28 липня президент України Володимир Зеленський ввів тимчасовий безвізовий режим для громадян Китаю. Він діятиме з 1 серпня 2020 до 31 січня 2021 року. Безвізовий режим в'їзду в Україну та транзитний проїзд через територію України діятиме для громадян Китайської Народної Республіки, які в'їжджають з туристичною метою, якщо термін їх перебування в Україні не перевищує 30 днів протягом 180 днів.
Про плюси і мінуси цього кроку журналіст "Апострофа" Дмитро Малишко розпитав головного координатора FreeHongKongCentre Артура Харитонова і старшого наукового співробітника Національного інституту стратегічних досліджень, радника правління Української асоціації китаеведов Андрія Гончарука. Точки зору Харитонова і Гончарука при цьому кардинально розходяться.
Артур Харитонов:
Щодо безвізу між Україною та Китаєм треба розуміти дві речі. По-перше, цей режим не діятиме весь час – це важливий аспект, оскільки ми не знаємо, коли в нормальному режимі запрацює сполучення з Китаєм. Те саме МАУ же скасувало прямі рейси до Пекіну. Дуже сумнівно, що режим запрацює з 1 серпня, бо як мені відомо, кордони з КНР поки є закритими.
По-друге, якщо такий крок спрямований на те, щоб завозити в Україну забезпечених китайських туристів із компартії, то це навряд спрацює. Сумніваюся, що Пекін вважає Україну достатньо заможною, щоб відправляти сюди VIP-тури. Натомість у КНР працюють турбюро радянського зразка, які відсилають пролетаріїв, колгоспників – це не сарказм, саме так це працює в Китаї – подивитися на радянське минуле.
Я не думаю, що безвіз із КНР сильно зашкодить нам. Хоча китайські туристи є абсолютно не бажаними у більшості демократичних країн. В тому числі сам Пекін забороняє туризм до демократичних країн. Можна пригадати, як китайський уряд назвав Австралію жуйкою під ногами комуністичного чобота і заборонив своїм громадянам туди мандрувати.
Дуже дивно, що зараз звертають увагу саме на Китай у медіапросторі. У рішенні Зеленського про безвіз через кому з Китаєм згадується Австралія, Нова Зеландія та арабські країни – і вони є набагато пріорітетнішими, на мою думку.
Андрій Гончарук:
Безвіз із Китаєм – це позитивний крок. Просто треба було робити це все рік тому. Бо сьогодні ніхто із КНР до нас не приїде, бо Україна це "червона зона". "Дорога ложка до обіду", як кажуть. Надання Китаю безвізу зараз можна порівняти хіба що з тим, як наш президент Володимир Зеленський зустрічав комерційний рейс літака "Мрія" із китайськими товарами.
Мене дивує, що безвіз із ЄС вважають позитивним, а з Китаєм викликає питання. А що до нас хорошого хлинуло із Європи, окрім "ковіду" і секс-туристів у пошуках наших дівчат?
Китай є стратегічним, найбільшим торгово-економічним партнером України. То чому мають бути візові обмеження? Яку загрозу громадяни КНР становлять для України? Які небажані елементи поїдуть в Україну із Китаю? Китай хіба є експортером тероризму? Китайські туристи останні 5 років посідають перше місце за кількістю грошей у тих місцях, які відвідують. Це найбагатший турист світу. Найбільші туристичні країни світу – Франція, Італія, Іспанія змагаються, аби до них їхали китайці!
Артур Харитонов:
Через рішення про безвіз складається враження, що український Уряд Дениса Шмигаля знаходиться в інформаційному вакуумі і взагалі не розуміє, яка зараз ситуація з Китаєм у світі.
Інша проблем в тому, що Кабмін повністю відсторонений від роботи, всім повністю керує Офіс президента, а там досить рішуче налаштовані шукати китайських інвестицій. Їх різниця від європейських кредитів полягає у тому, що Пекін не вимагає реформ, прогресу суспільства. Він зацікавлений лише в певних стратегічних бенефіціях, типу продажу "Мотор Січі", якогось одеського заводу тощо. Також вони дуже хочуть купити права на "Мрію". На скільки мені відомо, Китай лише частково отримав права на неї, але вони зацікавлені в отриманні повністю усієї документації, аби зробити китайську підробку "Мрії" і почати її продавати, як було із українським авіаносцем "Варяг". Ідеться про здачу частину суверенітету заради грошей.
Ще один момент, що у нас досить сильно змінилася риторика щодо Китаю після вступу Ольги Стефанішиної на посаду віце-прем'єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Вона також очолила урядову комісію зв'язків між українським Кабміном та комуністичним китайським урядом. Вона постійно заявляє, що Китай є пріоритетом для України. Це дивно, бо вона має слідкувати за ЄС та НАТО, але вона згортає цей напрямок. Стефанішина наголошує на необхідність проведення, як я розумію, у вересні українсько-китайської комісії в Пекіні, не зважаючи на коронавірус. У нас іде китаїзація і це, певно, єдиний випадок у світі, бо більшість країн згортають саміти з КНР, посилаючись чи на наступ Пекіна на права Тайваню і Гонконгу, чи на коронавірус.
Наш міністр культури та інфополітики Олександр Ткаченко заявляє, що розроблюється нова культурна стратегія Україна-Китай, хоча мав би протидіяти пропаганді різного спрямування.
Я не думаю, що ми встрягнемо у конфлікт між Заходом і Китаєм, але нам потрібно вже обрати сторону у новій холодній війні. Боротьба зараз іде на всіх рівнях. ЄС видається поміркованим, але ставлення до Китаю у Швеції й Німеччині з одного боку та Франції й Іспанії з іншого разюче відрізняється. Частина ЄС, яка є повністю проукраїнською – Швеція, Німеччина, Литва – налаштовані дуже рішуче проти. Україна має зробити свій вибір чим швидше, тим краще. Бо дуже дивно, коли ми відкриваємо безвіз для Китаю й говоримо про спільний пропагандистський медіапром, а в Литві заявляють про підтримку незалежності Тайваню. Хоча Україна і Литва – що може бути ближче. Мені здається, що українці не погодяться обрати сторону Росії і Китаю в новій холодній війні.
Скоріше, надання безвізу варто розглядати як жест доброї волі від Зеленського. Але китайці й так доволі легко отримували візи до нас, тож не думаю, що щось суттєво зміниться. Але це виглядає досить некрасиво з точки зору міжнародної глобальної дипломатії.
Андрій Гончарук:
Україні немає чим "задобрити" КНР. Підприємство "Мотор Січ" китайці купили, бо – давайте говорити правду – президент компанії В'ячеслав Богуслаєв був зацікавлений у цьому продажі. Він виявив ініціативу. Звісно, це мало міжнародний розголос, викликало протест американців. Але ви коли-небудь від китайців чули, що вони вимагають продати їм "Мотор Січ"? Ми посідаємо у китайській торгівлі 0,18%. Але ми вважаємо себе настільки великою країною, що можемо вводити якісь обмеження для китайців.
З китайської боку у двосторонній комісії співробітництва між урядами виступає віце-прем'єр міністр Лю Хе. Це науковець-економіст зі світовим ім'ям, його добре знають і поважають, зустрічали оплесками в швейцарському Давосі у січні 2019. А хто така Ольга Стефанишина, яка очолює комісію з нашого боку? Хто вона для китайців? Колись Сі Цзіньпін сказав – "Я не збираюся мати справу з людьми без минулого".
Артур Харитонов:
Безумовно, рішення щодо безвізу з Китаєм і загального зближенням з ним було прийняте під впливом прокремлівських сил. За моєю інформацією, ОПУ знаходиться під досить сильним впливом проросійських груп. Вони максимально спрямовують сили на Китай, бо КНР це по суті друга Росія, тільки вона не вводила війська в Україну. Тому можна просувати "китайську мрію" у нас.
ОПЗЖ – це абсолютно прокитайська партія, яка відповідає за лобізм китайського бізнесу в Україні. Саме вони сформулювали міждепутатську групу "Один пояс – один шлях", яка має за мету посилити співпрацює Україну й Китаю на всіх стратегічних рівнях. Фактично це означає інтервенцію КНР на всі стратегічні рівні. Пекін в першу чергу цікавиться не нашими яблуками, а важкою промисловістю.
ОПЗЖ безумовно лобіює інтереси Пекіна. Кум Володимира Путіна Віктор Медведчук - це, певно, найбільш цитований у китайській пресі український політик. Згадки про нього з'являються у "Сіньхуа" та інших китайських комуністичних сміттярках практично щотижнево.
Андрій Гончарук:
Зараз депутати від ОПЗЖ створили міжфракційне об'єднання "Один пояс – один шлях". І я можу лише вітати державницьку політику на розвиток міждержавних відносин із Китаєм. Ці депутати говорять про співпрацю з усіма країнами, які лежать на новому "шовковому шляху" – більше 40 країн.
До речі, це не відповідає дійсності, що Віктор Медведчук є найпопулярнішим політиком у Китаї. Там першість має Юлія Тимошенко.
До того ж, нещодавно у Верховній Раді на базі "Слуги народу" була створена група дружби із Китаєм, до якої ОПЗЖ не має жодного відношення. І якщо Китай став найбільшим партнером України за часів Петра Порошенка і Володимира Зеленського, то яким чином співпрацю просуває ОПЗЖ? Хіба вони формують уряди? Хіба впливають на зовнішньоекономічну діяльність Україні за останні роки.
Артур Харитонов:
Найкращі приклади наслідків китайської інтервенції – це Узбекистан та Таджикистан. На момент розвалу Радянського союзу вони знаходилися в умовно непогано стані, але зараз все повністю – від медіа до поліції і дипломатів – знаходиться під контролем Китаю. Ефіопія – досить розвинута африканська країна – зараз фактично знаходиться під Пекіном.
Поки що не йдеться про повний контроль над українським урядом з боку Китаю. Ми поки що знаходимося під загрозою першого рівня інтервенції – економічного. Політичний та інформаційний рівні поки у нас не проявлені. "Мінськ", скажімо, також поки не в сфері інтересів Пекіна.
Українські політики, як я думаю, ідуть на угоди з Китаєм, бо дивляться на нього виключно, як на мішок з грошима. Але велике питання, на скільки Україна буде виконувати свої обіцянки. Бо наші відносини з Пекіном – це історія про двох корупціонерів, де один дав хабара, а інший його вкрав і не виконав свою частину угоди.
Артур Харитонов:
Якщо ми готові відкрити кордони для китайських туристів, і Зеленський уже готовий зустрічати їх в аеропорту, то безумовно, є ризик, що вони привезуть нам нові штами коронавіруса. Система безпеки не може передбачити наявність того чи іншого штаму. Covid-19 здатний до мутації і він зараз дещо відрізняється від того, що ми називали "вуханським коронавірусом".
Подібну ситуацію ми бачили в Італії, яка до останнього не хотіла визнавати загрозу вірусу і приймала найбільше китайських туристів у себе на півночі. Коли вони почали шукати джерела масштабного спалаху, то дійшли висновку, що його спричинили безконтрольні китайські туристи. Якщо погодитися з припущенням, що спалах в Ухані стався не взимку, а наприкінці жовтня минулого року, то стає логічним, чому в Італії почали виявляти подібний вірус ще раніше.
Ми можемо дуже легко повторити долю Італії. А оскільки у нас система з перевіркою дуже погана, то для України така ситуація може мати катастрофічні наслідки.
