Заява лідерів Німеччини і Франції Ангели Меркель і Еммануеля Макрона, які вимагають від президентів України і Росії виконувати взяті на себе зобов'язання щодо припинення вогню на сході України, є дивним продовженням риторики часів укладення "Мінська-2". У той же час, зберігається необхідність тиску міжнародного співтовариства на Кремль, а єдиний спосіб примусити президента РФ Володимира Путіна до миру - визнати Росію державою-агресором на рівні Європи. Таку думку висловив "Апостроф" координатор групи "Інформаційне опір" Дмитро Тимчук.
У заяві Макрона і Меркель - нічого нового. Риторика європейських представників "нормандської четвірки" залишається, на жаль, такою ж, якою була. Немає чіткого акценту, що є в цьому конфлікті країна-агресор і жертва агресії. Незважаючи на те, що Європа, починаючи фактично з рішення ПАРЄ осені минулого року, визнає - і ні в кого начебто не викликає заперечень - той факт, що Росія є державою-агресором. Однак формат відповідає тому, що ми бачили в 2014-2015 роках: є якісь сторони конфлікту, вони несуть спільну відповідальність в однаковій мірі і так далі. Чесно кажучи, навіть з точки зору звичайної логіки, таке сприйняття подій на Донбасі, з урахуванням, що вже всі визнають факт російської агресії, представляється дуже дивним.
Чому так відбувається, ми можемо тільки здогадуватися. Очевидно, щоб вкотре не дратувати Путіна, не посилювати складні відносини між європейськими країнами і Росією. Ми бачимо, що в тій же Німеччині все частіше розповідають про те, що розглядають варіанти поетапного зняття санкцій - звичайно, якщо Росія вживатиме якихось заходів. Але в умовах, коли цього з боку Кремля немає, розповідати про готовність знімати санкції нерозумно - як на мене, адекватність цього дорівнює нулю.
У цій ситуації Україна залишається послідовною: українське керівництво заявляє про те, що залишається вірним духу і букві Мінських угод. Зокрема, тієї його частини, яка стосується деескалації, тільки після якої можливо виконання політичної частини. Але якихось кроків у відповідь з того боку ми, на жаль, не спостерігаємо.
Україна ще в січні 2015 року законодавчо - постановою Верховної Ради - визнала Росію державою-агресором. І добре, що ми готуємо вже більш стратегічні і більш практичні законодавчі акти, які спрямовані на деокупацію Донбасу. Чудово, якщо в проекті закону про реінтеграцію Донбасу (що активно обговорюється зараз, - "Апостроф") після узгодження із західними партнерами залишилися ті принципові позиції, про які ми говорили на засіданні робочої групи. Але найголовніше, що там зафіксовано, що Росія є країною-агресором.
Що стосується Франції та Німеччини, то є не тільки їх узгоджена позиція щодо цього законопроекту, але й емоція. І вона будується на тому, що позиція глав Німеччини і Франції на сьогодні заснована на дусі Мінських угод: вони, загалом, передають те ж, що і два роки тому, під час укладення "Мінська-2". Питання в тому, коли відбудеться перелом. Ми чекаємо і сподіваємося на найкраще. Хоча я, чесно кажучи, на даний момент не бачу якихось дуже позитивних сигналів, що європейська спільнота впливатиме на Росію і форсуватиме міжнародне визнання її країною-агресором. А для нас це принципово - оскільки "Мінськ" не працює з однієї причини, яку, здається, зрозуміли вже всі: нарівні з Україною, суверенною державою, його підписантом, стороною, яка несе відповідальність за його виконання, стали якісь незрозумілі "ДНР -ЛНР", які насправді не приймають ніяких самостійних рішень. Тільки якщо міжнародне співтовариство примусить Росію визнати себе відповідальною за події на Донбасі, якщо відповідальність за виконання "Мінська" нестимуть і де-юре, і де-факто Україна і РФ, будь-які мирні домовленості по Донбасу працюватимуть. Чим раніше Берлін і Париж це зрозуміють, тим буде краще.
Законопроект про реінтеграцію цілком може допомогти змінити цю ситуацію. Одна справа, коли ми робимо гучні заяви про російську агресію, і зовсім інша - коли, припустімо, верховний головнокомандувач, президент України може оперувати такими поняттями, як "окупація Донбасу", "Росія як окупант на нашій території", і при тому говорити: ось, це закон України. Адже закон України - це рішення, прийняте парламентом, тобто волевиявлення українського народу.
