Криза, яка виникла навколо призначення нових членів Центральної виборчої комісії, продемонструвала неспроможність українських політиків сісти за стіл переговорів заради знаходження компромісу. Конфлікт досяг апогею тоді, коли в липні фракція президента вирішила заблокувати роботу парламенту, пригрозивши не голосувати за жодні рішення, поки не будуть призначені нові члени ЦВК. Шантаж не вдався, парламент залишився дієздатним і без БПП. Останні вимушені були повернутися до зали засідань і знову шукати компроміс. Але цього зробити не вдалося: Верховна Рада пішла на канікули ні з чим. Чому парламент ризикує провалити голосування за 13 членів ЦВК і восени та якими можуть бути наслідки невирішеної кризи, "Апострофу" розповів заступник голови Центральної виборчої комісії Андрій Магера.
Неспроможність призначити нових членів ЦВК виникла в силу таких чинників, як відсутність правової і політичної культури. Згідно із законодавством, члени ЦВК призначаються на посаду (7 років) і звільняються Верховною Радою за поданням президента. Це означає, що участь у формуванні складу ЦВК беруть одразу два вищі інститути влади. Бажання лише президента чи парламенту для цього є недостатнім. Вони змушені шукати спільну позицію щодо питання кадрового складу ЦВК. Тут неможливо переламати когось одного, тут потрібно знаходити консенсус. І той факт, що цей процес вже триває чотири роки, свідчить про те, що ні консенсусу, ні рівня політичної та правової культури, ні розуміння ролі цих вищих органів влади в правовій системі держави немає.
Як розблокувати цю ситуацію на сьогоднішній день? Найбільш імовірний сценарій – з існуючих 14-ти кандидатур, де 6 висунуті від президентської сили, главі держави потрібно відкликати двох кандидатів. Натомість внести одну людину від "Опозиційного блоку". Таким чином у нас вийде 13 кандидатур на 13 вакансій, тобто у ЦВК будуть представлені усі парламентські фракції. Це буде відповідати не лише Конституції та положенням про ЦВК, але і документам міжнародних інституцій. Навіть за такого розкладу президентська фракція матиме найбільше представників серед усіх фракцій.
Але я невпевнений, що ця ситуація зрушить з мертвої точки. Якби мене запитали ще два місяці тому, чи будуть призначені нові члени ЦВК, я би з імовірністю до 99% відповів "так". Зараз у мене такої впевненості немає. Тому я розглядаю різні варіанти, зокрема і такий, коли нинішня ЦВК проведе президентські вибори у 2019 році.
Існує ризик того, що 13 членів ЦВК можуть звільнити, але не призначати нових. У такому разі у комісії залишиться двоє членів, строк повноважень яких спливає лише у 2021 році. Для роботи ЦВК потрібен кворум – 10 осіб. Якщо буде призначено ще як мінімум 8 осіб, то кворум для роботи з'явиться. У іншому разі комісія не зможе організовувати виборчий процес.
Хоча сценарій, коли членів ЦВК буде 10, теж не надто оптимістичний. Справа в тому, що рішення Комісії, згідно з законом, ухвалюються від загального складу, тобто 15 осіб. Таким чином, щонайменше 8 членів повинні проголосувати за постанову, незалежно від того, скільки членів комісії є в наявності. Тут проста арифметика: 8 голосів підтримки з 15-ти легше знайти, ніж з 10-ти. Це не говорячи вже про те, що обирати керівництво комісії буде дуже складно.
Якщо влада виявиться неспроможною призначити достатню кількість членів для кворуму, це може призвести до непроведення виборів. Але я би не хотів, щоб мої слова сприймали як якийсь натяк. До 31 березня 2019 року (дата президентських виборів, - "Апостроф") ще дуже багато часу...
Нездатність своєчасно вирішувати кадрові питання не прикрашає українську державу в очах міжнародної спільноти. Але, як на мене, це є меншим злом, аніж норма у законі про ЦВК, яка існувала до осені 2014 року: після закінчення строку повноважень член ЦВК не міг би виконувати свої обов’язки. Якби досі існувала ця норма, ми би опинилися в ситуації, коли новий склад ЦВК не призначений, а попередній вже не може виконувати свої обов’язки. Вакуум влади – це найгірше, що може бути.
