Саміт G20, який відбувся у Японії, показав, що західні партнери України зараз готові вирішувати свої ключові питання, не враховуючи інтересів нашої держави. Зустріч Дональда Трампа з Володимиром Путіним також показала, що для американського президента українські питання не є ключовими. Водночас українській владі необхідно якнайшвидше впорядкувати внутрішні політичні питання, щоби злагоджено діяти на міжнародній арені. Таку думку висловив "Апострофу" директор Фонду громадської дипломатії Антон Найчук.
Поки в Україні відбувалися святкування з нагоди Дня Конституції, увага міжнародної спільноти була прикута до 14-ї зустрічі керівників провідних економік світу в рамках G20, який є традиційним майданчиком для обговорення актуальних питань глобальних політичних процесів. Головною інтригою зібрання у японському місті Осака була особиста зустріч американського президента Дональда Трампа з російський лідером Володимиром Путіним.
Ще до початку саміту в інформаційному просторі штучно підігрівався інтерес до зазначеної події, обговорювались і можливий формат спілкування, і теми, які можуть бути підняті сторонами. Напередодні, російський президент навіть дав інтерв'ю "Financial Times", де спробував задати тон майбутнім розмовам на полях саміту та адресував декілька компліментів таланту американського колеги.
Врешті-решт, Трамп провів з Путіним повноцінну робочу зустріч, закрита частина якої тривала майже півтори години та надала більше питань, ніж відповідей. За наявною інформацією, головний акцент дискусії було зроблено на теми геополітичного характеру, а саме Близькій Схід, Венесуела і Україна.
В контексті найважливішого для нас українського кейсу, чекати конкретних результатів чи кулуарних двосторонніх домовленостей не доводиться. З високою вірогідністю сторони виразили своє переконання у необхідності виконання Мінських угод як єдиного шляху до врегулювання ситуації на Донбасі. Не виключно, що обговорювалась можливість відновлення дипломатичного каналу комунікації між спецпредставниками президентів, який вже працював у форматі Волкер-Сурков. Проте, важко розраховувати на реанімування роботи переговорної платформи до закінчення виборів, формування парламентської більшості та призначення нового уряду в Україні. Таким чином, найімовірніше, тема російської агресії на Сході України обговорювалась у формальних дипломатичних рамках без деталізації можливих спільних кроків чи дій, а, зважаючи на прагматичність політики Трампа, невизнання анексії Кримського півострова могла взагалі залишитись за дужками.
Ще один негативний підтекст зустрічі — американський президент не ініціював обговорення теми звільнення українських моряків. Такий висновок підтверджує опублікована американськими журналістами стенограми запитань-відповідей під час спілкування обох президентів з пресою. Попри заклики української дипломатії посилити тиск на Росію через незаконне утримання наших громадян, наявні у розпорядженні факти засвідчують ігнорування американським президентом принципової для України теми.
Які мотиви переслідував Трамп? Можливо мав місце казус з обміном нотами між українським і російським міністерствами зовнішніх справ, до якого ми повернемось згодом. Не можна відкидати іншу версію, за якої в традиціях real politik американський президент не хотів піднімати питання, що можуть негативно вплинути на тон розмови, ускладнюючи перемовини по іншим кейсам, які більше цікавлять адміністрацію Трампа. Серед таких можна згадати розпіарений "план століття" щодо врегулювання ситуації на Близькому Сході, в який вперто вірить американський президент та готовий бачити Путіна у якості потенційного партнера.
В будь-якому разі, українському керівництву необхідно взяти до уваги чіткий сигнал, що наші проблеми самі-по-собі не триматимуться серед пріоритетних геополітичних інтересів США, а одних символічних закликів про консолідацію навколо російської загрози не достатньо.
Як мінімум ще тричі Україна входила до порядку денного важливих особистих зустрічей на саміті. Зокрема, все той же Трамп і німецький канцлер Ангела Меркель, за офіційною інформацією, обговорювали стан українських економічних реформ. Проте, при всій повазі до гіпотетичної зацікавленості американського президента в роботі уряду Гройсмана чи навіть у разі появи у нього бажання перейняти досвід системи "ProZorro" для оптимізації процедури закупівлі крісел у Білий дім, складається враження, що все ж таки зміст американо-німецьких перемовин з питань українського напрямку стосувався "Північного потоку — 2" та подальшого використання української ГТС. При цьому, прагматична дипломатія Трампа не стільки змагається за енергетичну безпеку України, скільки прагне створити конкуренцію Росії за європейський ринок енергоносіїв.
В свою чергу, у ході зустрічі Емануеля Макрона з Путіним, йшлося про відновлення роботи Нормандського формату. Зважаючи на існуючі обставини, такий ентузіазм з приводу активізації діалогу з боку французького президента виступає позитивними сигналом для офіційного Києва. Політик помітно прагне перехопити ініціативу в сфері донбаського врегулювання та посадити за переговорний стіл з Путіним Володимира Зеленського.
Найбільш наближеною до українських інтересів стала позиція британського прем'єра Терези Мей, висловлена нею особисто Путіну. Британський політик відверто заявила про необхідність Росії припинити дестабілізуючі дії та йти шляхом деескалації в Україні, а також звільнити моряків. Єдиний мінус у тому, що у зв'язку з політичною кризою в Британії, Мей стала "збитим пілотом", а її дистанціювання від формування зовнішньополітичного курсу Королівства чи вплив на внутрішньополітичні процеси в цілому — лише питання часу.
Підводячи підсумки, варто зазначити, що важливий міжнародний саміт у ході якого учасники могли "звірити годинники" з важливих тем, узгодити власні позиції чи артикулювати національні інтереси власних держав - пройшов без України. Озвучені Володимиром Зеленським під час зарубіжних візитів тези про необхідність посилення санкційного тиску проти Російської Федерації задля реінтеграції окупованих територій - не на часі у міжнародного політичного істеблішменту. Таким чином, перші контури зовнішньополітичного бачення нового президента, на жаль, не знаходять необхідної підтримки зі сторони західних партнерів.
Дуже важливо, щоб у Офісі президента зрозуміли пріоритетність вироблення чіткої, зваженої та комплексної концепції дій на зовнішньополітичній арені, яка дозволятиме відстоювати національні інтереси з урахування прагматичних, подекуди цинічних, принципів сучасної політики.
Натомість, ми стали заручниками власної неорганізованості, що підтверджує необхідність якнайшвидшого пошуку балансів в системі виконавчої влади. Дипломатичний конфлікт між Зеленським і Клімкіним з приводу обміну дипломатичними нотами з Росією без відома українського президента, дає додаткові підстави тому ж Путіну говорити про неузгодженість українських управлінських кіл, чим він з високою ймовірністю скористався під час особистих зустрічей з нашими партнерами на полях саміту в Японії. Внутрішньополітичний скандал неминуче став темою для кулуарних розмов представників країн G20, які мають відношення до українського питання, що викриває загрозливу тенденцію — ми можемо створити умови для негативного резонансу навіть без власної участі.
Залишається сподіватись, що після парламентських виборів нашим політикам вдасться сформувати коаліцію, а потім уряд, у якому міністр закордонних справ і президент працюватимуть в унісон, займаючи однакову позицію та слідуючи скоординованій дорожній карті відновлення контролю над окупованими територіями і звільнення наших полонених. В гіршому випадку поки ми будемо вирішувати проблеми тактичного значення з розподілом повноважень між нашими урядовцями, питання стратегічного для України значення вирішуватимуться без нас...
