США - стратегічний союзник, без військової і політичної підтримки якого Києву було б складно вистояти у війні з Росією. Разом з тим, американці мають власні інтереси і своє бачення геополітичних процесів, які можуть не збігатися з інтересами українського керівництва. Офіс президента України і вітчизняний МЗС покладають великі надії на розмову Володимира Зеленського з американським колегою Джо Байденом, але великий ризик, що прориву від переговорів не буде. Які фактори затьмарюють відносини Києва з Вашингтоном, а також чому адміністрація Байдена може поставити Україну "на паузу", читайте в матеріалі "Апострофа".
Проміжна розмова
Президент США Джо Байден перед своєю зустріччю з президентом РФ Володимиром Путіним, яка запланована на 16 червня в Швейцарії, переговорить з президентом України Володимиром Зеленським. Як повідомив журналістам заступник глави МЗС України Євген Єнін, зовнішньополітичне відомство наразі "ретельно готує порядок денний" для розмови американського і українського президентів.
"Зустрічі Путіна з Байденом передуватимуть контакти нашого президента з американським", - зазначив Євген Єнін.
На думку дипломата, розмова двох президентів "може зіграти корисну роль для ослаблення агресивних намірів Росії проти України". Основна причина полягає в тому, як вважають в МЗС, що США є ключовим стратегічним партнером нашої країни, виступаючи за збереження санкцій проти Кремля.
"Саме американська допомога в сфері безпеки, включно з наданням оборонної летальної зброї, є найбільшою, яку отримує Україна", - написав Євген Єнін в колонці для "Європейської правди". Як він вважає, саме адміністрація Джо Байдена зіграла основну роль у завершенні недавньої кризи на російсько-українському кордоні.
Радник глави Офісу президента Михайло Подоляк у свою чергу повідомив, що українська влада отримає по дипломатичних каналах від адміністрації президента США інформацію про результати бесіди Джо Байдена з Володимиром Путіним.
"Розмова двох президентів (Зеленського і Байдена, - "Апостроф") має символічне значення і сам факт її проведення в деякому сенсі важливіший за зміст. Вона потрібна для того, щоб показати скептикам всередині України і за її межами, що адміністрація Джо Байдена не має наміру говорити з Володимиром Путіним про Україну без відома Києва і що ніяких "обмінів" або "розмінів" українських інтересів не буде", - зазначив у розмові з "Апострофом" політичний експерт, голова Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов.
Темний політичний фон
Незважаючи на оптимізм, який висловлюють у МЗС і в Офісі президента, стартові позиції для переговорів двох президентів можна назвати лише умовно задовільними. Незважаючи на публічну підтримку в питаннях Криму і Донбасу, в Києві досі немає американського посла - інтереси Вашингтона представляє тимчасовий повірений. У США триває розслідування можливого втручання українських політиків і депутатів в американські президентські вибори.
Команда Дональда Трампа не приховувала свого інтересу в зборі "українських компроматів" на Джо Байдена і його сина Хантера. Особистий юрист тодішнього американського президента Руді Джуліані вимагав від українського керівництва початку розслідування проти сімейства Байденів, щоб перешкодити демократам зайняти Овальний кабінет. Офіс президента Зеленського, незважаючи на особисті прохання президента Трампа і його емісарів, зміг як би всидіти на двох стільцях. На початку року Київ передав Вашингтону розшифровку розмови з паном Джуліані, під час якої він тиснув на українське керівництво, однак команда Джо Байдена не оцінили такий подарунок.
Дамокловим мечем над головою Офісу президента Андрієм Єрмаком висить так звана "справа вагнерівців". Якщо спільна операція українських і західних спецслужб мала місце і була провалена з вини Києва, це кидає похмуру тінь особисто на президента Зеленського і всю силову вертикаль. Виходить, що спецслужби США, які ми називаємо "стратегічним партнером №1" не можуть довіряти українським колегам.
Холодний "Північний потік"
Дональда Трампа нерідко критикували за надмірне лояльне ставлення до Кремля, яке в основному було тільки на словах. Адміністрація Джо Байдена сприймалася як більш антиросійська, але в нинішніх умовах це не більше ніж фігура мови.
Білий дім показує, що не говоритиме про Україну за спиною Офісу президента Зеленського, але в критичних для Кремля питаннях Вашингтон намагається залишати простір для компромісу з росіянами. Джо Байден, попри незадоволення з боку Києва заявив, що США не стане блокувати будівництво "Північного потоку-2" шляхом застосування санкцій до ключової німецької компанії-учасника будівництва.
Будівництво Північного потоку-2
Він сказав, що виступав проти будівництва "потоку" ще на етапі запуску проекту, але утримався від санкцій, оскільки на час його вступу на посаду глави держави газопровід був фактично добудований.
"Проект був майже повністю завершений до часу, коли я прийшов на посаду. І питання не стоїть так, що я можу дозволити або не дозволити Німеччині робити щось... Застосувати санкції зараз, на мою думку, буде контрпродуктивно для наших європейських відносин", - сказав президент США.
Джо Байден також додав, що уряд ФРН поінформований про позицію США по "Північному потоку", висловивши надію, що сторони зможуть "виробити варіанти, як вони будуть діяти з цим проектом далі".
Утім, в Конгресі в зв'язку з цим почалися політичні ігри з боку республіканців, які явно мають намір заробити на цій історії політичні "вісти". У середу, 2 червня, стало відомо, що головний республіканець Комітету у закордонних справах Палати представників Майкл Мак-Кол, а також 20 його однопартійців закликали уряд скасувати обмеження на санкції проти компанії-оператора Nord Stream 2.
"Ми вимагаємо, щоб ви негайно усунули ці непродумані виключення (про санкції, - "Апостроф") і застосували обов'язкові повноваження, ухвалені Конгресом", - йдеться в листі, направленому до Держдепу.
Конгресмени наполягають, що "жорсткі і однозначні публічні заяви (Держдепу по "Північному потоку-2", - "Апостроф") потрібно поєднувати з жорсткими і однозначними діями". Крім того, на думку республіканців, "чим довше адміністрація Байдена буде тягнути, тим більше буде посилювати зловмисний вплив Путіна по всій Європі".
Утім, схоже, що це не більше ніж струс повітря з боку опонентів Байдена в Конгресі, і на ситуацію з санкціями це не вплине. У порожнечу можуть скаржитися і представники Києва.
"Позицію Байдена неважко пояснити. Якщо санкції не зупинили "Північний потік" коли він був готовий на 50%, то чому це повинно статися, коли зроблено 90%. Який сенс йому в такій ситуації йти на зайві конфлікти з Німеччиною? Нашому МЗС варто було б не виступати з гнівними заявами, а ще з минулого року працювати над великою угодою, що гарантує збереження газового транзиту через Україну", - сказав у розмові з "Апострофом" політолог-міжнародник Володимир Воля.
Основна мета у скасуванні певної частини санкції проти "Північного потоку-2" складається в спробі задобрити німецький політичний істеблішмент і сформувати проамериканську позицію нинішнього уряду перед переговорами "Великої сімки" та самітом з Володимиром Путіним, сказав "Апострофу" експерт-американист з аналітичного центру "Українська призма" Олександр Краєв.
"Є ще одна цікава інструментальна сторона такого кроку. Зараз у справі "Північного потоку-2" залишилися в дії всі санкції, що стосуються другорядних підрядників і економічних агентів цього проекту. Водночас в арсеналі Байдена перед самітом з Путіним залишаються всі "важкі" санкції, що стосуються як самого проекту, так і основних зацікавлених осіб, в тому числі серед політичного істеблішменту РФ. З такої точки зору Байден, просто підготував собі "сильну руку" перед тим, як йти на зустріч з господарем Кремля", - зазначив експерт.
"Нормандський формат": без змін
Ключовий момент у цій історії полягає в тому, що "Північний потік-2" - проект, який має стратегічне значення для Кремля і ФРН, які реалізовували його без оглядки на інтереси Києва. Як згодом зізнавався тепер уже колишній керівник НАК "Нафтогаз" Андрій Коболєв, будь-які спроби знайти компроміс з німцями наштовхувалися на опір кабінету Ангели Меркель.
На такому тлі безглуздо сподіватися, що щось зміниться і в іншому ключовому для України питанні - по Донбасу. Сумнівно, що США зможуть безпосередньо увійти в "Нормандський формат", хоча вітчизняна влада на таке розраховує.
Хоча інтерес Києва в розширення "Нормандії" за допомогою залучення інших геополітичних гравців - США, Канади і Великобританії - закономірний. Такі настрої продиктовані внутрішньополітичними процесами в Німеччині і Франції. Ангела Меркель, при якій підписувалися "Мінські угоди", йде з посади канцлера ФРН. Французького лідера Еммануеля Макрона наступного року очікують президентські вибори. Сумнівно, що він захоче "драконити" правий електорат, налаштований на більш лояльне ставлення до Росії.
Внутрішньополітичні процеси в Німеччині і Франції підштовхують Київ шукати інших геополітичних гравців
Найближчим часом нашим європейським союзникам буде, скоріше за все, не до нас, зазначила в коментарі "Апострофу" політичний аналітик Марія Кучеренко.
"Участь США в Нормандському форматі зараз нереалістична. Москва проти будь-яких змін в переговорному процесі, що не були запропоновані російськими дипломатами і не узгоджуються з кремлівськими інтересами. Єдине, що можливо - відновлення формату спеціальних представників, як це було з Куртом Волкером і Владиславом Сурковим. Але спецпредставника Держдепартаменту немає, а Сурков пішов з державної служби", - говорить Марія Кучеренко.
Виходячи з цього, пряме залучення Вашингтона в "Нормандський формат" може бути розцінено європейцями як небажаний крок. Який буде всіляко блокуватися.
Ризик "великої угоди"
З урахуванням вищевикладеного, виникають обґрунтовані побоювання, що Вашингтон може в певному сенсі відсунути Україну вбік. Санкції і зовнішньополітична підтримка збережуться, але нарощувати військову допомогу американці не стануть.
Зокрема, щоб залишити можливості для компромісів з РФ. Як приклад, під час недавнього українсько-російського загострення американське командування запросило у Туреччині дозвіл на прохід в Чорне море, але американський бойові кораблі так і не перетнули Босфор.
"Байден не "зливає" Україну, але мені тривожно, що нас в багатьох речах можуть поставити на паузу. Тобто поки є путінський режим, деякі питання вирішуються, можливе якесь просування по Донбасу, але нам тут знову потрібна загальна стратегія. А по всіх інших напрямках - в порядку, чекаємо. Ми не можемо дозволити собі чекати. Україна, як велосипед: чим швидше вона рухається, тим краще. Вона зупиниться, а що далі? Тому "поставити на паузу" - це для нас не шанс. І для цього зараз потрібно говорити реально з Байденом", - сказав в бесіді з "Радіо Свобода" екс-глава МЗС Павло Клімкін.
Тим не менш, є об'єктивні обставини, які не дозволяють розраховувати на те, що Байден після розмови з ним раптом візьме і змінить свої плани. Важлива деталь: спроби Кремля нав'язати американцям "велику угоду", що тривають з 2014 року, здійснюються і зараз. Україна тут - один з майданчиків, щодо якого великі геополітичні гравці ведуть діалог, виходячи з власних інтересів.
Москва обов'язково скористається нинішніми непростими відносинами Києва і Вашингтона, щоб запропонувати кілька "компромісних варіантів" по Україні, включаючи заморозку ситуації на Донбасі. США зберігають санкції і не визнають окуповані українські території "російськими", але при цьому продовжують діалог з Москвою з важливих для себе питань. Є ризик, що адміністрація Джо Байдена спробує повторити досвід минулого століття, коли Вашингтон формально не визнавав радянську окупацію країн Прибалтики, але вів діалог з Кремлем і підписував великі міжнародні угоди. Нічого особистого - only business.
