У середині травня Україну підірвало відео, на якому видно півсотні немовлят, що знаходяться в київському готелі. Відео призначалося для сурогатних батьків з різних країн: США, Італії, Іспанії, Великобританії, Китаю, Франції, Німеччини та інших. Діти, народжені сурогатними матерями, не змогли потрапити до своїх біологічних батьків через карантин і закриті кордони. Це викликало дипломатичний конфлікт між Євросоюзом та Києвом. "Апостроф" розбирався, у чому суть проблеми і як регулюються складні етичні дилеми в Україні.
Немає законодавчої бази
Карантин і закриття кордонів розкрили чимало серйозних питань, які раніше перебували поза увагою українського суспільства. Як стало відомо "Апострофу", 20 травня до українських органів влади і президента звернулися депутати Європарламенту з вимогою знайти шляхи вивезення з України сурогатних дітей. При цьому європарламентарі посилаються на Конвенцію про права дитини.
"Поки батьки не в Україні, ці діти не мають громадянства. За українським законодавством вони поділяють громадянство зі своїми біологічними батьками, але батьки повинні підтвердити цей статус в іноземних посольствах", - йдеться у листі представників ЄС, який опинився у розпорядженні нашого видання.
Також були звернення до омбудсмена з приводу дозволу в'їзду в Україну учасникам програм сурогатного материнства, але відповіді не було. У Міністерстві закордонних справ України відреагували на скандал з немовлятами, народженими сурогатними матерями для іноземців, і заявили, що будуть окремо розглядати кожен випадок передачі дітей біологічним батькам.
На даний момент дійсно виникла серйозна юридична колізія. В Україні сурогатне материнство врегульоване низкою нормативно-правових актів: Сімейним кодексом України (ст. 123), Цивільним кодексом України (частина 7 ст. 281) і наказом Міністерства охорони здоров'я "Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні". Однак спеціальний закон досі не був прийнятий, що викликає низку практичних проблем.
"В умовах коронавірусу перед подружніми парами виникли нові виклики, адже Україна заборонила в'їзд іноземцям на територію України. Так, розпорядженням Кабінету Міністрів "Про тимчасове обмеження перетину державного кордону, спрямоване на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, викликаної коронавірусом SARS-CoV-2" від 14 березня 2020 року була передбачена тимчасова заборона з 00 год. 00 хв. 16 березня 2020 року до 22 травня 2020 року перетинання державного кордону на в'їзд в Україну для іноземців та осіб без громадянства, за винятком окремих категорій, серед яких не згадані учасники програм сурогатного материнства (щоправда, станом на вечір вівторка, 26 травня, дозвол на в'їзд так і не було відкрито, - "Апостроф"). Цим же розпорядженням визначено, що в'їзд в Україну інших категорій іноземців та осіб без громадянства здійснюється за погодженням з Міністерством закордонних справ. Узгодження Міністерством закордонних справ надавалося після нотифікації (повідомлення) Міністерства закордонних справ України іноземною дипломатичною установою, що не завжди є простою і швидкою процедурою. На практиці маємо ситуацію, коли іноземні громадяни, які є учасниками програми сурогатного материнства, просто не змогли в'їхати на територію України вчасно, щоб встигнути до народження своєї дитини", - заявила в коментарі "Апострофу" кандидат юридичних наук, адвокат Катерина Москаленко.
За її словами, дуже складним і болючим є питання про те, хто може забрати дитину з пологового будинку, адже згідно зі ст. 143 Сімейного кодексу України, забрати дитину з пологового будинку зобов'язані саме його мати і батько. Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я, забрати дитину мають право її бабуся, дід, інші родичі з дозволу органу опіки та піклування. Тобто, мова йде про вичерпний перелік осіб, які можуть забрати дитину, в який не входять, наприклад, представники батьків.
"Що робити майбутнім батькам, у яких немає родичів в Україні? Це питання має бути знято ухваленням спеціального закону, який би врегулював питання сурогатного материнства, детально визначив вимоги до учасників процедури, до договору сурогатного материнства і зняв низку інших проблемних питань", - зазначила Катерина Москаленко.
Фіктивні служби допомоги
Варто зазначити, що законодавство України не регулює діяльність компаній, які надають послуги з пошуку матерів-сурогатів і їх подальшого супроводу. У нашій країні цими питаннями займаються десятки фірм-посередників, а також клінік. Але фактично вони всі знаходяться поза юридичним полем.
Є ще одне проблемне питання: немає точних даних, скільки дітей були народжені таким способом на території України. У міністерстві юстиції призводять загальні цифри: в 2019 році українські сурогатні мами народили для іноземців 1496 дітей, а в 2018 році - 1095 дітей. При цьому реальні цифри можуть бути вищими. Тим паче, деякі сурогатні мами з України виїжджають народжувати за кордон.
"Ми не можемо контролювати посередників. Для клінік, агентств необхідно подавати звіти. У нас є аналогічна діяльність для медичних установ, вони здають звіти за формою. Потрібна спеціальна форма для клінік репродуктивної медицини, щоб розуміти скільки було програм. У нас немає ніякої статистики. Держава не знає, скільки програм проводиться, і хто їх проводить. Агентства у нас як туроператори, вони здають звіти про туроператорську діяльність. Ця інформація важлива і для держави, і для суспільства", - повідомив в коментарі "Апострофу" директор Центру медичного та репродуктивного права Сергій Антонов.
За його словами, відсутність прозорого реєстру агентств-посередників створює труднощі для вибору сурогатних матерів з боку іноземців.
"Часто подається неправдива інформація, всі пишуть, що у них 20 років досвіду роботи і тисячі виконаних програм, а на ділі вони можуть і 5 місяців не пропрацювати. Це ризики, які можна вирішити шляхом комплексного правового регулювання", - зазначив Антонов.
Світовий досвід і Україна
Ставлення в суспільстві до сурогатного материнства неоднозначне. Одні вважають, що це аморальний акт перетворення дитини в товар і експлуатація жіночого тіла. Інші - що це єдина можливість для бездітних людей отримати генетично рідну дитину.
З одного боку, проти сурогатного материнства на законодавчому рівні виступили мусульманські країни. В Європі теж низка країн заборонила подібну репродуктивну технологію. Йдеться, зокрема, про Німеччину, Францію Швеції, Швейцарії, Норвегії, які забороняють на законодавчому рівні вдаватися до сурогатного материнства. Втім, у низці європейських країн, таких як Бельгія, Чехія, Іспанія немає чітко прописаного законодавства. Дещо інша позиція в США, де кожен штат сам вирішує, дозволяти або забороняти подібну схему народження дітей.
Проблема в країнах, де немає толком прописаного законодавства, криється в тому, що майбутні батьки не отримують ніяких юридичних гарантій - породілля може забрати новонародженого собі, а вони, заплативши за комплекс процедур, залишаться ні з чим. У деяких країнах (Канада, Нідерланди, Фінляндія), відповідний закон забороняє анонімність в питаннях сурогатного материнства, ЕКО або донорства біологічного матеріалу. Що також зобов'язує батьків надати повну інформацію про донора і факти народження дитини, яка досягла 18 років.
Де-юре в Україні сурогатне материнство дозволено. Однак до сих пір у Верховній Раді не підготували відповідний і всеохоплюючий закон. У коментарі "Апострофу" директор Центру медичного та репродуктивного права Сергій Антонов зазначив, що при розробці закону необхідно визначатися з порядком проведення процедури і визначити категорії людей, для яких можуть бути доступні подібні програми. Поки ж українські законодавці не ухвалять закон, що захищає дітей, непотрібних державі, будуть регулярно спалахувати скандали.
Тим більше, що питання про те, чи варто Україні в принципі вирішувати сурогатне материнство, а також про те, чи варто нашій країні бути джерелом біоматеріалу для жителів інших країн - викликає серйозні дискусії...
