Ось вже кілька тижнів із порядку денного не сходить дискусія про запровадження миротворчої місії ООН на Донбасі. Росія встигла внести до Ради Безпеки ООН свій проект резолюції щодо миротворчого контингенту, який Україна очікувано забракувала. Київ обмежився усними заявами з цього питання. Чим же може завершитися обговорення, "Апострофу" розповів військовий експерт Олег Жданов.
Я вважаю, питання миротворців закрите. У всякому разі, до наступної Генасамблеї ООН. Чому? І російська сторона, і українське керівництво вже цю карту відіграли. У якому плані? Росія спробувала перехопити ініціативу, зробила рішучий крок. Путін робить заяву [щодо миротворчої місії ООН на Донбасі] – і відразу проект резолюції вже знаходиться в Радбезі ООН. Усі члени Радбезу ознайомлюються з резолюцією, і Україна – теж як член ООН і зацікавлена сторона. І Україна відмовляється обговорювати проект резолюції Російської Федерації.
Що робить Україна? Президент Петро Порошенко обіцяє привезти наш варіант резолюції щодо миротворців ООН. Замість цього він виступає з трибуни, констатує купу фактів, практично повторюється один в один торішня промова на Генасамблеї - і ніякий проект резолюції не вноситься. З трибуни Генасамблеї президент заявляє, що він дасть команду розробити проект резолюції. Скільки його будуть розробляти? Коли він потрапить до Радбезу ООН? Питання риторичне. Фактично все відтягується до наступної Генеральної асамблеї. Як мінімум.
Тому я вважаю, що карта розіграна. США підтримали нашу політичну позицію щодо миротворців. Але вони не можуть за нас подати резолюцію. Були деякі висловлювання, що нібито Франція може подати резолюцію. Але, знову ж таки, я не бачу підстав, щоб Франція робила це замість України.
Чому ж Україна не може розробити? Значить, немає зацікавленості перших осіб держави у введенні миротворчого континенту. У чому взагалі проблема миротворчого контингенту? Результат місії залежить від того, який мандат пропишуть миротворцям. Якщо це мандат на розмежування ворогуючих сторін та охорону місії ОБСЄ (тобто те, що пропонувала Російська Федерація) – то це замороження конфлікту на довгі роки. Якщо це мандат на проведення операції з примусу до миру або відновлення миру, то це заведення місії на всю територію, взяття під контроль державного кордону між Росією і Україною, щоб відсікти цей регіон від російської підтримки озброєнням і найманцями, як сказав Петро Олексійович з трибуни Генасамблеї – тоді це припинення бойових дій і початок відновлення конституційного ладу на цій території. Далі миротворці локалізують всі збройні формування на цих територіях і примушують їх здатися. Якщо ті відмовляються здаватися, то миротворці застосовують силу, фактично їх знищують своїм вогнем. І таким чином демілітаризується вся зона, яка знаходиться під контролем миротворчого контингенту. Далі утворюються міжнародні тимчасові адміністрації, які виконують роль місцевих рад, вони реабілітують населення і готують його до проведення демократичних виборів за законом України. Питання Мінських угод відпадає геть – вони не потрібні – і війна закінчується на цьому етапі.
На сьогодні Російська Федерація перехопила ініціативу, висунула свою версію, заздалегідь розуміючи, що вона для нас неприйнятна. Україна відкинула версію Росії, і її підтримали США, Велика Британія та інші члени Радбезу ООН. Але при цьому Україна не внесла своєї версії. Її проговорили, але проекту резолюції немає. Ми не поспішаємо. У той же час Росія як постійний член Ради безпеки ООН з правом вето може відмовитися обговорювати нашу резолюцію, тому що ми відмовилися обговорювати їхню резолюцію. Ось у цьому полягає стратегія Росії – вона перехопила ініціативу.
Таким чином, питання [миротворців], я вважаю, вже відігране. На жаль, фінал – миротворців не буде. У всякому разі в найближчий рік. Нікому це не вигідно. Нам не вигідно швидко закінчити війну, адже припиниться допомога, треба буде втілювати в життя всі ті 144 реформи, про які говорив президент, починаючи з боротьби з корупцією, включаючи посадку всіх друзів. Для Російської Федерації це буде означати втрату України зі своєї політичної орбіти, що для неї немов політична катастрофа. Причому не тільки зовнішня, але і внутрішня.
