Пряма агресія Кремля докорінно змінила українське суспільство. Навіть в умовах військового стану суспільство не скочується в авторитаризм, а "сильний лідер" сприймається не як диктатор, впливовий глава держави, а людина, яка несе політичну відповідальність перед суспільством. Незважаючи на те, що рівень довіри до армії залишається дуже високим, військова диктатора Україні не загрожує, так само як і поява власного "Лукашенка". Як зараз рефлексує українське суспільство, в інтерв'ю "Апострофу" розповів директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко.
- Як ви вважаєте, наскільки змінилось ставлення нашого суспільства до демократії в умовах відкритого вторгнення РФ та чи немає ризику скочування у авторитаризм, як вважають деякі оглядачі? Тим більше, що в українському суспільстві раніше був запит на "сильну руку".
- Демократія наразі залишається найбільш бажаним типом державного устрою. У період між 2010 і 2021 роками частка респондентів, що так вважали перебувала в межах 48–56%, а тих, хто віддавав перевагу авторитарному режиму — в межах 18–24%. Після початку повномасштабної російсько-української війни за нашим опитуванням у вересні-жовтні 2022р., частка прихильників демократичного устрою зросла до 68%, а частка других знизилася до 11,5%.
У травні поточного року, відповідно до нашого дослідження, частка прихильників демократичного режиму зросла вже до 73%, а частка прихильників авторитаризму навпаки зменшилася до 9,5%.
Читайте також: Скільки українців готові залишити свої будинки, якщо війна затягнеться: дані соцопитування
Відсоток респондентів, що вважають, що демократична система є "скоріше хорошою" або "дуже хорошою" для країни, зріс від 86,5% у 2017 році до 93% у 2023 р. При цьому помітно зросла частка тих, хто вважає демократію "дуже хорошою" (з 36% до 57%).
- Наскільки такі дані можуть бути "адекватні" поточній ситуації з вторгненням Росії та військовим станом?
- Такі показники адекватні в тому сенсі, що суспільство мобілізувалось, воно розуміє, що ми ведемо справедливу війну, захищаємо нашу свободу та демократичні цінності. Українське суспільство в плані сприйняття свободи як цінності випереджає суспільства деяких західних держав.
Ставлення до армії та військових, у яких наразі дуже високі показники довіри суспільства, базується, в тому числі на цих установках.
Так, широкомасштабна війна призвела до зростання в країні частки респондентів, які вважають "скоріше хорошою" або "дуже хорошою" систему, коли правлять військові або військовий режим (до 28%), хоча у 2017 р. таких було 12%. Але при цьому, переважна більшість (71%) українців і зараз вважають таку систему поганою.
Та серед прихильників військового режиму він сприймається не як "військова диктатура", а перш за все як засіб захисту демократії в умовах воєнного протистояння з агресором.
- Тобто запит на "сильну руку" залишається?
- Тут треба мати на увазі, що в нас цей запит на "сильну руку" всі роки незалежності неправильно інтерпретували. В контексті нашого суспільства "сильна рука" - це не про авторитаризм чи потребу людей будувати авторитарну державу.
Українське суспільство вважає - бо для цього є підстави - що воно навчилось впливати принаймні на президента та парламент. В тому числі на виборах, а в "екстремальних випадках" - на Майдані. Наші співгромадяни розуміють, що якщо хтось захоче узурпувати владу, вони просто не дадуть цій особі чи групі осіб це зробити. Власне з Віктором Януковичем саме так й сталось.
Коли ми кажемо про запит на "сильну руку" це треба сприймати як бажання людей бачити державний апарат більш керованими та відповідальними перед суспільством. Як не крути, але президент та народні депутати несуть хоча б політичну відповідальність за свої рішення, а "армія чиновників" – ні. Сюди же відноситься "вічна" тема корупції.
Підтримка системи, яка передбачає "сильного лідера, незалежного від парламенту та виборів", за останні роки була найвищою у 2017 р, коли 80% вважали її "скоріше хорошою" або "дуже хорошою" для країни. За даними останнього опитування, її підтримка знизилася до 62%. Тобто вона зараз істотно поступається підтримці демократичної системи.
Разом з тим, 58% опитаних вважають хорошими одночасно обидві ці системи, не вбачаючи суперечності між ними. Ці респонденти не вбачають тут протиріччя саме тому що сприймають себе здатними вплинути на центральну владу та президента, яким би "авторитарним" він би не був.
- Тобто варіант, що українці можуть захотіти власного "Лукашенка" вже відпав остаточно?
- Деяким персонам в Україні міг подобатись Лукашенко чи навіть Путін, але це було на початку 2000-х років, та тоді це було зумовлено перш за все економічними станом в РФ, Білорусі та Україні, яка, на жаль, відставала в економічному сенсі від цих країн. Зараз ці персони сприймаються вкрай негативно з цілком зрозумілих причин.
- Якщо піти дещо в сторону, то ми бачили як ватажка ПВК "Вагнер" Євгена Пригожина в радістю проводжали з Ростова, який він утримував майже добу. Жителі міста вітали цього терориста як героя, геть забувши про начальство у Кремлі. Ви можете уявити, щоб українці так шанували вбивцю та горлоріза?
- У росіян такий набір політичних цінностей, які для нас є неприйнятними, але в них так – люди йдуть за тим, хто перемагає. На той момент жителям Ростову здалось, що "Вагнер" перемагає російську владу, тому була така реакція на Пригожина.
У нашому суспільстві – інші цінності, тому ми не можемо представити такий варіант тут. Останнє наше опитування як раз і показало, що за необхідності вибирати, що є важливішим — свобода чи рівність, 75% опитаних обирають свободу (у 2022р. таких було 71%, у 2020р. — 64%). Такий високий показник прихильників свободи був дещо неочікуваним.
Але, якщо вибирати між свободою і безпекою, то українці частіше вибирають безпеку (54,5%, а 44% вибирають свободу). Прошу звернути увагу, що вибір на користь безпеки зараз істотно менший, ніж три роки тому, коли перевагу безпеці надавали 66% українців.
Аналогічна ситуація в питанні вибору між свободою і достатком. Тут зростає частка тих, хто обирає свободу. У травні цього року частка прибічників свободи зросла до 51%, а частка тих, хто за достаток, зменшилася до 23%.
- Тобто українці майже повністю стали на бік демократії, та зараз під час відкритого вторгнення Росії сказали "совку" остаточне прощавай?
- Саме так. Люди свідомо обирають свободу, а не "ковбасу". Туга за СРСР та орієнтація на якісь там радянські політичні та суспільні стандарти зникли. Якщо порівнювати з 2016 р. частка тих, хто відповів, що не прагне відновлення Радянського Союзу, зросла з 65% до 87%. Однозначно цього хоче тільки 3,5%, та це здебільшого люди старшого віку. Для української молоді СРСР це негативний бренд, хоча молодь в РФ та Білорусі вважає навпаки.
Бажання відновлення порядків часів СРСР висловили лише 12% жителів Східного регіону, 5% — Центрального регіону, 4% — Південного регіону і 0,7% жителів Західного регіону.
Взагалі наразі тільки 5% респондентів хотіли би відновлення порядків часів СРСР. Ностальгію за такими порядками відчувають лише 10% представників старшого покоління (60 і більше років), а серед тих, кому менше 40 років — лише 2%. Ґрунтуючись на цих даних можна сказати, що наше суспільство розпрощалось зі с "совком" остаточно.
Читайте також: Скільки молодих людей хоче жити в Україні: з’явилися вражаючі результати опитування
