У п'ятницю, 2 грудня, президент України Петро Порошенко вилетів з офіційним візитом до Польщі на запрошення президента Анджея Дуди. Все більш очевидним стає намір Варшави і Києва відійти від історичних чвар, зробивши акцент на розвитку двосторонніх відносин. Очевидно, що вибрана українським керівництвом стратегія конструктивна і дозволяє зберігати українсько-польське стратегічне партнерство, в якому зацікавлена будь-яка польська влада. Однак на двосторонніх відносинах між Польщею та Україною позначаються загальноєвропейські тенденції. У Польщі, як і в багатьох інших країнах, до влади приходять політики, котрі бажають перегляду відносин з головними європейськими столицями. Це і може трохи нівелювати для України значення Польщі як впливового європейського партнера.
Зустріч у Варшаві
Президент України Петро Порошенко 2 грудня на запрошення свого колеги прибув у Польщу. Візит приурочений до 25-ї річниці визнання Польщею незалежності України. Програма передбачала зустрічі Порошенка з президентом Дудою, прем'єр-міністром Польщі Беатою Шидло, маршалком Сейму Мареком Кухциньским і маршалком Сенату Станіславом Карчевським.
Президенти провели зустріч тет-а-тет, а в ході переговорів делегацій міністри оборони України і Польщі Степан Полторак і Антоні Мацеревич підписали міжурядову угоду про посилення співробітництва у сфері оборони. Як повідомили в адміністрації президента України, вона створює правові підстави для розширення співпраці в різних напрямках — оборонної політики і планування, логістичного забезпечення збройних сил, військової інфраструктури, розробки, виробництва і постачання устаткування та інших.
Крім того, президенти підписали декларацію про енергетичну співпрацю і домовилися доручити міністерствам енергетики прискорити будівництво газового інтерконектора між країнами, щоб забезпечити доступ норвезького газу в Україну через Польщу. У спільній заяві Порошенко і Дуда підкреслили, що рішення Єврокомісії по газопроводу OPAL, яке може дозволити Росії збільшити потік газу в Європу в обхід України та Польщі, має бути переглянуте. Навесні наступного року у Варшаві засідання проведе вже міжурядова українсько-польська комісія.
В ході протокольних заходів Петро Порошенко подякував полякам за відстоювання інтересів України в ЄС і назвав Польщу не просто стратегічним партнером, але і другом України. Справді, зустріч президентів — хороший привід переконатися, що складний діалог навколо спірних історичних моментів і маса скандалів, пов'язаних з вандалами-націоналістами (як спалення українського прапора або атаки на пам'ятники воїнам УПА та могили в Польщі), не заважають країнам розвивати двостороннє співробітництво, залишаючи теми Бандери і Пілсудського, Волині і Східних крес за дужками.
"Під час зустрічі, — сказала "Апострофу" політолог, професор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України Галина Зеленько, — наголошувалося, звичайно, питання залучення Польщі до переговорного процесу в Мінську і в "нормандський формат". Думаю, також говорили про зміну в стосунках України та Польщі в контексті змін до ЄС, оскільки йдуть відцентрові тенденції, і концепція "Європи двох швидкостей" посилюється у зв'язку з результатами і можливими результатами виборів в країнах ЄС. Відповідно зростає політична вага і для нас, і для Польщі посилення цій Балто-Чорноморської дуги".
Політолог вважає, що швидко підключити Польщу до врегулювання конфлікту на Донбасі не вийде, але це було б вкрай корисно для України, оскільки "розворушить" мирний процес та збільшить тиск на Росію.
Журналіст і докторант Варшавського університету Юрій Опока зазначив у коментарі нашому виданню, що основні теми розмови у Варшаві відомі: це ситуація на Донбасі і реалізація Мінських угод, співпраця у сфері безпеки, зокрема енергетичної, допомога Варшави у ратифікації Нідерландами Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, поліпшення українсько-польського бізнес-клімату і вирішення проблеми нескінченних черг на кордоні, але також — історичні питання, які заважають Україні та Польщі прийти до остаточного порозуміння.
Він вважає, що найголовнішим в сьогоднішньому візиті Порошенка є те, що він відбувся: "Останній рік був непростим в українсько-польських відносинах, і була реальна можливість, що Варшава і Київ "поб'ють горшки", особливо після польської "резолюції про геноцид". Українським політикам вистачило холодного розуму не піддаватися емоціям, не посилювати напругу і продовжувати спокійний діалог".
Чим шкодить історія
Оскільки у Польщі сформувалися зацікавлені антиукраїнська і проукраїнська групи, то в подальшому Києву, на думку Юрія Опоки, логічно було б налагоджувати постійну комунікацію з проукраїнськими поляками (політиками та інтелектуалами), які є і у правлячій партії "Право і Справедливість" (Піс), при цьому постійно пояснюючи і плануючи спільні дії.
Багато маргіналів, як їх прийнято сприймати в Україні, навчились дуже ефективно впливати на політичний порядок у Польщі, тому перестали такими бути. А спекулювання на історії дає політичні дивіденди, тому буде продовжуватися.
Підтверджує цю думку історик Ярослав Грицак, який звертає увагу на те, що в назві польської правлячої партії є слово "справедливість", тому вона і акцентує увагу на тому, що історія дуже важлива для сучасності, педалюючи всі теми, в яких поляки можуть себе відчути справедливими. "Будь то питання Волині або Едвабного, маленького містечка, де польські мирні жителі у дуже брутальній манері винищили своїх єврейських сусідів", — сказав Грицак в коментарі "Апострофу".
Тобто "українська" політика є частиною більшого процесу, і Україна, що називається, "потрапила під роздачу".
"Вважаю, що це не основний напрямок в політичній лінії Польщі. По-перше, залишається дуже значна частина Польщі — практично половина, — яка хоче продовжувати стару політику з Україною. А друга половина вимагає перегляду історії, але не політики", — пояснив Грицак.
І з української сторони теж немає єдиної позиції. Інститут національної пам'яті Володимира В'ятровича, який не тільки декомунізує Україну, але і в деякій мірі, каже історик, просуває героїзацію Бандери, хоч і не відкрито, але стверджує, що Волинська трагедія була просто проявом війни, на якій не може бути жертв. Тоді як президент країни під час літнього візиту до Польщі став на коліна перед пам'ятником жертвам Волинської трагедії, повторивши відомий жест екс-канцлера Німеччини Віллі Брандта.
"Зверніть увагу, що відповідь Верховної Ради на заяву польського Сейму щодо Волині була відносно м'якою. Спільна заява Верховної Ради і Сейму також була результатом діяльності певних політиків, які хочуть примирення", — додав історик.
Грицак навів приклад відносини Польщі з Литвою, котрої, як і України, стосується східна доктрина Польщі, сформульована легендарним Єжи Гедройцем і котра виступає за те, щоб визнати Львів українським містом, а Вільнюс — литовським. І хоча в історії Польщі і Литви не було аналога Волині, відносини між ними набагато складніші, ніж між Києвом і Варшавою. Тому польсько-українські відносини залишаться стратегічно партнерськими, в першу чергу через загрозу Росії. На думку Грицака, якщо і будуть коливання в ту або іншу сторону, вони залишаться в межах норми.
"Україні важливо не піддаватися на провокації, — підкреслює Юрій Опока. — Крім того, потрібно добре продумувати і зважувати позитив і негатив працевлаштування в Україні польських політиків, які мають дуже напружені стосунки з польською владою. Це трактується як недружній жест".
Галина Зеленько називає українсько-польські історичні чвари конфліктом ідентичностей, який вирішити неможливо. "Я думаю, правильно, що в даному випадку розділили історичні проблеми з іншими актуальними проблемами. Піде дуже інтенсивний процес зближення України і Польщі, тому що Польща також зараз буде шукати ресурси для посилення свого політичного впливу в Центрально-Східній Європі, а це неможливо зробити без України", — висловила свою думку політолог, додавши, що Польща за всіма параметрами ближче для України, ніж Євросоюз.
Однак Ярослав Грицак зазначає, що українсько-польське партнерство втрачає свою силу, і Україна втрачає Польщу "не як великого, а як серйозного союзника". Це — загальна тенденція падіння популярності демократичних сил, які виступають за примирення. Частиною цієї тенденції є і Brexit, і перемога Дональда Трампа, і прихід до влади Піс, яка ламає польсько-європейську лінію. Якщо Україна рухається в бік Берліна, то Польща — від Берліна.
.
