Рівно десять років тому Кремль у Криму розпочав військову операцію, кінцевою метою якої було набуття контролю над усією Україною через створення на території країни конгломерату "народних республік". Російські війська без розпізнавальних знаків – так звані – "зелені чоловічки" – з'явилися на півострові 20 лютого 2014 року з метою організації "референдуму", кінцева мета якого не була на той момент відома навіть найактивнішим учасникам авантюри. Один із командирів "зелених чоловічків", диверсант і терорист Ігор Гіркін пізніше зізнався, що спочатку з Криму хотіли зробити маріонеткову "державу", а ідея з "приєднанням" виникла пізніше, коли в Москві зрозуміли, що Захід готовий проковтнути відкриту окупацію української території. Кремль вагався у цьому питанні, оскільки у Криму не було масових проросійських настроїв. Чому так відбувалося, читайте у матеріалі "Апострофа".
План був інший
Основна стратегічна мета Росії — повернути контроль над Україною — залишається незмінною вже понад 20 років. Якщо до 2014 року Кремль намагався нейтралізувати українську державність саме політичними засобами, то у лютому 2014 року Кремль перейшов до силових методів. Те, що Москва має особливі види на Крим, стало очевидним після того, як Віктор Янукович у 2010 році підписав з тодішнім президентом РФ Дмитром Медведєвим так званий "Харківський пакт", який продовжив термін перебування російського флоту в Севастополі до 2042 року, зазначає в коментарі Апострофу" військовий експерт Іван Ступак.
"Пізніше Кремль через Владислава Суркова почав просувати ідею будівництва мосту через Керченську протоку – проект, від якого ще за СРСР відмовилися через безліч складнощів. І навіщо, якщо за СРСР від такої витівки відмовилися? Сумнівно, що тільки заради економіки. Була політична мета розпочати повзучу економічну, а згодом і політичну інтеграцію з півострова з російськими регіонами. Якби Янукович залишився при владі, Москва, швидше за все, нав'язала б йому варіант із "орендою" Криму на 100 років із можливістю продовження в обмін на знижку за газ. Мовляв, спочатку продовжив оренду ЧФ РФ, а потім весь півострів здали", – каже Іван Ступак.
Усі десять років від початку окупації півострова кремлівська пропаганда намагається замилити найнеприємніший для диктатора Путіна факт – у Криму на момент вторгнення "зелених чоловічків" не було масових проросійських настроїв та прагнення "приєднатися" до РФ.
Читайте також: Десять років Революції гідності: чи могло бути по-іншому
Жителів регіону використовували у якості мовчазних глядачів та масовки для кремлівського ТБ. Тим не менш, за роки української незалежності російським агентам так і не вдалося сформувати в регіоні надійний сепаратистський рух, через що Кремлю і довелося пускати грубу силу.
У лютому 2014 року Росія ініціювала операцію із захоплення Криму, маскуючи її під нелегальний "референдум". За останні десять років населення Криму систематично піддається інтенсивній пропагандистській обробці, метою якої є приховати справжні причини рішення кремлівського диктатора Володимира Путіна захопити півострів, а також причини, через які місцева влада, хоч і не без опору, взяла участь у цій авантюрі.
У січні-лютому 2014 року на тлі піку протестів проти режиму Віктора Януковича на Євромайдані жителі Криму, за свідченнями самих сімферопольців, продовжували жити звичайним життям. Підконтрольні "Партії регіонів" регіональні ЗМІ вели пропаганду не стільки проти учасників Революції гідності, скільки на підтримку існуючого тоді Януковича та уряду "младореформаторів". Про українських "нацистів" можна було прочитати хіба що на шпальтах одіозної "Кримської правди", яку переважно читали лише прорадянсько-налаштовані пенсіонери.
Без підтримки кримчан
Рішення про застосування "зелених чоловічків" було ухвалено Путіним та його оточенням з розумінням, що без зовнішнього втручання кримська громадськість не проявить ініціативу. Ігор Гіркін як один із ключових учасників "російської весни" 2014 року пізніше зізнався у відсутності масової підтримки дій окупантів на півострові.
Він також розповів, як разом із іншими російськими диверсантами силою заганяв депутатів Верховної Ради Криму для голосування щодо призначення "референдуму" щодо статусу регіону.
Як зазначають очевидці подій, на момент захоплення будівель Ради міністрів та Верховної Ради Криму в ніч з 26 на 27 лютого 2014 року про плани окупантів було поінформовано лише "спікера" Володимира Костянтинова та окремих депутатів республіканського парламенту, які входили до ближнього кола Рустама Тамєргалієва.
"Сергія Аксьонова (окупаційний "глава Криму" - "Апостроф") спочатку використовували втемну, оскільки він сам до останнього не вірив, що Москва підтримає, як вони висловлювалися, "кримське повстання" і не кине будь-якої миті. Анатолій Могильов (на той момент голова Радміну АРК – "Апостроф") після втечі Януковича з Межигір'я фактично визнав нову владу у Києві. Міліція, внутрішні війська МВС, СБУ, прокуратура або були готові виконувати наказ на звільнення будівель, або зайняли вичікувальну позицію. Був варіант для цього задіяти спецназ УБОЗ, але тоді конкретних інструкцій з Києва не було, а росіяни скористалися ситуацією", - згадує у розмові з "Апострофом" Павло Д., який на момент окупації Криму працював в апараті Радміну Криму.
Більшість політично активних жителів Криму ніколи не мали бажання приєднання до Російської Федерації, що підтверджується результатами виборів до Верховної Ради України, проведених восени 2012 року. Тоді Партія регіонів набрала в республіці 52,34% голосів, Комуністична партія України (КПУ) – 19,41%, ВО "Батьківщина" – 13,09%, партії УДАР та ВО "Свобода" зібрали 7,17% та 1,04 % голосів відповідно. У Севастополі підтримка "регіоналів" склала 46,9%, комуністи отримали 29,46%, "Батьківщина" - 5,86%, УДАР та "Свобода" - 5,04% та 1,37% відповідно.
У регіоні скоріше переважали прорадянські сентименти, особливо серед пенсіонерів, які голосували за комуністів чи ПСПУ.
Як прорадянські сили, так і прихильники українських націонал-демократичних рухів мали підтримку на рівні 20-25%. На момент окупації Криму більшість активних "ватників", які й побігли на фейковий "референдум", були пенсіонерами. Зараз чимала частина з них вже пішла в інший світ через вік і хвороби, але Кремль штучно підтримує показник "патріотичних настроїв" за рахунок ввезення на півострів жителів з інших регіонів РФ, зазначає в розмові з "Апострофом" кримський політолог Євген Горюнова.
"Як і тоді, близько 50-60% кримчан є політичним "болотом". Основний мотив, чому вони як би погодилися з окупацією, – економічний. Люди марили "високими" російськими зарплатами, забуваючи про ціни. Саме розрекламований російський соцпакет став для них стимулом і економічні чинники стали для них великим розчаруванням. За 10 років розчарування лише наростає. Ні, вони не стали більше любити Україну, але ця публіка зрозуміла, що собою представляє Росія, тому вкрай сумнівно, що в ході деокупації це "болото" чинитиме опір українській армії", - зазначила Євгенія Горюнова.
Що спонукало Путіна напасти?
Показово, що партія "Російська єдність" у 2014 році очолювана нинішнім кремлівським "головою Криму" Сергієм Аксьоновим, контролювала лише три мандати в республіканському парламенті з сотні, і фактично була в маргінезі.
На початку 2014 року в Криму була така незначна кількість людей, готових виступати проти українського уряду, що для створення видимості масових протестів знадобилося залучення учасників із Росії – так званих "туристів Путіна". Провідну роль в організації "референдуму" у березні 2014 року та придушенні будь-якої опозиції грали російські військові, російські "козаки" та дрібний криміналітет, який нацьковували на проукраїнських кримчан та журналістів.
Операція "Кримнаш" на деякий проміжок часу підняла рейтинг російського диктатора до формальних 85%, але за кілька років він знову пішов додолу. На тлі безуспішних спроб Москви легалізувати окупацію Криму та використовувати ОРДЛО у якості троянського коня проти Києва позиції Путіна почали слабшати. Окупація півострова, яка замислювалася як початковий акт обвалення української державності, не принесла Москві суттєвих військово-політичних дивідендів, що зокрема й змусило Путіна до відкритого вторгнення у лютому 2022 року. Яке, незважаючи на величезні жертви, схоже, знову завершиться фіаско для старого кремлівського диктатора. А бажання втримати Крим за будь-яку ціну може зрештою поховати Путіна.
Читайте також: Путін зізнався, що хоче здобути Україну: відео заяви
