Відносини між Угорщиною та Україною поки залишаються у добре знайомому глухому куті. Незначні зрушення останніх місяців, по-перше, не повною мірою відповідають очікуванням, які виникли після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах, а, по-друге, не вирішують ключової проблеми, пов’язаної зі звуженням, на думку Будапешта, прав угорців в Україні. Таку думку висловив "Апострофу" експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко.
Водночас стрімкий розвиток подій у регіоні підштовхує до співпраці. На поверхні, звичайно, – коронавірус, на тлі якого було домовлено про підписання двосторонньої угоди про співпрацю у сфері охорони здоров’я, утворено коридор на території Угорщини для повернення українців додому, а також випробувано нові формати дистанційного спілкування урядовців. Однак під поверхнею емоцій, пов’язаних із вірусом, протікають більш глибокі процеси, які знову актуалізують завдання подолання спорів у відносинах між Угорщиною та Україною та виходу їх (відносин) на новий рівень.
Пандемія коронавірусу змінює картину міжнародної політики у Східній Європі. Звичний порядок денний, в якому домінували російська загроза, кроки у відповідь зі сторони НАТО та дефіцит демократії, поступається місцем викликам, що пов’язані із пандемією. Окрім тих, що безпосередньо стосуються здоров’я людей, це проблеми, що вже були або будуть викликані рецесією економіки та зростанням попиту на безпеку серед громадян. Разом вони змінюють звичний спосіб спілкування та сприйняття державами одна одної. Частково відновлюються кордони та різного роду бар’єри, стає більше егоїзму, а політичні рішення повертаються на звичний національний рівень. Грати у Східній Європі будуть більшою мірою "кожен за себе", а на Брюссель покладатимуть ще менше сподівань. Ймовірно, більшою підтримкою користуватиметься політична риторика про безпеку, суверенітет, національні інтереси та економічний націоналізм/протекціонізм. Все це створює нові нюанси як у дискусіях про множинне громадянство та захист прав меншин в Україні, так і для блокування Будапештом діалогу між Україною й НАТО на найвищому рівні. Цілком ймовірно, що наслідки змін, пов’язаних або спровокованих пандемією, змінять як інститут громадянства всередині держав, так і інституції колективної безпеки у відносинах між ними.
Читайте: Куди Зеленський веде Україну на міжнародній арені
Цікаві події розгортаються у сфері, що залишається важливою для регіону – енергетиці. Падіння цін на нафту, протистояння на глобальному ринку за участі Росії, Саудівської Аравії та США наближають, на думку багатьох, кінець ери нафти та черговий бум відновлюваних енергоресурсів. Промисловий спад на тлі пандемії зменшує попит на російський природний газ та нафту; а ситуація навколо "Північного потоку-2" ставить "Газпром" у складне становище. Це – ідеальний момент для перегляду правил гри на користь споживачів та транзитних держав; момент, що потребує співпраці між східноєвропейськими державами. І Угорщина, і Україна можуть виграти від об’єднання зусиль.
Не до кінця зрозумілим залишається й те, як пандемія та економічна криза позначаться на внутрішньополітичній стабільності та зовнішньополітичних кроках Росії у найближчому майбутньому. Ми звикли переконувати наших західних сусідів у тому, що російський ревізіонізм становить для них таку само загрозу, як і для нас. Ця риторика виглядала не дуже переконливо, адже Угорщина, Польща, Словаччина, Румунія є членами НАТО і навряд чи всерйоз бояться російського вторгнення.
Водночас слабким місцем нашої риторики була неналежна увага до розкриття справжньої загрози зі сторони Росії, яка полягає у знищенні правил гри та безпеки в регіоні. Від невизначеності та нестабільності програють всі. Об’єднання зусиль з метою підтримки стабільності – мета, зрозуміла всім. Використання існуючих форматів регіональної співпраці, їхнє розширення та, можливо, створення нових – можуть становити спільний інтерес, і співпраця Угорщини та України стає для цього необхідною.
Старі суперечки, звичайно, нікуди не зникнуть. Варто й надалі шукати шляхів до пом’якшення позицій та компромісних рішень у питаннях мови, громадянства та захисту прав меншин в обох країнах. Паралельно із тим треба також думати над тим, яка архітектура регіональної безпеки створить найкраще середовище для реалізації інтересів як Угорщини, так і України – і працювати над її створенням.
