому що він ніколи не працював у сфері державного управління.
- Але він же сам сказав, що буде вчитися бути президентом.
- Так, але він, наприклад, провів телефонні переговори з президентом Молдови Ігорем Додоном, а Ігор Додон - та людина, яка свого часу заявляла, що Крим - це російська територія, після чого з ним президент України не розмовляв. Офіційна позиція українського МЗС була дуже проста: або Ігор Додон дезавуює свої заяви про російський статус Криму, або, відповідно, з ним ніяких переговорів прямих вести не будуть. Коли президент України в силу недосвідченості, просто тому що немає поруч радника з МЗС, який розуміє такі тонкощі протоколу, не пояснює йому це, а допускає прямі переговори, то це не просто якийсь ексцес виконавця, це ще і руйнування певної дипломатичної злагодженої архітектури. Потрібно розуміти, що таких дипломатичних нюансів, архітектур тощо, існує в країні сотні й десятки тисяч, які збудовані на якихось неформальних правилах, неформальних умовах.
Зеленський розуміє під інтересами України інтеграцію до Північноатлантичного альянсу в тому чи іншому вигляді
У житті будь-якої корпорації завжди існує свій власний внутрішній неформальний колектив. Будь-яка людина, яка приходить зі сторони, буде протягом декількох місяців адаптуватися, розуміти, що до чого, як із різними людьми комунікувати тощо. Володимир Зеленський позбавлений можливості все це знати. До того ж він позбавлений досвіду державного управління, і найцікавіше, що сьогодні у величезної кількості пересічних українців, які голосували за Володимира Зеленського, є райдужні очікування щодо майбутнього: хтось дає йому півроку на "здійснення мрій", хтось готовий чекати цілий рік. Але вони не розуміють однієї простої речі: в меню українських сценаріїв немає опції "буде краще", є опція "не буде гірше". Це залежить від обставин, у яких ми опинилися.
Ми в цьому році повинні обслуговувати дуже велику частину зовнішнього боргу. Економічна кон'юнктура в країні і в світі - не цілком на нашу користь. Ми сьогодні нагадуємо корабель, який пливе в шторм. Ось коли корабель потрапляє в шторм, не може стати краще, може не стати гірше. Тобто якщо капітан досить досвідчений, то корабель не налетить на рифи, а якщо у капітана немає лоцманських карт, якщо він не розуміє, як це робиться, то є великий шанс, що корабель налетить на рифи. Але коли український виборець, повторюся, чекає того, що буде краще, він не розуміє, що єдине, що у нього в меню може бути - це те, що не стане гірше.
