Після кількох днів стрімких подій в Казахстані та суперечливих повідомлень про них в медіа ситуація з протестами все ж стає зрозумілішою та дозволяє робити певні висновки, які можна викласти у вигляді низки тез. Про те, що відбувається в Казахстані і які наслідки матимуть ці події для регіону, "Апострофу" розповів експерт Українського центру аналітики і безпеки, колишній керівник Центру спеціальних операцій "А" СБУ (2015-2020), генерал-лейтенант Олександр Устименко.
1. Протестний рух на економічному підґрунті виник стихійно в містах і відразу ж набув гострих форм, протистояння з правоохоронцями, залучення спецзасобів, захоплення адміністративних будівель в тому числі силових структур. Частина протестуючих отримала зброю і почала опір. Водночас, вимоги, які оголошують різні учасники протестів дуже відмінні, що вказує на відсутність узгодженості дій та єдиного керівництва.
2. Різкий перехід до радикальних дій з боку протестуючих - це наслідок як великої соціально-економічної нерівності в суспільстві так і стрімкого зростання чисельності міського населення за рахунок молоді і в першу чергу чоловіків із сільської місцевості, що втратили зв'язок з своїми старійшинами і кланами. Тобто традиційні для місцевого менталітету центри впливу послабились. Ще однією причиною швидкої радикалізації можна вважати негативний досвід попередніх мирних спроб протестів в Казахстані, які були жорстоко придушені з численними жертвами серед учасників.
3. Відсутність в протестуючих ідеологічної єдності і дисципліни, на що вказують випадки мародерства, пограбування магазинів і банківських установ. Також це може вказувати на значну роль в цих подіях місцевих кримінальних угрупувань (не виключено, що й з метою дискредитації протестів).
4. Відсутність єдності серед учасників протестного руху створює широке поле для зовнішнього впливу, в першу чергу з боку Росії і Китаю, а також ісламських організацій на ситуацію і її розвиток як в цілому в країні, так і в її окремих регіонах.
5. Можна прогнозувати загострення етнічного протистояння, на якому гратиме Росія, щоб під приводом "захисту російськомовного населення і співвітчизників" в першу чергу в північних регіонах і промислових центрах, встановити контроль над військовими і космічними об’єктами та просувати власні економічні інтереси в паливновидобувних районах на заході Казахстану. В коротко- середньостроковій перспективі можна очікувати створення передумов для захоплення північного Казахстану (ця тема особливо активно просувається в Росії з 2017 року).
6. Участь РФ через ОДКБ в казахських подіях – це вочевидь видозмінена тактика з "білоруського сценарію", коли Москва знімає вершки з протестів, значно посилюючи свій вплив на сусідню країну без прямої військової інтервенції, роблячи правлячий режим своїм союзником через загрозу втрати влади.
7. Попри, здавалось би, існуючі загрози для правлячої еліти, внутрішнім інтересантом сьогоднішніх подій може бути саме діючий президент Касим-Жомарт Токаєв, який отримав серйозний шанс перебудувати владну вертикаль особисто під себе, позбувшись впливів і контролю з боку назарбаєвського клану. Заради отримання особистої влади в країні він очевидно може пожертвувати частиною суверенітету Казахстану, щоб заручитись підтримкою Кремля. Таким чином РФ отримає підконтрольного собі "Лукашенка №2" - Токаєва, замінивши ним відносно незалежного Назарбаєва.
8. У випадку реалізації успішного для Токаєва сценарію можна очікувати тотальних чисток у першучергу в силових структурах країни та перебудови всієї владної вертикалі під нового лідера, що буде супроводжуватись домовленостями з місцевими елітами.
9. Існуюча в Казахстані однопартійна система дає Кремлю можливість після перевиборів інтегрувати в країні свої політичні проекти, використовуючи контрольований хаос і велику проросійську меншість.
10. Перемога Токаєва внаслідок цих подій буде сигналом, що Путін не зважиться на назарбаєвський сценарій з формальною передачею влади, і пожиттєво лишатиметься як номінальним, так і формальним керівником РФ.
11. Інтервенція військ країн ОДКБ з одного боку – демонстрація для НАТО, що договір колективної безпеки все ж діє, а з іншого боку - перевірка на лояльність членів організації. Крім того, сам факт, що рішення про введення міжнародного контингенту проти внутрішніх протестів в Казахстані формально приймав саме прем’єр Вірменії Нікол Пашинян (який сам прийшов до влади завдяки революції), змінюватиме його репутацію з умовно проєвропейського лідера на людину, яка допомагає Путіну втілювати його імперські плани.
12. Стрілянина а Алма-Аті – інформаційне щеплення для росіян, з демонстрацією того що буде, якщо вони зважаться рішуче виступити проти путінського режиму.
13. Дестабілізація в Казахстані може спровокувати зростання світових цін на нафту, вугілля і газ.
Виходячи з вищепереліченого, можна відмітити, що для казахів зараз надважливими є максимально швидке досягнення внутрішнього консенсусу і нормалізація ситуації в країні. Це великою мірою залежатиме від того, як далеко зайде силове протистояння та наскільки швидко досягнуть порозуміння старійшини місцевих кланів і родів, які могли б закликати народ до діалогу. Якщо цього не відбудеться, політика країни стане глибоко залежна від деструктивного зовнішнього впливу, який направить Казахстан в бік перетворення на кремлівського сателіта. Після стабілізації ситуації для керівництва Казахстану вкрай важливим буде виведення військ ОДКБ до рівня попереднього статусу кво.
В свою чергу, міжнародна спільнота повинна звернути увагу на те, що дії країн-учасників ОДКБ, які приймають участь в інтервенції до Казахстану, порушують статтю 5 статуту цієї організації, де йдеться про невтручання в справи держав-членів, що підпадають під їх національну юрисдикцію. Вочевидь, щоб обійти цю заборону, президент Казахстану Токаєв в своєму заклику до союзників інтерпретував внутрішні протести в країні як зовнішню агресію. Тому демократичні уряди та міжнародні організації повинні вимагати від Токаєва та країн-інтервентів доказів заявленої зовнішньої агресії. У випадку їх відсутності, можна говорити про порушення суверенітету Казахстану з боку інших країн ОДКБ та піднімати питання про введення міжнародних санкцій щодо них.
Ще одним показовим моментом для України та інших країн сусідів-РФ повинен бути той факт, що хоч російська пропаганда й зображує ОДКБ як рівноцінну альтернативу НАТО, однак приклади подій в Білорусі, Вірменії та Казахстані доводять, що на відміну від Північно-атлантичного альянсу, знаходження в Організації договору колективної безпеки не гарантує країнам ні безпеки, ні соціально-політичної стабільності, ні непорушності суверенітету, ні підвищення сфер оборони та державного управління до рівня найкращих світових стандартів, ні тим більше економічного розвитку та добробуту населення.
