Україна поки не здатна самостійно забезпечити свої війська звичайними озброєннями. І на сьомому році війни не має повного циклу виробництва власних боєприпасів ні НАТОвського, ні радянського зразка. А у значної частини снарядів і ракет, які дісталися нам після розпаду СРСР закінчився термін зберігання. Тому проблему з власним виробництвом патронів, снарядів і ракет потрібно вирішувати якнайшвидше, інакше навіть конфлікт низької інтенсивності рано чи пізно залишить нас беззбройними. Таку думку висловив "Апострофу" експерт з військово-політичних питань Міжнародного центру перспективних досліджень Денис Попович.
Радянський спадок
Днями, на прохання України, Естонія передала нам 2400 пістолетів Макарова, які раніше були на озброєнні естонської армії. Виконуючи прохання, міністр оборони Естонії зазначив, що таким чином його країна підтримує союзника, який воює вже шість років.
Самозарядний пістолет Макарова розроблений у СРСР після Другої світової війни і поступив на озброєння в далекому 1951 році. Після розпаду Союзу ПМ продовжив службу в силових структурах пострадянських держав, країн колишнього соцтабору, а також деяких країн Азії, Африки і Близького Сходу. Зараз естонці поступово позбавляються від цих пістолетів у зв'язку з переходом на стандарти НАТО. Україна також заявила про перехід на стандарти Альянсу, але при цьому змушена приймати в подарунок від союзників застарілу зброю.
Поставки пістолетів Макарова з Естонії зайвий раз показують, що на шостому році війни, незважаючи на окремі успіхи в створенні високотехнологічної ракетної зброї ("Вільха" і "Нептун"), Україна поки не здатна самостійно забезпечити свої війська звичайними озброєннями. Це не тільки пістолети Макарова, а й боєприпаси власного виготовлення - патрони і снаряди різних калібрів.
Будучи втягнутою у війну на Донбасі, Україна опинилася в подвійній ситуації. З одного боку, у спадок від СРСР ми отримали значні запаси радянської зброї і боєприпасів, а з іншого, неодноразово заявляли про перехід на стандарти Альянсу. Радянські боєприпаси відрізняються від НАТОвських. Наприклад, калібр штатного патрона під автомат Калашникова АК-74 становить 5,45 мм, а під американську гвинтівку М16 - 5,56 мм. Важка артилерія держав - членів НАТО використовує калібр в 155 мм, а радянська (яка опинилася в розпорядженні ЗСУ) - 152 мм. Іншими словами, радянські боєприпаси для західної зброї не підходять.
Тому нам було б корисно розвивати виробництво боєприпасів із урахуванням НАТОвських номенклатур. Із іншого боку, необхідно поповнювати витрати патронів, снарядів і ракет радянського виробництва, витрачених під час бойових дій на Донбасі. У підсумку, на сьомому році війни Україна поки не має повного циклу виробництва власних боєприпасів ні НАТОвського, ні радянського зразка.
Артилерійські снаряди і ракети
Перед початком війни на українських складах і арсеналах налічувалося понад 2 мільйони тонн снарядів і ракет, які дісталися нам після розпаду Союзу. У значної частини цих боєприпасів закінчився термін зберігання. Про це заявлялося ще в 2004 році під час ліквідації наслідків вибуху арсеналу в Новобогданівці (Запорізька область). Тоді йшлося про те, що утилізації підлягають близько 1,5 млн тонн снарядів і ракет. Очевидно, це було пов'язано з тим, що в довоєнні роки через недостатнє фінансування в Україні майже не проводилося технічне обслуговування і ремонт практично всієї номенклатури наявних боєприпасів.
65-й ракетно-артилерійський арсенал, 2009 рік
Регулярні вибухи на артилерійських складах також виснажили радянські запаси. Наприклад, в результаті вибухів у Балаклії і Калинівці в 2017 році і в Ічні - в 2018 році, судячи з усього, постраждали артилерійські постріли для наземної артилерії калібру від 100 мм до 152 мм. Все це змусило війська економніше витрачати боєприпаси під час бойових дій. В армії навіть почав відчуватися брак боєприпасів для всіх типів артилерії, включаючи реактивну. За оцінками експертів, якщо інтенсивність боїв на Донбасі знову досягне рівня літа 2014-го або зими 2015 року та триватиме протягом кількох місяців, то українській армії може не вистачити ні артилерійських, ні танкових снарядів. На цьому тлі знецінюються будь-які досягнення українського ОПК і стає безглуздою будь-яка війна.
Спроби подолати "боєприпасний голод" робляться вже протягом декількох років. Так, у травні 2017 року була затверджена Державна цільова програма створення і освоєння виробництва боєприпасів і продуктів спеціальної хімії на період до 2021 року.
Зазначу, що стандартний артилерійський постріл складається з детонатора, корпусу снаряда з бойовою вибуховою речовиною, гільзи з метальним пороховим зарядом, а також капсульної втулки із засобами ініціювання вибуху. Замкнутий цикл виробництва артилерійських пострілів створювався в Україні шляхом кооперації різних підприємств.
У 2019 році державна холдингова компанія "Артем", яка входить до держконцерну "Укроборонпром" освоїла виробництво 152-мм артилерійського снаряда. У тому ж році було налагоджено серійне виробництво 300-мм керованої ракети "Вільха" для однойменних ракетних комплексів, розроблених на київському КБ "Луч"; були закінчені роботи з модернізації 122-мм реактивних систем залпового вогню "Град" у рамках проекту "Верба". Виробництво вибухових речовин готувалася забезпечити кооперація підприємств, створених на базі НВО "Павлоградський хімзавод".
Наприкінці 2019 року Укроборонпром повідомив, що шосткінський казенний завод "Імпульс" запустив виробничий комплекс із виготовлення всіх необхідних деталей для ініціювання артилерійських снарядів і ракет. Із відкриттям цих потужностей на "Імпульсі" було налагоджено повний цикл виробництва артилерійських боєприпасів і ракет, здатний задовольнити потреби Міноборони.
Однак в Україні існувала проблема з виробництвом порохів і метальних зарядів. Сталося це тому, що в довоєнні роки шосткінський пороховий завод "Зірка", який раніше забезпечував артилерійськими метальними зарядами армії держав всього соцтабору, занепав. У 2019 році говорилося про відновлення виробництва пороху на "Зірці", хоча б навіть на основі імпортної сировини. Інформації про те, наскільки успішними були ці спроби немає.
Патрони
Якщо з виробництвом артилерійських боєприпасів є певні досягнення, то з патронами до стрілецької зброї - все значно гірше. До війни боєприпаси калібру 5,45 і 7,62 мм виготовляв Луганський патронний завод (ЛПЗ). У червні 2014 року його взяли під контроль бойовики так званої "Луганської народної республіки".
Інформація про подальшу долю підприємства вельми суперечлива. За одними даними, обладнання ЛПЗ було вивезено до Росії. Були відомості, що в кінці липня 2014 року українська авіація завдала удару по ЛПЗ для того, щоб його потужностями не скористалися сепаратисти. Проте в 2016 та 2017 роках бойовики заявляли про спроби відновити на заводі виробництво патронів. Чи вдалося їм досягти якихось успіхів - невідомо. У всякому разі ЛНР і ДНР не дуже-то потребують власного патронного виробництва - все необхідне їм з лишком надходить з Росії.
Що ж стосується України, то розмови про будівництво патронного заводу велися з 2014 року. Так, восени 2014 року тодішній гендиректор Укроборонпрому Роман Романов пообіцяв, що Укроборонпром планує "протягом двох років побудувати сучасний завод з виробництва снарядів і патронів".
Незважаючи на всі обіцянки, в 2016 році завод так і не був побудований. Але в 2017 році президент Петро Порошенко знову пообіцяв все-таки побудувати в Україні патронний завод, який випускав би продукцію, яка відповідає стандартам НАТО. Було названо і кошторис будівництва - 1,4 млрд грн.
Після цієї заяви про будівництво патронного заводу не було чутно майже півтора року. Нарешті, в грудні 2018 року стало відомо, що на вінницькому державному казенному підприємстві "Форт", яке входить до сфери управління МВС, була запущена лінія повного циклу виробництва пістолетних патронів калібрів 9х18 мм і 9х19 мм.
Зазначалося, що виробничі лінії здатні виробляти до 14 млн патронів на рік. Обладнання було закуплено в Чехії, Польщі, Туреччині й США. За словами міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, в майбутньому на "Форті" може бути розгорнуто виробництво й інших боєприпасів до стрілецької зброї калібру від 5,45 до 14,5-мм.
Цим планам не судилося збутися, тому що в березні 2020 року СБУ повідомила про факти масового розкрадання коштів на заводі "Форт". Зазначалося, що новітні станки, які були закуплені для виробництва боєприпасів, насправді виготовлені на початку минулого століття, технічно несправні й не відповідають умовам контракту. У результаті зловживань нібито були зірвані поставки дефіцитних боєприпасів для потреб збройних формувань України.
Вважається, що радянських боєприпасів в Україні ще достатньо для того, щоб вести війну на Донбасі з низьким ступенем інтенсивності. Однак патрони потрібні не тільки для того, щоб стріляти по противнику. Боєприпаси витрачаються і під час навчань, так що, в будь-якому випадку їх запаси поступово вичерпуються. Дефіцит намагаються ліквідувати, зокрема, шляхом зовнішніх поставок. Одним із наших партнерів була Литва, яка в 2015-2019 роках передавала Україні стрілецьку зброю і кілька мільйонів патронів, зроблених ще в СРСР. Проте проблему з власним виробництвом патронів, снарядів і ракет потрібно вирішувати якнайшвидше, інакше навіть конфлікт низької інтенсивності рано чи пізно залишить нас беззбройними.
