Розподіл українських сільськогосподарських земель між кількома бізнес-групами, в тому числі з Росії, ймовірна втрата суверенітету; обезземелення селян; збанкрутування фермерів; виведення земель із сільськогосподарського сектору – все це ймовірні ризики законопроекту про ринок землі, який Верховна Рада ухвалила в першому читанні 13 листопада. Такі думки висловив "Апострофу" економічний експерт Олексій Кущ.
Закон щодо відкриття ринку землі перетинає всі можливі "червоні лінії". Яким буде формат ринку землі, щоб запобігти ключовим ризикам чи хоча б мінімізувати їх? Наступне питання – якою буде кореляція між інвестиціями, які заходитимуть на ринок землі із зростанням економіки, доходами населення та доходами бюджету? Розробляючи проект бюджету на 2020 рік, уряд зазначив, що в його показниках не будуть відображені доходи від ринку землі, оскільки вони носитимуть разовий характер та їхній вплив на економічне зростання буде опосередкованим. Отже у нас немає цієї моделі кореляції.
Третє питання, як пристосувати ринок землі до специфічних умов нашої країни. По-перше, площа сільськогосподарської землі складає 72% від загальної території нашої країни. У деяких країнах площа земель сільськогосподарського призначення значно менша, тобто немає ризику тотальної скупки всієї території держави. В Україні ж всі сільськогосподарські землі можуть стати власністю кількох десятків іноземних компаній, кінцевими бенефіціарами яких можуть бути росіяни. Це означатиме, що 72% території України будуть контролювати іноземні компанії.
Читайте: Чи хочуть росіяни землі: які ризики для нацбезпеки несе земельна реформа
По-друге, нам кажуть, що в Україні не можна розвивати аграрний сектор без ринку землі, але ми бачимо, що все навпаки. В 1990 роки у нас можна було купувати та продавати землю, але ніякого зростання аграрного сектору тоді не було. Початок його потужного зростання збігся з запровадженням мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення у 2002 році. Наші аграрні компанії та фермери сконцентрували свої ресурси на закупівлі техніки, агрохімічних засобів, технологій, не витрачаючи гроші на викуп земельних ділянок. У них виникла суттєва економічна фора. Замість того, щоб купувати землю, вони витрачали ці гроші на інвестування. Ніхто не хоче про це говорити, але саме орендний формат став одним із чинників конкурентоздатності нашого аграрного сектору на зовнішніх ринках. Внаслідок цього у нас сформувалася своєрідна унікальна тріада – малі сімейні господарства, фермерські господарства та великі аграрні підприємства. У розвинутих аграрних країнах світу існує або фермерство із величезними дотаціями із бюджету, як у США, або великі аграрні підприємства, як в Аргентині чи в Бразилії. При відкритті ринку землі важливо цю унікальну українську тріаду зберегти, а не знищити. Наразі виникає великий ризик обезземелення селян.
Обіцянки, що іноземці не будуть володіти землею, нічого не вартують, бо залишається ризик концентрації земельних ділянок в одних руках. Один власник може контролювати більше 200 тис. га, а якщо згадати, що у нас в Україні немає контролю за бенефіціарними зв'язками, то один власник через мережу підставних компаній може скупити в десятки разів більше, ніж це дозволяє закон – декілька мільйонів гектарів землі. А якщо згадати, що українська влада обіцяла видавати паспорти за так звані інвестиції, то що заважатиме якомусь арабському шейху зі своїм гаремом отримати український паспорт та скупити декілька мільйонів гектарів землі як уже громадянин України. Це може призвести до втрати українського суверенітету.
Є ризик виведення земель із сільськогосподарського обігу. Зараз в умовах надлишкової ліквідності у світі з'являється величезна кількість грошей, які будуть вкладатися у будь-які матеріальні активи для того, щоб зберегти їх первісну вартість. Можна вкласти у землю лише для спекулятивного перепродажу через кілька років.
Можлива також зміна цільового призначення. Хтось скупить землю і скаже – нам не треба вирощувати тут сільськогосподарські культури, у вас дуже гарний "зелений" тариф, ми хочемо всі поля заставити сонячними батареями та експортувати енергію в ЄС. Зараз є законопроекти, які спрощують зміну цільового призначення навіть у заповідниках та землях національного історично-культурного фонду.
Існують і фінансові ризики. Зараз українці здають в оренду свою землю, ці гроші лишаються всередині країни. Але якщо все скуплять іноземні компанії, то всі рентні потоки виходитимуть на захід і ми перетворимося на майданчик для заробляння грошей на земельній ренті. Інвестиції матимуть разовий ефект, ми їх проїмо за перший рік, а потім будемо віддавати земельну ренту на користь третіх осіб.
