Останнім часом зростає занепокоєння з приводу можливого вторгнення військ Російської Федерації на південь України для того, щоб розблокувати водопостачання окупованого Криму по Північнокримському каналу. Називаються різні сценарії: від простого захоплення дамби біля адміністративного кордону з Кримом, яка перегороджує шлях воді на півострів, до масштабної атаки на все українське Причорномор'я та Приазов'я.
Експерт із військово-політичних питань Денис Попович вивчив можливі сценарії розвитку ситуації.
Метою такої атаки може стати повна окупація Донецької, Запорізької, Херсонської, Миколаївської та Одеської областей. Таким чином, РФ зможе не тільки забезпечити Крим водою, а й реалізувати напівзабутий проект "Новоросія", з'єднатися з Придністров'ям, відрізати Україну від морів, отримати у своє розпорядження інфраструктуру і нові території, а також значний промисловий і людський потенціал Півдня України.
Така атака може становити комбіновану операцію з висадками десантів на узбережжі Чорного та Азовського морів, наступом із Криму і окупованих регіонів Донбасу, а також широким застосуванням авіації і високоточного ракетного озброєння. Для проведення цієї операції Росія вже сконцентрувала біля кордонів із Україною багаточисельне військове угруповання, здатне перейти в наступ без оголошення мобілізації. Новий етап російської агресії проти України може початися під прикриттям масштабних стратегічних командно-штабних навчань "Кавказ-2020", які вже у вересні пройдуть неподалік від кордонів із нашою країною.
Операція з відторгнення Причорномор'я і Приазов'я за своїми масштабами буде порівнянна з деякими операціями Другої світової війни. Незважаючи на те, що РФ має в своєму розпорядженні велику перевагу у військово-морському компоненті, така атака абсолютно не гарантує ЗС РФ успіху. А ось ризиків незрівнянно більше - від неминучої реакції світової спільноти, до матеріальних і людських втрат, які вже не вдасться приховати під легендою "захисту російського населення". Це буде справжнісіньке військове вторгнення до суверенної країни, війна в Європі, яку неможливо буде замовчати або "заморозити".
Саме тому, зовсім необов'язково, що ескалація на Півдні України взагалі відбудеться. Однак, якщо це все ж станеться, то найважливішим фактором буде здатність української системи ППО Повітряних сил відбити авіаційні та ракетні удари ЗС РФ і не дати противнику завоювати перевагу в повітрі.
Отже, наскільки надійна українська протиракетна парасолька і чи можуть вітчизняні ППО відбити удар із неба?
На що здатна Росія
Біля українського кордону Росія розгорнула три міжвидові військові угруповання, здатні без проведення мобілізації вторгнутися на територію України. Про це свідчать дані Міністерства оборони. За інформацією української розвідки, найбільш небезпечним періодом є вересень, коли Росія розгорне масштабні стратегічні командно-штабні навчання "Кавказ-2020". Географія навчань охопить все Південно-Західний стратегічний напрям РФ, за який відповідає Південний військовий округ. Зоною відповідальності Південного ВО є території Ростовської, Волгоградської та Астраханської областей, Краснодарського і Ставропольського країв, республік Північного Кавказу; тимчасово окуповані території Донбасу та Криму; Південний Кавказ, а також акваторії Чорного, Азовського і Каспійського морів. Як бачимо, це регіони, прилеглі до кордонів України або, які взагалі є частиною нашої країни.
Істотну роль при проведенні навчань відіграватиме російське окупаційне угруповання, розгорнуте в Криму. Станом на кінець 2019 року воно налічувало понад 31 тисячу військовослужбовців, 40 танків, 583 одиниці броньованої техніки, 162 одиниці важких артилерійських установок, 122 бойових літаки, 62 вертольоти, 12 реактивних систем залпового вогню, а також 34 бойових кораблі й 7 підводних човнів, які входять до складу Чорноморського флоту РФ. Серед кораблів ЧФ РФ є носії крилатих ракет "Калібр", які активно застосовувалися під час бойових дій у Сирії.
Російська армія на території окупованого Криму
Усього, за даними Міноборони, РФ зосередила біля кордонів із Україною угруповання, чисельністю 87 тис. військовослужбовців. Уздовж державного кордону з нашою країною розгорнуто 28 батальйонно-тактичних груп. Завершується формування трьох нових об'єднань - двох армій і армійського корпусу. Так, на Західному стратегічному напрямку створена 20-та загальновійськова армія зі штаб-квартирою у Воронежі. На Південно-Західному стратегічному напрямку сформована 8-ма загальновійськова (ударна) армія зі штаб-квартирою в Новочеркаську (Ростовська область). На озброєнні всього військового угруповання, зосередженого біля кордонів із Україною, серед іншого, перебуває до 1100 одиниць танків, до 2600 бойових броньованих машин, до 1100 артилерійських систем, до 360 ракетних систем залпового вогню, 18 оперативно-тактичних ракетних комплексів, зокрема й новітні російські ОТРК "Іскандер-М", які входять до складу 448-ї ракетної бригади 20-ї армії РФ.
Зазначимо, що в одну бригаду може входити 12 пускових установок "Іскандерів", кожна з яких здатна нести по 2 ракети. Всього станом на 2018 рік, убік України було направлено не менш як 48 пускових установок ОТРК "Іскандер-М". А це означає, що вже два роки тому проти нас було зосереджено, як мінімум, чотири бригади, озброєні цим ОТРК (зараз ця кількість може бути великою). Про те, чим небезпечний "Іскандер" - мова піде нижче.
Причиною можливого російського вторгнення на територію України під прикриттям військових маневрів "Кавказ-2020" може стати спроба розблокувати подачу дніпровської води в окупований Крим по Північнокримському каналу, який бере початок біля міста Нова Каховка на Херсонщині.
Сценарії такого наступу можуть бути найрізноманітнішими - від простого захоплення дамби, яка перегороджує хід води у Крим біля адміністративного кордону з півостровом, до масштабної військової операції, пов'язаної з просуванням до Нової Каховки і спробою відрізати Україну від Чорного та Азовського морів, захопивши всю Донецьку, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську і Одеську області.
Для того щоб полегшити проведення такої операції, за даними американських військових, вже зараз російська сторона, проводить активну інформаційну роботу серед жителів Херсонської області, розповідає людям про гуманітарну кризу в Криму, сіє недовіру до органів влади. Але навіть якщо армія РФ не зможе виконати це завдання-максимум, простий початок такого наступу вже може змусити українську сторону сісти за стіл переговорів і піти на низку політичних поступок, пов'язаних із визнанням анексії Криму, необхідністю поставляти туди воду, а також із реалізацією Мінських угод щодо Донбасу в потрібній для Росії модальності.
Як вже говорилося вище, цілком можливо, що навчання "Кавказ-2020" так і залишаться навчаннями і не приведуть до подальшої агресії РФ проти України. Але чи зможе українська армія відреагувати на найгірший сценарій, пов'язаний із великою атакою на Приазов'ї та Причорномор'ї?
Із великою часткою ймовірності така атака буде комбінованою. Використовуючи значну перевагу свого Чорноморського флоту перед українськими ВМС (які під час анексії втратили до 75% бойового складу), росіяни спробують висадити десант у прибережних містах, наприклад, у Маріуполі та Бердянську. Одночасно може початися сухопутне вторгнення з Криму і окупованих районів Донбасу, а також висадка повітряних десантів у глибині української оборони. Вся ця операція, безсумнівно, буде супроводжуватися авіаційними і ракетними ударами по штабах і важливих вузлах оборони ЗСУ.
Навчання російської армії на території окупованої АРК
Не слід думати, що театр військових дій буде тільки на півдні України. Для того щоб завадити перекиданню підкріплення, противник, напевно, захоче стримати наші війська по всій лінії розмежування в Донецькій і Луганській області. Для цієї ролі чудово підійдуть два "армійські корпуси" ДНР і ЛНР, які, хоч і не здатні прорвати оборону ЗСУ на Донбасі, але цілком можуть зв'язати наші частини боями так, щоб вони не змогли відволіктися на протидію новому російському вторгненню.
Саме авіаційні та ракетні удари становлять найбільшу небезпеку для української армії. Здатність української ППО відбити удар із неба і перешкодити висадці російських десантів може стати вирішальним фактором, який дозволить зірвати плани РФ по захопленню Приазов'я і Причорномор'я.
Можливості української ППО
В основному українська ППО озброєна виробленими в 1980-х роках у СРСР зенітними ракетними комплексами С-300 ПТ/ПС (транспортований чи самохідний), а також "Бук-М1". Дальність дії С-300 ПТ/ПС становить до 75 км, а "Бук-М1" - до 39, так що, по суті, це системи середньої дальності. Відомо, що станом на 2016 рік у розпорядженні української армії було більш як 70 комплексів "Бук-М1". Згідно з відкритими джерелами Україна має 250 пускових установок С-300 різних модифікацій.
Багато це чи мало? Наприклад, одна пускова установка С-300 може нести 4 зенітні ракети. А один дивізіон "Бук-М1" відразу готовий випустити 36 зенітних ракет. Ще 12 - можуть бути запущені після перезарядки за допомогою спеціальних машин, які є в кожної з батарей, що входять до складу дивізіону.
Однак ймовірність ураження цілі однієї ракетою не є стовідсотковою. Наприклад, можливості ЗРК "Бук-М1" дозволяють влучити однією ракетою у літак із ймовірністю до 0,9 (де "одиниця" - це 100% попадання), а у вертоліт і крилату ракету - з ймовірністю до 0,6. Очевидно, що для надійного ураження однієї повітряної цілі доведеться випустити 2 чи навіть 3 ракети.
Чи багато у нас зенітних ракет? Частково відповідь на це питання дають самі росіяни. За даними виробника ЗРК "Бук" російського концерну "Алмаз-Антей", у середині 2000-х років Україна володіла 991 ЗУР 9М38М1 і 502 більш старими ЗУР 9М38 (теж використовуються на ЗРК "Бук", але з дещо меншою дальністю дії). Задовго до війни українська сторона зверталася до росіян із проханням подовжити терміни служби зазначеної кількості зенітних ракет. Однак відповідний контракт, за даними російської сторони, так і не було укладено. Однак на підставі цих загальних відомостей можна приблизно підрахувати, скільки повітряних цілей ми зможемо збити за допомогою наявних у нас "Буків".
Зазначимо, що підприємства вітчизняного ОПК не виробляють власні ЗРК, володіючи обмеженими можливостями з їхнього ремонту, подовження ресурсу та модернізації окремих вузлів та агрегатів. Ракети до комплексам "Бук-М1", виготовлені в 1982-1991 роках. Терміни їх експлуатації закінчуються. Зараз тривають роботи з подовження терміну служби ракет на термін більш як 30 років. Якщо цього не зробити, то можливі несправності й навіть відмови при запуску.
Ракети до ЗРК С-300П, які є в розпорядженні Повітряних Сил, виготовлені в 1985-1997 роках. У значної частини парку цих виробів також закінчилися призначені терміни служби. Однак жулянське машинобудівне підприємство "Візар" здатне виготовляти ракети до ЗРК С-300П. Крім того, у спадок від СРСР Україні дісталася велика кількість зенітних ракетних комплексів ближнього радіусу дії. Це "Оса-АКМ", "Стріла-10", ЗСУ-23-4 "Шилка", а також зенітний ракетно-гарматний комплекс 2К22 "Тунгуска". Вони призначені для знищення цілей, які летять низько, наприклад БПЛА, і утворюють ще один ешелон протиповітряної оборони.
ЗРС С-300 В1 під час параду військ з нагоди 27-ї річниці Незалежності України
Крім того, київське НВО "Аеротехніка МЛТ" зуміло модернізувати старий радянський ЗРК С-125 "Печора". Українські фахівці зробили цей комплекс мобільним, скоротили час, необхідний для його розгортання, а також підвищили дальність ураження з 18 до 30-40 км. Теоретично цей комплекс здатний не тільки зміцнити протиповітряну оборону над морями, але навіть використовуватися для ураження надводних цілей. Однак інформації про прийняття модернізованого С-125 на озброєння немає.
Безумовно, Україна не зможе сконцентрувати всі засоби ППО тільки на південному напрямку, але й засоби нападу РФ теж обмежені. Так, чи у змозі ми відбити повітряний напад противника?
Однозначної відповіді на це питання немає.
Чи готова Україна до повітряного нападу
На відміну від нашої країни, яка до 2014 року експлуатувала радянську спадщину, Росія з моменту розвалу СРСР зуміла частково модернізувати своє озброєння, забезпечивши армію поліпшеними варіантами бойових літаків, вдосконаленими системами ППО, а також більш сучасними, порівняно з моментом розпаду Союзу, засобами ракетного нападу.
Одним із таких прикладів може служити оперативно-тактичний ракетний комплекс "Іскандер-М". Ця система експлуатується в Росії з 2006 року і призначена для знищення протиракетної оборони противника (і тих об'єктів, які вона прикриває), як звичайними, так і ядерними зарядами.
ОТРК "Іскандер" можуть оснащуватися балістичними ("Іскандер-М") і крилатими ракетами ("Іскандер-К"). У "балістичному" варіанті ракета може вражати ціль, рухаючись на гіперзвуковій швидкості - до 2600 м/с (більш як 9300 км/год). Заявлена дальність дії ОТРК "Іскандер" становить 500 км, хоча є думка, що вона сильно занижена. Згідно з відкритими джерелами в Росії побудовано понад 120 пускових установок. Переважно - це "Іскандер-М".
Як вже було сказано, у кожній бригаді налічується по 12 пускових установок. Якщо згадати, що станом на 2018 рік Україні загрожувало не менш як 48 пускових установок "Іскандер-М", то теоретично першим же залпом по нашій країні може бути випущено одразу 96 таких ракет.
Навіть якщо буквально завтра в розпорядженні української армії масово почнуть з'являтися крилаті ракети "Нептун" (а до вересня це навряд чи станеться), то ЗСУ все одно не матимуть засобів "дальньої руки", здатних "накрити" стартові позиції "Іскандерів" (заявлений радіус дії "Нептуна" становить 300 км - і це поки найбільш далекобійний засіб ураження). Це означає, що нам доведеться збивати самі ракети "Іскандера", які захищені від впливу систем ПРО/ППО на всій ділянці польоту. Зокрема, під час спуску до цілі ракета не тільки набирає гіперзвукову швидкість, а й здатна маневрувати, збиваючи з пантелику системи наведення.
Утім, однієї лише гіперзвукової швидкості цілком достатньо для того, щоб вкрай ускладнити боротьбу з цим засобом ураження за допомогою радянських систем ППО, що є в розпорядженні України. Наприклад, зенітна керована ракета 9М38 комплексу "Бук-М1" на шляху до цілі здатна розвивати швидкість близько 3 тис. км/год. Тобто втричі менше, ніж балістична ракета "Іскандера". При цьому технічна можливість боротьби з балістичними цілями закладена лише в подальших російських варіантах модернізації ЗРК "Бук" - М2 і М3, яких немає на озброєнні української армії. За твердженням фахівців, знищення балістичних цілей за допомогою ЗРК "Бук-М1" може забезпечити лише висококласний бойовий розрахунок.
ЗРК "Бук" на виставці військової техніки в Харкові
Передбачається, що атака "Іскандерів" може швидко вирішити результат локальної війни Росії з державою, котра володіє відносно слабкою армією. Ракетний удар знищить стартові позиції радіолокаційних засобів виявлення і засобів протиповітряної оборони, що дозволить ВКС РФ приступити до бомбардувань позицій противника і швидко завоювати перевагу в повітрі. Однак реальні можливості ОТРК "Іскандер" із прориву дійсно потужної та організованої системи ППО на сьогодні оцінити неможливо, оскільки такого досвіду ще, по суті, не було.
Із іншого боку, існують дані про успішне застосування "Іскандерів" під час війни Росії з Грузією в серпні 2008 року.
Чи може Україна захиститися від ударів "Іскандерів"? У 2018-2019 році йшли розмови про повернення на бойове чергування зенітних ракетних комплексів "Тор", С-300В1 і "Куб". Зокрема, ЗРК С-300В1 може вражати крилаті й балістичні ракети класу "земля-земля", а також повітряні цілі, що рухаються зі швидкістю до 3 тис. м/с (близько 11 тис. км/год). Дальність дії цієї системи може досягати 100 км. Точна кількість ЗРК С-300В1, яке є в розпорядженні української армії, невідома, а ракети до цих систем у нас не виробляються взагалі.
Таким чином, можна зробити висновок, що українська система ППО, хоча і здатна організовано протидіяти масованому повітряному нападу, але через обмеженість ресурсу не зможе цього робити скільки-небудь тривалий час. Тому, якщо військове командування РФ застосує найбільш сучасні засоби ураження і не зважатиме на втрати, то рано чи пізно доб'ється потрібної переваги.
Що робити?
Найкращим варіантом була б розробка новітнього вітчизняного ЗРК із замкнутим циклом виробництва. Тим більше що підприємства українського ОПК володіють для цього певними можливостями. Більш того, вже існують напрацювання такого ЗРК із дальністю ураження до 100 км. Однак, якщо ми припускаємо, що масштабна військова операція проти України відбудеться у вересні, то часу для створення такого ЗРК вже не залишилося.
Не залишилося часу і для того, щоб закупити потрібні вироби за кордоном. Навіть якщо такі ЗРК (наприклад, американські Patriot) завтра ж надійдуть в Україну, то за два місяці до імовірного вторгнення ми просто не встигнемо навчитися ними користуватися.
Тому, якщо ми дійсно чекаємо нападу, то повинні підвищувати свою інформованість про плани противника і рівень бойової підготовки наших військ. Українська армія і флот є самим надійним другом нашої держави, здатним надати йому найбільш ефективну допомогу.
Другий шлях - це максимальна гласність. Чим більше ми говоримо і пишемо про плани нападу, розкриваємо його можливі сценарії - тим більше шансів на те, що він взагалі не відбудеться, а міжнародні партнери не відвернуться від нас у потрібний момент.
