26 червня в Парижі президент Франції Еммануель Макрон прийняв українського лідера Петра Порошенка. Керівники держав підтвердили прихильність Мінським домовленостям і розповіли про підготовку наступної зустрічі в Нормандському форматі. Про свої враження від зустрічі "Апострофу" розповів дипломат, голова правління фонду "Майдан закордонних справ" Богдан Яременко.
Очевидно, що, як і на зустрічі з Трампом, Порошенко дуже старався справити позитивне враження на новообраного президента Франції, встановити якісь особисті позитивні відносини: випромінював оптимізм, компліментами сипав (частково - заслуженими) на адресу Макрона. Будемо сподіватися, що в цій частині завдання візиту досягнуто. Зрештою, Макрон відіграв кілька символічних для України речей: зокрема, повернув українцям Анну Ярославну після спроб Путіна її відібрати і також висловлювався в достатньо позитивному ключі.
Порошенко намагався на спільній конференції дуже багато уваги приділяти питанням економічного співробітництва. Дуже дивно, бо в президента немає повноважень у цій сфері. Дуже сумнівно взагалі, що президент говорить на цю тему, не кажучи вже про те, що він щось може зробити. Є уряд, господарюючі суб'єкти...
Що стосується найважливішого питання, заради якого мав би здійснювати вояжі президент України - це питання війни і миру - тут, на жаль, все дуже заплутано. У глави нашої держави фрази про відданість Мінським домовленостям якимось дуже дивним чином межують із заявами про готовність розширювати формат переговорів, про зміну якихось там місій ОБСЄ, що не передбачено Мінськими домовленостями. Отже, заяви про відданість Мінським домовленостям межують із заявами про бажання змінити і формат, в якому вони обговорюються, і їхню суть.
Президент України вже забув, що ще кілька місяців тому ми багато говорили про озброєну місію ООН, а тепер він знову говорить про озброєну місію ОБСЄ, яка не передбачена Мінськими домовленостями. Макрон теж визнає неефективність Мінських домовленостей, але заявляє про необхідність їх виконувати, бо не бачить нічого кращого. Тобто продовжується все те, що ми бачили рік тому за Франсуа Олланда, за Барака Обами: всі розповідають, що Мінські домовленості не працюють, але не бажають шукати іншого формату, між тим роблять якісь заяви, що інший формат і зміст домовленостей, в принципі, всіх би влаштували.
Важко сказати, що думає з цього приводу Макрон: він ще не проявив себе, щоб можна було легко аналізувати, що він має на увазі в специфічних ситуаціях, коли каже, наприклад, що поки не бачив пропозицій для врегулювання, кращих, ніж Мінські домовленості. Але ця фраза зокрема може свідчити про те, що інші формати пропонуються.
Абсолютно точно Макрон не буде радий підтвердити фразу, сказану нашим президентом у Вашингтоні про те, що ми шукаємо спосіб залучення США до реалізації Мінських домовленостей. Це навряд чи. Думаю, і Німеччина, і Франція будуть цьому дуже серйозно протистояти. Особливо на тлі наростання непорозумінь з Дональдом Трампом та його адміністрацією.
Ми йдемо до всіх з однією й тією ж позицією про Мінські домовленості, які виключать участь США: якась незрима присутність десь в якихось переговорах можлива, але це нічого не змінює ні в Нормандському форматі, ні в Мінських домовленостях. Там США немає і не може бути, бо тоді це вже буде щось інше. І США з цим погоджуються. З одного боку, Тіллерсон робить заяви, що текст [Мінських домовленостей] їх ні до чого не зобов'язує, їм цілі подобаються. З іншого боку, дуже чітко заявлена офіційна позиція на користь Мінських домовленостей.
Зараз дуже важко сказати, чи є взагалі в когось якесь бачення, чи кожен грає в тактичну гру. Тому що для американців, зрозуміло, зараз було важливіше залишити якийсь простір для розмови з Путіним в ході саміту "Великої двадцятки". І їх цілком могло зараз не цікавити питання досягнення миру в Україні. У Макрона складна позиція: він, враховуючи наростання суперечностей між європейцями і США, не може зробити щось, що не буде погоджено з Ангелою Меркель. Адже це означатиме руйнування й внутрішньоєвропейської єдності. А Ангела Меркель поки категорично виступає за Мінські домовленості.
Залучення ОБСЄ до Нормандського формату можна розглядати, хіба як спосіб залучити США і Канаду — якщо не як сторін, то принаймні як учасників ОБСЄ. Важко зрозуміти, що це може дати, тому що всі країни-учасниці Нормандського формату є учасницями ОБСЄ. Це виглядає, як ідея від безвиході.
