Російське керівництво повним ходом "інтегрує" невизнаного президента Білорусі Олександра Лукашенка. Вперше за довгий час мінському диктатору довелося підписувати документи щодо функціонування "союзної держави" Білорусі та РФ. Мінську вдалося відкласти на певний час тему політичної інтеграції, але довелося поступитися в частині підписання загальної військової доктрини. Чим Києву загрожує черговий етап у будівництві "союзної держави", читайте у матеріалі "Апострофа".
Декрет "Путіна-Лукашенка"
Російський президент Володимир Путін 4 листопада нелегально відвідав окупований Крим. Формально його візит був присвячений російському святу – "Дню народної єдності". Водночас протокольні заходи та зустрічі з місцевими колабораціоністами були лише приводом для візиту. Основною метою візиту було проведення в онлайн-режимі "вищої держради" так званої "союзної держави" Росії та Білорусі.
Політичне дійство за участю невизнаного президента Білорусі Олександра Лукашенка демонстративно організували у Севастополі.
У рамках засідання Володимир Путін та Олександр Лукашенко (нехай і у своєрідній формі) підписали декрет "вищої державної ради союзної держави" Росії та Білорусі. Сторони затвердили 28 союзних програм, схвалених у вересні. Підписані документи регламентують базові напрями щодо реалізації пунктів договору Москви та Мінську щодо створення "союзної держави" на 2021-2023 роки.
Якщо до літа 2020 року Олександр Лукашенко зі змінним успіхом саботував "інтеграційні проекти", то тепер мінському диктаторові нема куди подітися.
Зазначені 28 програм стосуються насамперед спільної економічної політики: спільна макроекономічна політика, фінансова інтеграція та платіжні системи, єдині підходи до соціальної політики та пенсій, загальні принципи оподаткування. Сторони домовилися про створення спільного ринку нафти та газу.
"Лукашенко здає позиції, але вкрай повільно. Зараз підписали 28 програм, але планувалося підписати 31. Білоруські опозиціонери побоювалися, що є ще секретна 32 програма, яка передбачає політичну інтеграцію, але побоювання не виправдалися. Єдиної валюти немає. Органи влади союзної держави прописані на папері, але поки що залишаються в ефемерному стані", - зазначив у розмові з "Апострофом" політичний експерт, голова Центру сприяння реформам Георгій Чижов.
Експерт із зовнішньої політики Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич наполягає, що підписання "інтеграційних програм" більшою мірою є адміністративною формальністю.
"Якщо ми говоримо лише про програми, то нічого принципово не змінилося. Декрет стосується реалізації програм на 2021-2023 роки. Поточний рік фактично завершився. Російський прем'єр Мішустін каже, що для реалізації планів потрібно ще ухвалити 300 нормативних актів, а його білоруський колега – 400. Тобто сторони ще домовлятимуться про зміст цих актів. Кремлю та Мінську просто потрібно було підписати якийсь документ, щоб уже зовсім не виглядати марнословами. Адже розмови йдуть давно, а результатів все немає", - сказав Ігар Тишкевич у розмові з "Апострофом".
Агресивна доктрина
У контексті інтересів України більше значення має те, що Путін із Лукашенком у рамках засідання "держради" затвердили військову доктрину "союзної держави" . Документ передбачає посилення спільного угруповання військ.
"Як показали останні події, регіональне угруповання військ союзу є надійним щитом безпеки не тільки для наших країн, а й для всього пострадянського простору. Ми з президентом (Росії Володимиром Путіним – Ред.) і не ховаємо наших намірів посилювати це угруповання у майбутньому", – заявив Олександр Лукашенко .
Тут йдеться про прямий виклик для України та держав НАТО, особливо Польщі, Литви, Латвії та Естонії.
"Угода дозволяє Кремлю та Мінську вести спільні військові операції проти України та країн НАТО. Підписуючи доктрину, Путін та Лукашенко дають зрозуміти, що у них спільне стратегічне бачення щодо розвитку, підготовки збройних сил та створення нових ударних об'єднань. Зараз все відбувається в рамках політичної "холодної війни", але росіяни намагаються показати, що в майбутньому можливі і конкретні військові кроки проти Києва та європейців", - пояснив у розмові з "Апострофом" екс-глава Служби зовнішньої розвідки України генерал армії України Микола Маломуж.
Підписання доктрини означає, що кремлівське командування може розмістити на території РБ будь-які види озброєнь для "зміцнення спільної оборони". У тому числі й тактичні ракетні комплекси "Іскандер", призначені для знищення систем протиповітряної та протиракетної оборони.
Відповідно до технічних параметрів радіус дії комплексу становить близько 500 км. Для порівняння, ділянка траси Гомель-Чернігів-Київ займає близько 260 км.
Таким чином, росіяни вже зараз фактично загрожують прямими ударами Україні з території Білорусі. Олександр Турчинов, навесні 2014 року в.о. глави держави, згадував, як у ході окупації Криму тодішній спікер Держдуми Сергій Наришкін погрожував у розмові з ним направити війська на Київ.
Тепер росіяни мають більше можливостей для проведення як локальних, так і масштабних операцій проти Києва.
Відтепер кордон із Білоруссю – потенційна лінія фронту чи, як мінімум, сектор перманентної військово-політичної напруги. З огляду на реальні перспективи розміщення на території Білорусі російських баз та "Іскандерів", Україні доведеться витрачати додаткові кошти на оборону північних рубежів.
Лукашенко та "російський" Крим
Наступний тривожний сигнал – заяви Олександра Лукашенка щодо окупованого Криму. Невизнаний президент привітав жителів півострів із російським "Днем народної єдності", який не відзначається в нашій країні. Враховуючи, що Крим є суверенною частиною України, такі "вітання" можуть бути розцінені як готовність Мінська визнати підсумки окупаційного "референдуму" 2014 року.
Слова Олександра Лукашенка можна було б списати на дипломатичний тролінг Києва чи незграбну спробу зробити приємно Кремлю, але мінський диктатор не обмежився лише "вітаннями". Він ніби поскаржився на Володимира Путіна, який не став брати його із собою до Криму.
Причому репліка Лукашенка прозвучала у контексті закидів на адресу України.
"Володимир Володимирович мені все обіцяв, обіцяв, що з собою візьме до Криму, покаже нове, що там нового зроблено, зроблено чимало, дорогою провезти до Криму, але сьогодні один поїхав і мене з собою не запросив", – нарік Олександр Лукашенко.
Раніше Лукашенко не припускав навіть натяку на те, що Мінськ може визнати півострів "російським". Більше того, на всі претензії кремлівських чиновників мінський диктатор тицяв пальцем у бік російських олігархів та великих підприємств, які обходять Крим десятою дорогою. Якщо для умовного "ВТБ" Крим не є "російською територією", то чому Лукашенко має його таким визнавати?
Тепер президент Білорусі (нехай і у формі абсурдних натяків) мов дає зрозуміти, що рано чи пізно Мінськ таки визнає окупацію українського півострова "законною".
Києву вже зараз слід готуватися саме до такого сценарію. Заяви Лукашенка та підписана "військова доктрина" ставлять під сумнів будь-які перспективи нормалізації відносин між Києвом та Мінськом.
Прорахунки Києва
Варто визнати, що причина нинішніх проблем полягає не лише в тому, що Кремль таки дотиснув Лукашенку із "союзною державою". Офіційний Київ припустився низки помилок. На думку деяких експертів, Офісу президента Володимира Зеленського та МЗС слід бути більш дипломатичними у питаннях президентських виборів у Білорусі, нехай навіть "перемога" Лукашенка викликала безліч питань.
Обережність також слід виявити у питаннях санкцій у зв'язку із захопленням опозиційного журналіста Романа Протасевича. У відповідь на дії Мінська Київ закрив свій повітряний простір для білоруських авіакомпаній.
Олександр Лукашенко мав підстави вважати такі кроки "невдячністю" з боку українського керівництва. Адже у 2014 році Мінськ, незважаючи на відкрите невдоволення Кремля, постачав Україні паливо, автомобілі та товари подвійного призначення. Мінськ сяк-так виконував роль посередника в переговорах щодо Донбасу.
"Якщо Лукашенко зараз назве Крим "російським", це не матиме для Києва юридичних наслідків. Адже для нас він не "президент". Хоча варто визнати, що санкції проти Мінська не зовсім були на користь Києва. Наприклад, європейці можуть критикувати політику Китаю, але у них своя історія відносин з Пекіном, відмінна від американської. Усі дотримуються своїх інтересів. Для нас права людини важливі, але це не привід різко розривати відносини з Мінськом. Ми не вважаємо Лукашенка легітимним главою держави, хоча купуємо у білорусів електрику", – зазначив у розмові з "Апострофом" політичний експерт, голова Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала.
Олександр Лукашенко донедавна не був для Києва союзником, але не був і ворогом. Тепер усе кардинально змінилося. Причому на користь Кремля, який демонстративно організував чергову серію аншлюсу Білорусі, саме з території Криму.
