У 2023 році одним із ключових питань для України стало продовження фінансової та військової підтримки з боку США. Ця тема опинилася в епіцентрі політичної боротьби між демократами та республіканцями. Напередодні президентських виборів у Штатах, запланованих на осінь 2024 року, республіканський претендент Дональд Трамп зберігає високі шанси на перемогу, що у 2024 році обіцяє Україні певні моменти невизначеності. Проте Україна твердо стала на шлях європейської інтеграції, а Кремль так і не зміг використати війну в Секторі Газа для відволікання уваги від України. Чим ще у зовнішньополітичному плані запам'ятався 2023 рік, читайте у підсумковому матеріалі "Апострофа".
Американська допомога на волоску
Кінець 2023 року ознаменувався ключовим питанням: продовженням фінансування воюючої України Заходом. Чинний президент США, демократ Джо Байден представив Конгресу пакет військової допомоги на суму 106 млрд. доларів, включаючи 61 млрд. для України, Ізраїлю та країн Індо-Тихоокеанського регіону, зокрема Тайвані. Проте новообраний речник Палати представників та республіканець Майк Джонсон висловився за розгляд військової допомоги для України та Ізраїлю як окремих питань.
Суперечки щодо продовження підтримки України у Вашингтоні посилюються: 6 грудня законопроект про фінансування допомоги не пройшов процедурне голосування в Сенаті через вимоги республіканців щодо посилення міграційної політики на південному кордоні США. Президент Байден закликав Конгрес до термінового ухвалення пакета допомоги, наголошуючи на важливості підтримки України для запобігання відправки американських військ на конфлікт з Росією.
Держсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що допомога Україні є "життєво важливою". За його словами, якщо Конгрес не схвалить пакет допомоги до кінця року, це принесе задоволення лише Москві, Тегерану та Пекіну.
Читайте: Новорічні подарунки: що змінюється в Україні з 1 січня
Президент Володимир Зеленський 12 грудня особисто відвідав Вашингтон, де зустрівся з Байденом та сенаторами, щоб обговорити українське питання. Незважаючи на його зусилля, перспективи ухвалення пакета допомоги досі залишаються невизначеними. До того ж Джо Байден на тлі глухого кута в Конгресі зробив майже загрозливе уточнення, що США допомагатимуть Україні стільки, "скільки зможуть". Раніше звучало формулювання "стільки, скільки буде потрібно".
Оскільки підтримка на суму понад 110 мільярдів доларів залучив до політичних дебатів Вашингтон та Брюссель. На Заході стурбовані тривалістю того, скільки Київ зможе протистояти російському військовому наступу та захищати українські міські райони, інфраструктуру та гавані від ракетних ударів. Кремль, очікуючи, що в Україні розпочнеться дефіцит озброєнь для систем ППО, до кінця жовтня нарощував ракетний та дроновий терор міст України.
Дебати США мають серйозні наслідки для України, а деякі представники європейського істеблішменту починають оцінювати, які наслідки для НАТО може мати можливий провал американської підтримки Києва для перспектив НАТО. Європейцям доводиться переглядати потенційні погрози Кремля країнам на східному фланзі Альянсу.
До кінця 2023 року все голосніше і впевненіше звучали голоси європейських аналітиків, які наполягали, що у разі поразки України Москва не зупиниться і піде далі, прагнучи відсунути НАТО до кордонів 1997 року, на чому кремлівські дипломати наполягали перед відкритим вторгненням до нашої країни.
"Залишити Україну без підтримки буде ризикованим для всього НАТО, у тому числі і для США, незважаючи на те, що вони географічно знаходяться на іншому континенті. Гроші нам дадуть. Мабуть, не 60 млрд, а менше. У районі 40-50 млрд, але вимоги про звітність можуть зрости. Позиція Білого дому, що наполягає на фінансуванні України, зводиться до того, що більша частина грошей залишиться в США для їх ВПК і що допомога ЗСУ – інвестиція в безпеку самих Штатів, щоб у разі чого Пентагону не довелося відправляти війська до Європи для захисту союзників по НАТО", - каже "Апострофу" військовий експерт Іван Ступак.
Поразка України загрожує всім
Унаслідок невизначеності в США в західній пресі останні тижні спостерігався шквал песимістичних публікацій, в яких, зокрема, всерйоз аналізували, що буде, якщо Москва, повернувши собі ініціативу на полі бою, захопитиме ще більше територій в Україні. Західні аналітики задалися тривожним питанням "Що якщо Путін переможе?".
Якщо казати коротко, то нічого хорошого. Західні офіційні особи побоюються, що без допомоги Штатів, а також підтримки інших західних держав Україна зможе вести військові дії самостійно лише обмежений час.
За інформацією CNN, заснованої на коментарях багатьох американських та європейських чиновників, західні розвідувальні агентства оцінюють, наскільки довго Україна може витримати без зовнішньої підтримки. Один із військових чиновників США припускає, що йдеться про термін у кілька місяців, з можливістю серйозного відступу або навіть поразки до літа 2024 року.
"Немає жодних гарантій успіху з нами, але вони точно зазнають поразки без нас", - сказав високопоставлений американський військовий чиновник у розмові з журналістами.
Особливу тривогу на Заході викликає потенційний вплив відсутності підтримки на українські контрнаступальні операції на сході та півдні країни, де війська намагаються досягти значних успіхів, доки США продовжують надавати військову допомогу.
На думку західних чиновників, у разі припинення американської допомоги Україна в першу чергу витратить запаси ракет великої дальності, потім системи протиповітряної оборони, після чого артилерійські снаряди та ракети меншої дальності, включаючи протитанкові ракети Javelin та зенітні ракети Stinger.
Відсутність рішення Конгресу США щодо військової допомоги вже позначається на військовій ситуації в Україні. Повідомляється, що українські війська вже змушені заощаджувати боєприпаси, тоді як російські сили мають у цьому плані перевагу у п'ять-сім разів.
Як стверджує український військовий представник у розмові з CNN, скорочення вогневої могутності українських військ призвело до збільшення втрат серед військовослужбовців.
Безвихідь у питанні допомоги з боку США та європейських країн призвела до обговорення серед прихильників України раніше неймовірного фіналу: можливості успіху президента Росії Володимира Путіна у тому чи іншому вигляді.
Американські та європейські чиновники, згідно з численними витоками в ЗМІ, розуміють, що такий сценарій має глобальні наслідки: сумніви в непохитності оборонних зобов'язань США перед своїми глобальними партнерами та союзниками, політичний хаос, що перевищує за своїм градусом сумний вихід військ США з Афганістану, загострений можливою перемогою Трампа.
У такому разі проблеми у відносинах Вашингтона з союзниками щодо НАТО неминучі. У тому числі тому, що новий-старий президент Трамп може знову крутити стару шарманку про можливість "хорошої угоди" з Путіним. За рахунок України, звісно ж. Є ризик, що він, став президентом, ризикне вивести Штати з низки міжнародних структур, включаючи НАТО, оскільки американці, на думку Трампа, не повинні "переплачувати" за безпеку європейця.
Наприкінці року влада двох штатів – Колорадо та Мен – "забанила" Трампа, ветувавши його участь у президентських перегонах через, як вони вважають, за участь в заколоті проти США (події, пов'язані зі штурмом Капітолію прихильниками Трампа), але останнє слово має сказати Верховний суд США. Його рішення буде поширюватися на всі штати.
У результаті, згідно з нещодавньою публікацією журналістів Politico, адміністрація Байдена нібито переглядає свою стратегію в частині того, імовірно ставлячи на чільне місце не військовий розгром РФ, а зміцнення позиції Києва у разі можливих переговорів з РФ. Слова "переговори", "заморозка", "перемир'я" протягом останніх днів року звучали в західних медіа загрозливо часто.
"Автори та прихильники зазначених планів щодо "переговорів" і "заморозок" так і не можуть відповісти на головне питання: як вони змусять Путіна сісти за стіл переговорів? Кремль вважає, що може перечекати ситуацію, дочекавшись низки виборів у США та ЄС, щоб потім нав'язувати свої умови. Будь-яка "заморозка" зараз для Путіна означає лише одне – він втрачає більшу частину України, яка зберігає державність та національну ідентичність. Все це спроба самозаспокоєння та втечі від реальності, яка одна - Путін веде екзистенційну війну проти України з метою відродити "імперію". Домовлятися він не має наміру, його можна лише зупинити", - каже "Апострофу" політичний експерт Петро Олещук.
Європейські перспективи та НАТО
У 2023 році ключовим зовнішньополітичним досягненням України стало набуття статусу кандидата до Європейського Союзу.
У жовтні цього року Європейська комісія рекомендувала Європейській раді розпочати переговори про вступ України, що спричинило історичне рішення 14 грудня про початок офіційних переговорів. Тепер на початку весни 2024 року Україна має реалізувати чотири ключові реформи, включаючи боротьбу з корупцією, обмеження впливу олігархів на законодавство та захист прав національних меншин, що є передумовою для схвалення "рамок переговорів" для вступу до ЄС.
Рішення Єврокомісії є значним і символічним, проте застерігає від передчасного оптимізму, зазначаючи, що це лише "перший крок" на шляху, який може зайняти від 8 до 10 років.
У листопаді президент Європейської ради Шарль Мішель під час візиту до Києва висловив думку, що Україна може бути готова до вступу до ЄС до 2030 року, але перспективи вступу України до ЄС залишаються невизначеними в умовах воєнного конфлікту, як зазначив Мішель.
На міжнародній арені також важливим для нас став Вільнюський саміт НАТО, проведений у липні 2023 року. Незважаючи на те, що підсумки саміту не повністю відповідали очікуванням Києва, ключовим моментом стало те, що Україна зможе у перспективі увійти в НАТО без попереднього плану дії щодо набуття членства – горезвісного ПДЧ.
Генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг заявив, що цей крок перетворить процес вступу України до НАТО з двоетапного до одноетапного; але він також неодноразово вказував на те, що Києву не слід розраховувати на вступ до Альянсу під час війни з РФ.
На саміті у Вільнюсі Україна не отримала конкретних сигналів щодо часу можливого вступу до Альянсу. Погляди тепер звернені до наступного саміту, який заплановано на 2024 рік у Вашингтоні, де Україна сподівається набути більш зрозумілих перспектив членства в Альянсі.
"Дивна ситуація склалася і з ідеєю "часткового вступу" України до НАТО, яку нам насправді ніхто не пропонував. Зверніть увагу, хто саме озвучував такі ідеї - персони, які не мають жодного відношення до процесу ухвалення рішень в Альянсі. Якби такий план був реальний, то що заважало колективному Заходу втілити його в життя у 2014-2022 роках, поки у нас були окуповані тільки Крим та ОРДЛО? Тільки страх перед кремлівською ядерною дубиною. І вказана загроза зі сторони РФ досі актуальна", - сказав Петро Олещук.
Конфлікт із Польщею
У 2023 році на тлі передвиборчої кампанії у Польщі виник конфлікт між Варшавою та Києвом. Польща, яка є одним із ключових союзників України, запровадила заборону на ввезення українського зерна, яке не знято досі. Експерти в Україні наголошували, що причиною могло бути прагнення правлячої партії "Право та справедливість" Польщі заробити додаткові голоси фермерів на парламентських виборах 15 жовтня.
Ситуація погіршилася 19 вересня після різких заяв польського президента Анджея Дуди та Володимира Зеленського у Нью-Йорку. Дуда захищав рішення про продовження ембарго, порівнявши Україну з людиною, яка тоне і може потягнути свого рятівника на дно. Президент Зеленський, у свою чергу, з трибуни Генеральної Асамблеї ООН розкритикував заборону імпорту українського зерна, звинувачуючи деякі країни Європи в підриві солідарності.
На початку листопада відносини між двома країнами продовжили погіршуватись: польські перевізники організували страйк на кордоні з Україною, блокуючи проїзд вантажного транспорту через три пункти пропуску.
Однак поразка правлячої партії на польських виборах, зміна уряду та захід на прем'єрство поміркованого європейця Дональда Туска потенційно може знизити напруженість у відносинах. У всякому разі, новий уряд країни демонструє готовність вести діалог, а не просто вставати в "позу", як це робили попередники.
"З приходом у владу нового уряду у Варшаві з'явився шанс на врегулювання. Тим більше зараз на тлі варварських російських ракетних ударів по цивільному населенню, в ході яких російська ракета залетіла на територію Польщі. У наших сусідів наступного року є чудовий шанс визначитися з тим, що їм загрожує більше – російські ракети чи наші вантажівки на кордоні", - зазначив у розмові з "Апострофом" політтехнолог Олексій Голобуцький.
Війна в Газі: Ізраїль у безвиході?
З жовтня 2023 року почалася нова хвиля конфлікту в Ізраїлі, включаючи терористичну атаку бойовиків ХАМАС і дії ЦАХАЛ у відповідь. Це позначилося на американську підтримку України. Бойові дії в Газі призвели до зміни сприйняття та переосмислення пріоритетів зовнішньої політики Сполучених Штатів.
Ця ситуація, на думку деяких міжнародних експертів, може призвести до зниження уваги до війни в Україні з боку США, що свідчить про складність балансу між різними глобальними кризами та викликами.
У нещодавній статті для Wall Street Journal прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху виділив три основні умови для досягнення миру. Він стверджує, що потрібні такі кроки: ліквідація ХАМАСу, припинення військових дій у Газі, а також зміна радикальних настроїв у палестинському суспільстві.
The Times of Israel наголошує, що у статті Нетаньяху не згадується про важливість повернення численних заручників, які утримуються в Газі.
Прем'єр-міністр наголосив на підтримці таких країн, як США, Великобританія, Франція, Німеччина та інших, у намірі Ізраїлю знищити терористичну групу ХАМАС. Для цього, за його словами, необхідно демонтувати військовий потенціал Гази та припинити її політичне управління.
Біньямін Нетаньяху також висловив думку щодо необхідності гарантій, що Газа більше не використовуватиметься як база для атак на Ізраїль. Це передбачає створення тимчасової зони безпеки навколо Гази та механізму інспекції на кордоні з Єгиптом для запобігання контрабанді зброї.
Насамкінець ізраїльський прем'єр зазначив, що надії на те, що Палестинська адміністрація зможе демілітаризувати Газу після війни, є нереалістичними.
Нетаньяху критикує Палестинську адміністрацію за фінансування тероризму в Юдеї та Самарії та за навчання палестинських дітей агресивним поглядам проти Ізраїлю. Він висловлюється за освітні програми, які пропагують цінність життя, а не смерті, і закликає імамів припинити проповіді, що підбурюють насильство проти євреїв.
На його думку, необхідно трансформувати палестинське суспільство, щоб воно протистояло, а не фінансувало тероризм. Нетаньяху стверджує, що це вимагатиме сильного та морального лідерства, зазначаючи, що президент Палестинської автономії Махмуд Аббас не засуджує терористичні акти.
ЦАХАЛ стверджує, що ХАМАС використовує цивільні установи у Секторі Газа, включаючи табори біженців та лікарні для приховання терористичної інфраструктури. Незважаючи на міжнародну критику через збільшення громадянських жертв, Ізраїль продовжує свої воєнні операції проти ХАМАСу. Причому критика походить навіть від країн, які підтримують політику Ізраїлю.
У цьому відношенні прикметною є позиція Білого дому та Держдепартаменту США, які наполягають на необхідності переговорного процесу як мінімум для того, щоб розблокувати процес звільнення заручників як мінімум, щоб не допустити суттєвої ескалації на Близькому Сході.
Керівництво Ізраїлю при цьому наполягає, що тільки після знищення ХАМАСу, демілітаризації Гази та початку дерадикалізації палестинського суспільства можна буде відновити Газу і рухатися до ширшого миру на Близькому Сході.
Виходить, що сам Нетаньяху визнав, що для повного знищення ХАМАС доведеться ліквідувати більшу частину палестинців, що по-перше, буде військовим злочином і спровокує вирування в арабському світі, де є країни, що орієнтуються на Штати, а по-друге, просто фізично неможливо, говорить "Апострофу" політолог-міжнародник Володимир Воля.
"Аналогічно палестинці та арабські держави, які їм співчувають, не можуть ліквідувати Ізраїль. Все це в сукупності і змушує США та Захід разом наполягати саме на переговорах. Скоріш за все, у 2024 році слід чекати велику конференцію по ситуації в Газі, на якій буде визначено, як саме вестиметься дерадикалізація сектору та як загалом проходитиме повоєнне врегулювання та відновлення", - каже Володимир Воля.
Питання Карабаха закрите?
Кремлівські "стратеги" цього року провалилися не лише на Близькому Сході, а й у Закавказзі. На території Нагірного Карабаху 19 вересня Азербайджан розпочав операцію зі звільнення території регіону та ліквідацію незаконної "Нагірно-Карабаської республіки" – а по суті проросійського "ДНР", створеного на території Азербайджану. Майже відразу стало зрозуміло, що Москва банально "кинула" Єреван із підтримкою НКР.
Уже наступного дня, 20 вересня, з ініціативи російських "миротворців" було досягнуто згоди про припинення вогню між Азербайджаном та владою невизнаної республіки. Представники НКС наполягають, що під час операції Азербайджану загинуло понад 200 осіб, включаючи 10 цивільних.
Баку підтвердив загибель шести російських "миротворців" у Нагірному Карабаху, а президент Азербайджану Ільхам Алієв у телефонній розмові приніс вибачення Володимиру Путіну за загибель росіян. Зважаючи на те, що в Кремлі висловили думку про наявність підстав для укладання мирного договору між Вірменією та Азербайджаном, російське керівництво погодилося з тим, щоб Баку відновив свій суверенітет над Карабахом. Така позиція призвела до ще більшого дистанціювання між Єреваном та Москвою з погрозами Вірменії залишити ОДКБ.
Поки невідомо, яким буде мирний договір між Азербайджаном та Вірменією, якщо сторони взагалі почнуть переговори, але вже точно можна сказати, що Баку остаточно закрив питання із сепаратизмом у Карабаху.
Як 25 вересня повідомило агентство Reuters, етнічні вірмени з Нагірного Карабаху розпочали масовий від'їзд на автомобілях до Вірменії. Керівництво так званої КНР наполягало, що 99,9% мешканців регіону нібито готові були залишити Карабах, але наступні події показали, що такі висновки не відповідали дійсності.
"У Карабасі вірменська громада не піддається виселенню. Немає підтверджень наявності терору або етнічних чисток. Також немає достовірної інформації про голод у Ханкенді, що загрожує життю вірмен. Цей страх поширився навіть на тих, хто не брав участі у першій війні та народився на цій території після подій 1990-х років", - зазначив у коментарі "Апострофу" військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко.
Після завершення 44-денної війни у 2020 році у звільненій частині Карабаху не відбувалося насильницьких дій проти вірменського населення. Навпаки, вірмени, які залишилися в регіоні, отримали можливість працевлаштування та продовжують своє життя без загрози геноциду. Зокрема, у Шуші багато вірменів працюють у будівельній сфері, залишившись жити в місті після війни, нагадав Олександр Коваленко.
Читайте: Перегріті очікування та переоцінка ситуації: з чим Україна входить у 2024 рік
