Аби досягнути прогресу на переговорах у "нормандському форматі", Зеленському, можливо, доведеться відійти від визнання того, що Росія надіслала свою армію для окупації Донбасу. Інакше результатів навряд вдасться досягнути. Таку думку висловив "Апострофу" експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Ігор Петренко, коментуючи інтерв'ю українського президента західним ЗМІ.
Зеленський заявив, що він не покладає великих очікувань на одну зустріч, що війна припиниться після одразу після неї. Але ця зустріч – це певний початок, який може мати розвиток. Також Зеленський наголосив, що питання першочерговості встановлення контролю над українським кордоном, а потім – проведення виборів є для нього принциповим. Він зазначив, що не наївний, не довіряє західним партнерам на слово, а домовленості повинні бути закріплені підписами і конкретикою. Це контрпасаж на репліки про те, що під час зустрічі тет-а-тет Зеленський, як найменш досвідчений серед усіх, може повірити в якісь запевняння Путіна чи інших партнерів.
Під час інтерв'ю президент України дав зрозуміти, що вважає Америку серйозним гравцем. Він уже зазначав, що хотів би розширити формат і залучити нові сторони. США могли б допомогти. Заява Зеленського, що голова Білого дому Дональд Трамп міг би поговорити з Путіним, означає, що він погоджує певні позиції із Трампом, і той може подати їх в правильному ракурсі. Але це не означає, що Зеленський згоден, аби переговори відбувалися без участі України.
З точки зору Зеленського, прив'язувати питання газу до безпекових питань під час зустрічі у Парижі було б стратегічною помилкою, якої допускалися попередні керманичі України. Тому, як то кажуть, мухи – окремо, котлети – окремо. Під час саміту є можливість знайти прозріння у газовому питанні, і країни, які будуть присутні на зустрічі, у цьому зацікавлені, як і Європа загалом. Тим паче, що зараз відбуваються прямі контакти з Російською Федерацією, обговорюються питання взаємозаліку.
Росія завжди використовує газ як інструмент політичного тиску. Головне, що ця тема не повинна йти в контексті питань щодо Донбасу. Нам дійсно більш вигідно купувати газ у РФ напряму, з точки зору логістики, ніж здійснювати реверсні закупівлі. Питання транзиту важливе, оскільки стосується також використання української ГТС для постачання газу для населення, і треба буде закуповувати газ, аби зберігати тиск у системі. Я не бачу великої проблеми у тому, щоб стягнути у Росії борг у 3 млрд доларів у вигляді газу – все рівно ми отримуємо те, що нам належить. І це може бути одним із способів досягнути певного компромісу.
Читайте: Європа має для Путіна три пакети рішень - німецький політолог
Під час зустрічі у "нормандському форматі" не потрібно підіймати питання Криму – ця зустріч присвячена Донбасу. А про півострів можна говорити в інших форматах, хоча, звісно, за нинішньої позиції РФ буде важко представників Кремля залучати до цього процесу.
Зеленський визнає, що на Донбасі є різні категорії громадян, і про тих, хто не втратив зв'язок із державою, Україна повинна дбати. Також він зазначив, що всі іноземні формування у будь-якому форматі повинні покинути територію Донбасу, щоб можна було перейти до питання виборів. Він не назвав їх російськими бойовиками, використовував формулювання "незаконні збройні формування".
Росія, у свою чергу, намагається максимально дистанціюватися від конфлікту. Варто розуміти, що Путін нічого не підпише і не буде жодного просування, якщо ми будемо дотримуватися старої риторики. Кремль усіляко намагається уникнути визнання себе стороною конфлікту. Це для них, очевидно, принципова річ, і росіяни багато зусиль спрямовують на те, щоб такої думки про них не було. З іншого боку, є визнання на рівні ПАРЄ, що Росія контролює ці території, надаючи їм підтримку і допомогу.
Якщо ми хочемо якогось просування, то максимум, що ми можемо - визнавати РФ країною, яка "здійснює ефективний контроль над територією", що Кремль чинить вплив на представників ОРДЛО і може спонукати їх до певних дій. Тобто виступати гарантом певних домовленостей, які будуть досягнуті. Інакше Росія не підпише комюніке, у якому її визначають як країну-агресора.
Це не означає, що ми все забуваємо і пробачаємо Росії. Є чітко зафіксовані факти прямих зіткнень регулярних військ РФ і України – під Іловайськом і Дебальцевим. Але резолюції ПАРЄ не визнають Росію країною-окупантом, а лише зазначають, що вона "здійснює ефективний контроль". У межах цих координат ми й можемо укладати угоди.
