У Грузії вже п'ять вечорів поспіль тривають протести проти відмови чинної влади від євроінтеграції. Щоправда, кожного разу протест закінчується однаково – розгоном протестувальників. Чому грузинська влада призупинила євроінтеграцію, скільки можуть тривати протести, чи можуть вони закінчитись поваленням влади, яким чином впливає Кремль та при чому тут Сирія — читайте в матеріалі «Апострофа».
«Мрія» відібрала мрію
Масові протести у Грузії спалахнули 28 листопада, після того, як премʼєр-міністр Іраклій Кобахідзе оголосив, що країна відмовляється починати переговори щодо вступу в ЄС до кінця 2028 року.
"Ми ухвалили рішення не ставити на порядок денний питання про відкриття переговорів із Євросоюзом до кінця 2028 року. Також до кінця 2028 року ми відмовляємось від будь-яких бюджетних грантів з боку Європейського Союзу", - повідомив прем'єр.
За його словами, наприкінці 2028 року Грузія буде готова, зокрема економічно, до початку проведення переговорів щодо вступу до ЄС до 2030 року.
Це рішення влади викликало обурення у суспільстві, і грузини вийшли на вулицю з протестами.
Тут треба зауважити, що наразі грузинська влада представлена партією «Грузинська мрія», яка виграла у жовтні парламентські вибори.
Як кажуть грузинські політологи, «Грузинській мрії» вдалося перемогти завдяки тому, що вона проголошувала курс на євроінтеграцію.
«Молодь в абсолютній більшості підтримує європейський курс Грузії, але вона не обов'язково асоціює себе з якоюсь конкретною партією. І в цьому була проблема», — пояснював після виборів провал опозиції колишній дипломаті політолог Георгій Бадрідзе.
«Було політичне рішення влади, яка отримала підтримку більшості грузинських виборців, що Грузія чітко рухається у рамках європейської інтеграції. Але після заяви Кобахідзе люди вважають себе ошуканими», - каже «Апострофу» експерт-міжнародник Володимир Воля.
«Грузинська мрія» тепер маніпулює тим, що Грузія начебто не цікава Євросоюзу. Але це не так. Європейський Союз готовий прийняти до себе Грузію, якщо вона буде до цього готова, - продовжує експерт. - Та нинішня грузинська влада наполегливо і умисно робила все для того, щоб віддалити вступ до ЄС, ухвалювала закони, які віддаляли Грузію від вступу».
«Грузинська мрія» розвернула країну в протилежний бік від Євросоюзу. І це було зроблено, як раз у той момент, коли Грузія отримала найбільше шансів вступити до ЄС, отримавши статус кандидата, - пояснює у розмові з «Апострофом», кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський. - Грузія була найуспішнішою країною до шляху в ЄС. Вона провела декілька успішних реформ на відміну від нас. І навіть, пам’ятаєте, українська влада запрошувала на роботу в Україну грузинських реформаторів».
«І от, добравшись до фінішної прямої, влада Грузії робить розворот від європейського курсу, хоча декларативно вона від нього не відмовилась, а відклала до «кращих часів», - каже Желіховський.
Між тим, щовечірні протести у Тбілісі супроводжуються сутичками з силовиками, які, поки що, їх успішно розганяють, застосовуючи водомети та фізичну силу.
Рука Кремля
У Москві, до речі, дуже схвально поставились до рішення уряду Грузії щодо припинення обговорення з Євросоюзом питання про переговори щодо вступу до ЄС та не могли в цьому контексті не згадати Україну.
"Грузини мудро не стали наступати на українські граблі і не дозволили зробити зі своєї країни маріонетку Заходу. Гідна відсіч, яка викликає повагу. Відповідь усім тим, хто, дотримуючись правил однополярного світу, замість дипломатії використовує погрози і силу, подвійні стандарти і санкції", - заявив голова комітету Держдуми РФ з міжнародних справ, лідер партії ЛДПР Леонід Слуцький.
Він також цинічно зазначив, що тут "не варто шукати "руку Москви", адже РФ нібито не втручається у внутрішньополітичні процеси в Грузії.
У самому Кремлі протести в Грузії порівняли з Помаранчевою революцією в Україні.
«Це спроба розгойдати ситуацію. Ми бачили подібні події у низці країн. Найпряміша паралель, яку можна провести, — це події Майдану в Україні. Усі ознаки спроби здійснення «помаранчевої революції», — заявив на брифінгу речник Путіна Дмитро Пєсков.
При цьому він також зазначив, що це внутрішня справа Грузії та Кремль начебто ніяк не втручався і не збирається втручатися у ці процеси.
«Грузинська влада вживає заходів щодо стабілізації ситуації та повернення ситуації до спокою», — додав Пєсков.
Але у опитаних «Апострофом» експертів втручання Москви не викликає сумнівів.
«Мені здається, що тут спрацював російський фактор тиску на владу. Росія багато вклала в «Грузинську мрію» і не тільки коштами. Я думаю, що Москва пообіцяла владі ще й реінтеграцію регіонів, які є під російською окупацією взамін на відмову від євроінтеграції. У зв’язку з повномасштабним вторгненням Євросоюз пришвидшився і надав реальну можливість інтеграції Молдові і Україні. Кремль злякався, що сюди піде і Грузія і тому теж пришвидшився і захотів повернути Грузію у свою орбіту», - каже Станіслав Желіховський.
«Фактично Грузія при цій владі стала таким собі зовнішньоекономічним вікном імпорту для Росії. Через Грузію Росія завозить до себе товари подвійного призначення. І по суті існуюча влада Грузії живе на цій де факто контрабанді і часткою від цих доходів вона корумпує суспільство, - каже в коментарі виданню нардеп від «Слуги народу» Олег Дунда. - От така існуюча економіка Грузії і, до речі, вона схожа з моделлю Білорусі. Росія ж не вигадує нічого нового. Вона використовує моделі вже обкатані в інших країнах. Вони тут не дуже креативні».
За словами нардепа, Грузія має ключову роль в регіоні кавказького Причорномор’я за рахунок свого місцезнаходження і це добре розуміє Росія на відміну від Євросоюзу.
«Політика Євросоюзу щодо Грузії залишилась у спадок від ситуації 2000-х років, взаємовідносин уряду Саакашвілі із Сполученими Штатами. А так, як Євросоюз, і в першу чергу Німеччина, дуже не люблять бути гнучкими, то тримають позицію до того, як вона розвалиться вщент. Вони тримаються вже сформованої давно позиції і тримаються, навіть не знаючи, для чого», - вважає Дунда.
«Грузинська мрія» атакує
Між тим, правляча влада, не дивлячись на протести, тримається досить впевнено. "Грузинська мрія" призначила на 14 грудня вибори президента країни, для чого змінила Конституцію. Тепер президента Грузії терміном на п’ять років буде обирати не народ, а колегія виборців із 300 осіб: 150 депутатів парламенту, 21 депутат Верховної ради Аджарії, 20 депутатів від Абхазької автономної республіки (у вигнанні) та 109 делегатів від муніципальних рад. Для перемоги у першому турі кандидат має набрати щонайменше 200 голосів. Вибори відбудуться у будівлі парламенту. Весь процес виборів транслюватиметься у прямому ефірі.
Інавгурація нового президента відбудеться 29 грудня.
Партія влади вже висунула кандидатом в президенти колишнього футболіста Михеїла Кавелашвілі.
Діюча президентка Грузії Саломе Зурабішвілі заявила, що не піде з посади після завершення терміну своїх повноважень і оголосила про намір "бути на чолі політичних процесів".
"Мій мандат діятиме доти, доки не буде законно обраний парламент, який законно обере когось замість мене. Я з вами і буду", – сказала Зурабішвілі.
В свою чергу голова уряду Грузії Іраклій Кобахідзе не виключає можливість звернення до Конституційного суду з метою визнання опозиційних політичних сил поза законом.
«Вони (опозиціонери) у ці дні відкрито виступили проти конституційного устрою Грузії, що створює пряму основу для звернення до Конституційного суду та оголошення опозиційних партій неконституційними. Подивимося, зачекаємо, як розвиватимуться процеси. Все в наших руках», - сказав Кобахідзе на засіданні уряду.
Чим закінчиться протистояння?
«Як буде розвиватись ситуація в Грузії далі сказати важко, - каже Станіслав Желіховський. - Є ймовірність, що Російська Федерація може ввести в країну, звичайно, на запрошення офіційної грузинської влади, свої війська, або спецпризначенців, перевдягнених у грузинську форму, якщо ситуація для «Мрії» погіршиться. Поки що, як бачимо, протести владі вдається подавляти».
«Все залежить від того, наскільки лідерам грузинської опозиції вдасться знайти правильні організаційні та інформаційні рішення для того, щоб зробити протест настільки ефективним, щоб «Грузинська мрія» капітулювала та погодилася на нові вибори. Я думаю, якщо Кремль побачить, що «Мрія» може капітулювати, то ухвалить рішення, щоб допомогти їй втриматись у владі», - підкреслює Володимир Воля.
А політолог Олексій Голобуцький вважає, що все може вирішитись саме 14 грудня і не виключає кровопролиття.
«Думаю, що 14 грудня буде наймасштабніше протистояння, бо це останній день повноважень президентки Грузії, яка вже заявила, що залишається єдиною легітимною владою. Боюсь, що без крові не обійдеться. Добре, що президентка на стороні протестувальників. В неї, правда, дуже декоративні функції. Вона не може віддавати накази армії, але, зважаючи на те, що влада перейшла певні, як росіяни люблять казати, «червоні лінії» для багатьох людей в армії, в поліції і потрібен всього лише один командир якогось підрозділу, який вирішить цю проблему і за допомогою легітимного президента поверне конституційний, як вона каже, устрій в Грузії», - сказав в коментарі політолог.
«Якщо «Грузинська мрія» виграє у протистоянні, буде набагато гірше. Краще б взагалі було б нічого не починати опозиції. Тоді влада зробить все, щоб такого не повторювалось. Опозиціонери сядуть у в’язницю, будуть вбиті, будуть викинуті за кордон», - резюмував політолог.
Не виключає загострення ситуації і Станіслав Желіховський.
«Бачимо, що президентка Зурабішвілі заявляє про нелегітимність наступного президента, якого хочуть обрати колегією виборців. Якщо народ відчує підтримку заходу, то ситуація може загостритись. Але тут теж для Путіна виникне питання, він би не хотів падіння чергового Януковича та ще й паралельно у Сирії нависло падіння Асада. А це для Путіна небажано, бо може спровокувати протести в самій Росії, якщо не опозиції, то його оточення. Може захитатись вертикаль у самій Москві. Тобто ми знаходимся на порозі доленосних подій», - вважає експерт.
Нардеп Олег Дунда переконаний, що грузинській опозиції скинути владу не вдасться.
«Станом на сьогодні я б не дав би дуже багато на перемогу грузинської опозиції. По-перше, у Москві усвідомлюють, що Грузія для них є ключовою державою у цьому регіоні і це питання економічного виживання Росії, тому вони за Грузію можуть віддати свої позиції у Сирії Туреччині, бо у Туреччини в Сирії є багато економічних інтересів, а Туреччина в свою чергу не буде втручатись в Грузію, - пояснює нардеп. - По-друге, ми бачим, що опозиція поводить себе мляво нібито готуючи нинішню президентку до опозиції в екзилі так само, як є наразі Тихановська. Вони зараз формують легенду, з якою найближчі 4-5 років будуть вояжувати по країнам ЄС».
Олег Дунда також скептично ставиться і до президентки Грузії Саломе Зурабішвілі і каже, що вона насправді не є опозицією.
«Дивіться, президентка Зурабішвілі нічого не зробила для того, щоб опозиція виграла. Більше того, вона за час своєї каденції не звільнила Саакашвілі, хоча повноваження для цього в неї є, та всіляко уникала відповіді на це питання. І коли лідери грузинських формувань у складі ЗСУ зголосились їй допомогти, вона закричала, що це провокація і що вони діють під впливом Москви. Хоча це дивно. Тобто це для неї злам гри і ризик створення реальної опозиції. А я нагадаю, що висування в президенти Зурабішвілі підтримав Бідзіна Іванішвілі», - каже нардеп.
«І головне. Велика частка грузинської опозиції знаходиться зараз у Києві. А от ці протести на вулицях — просто картинка для Заходу. А ми наївні, що віримо в їх публічні прагнення», - підсумував Олег Дунда.
«Апостроф» також поспілкувався з грузинським політологом, експертом грузинського Центру стратегічного аналізу Гелою Васадзе.
- Гела, скажіть, наскільки зараз опозиція готова до тривалого протистояння?
- Опозиція тут взагалі ні до чого. Це активна частина суспільства виступає. Опозиція зараз займає не найголовнішу позицію. До тривалого протистояння готова активна частина грузинського суспільства, яка не хоче бачити Грузію у «російському світі». Ось і все.
- Але без лідерів протест може швидко загаснути. Хтось готовий взяти на себе лідерство?
- Давайте, без жодних лідерів. Я цього не можу терпіти. Ну, дивіться, які лідери були на Майдані? Та ніяких не було. Були лідери під час «Революції троянд» – Саакашвілі та Бурджанадзе, були лідери під час «Помаранчевої революції» – Ющенко та Тимошенко, а от на Майдані жодних лідерів фактично не було. Так, політики брали участь, але вони не були там головною рушійною силою і навіть та трійка, яку всім показували, не була лідерами. За фактом ми маємо сьогодні таку картину: активна частина суспільства вийшла на вулицю, протестувати проти фальсифікації виборів, проти повернення до «русского мира» та проти призначення президентом футболіста. Є легітимний інститут президента і абсолютно правильно сказала Саломе Зурабішвілі, що якщо вибори були не справедливими і не вільними, значить, і парламент не легітимний, а отже, він не може обирати президента. Якщо парламент не є легітимним, то не легітимний і новий уряд. Тому на сьогоднішній день єдиним легітимним інститутом є президент Зурабішвілі, довкола неї і має формуватися новий політичний центр.
- Так, а хто довів, що вибори парламенту не є легітимними? Рішення судів не було.
– Ні президент, ні опозиція не визнали результатів. Це перше. Друге. Докази є, вони зібрані. Правозахисна організація Human Rights Watch та інші, не кажучи вже про опозиційні політичні сили, такі докази мають.
- Але у президента Грузії 14 грудня закінчуються повноваження.
- Так закінчуються, але хто її переобере, якщо парламенту немає?
– Так «Мрія» без проблем обере футболіста Кавелашвілі.
- Якщо так станеться, то протистояння триватиме. Дивіться, є цілком юридичний вихід із цієї ситуації, коли «Мрія» теж визнає ці парламентські вибори нелегітимними, повертається старий парламент і призначає нові вибори. Яка ймовірність цієї події? Мінімальна. Наступний момент, коли в «Мрії» вдається придушити протест, почнуться репресії, і Грузія опиниться в «русском мире». І третій варіант. Створюється політичний центр, до якого переходить держапарат, як прообраз тимчасового уряду на чолі з президентом Зурабішвілі, єдиною легітимною силою.
- Але, якщо протистояння затягнеться, то Іванішвілі або Кобахідзе можуть звернутися за допомогою до Путіна, і тоді не можна виключати кровопролиття. Як ви вважаєте, такий варіант можливий?
- Можливий, але малоймовірний. По-перше, Росія не має ресурсу для введення великої кількості військ, а з малою кількістю наша армія впорається. Головнокомандувач у нас президент і у разі нападу Росії вона точно встигне наказати відбити агресію. Армія зараз теж на владу зла після того, як Іванішвілі заявив, що потрібно вибачитись за агресію перед Росією. Можуть бути провокації. Якщо у Тбілісі проллється кров, це буде спровоковано росіянами. Сам Іванішвілі чудово розуміє, що у разі кровопролиття армія та силовики одразу ж перейдуть на бік народу і в цьому я абсолютно не сумніваюся. Варіант прямої військової агресії виключати не можна, але для цього росіяни мають бути готовими. Натомість у росіян все зараз кинуто на Україну, а силами цхінвальської бази окупувати всю Грузію просто смішно.
